З листа до Франца Ксавера Капуса



Рим, 14 травня 1904

....................................
Нам небагато відомо, але впевненість у тому, що ми повинні триматися важкого, ніколи не полишить нас; бути самотнім добре, бо самота – це важко; і тим більше в нас причин робити щось, чим важчим воно є для нас.

Любити також добре, адже любов – важка річ. Любити іншого – це, мабуть, найважче завдання, що випадає нам, граничне випробування, останній іспит, праця, до якої усі попередні зусилля є лише підготовкою.

Ось чому молоді люди, які в усьому ще тільки початківці, не можуть любити: вони повинні цього навчитися. Усім своїм єством, зібравши усі сили круг свого самотнього, наляканого серця, що рветься з грудей, вони мусять вчитись любити.

Однак цей час навчання довгий та ізольований, а відтак Любити - означає для того, хто любить, тривалу самотність, зведене у ступінь та поглиблене перебування наодинці із собою, що сягає самих надр життя. На початку Любов не має нічого спільного зі сходженням угору, самовіддачею або поєднанням з іншою людиною (бо що таке поєднання неясного з неготовим, ще безладним?), вона є для людини піднесеним приводом стати зрілою, статити ЧИМОСЬ у собі, стати світом, стати світом у собі заради іншого. Це величезна, завелика вимога до неї, яка робить її обраною і закликає до великого. Тільки таким чином, як завдання зі самовдосконалення («прислухатися й кувати день і ніч») молоді люди повинні застосовувати Любов, що їм дається.
.........................
І ще одне: не думайте, що та Любов, яка лягла на Ваші юнацькі плечі, була втрачена; Скажіть, хіба ж не назріли тоді всередині Вас великі й добрі бажання та наміри, що ними Ви й тепер ще живете? Я думаю, що та Любов і досі так міцно і невикорінно тримається в Вашій пам*яті, тому що вона була вашим першим глибоким усамітненням і першою внутрішньою працею, яку Ви вчинили над власним життям. Усього Вам найкращого, любий пане Капусе!

Ваш Райнер Марія Рільке



(с)Rainer Maria Rilke
Переклад Н. Пірогової, 2011