Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Осіння Сандра




Огляди

  1. Із циклу "Так біло на серці"
    Біло

    Слухати сутінки.
    Мити вікна
    Від сліз солоних мокрого грудня.
    Назустріч холоду, що не
    зникне
    набрякне пуп’янком
    в білих грудях.


    Молитись поночі
    а надранок
    осколки рим заганяти в шкіру.
    Плястерко місяця між туману
    немов крижина,
    сміється біло.


    На перехресті доріг і колій
    гублю розгублену
    свою душу.
    Приношу жертву химерній долі:
    промінчик світла
    І білу ружу.



    Коментарі (9)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
    Самооцінка: 5

  2. Україні
    жовті жоржини немов клоновані
    сонця
    пестиш покірно своєю м’якою рукою
    переступаєш крізь себе і йдеш по
    святім осонні
    землі що у тьмі століть зайнялась
    тобою

    гола що аж прозора гордо
    танцюєш на вітрі
    він обпікає тебе залишаючи рани
    звуків
    ти одинока як вечір сама безпритульна
    в цім світі
    в тебе гранітовий перстень
    на білі руки

    в тебе тавро на чолі ти
    таврована зіркою волі
    очі горять мов мечів скіфських леза
    темрява скрізь ти курганом стоїш
    серед поля
    мовби чекаєш месії
    нове пришестя





    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 5

  3. Я вмерла. Це, мабуть, востаннє…

    Я вмерла. Мене ніхто вже
    не напише на папері,
    Не проспіває музикою сонця.
    Можу пройти я крізь бетонні
    двері.
    Я стала тонша.
    Тонка, мов голка, із прозорим
    серцем.
    Скляними венами, в яких

    багато світла.
    А решта не важливо – як
    прийдеться…
    Я принесла з собою жовті квіти…
    Осінні квіти. Це, мабуть,

    жоржини.
    Можеш поставити їх в паперову
    вазу.
    Нам не догнати часу; він

    такий невпинний.
    Та світ тремтить у ейфорії
    часу.
    Я стала глибша. З мене
    проростає
    В бузкове небо дерево Прозріння.
    Сама себе в душі

    перегортаю,
    Проживши крах надій і
    розуміння.
    Я вмерла. Це, мабуть, востаннє…
    Хоча нове життя крізь мене

    свище.
    Залишу рими ці до
    «запитання».
    … Я стала вища.




    Коментарі (6)
    Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 5

  4. * * *
    … ти лише не звикай.
    я, напевно, несправжня…
    я сьогодні твоя, а завтра
    вже там…
    мене пестити буде
    океан недосяжжя,
    наступатиме смуток по босим
    п’ятам.


    ти лише не дивись …
    очі в колір мигдалю
    можуть звикнути, їх вже
    не відвести.
    не зчитаєш мене… я сльоза
    по скрижалі,
    склад останній в священному
    слові «прости».

    обійми мене крилами.
    більше нічого.
    … досидіти до ранку, хоча й
    студено.
    розминутись в думках з відлунням
    тривоги,
    краплі часу відчути
    на мокрих венах.





    Коментарі (18)
    Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 5

  5. Переддень зими
    Твоя душа чека якогось свята
    І розквітає лотосом повільно.
    Від цього в хаті світло і лапато
    І серце б’ється солодко - стабільно

    Назавтра сніг покриє сонне Місто
    Своїм прозорим теплим ковпаком.
    І буде небо біле й урочисте
    Нести Легенду під своїм крилом.

    А в когось будуть сльози у долонях,
    Хтось піде проти себе, мов на спис.
    А хтось потрапить у моря солоні,
    Знайде ніким ще не відкритий мис.

    Зима накине сітку на проспекти,
    Спіймає в неї жовтого трамвая.
    І стане їй із цього смішно, певно.
    А скрипка тиху музику заграє.

    І ти впізнаєш вулицю знайому,
    Чиєсь вікно моргне тобі під вечір.
    Як добре повертатися додому,
    В таку зимову стиглу холоднечу!



    (02.12.2005р.)










    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

  1. ***
    Твої очі – дві чорні діри
    З небезпечним ядерним вмістом.
    - Рубонув неначе сокирою
    По оголеній мертвій кістці.

    Я зібгалася схарапуджено,
    Поховала вітрила й весла.
    Цілий вечір сиділа знуджено,
    Мов принцеса.



    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

  2. ***
    Осінній дощ...
    То чому ти дивуєшся?
    Дощем характерна осінь.
    Чи може тобі цей дощ
    Нагадує знов про когось ?!
    Словами мінорних звуків
    В вечірній глибокій тиші,
    Нагадує про розлуку,
    Про недописані вірші?

    Вітер думки фільтрує
    Самотні – усі до решти.
    Цей дощ візьме й заночує
    У тебе. Роззує мешти.
    Поставить біля порогу,
    Із шаром осіннього бруду,
    Помолиться тихо Богу,
    Тебе цілувати буде.

    А далі – усе як завше,-
    Прокинешся десь під ранок,
    І дощ, за вікном розтавши,
    Залишить туман фіранок,
    І слід під дверима темний
    Вчорашньго мокрого бруду.
    Знов скажеш « усе даремно ».
    І підеш мити посуду.
    (25.09.2004р.)



    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5
    Самооцінка: 5