Розплющуй очі широко,
Світ такий різнобокий,
Він потягне тебе у простори.

Навчить ділити, чекати
І вірних друзів шукати,
І запасати на зиму комору.

Дивись навколо уважно,
Він тобі все покаже.
Бо він великий, цікавий, безмірний.

І ти не вір йому дуже,
хоча старий, та байдужий
І гне додолу усіх, хто покірний.

Учись шукати насіння
Серед піску та каміння.
Застав Старого себе поважати.

І серед тиші морської,
Серед шовкових покоїв
Не слід набої далеко ховати.

зима 2011

А бодай тобі пусто було!
А бодай ти добра не знала!
Молоко у корові скисло,
а над хатою хмара стала!

Щоб твої кучеряві клумби
поросли будяком патлатим.
У дівок були повні груди,
а надворі не було свата.

І нехай недоходить звістка -
ані добра, ані погана.
Щоб собі не знаходив місця!
Щоб ніяких новин не мала!

Щоби дощ, то усе на вигін,
щоби спека усе під гору.
Щоби сходило волошками
і збиралося не у пору.

А бодай тобі лихо в погріб
і тхора у новий гусятник.
Щоб худобі не було паші,
ну а бджолям - не було взятку.

А бодай тобі всі пожитки
да одною грозою взяло.
Щоби в хаті не було житки,
а в коморі не було сала.

***

Ось така колоритна лайка
Із-за тину сусідки Раї.
І не знає, що то за карма.
Все сусідських курей ганяє.

13.06.13

Погризли миші
дверцята раю.
Святий Миколо!

Скриплять одвірки...
Я відчиняю... а там -
Нікого.

13.06.13

Я знаю щастя є.
Знаю колір його очей,
знаю справжнє ім'я,
знаю який п'є чай.

Знаю яка хода,
знаю яка постава.
Їсть лівою рукою,
а серце має справа.

Щастя... воно велике,
різноголосе і косолапе,
Щастя... воно красиве,
жовте в лезені плями.

Щастя. Воно, насправді,
може бути страшним.
Його розуміють інші
через призму, але між тим

Щастя - повне і кругле.
Щастя - наповнене змістом.
Щастя сплітає руки
людей одинокого міста.

липень, 2011

Тоненькі збірки молодих поетів
Переплутали гілки метро.
Чи то я, чи то біс догледів,
Чи замало вражень було?

Закрутилося, завертілось,
Загуділо у центрифузі,
За дві станції розділились -
Рядки окремо, окремо - душі.

Напівпрозорі, напівреальні,
Вони злітали, вони тремтіли,
І залишати сторінки білі
Вони боялись, але хотіли…

Вони хотіли, щоб їх читали -
Людина має життя вдихнути,
Вони хотіли щоб їх писали -
"А то відійдемо у минуле".

Дорога в вічність - вічна дорога.
Зайняти місце серед своїх…
І жаль, і щастя - шкільна програма
Не може нас помістити всіх.

Тому у вічності - то великі,
Достойні пам'яті та уваги,
А поза вічністю - недолугі
Криві хореї і змучені ямби.

20.05.11

Босоногий світ.
Вже багато літ
Бринить
Його розвінчена струна.

І солоний піт
Виїдає зір,
І кипить
Робота, як узвар.

Буднів час иде,
А свята - біжать
І прядуть
Розхитане життя.

І не жди порад,
Це не той обряд.
Тут комусь -
Узвар, комусь - кутя.

А комусь - нічого:
Очі - так сліпого,
Губи - так німого,
Вуха - так глухого.

Переляк.
Немає для кого,
Немає для чого
І немає як.

14-17.06.11

Там, де земля торкається небес,
Там урвище, яке немає дна,
І там, за краєм, причаївся десь
Примарний дух, що звемо Пізнання.

Вічний політ – барвиста карусель,
Веселками орбіт летить вона.
І там за краєм – кожному своє,
І кожен наковтається сповна.

06-13.06.11

Знову.
Я знову тільки перо,
Без чонила і нових думок.

Перо загублене
Межи рядків і книжок,
Що оселились у цій голові.

Скажи,
О Боже, чи це треба тобі?
А не тобі, так кому?

Скажи,
Для кого сплетено
Чи заплутано потоки рим?

Я не хотіла...
Я не просила цього.
Мене ти нагородив?

Чи покарав?
Так, поясни, що хотів.
Лише два слова підказки.

Я далі сама
Усе розумітиму ясно.

Я далі сама
Досягну і збудую,

Ось тільки почути б
Задумку твою.
Скажи, я не чую...

І не відповів.
Але чув.
Точно знаю.
Він думає ще,
ну а я –
зачекаю.

12.05.11

Мала, не буває дива,
Усе – вигадки Голівуду.
Повір, ти і так щаслива,
Спокійне життя як чудо.

Мала, ти поглянь на мене -
Мав кору, а уже обтесаний.
До моїх двадцяти п’яти
З мене вибили дух протесту.

Питаєш де моя правда?
Ти права і її не має.
Із життям не буває жартів,
Я це знаю, а ти – не знаєш.

Мала, моїх друзів вбили.
Як? Живий, але навпаки.
В цій системі живуча сила,
Перемоле любі кістки.

А те, що справді важливо,
Ніхно не розкаже в пресу.
Мала, я, просто, хвилююсь,
Не грайся у поетесу.

Ці світлі хороші гасла
І звернення як полова.
Цьому світові мало діла,
А ти закликаєш до слова?!

А ти співаєш про небо,
Доки хтось гине від дози.
Не пояснюй мені, не треба.
Це – моє розуміння прози.

30.04.11

Ці голуби, що над моїм балкном,
І дні, і ночі все воркують про любов.
Я знаю, про любов торочать -
Немає більше теми для розмов.

Ти — моя ластівка, ти — мій соколе.
І байдуже, що птахи — голуби.
Доноситься — "Ой леле і ой доле,
Я так тебе люблю, люблю тебе.

Ти — моя рідна і моя найкраща,
Зі мною будь, тобі — весняні квіти".
Розмова один раз буда путяща —
Вона спиталася: “Де ми будемо жити?”

Історія стара-стара, як світ -
Туркочуть, і кохаються, і плачуть,
Співають, і гуляють до зорі.
Щасливі і сліпі або напівнезрячі.

Усе б нічого, але ці розмови
І спроби дотягнутися до зір
Схожі до того мильного роствору,
Яким годує нас телеефір.

Ці голуби, що не дають заснути,
Тривоги юні, драми — пів біди,
Гірше коли, здавалося б розумні люди
Пускають з рота мильні бульбахи.


11.03.11

Знайомство було дивне,
А хлопець — п'яний,
Розмова — незмістовна -
Про Схід і Захід.

Про різні мови
І про поняття
Честі, слова
І хто в нас батя.

Слова — короткі,
А голос — гучний.
Я була — ідіотка,
Дура і сучка.
***

То все байдуже,
Я точно знаю.
Кохаю дуже,
Від краю до краю,

По самі вуха
І Схід, і Захід
І цього друга,
Що крив мене матом.

Кохаю землю,
Народ і мови,
І, навіть, суржик,
Яким говорим.
***

“Кохаю!” чи “Гину!” -
Ніхто не почує,
Ніхно не винен,
Ніхто не воює.

З радяньських плкатів
Зажерлись миром
В багатій хаті
Голодні звірі.

Гризуться, виють,
Лижуть горішніх
Та яму риють
Для тих, хто нище.

14-27.03.11

Я писала б тобі поеми,
Віддала б тобі свою душу
І змінила би колір неба,
Якщо це я зробити мушу.

Я створила б оте багаття,
Що палає в сімейнім колі,
І негоди птахи крилаті
Не черкнули б нашої долі.

Я чекала б тебе з роботи,
Народила б для тебе сина
І несла той вінець турботи,
Який жінка нести повинна.

Малювала б на вікнах квіти,
Дарувала б усе, що маю
І немає де правди діти,
Я б кохала... І я кохаю.
***

І у нашому спільному домі -
Лише запах свіжого хліба,
Лише тонкі ниткі любові
І старий оберіг у сінях.

У грозу я палила б свічку,
Щоб вона цей обминала,
А у довгу зимову нічку
Чаклуном тебе називала б.

Я збирала би літом трави,
На той чай, що ти п'єш зимою.
Ти ховав би від мене каву -
“Вночі від музи нема спокою”.

Закріпила б усі вітрила,
Не було би більшого раю,
Ніж малий корабель
І сила, що його на плаву тримає.

І не було би в моря шторму,
І не було би снігу в маю,
І не було би цього горя....
Я б кохала... Я ще кохаю.
***

Та Йому ти потрібен більше!
Він сильніший за “треба” й “можу”
Він забрав тебе і ніхто вже
Не замінить і не допоможе.

19.02.11