Я писала б тобі поеми,
Віддала б тобі свою душу
І змінила би колір неба,
Якщо це я зробити мушу.

Я створила б оте багаття,
Що палає в сімейнім колі,
І негоди птахи крилаті
Не черкнули б нашої долі.

Я чекала б тебе з роботи,
Народила б для тебе сина
І несла той вінець турботи,
Який жінка нести повинна.

Малювала б на вікнах квіти,
Дарувала б усе, що маю
І немає де правди діти,
Я б кохала... І я кохаю.
***

І у нашому спільному домі -
Лише запах свіжого хліба,
Лише тонкі ниткі любові
І старий оберіг у сінях.

У грозу я палила б свічку,
Щоб вона цей обминала,
А у довгу зимову нічку
Чаклуном тебе називала б.

Я збирала би літом трави,
На той чай, що ти п'єш зимою.
Ти ховав би від мене каву -
“Вночі від музи нема спокою”.

Закріпила б усі вітрила,
Не було би більшого раю,
Ніж малий корабель
І сила, що його на плаву тримає.

І не було би в моря шторму,
І не було би снігу в маю,
І не було би цього горя....
Я б кохала... Я ще кохаю.
***

Та Йому ти потрібен більше!
Він сильніший за “треба” й “можу”
Він забрав тебе і ніхто вже
Не замінить і не допоможе.

19.02.11