Вірш «Кукувала зозуленька» Володимира Мацюцького (Мацуцького) — це сучасна патріотична поезія, написана в червні 2025 року та присвячена полеглим українським воїнам і пам'яті героїв. У творі переплітаються мотиви трагічної втрати, незламності та відсилки до класичної української літератури.

У літературних колах вирували і не вщухають вирувати суперечки у розумінні що вважати справжньою поезією: ту, що оспівує «вічну тему», чи ту, що піднімає питання «на злобу дня». Вірш «Кукувала зозуленька» до якої теми належить?

Вірш «Кукувала зозуленька» Володимира Мацюцького належить до творів, які поєднують актуальні сучасні події з вічними темами, стираючи чітку межу між ними.
• За формою та першопричиною — це вірш на злобу дня (сучасні події): Поезія народилася як пряма реакція на конкретну історичну трагедію — сучасну повномасштабну війну в Україні, загибель конкретних воїнів та біль сьогоднішнього дня. Це документ епохи, що фіксує колективну травму та героїзм тут і зараз.
• За суттю та художнім наповненням — це абсолютна «вічна тема»: Автор використовує глибокі архетипи українського фольклору та класичної літератури (образ зозулі як вісниці туги, плач за полеглими, мотив жертовності, пам'яті та любові до Батьківщини). Тема смерті героя в бою за свій дім, материнського чи суспільного розпачу та безсмертя душі — це універсальні людські теми, які хвилювали поетів тисячі років тому і житимуть завжди.
Таким чином, вірш доводить, що найкраща «актуальна» поезія з часом сама стає «вічною», оскільки кричить про миттєве, але апелює до базових, нетлінних людських цінностей.
Образ зозулі в українській культурі — це один із найдавніших, найглибших і найбагатших фольклорних архетипів. У контексті воєнної поезії та вірша «Кукувала зозуленька» цей символ розкривається у кількох традиційних та переосмислених значеннях.
1. Символ пророцтва, відліку часу та долі
Традиційно зозуля вважається вісницею, яка знає майбутнє і «кукує» людині роки життя чи віку.
• У воєнний час: Цей образ драматизується. Коли зозуля кукує на полі бою чи в тилу під час війни, її кування сприймається не як обіцянка довголіття, а як відлік занадто короткого життя молодих воїнів. Вона стає символом крихкості людського буття і невблаганності долі.
2. Втілення туги, скорботи та плачу (Архетип «Зозулі-вдови»)
В українських народних піснях, баладах, а також у класиці (наприклад, у «Слові о полку Ігоревім», де Ярославна «зозулею кукує» на валу) жінка, яка втратила чоловіка, сина чи коханого, часто перекидається на зозулю.
• Символізм: Зозуля не в'є власного гнізда, що у фольклорі часто асоціюється із руйнуванням родини, самотністю, вдівством чи сирітством.
• У сучасній поезії: Кування зозуленьки — це метафора колективного плачу українських матерів, дружин та доньок за полеглими Героями. Це не просто птах, це персоніфікований голос скорботи всієї України.
3. Провідник між світами (Птах-міф)
За давніми дохристиянськими віруваннями, зозуля першою відлітає до Вирію (далекого райського краю, куди йдуть душі померлих) і останньою звідти повертається, бо має ключі від цього світу.
• Зв'язок із полеглими: У патріотичній ліриці зозуля виступає медіумом — містком між світом живих і світом померлих. Вона ніби приносить звістку від душ полеглих воїнів, які стали ангелами-охоронцями, або ж, навпаки, забирає їхню славу і пам'ять у вічність.
4. Передвісниця нещастя або війни
У деяких регіональних віруваннях почути зозулю в нетиповий час або якщо вона сідає на суху гілку — це прикмета біди, втрати чи війни. У сучасних віршах цей елемент підкреслює передчуття трагедії або констатацію того, що мирне життя (символізоване весняним птахом) перекреслене війною.


Порівняння: Класика vs Сучасність
Аспект символу Традиційний фольклор Сучасна воєнна лірика (як-от у Мацюцького)
Головна емоція Меланхолія, особиста туга за коханим. Глибокий національний траур, біль через несправедливу смерть захисників.
Зв'язок із долею Ворожіння на роки життя, заміжжя. Трагічне нагадування про ціну свободи та обірвані молоді життя.
Роль птаха Спостерігач природи, ліричний образ. Активний свідок народної біди, речник людського горя.

«Ту московію віками
України син завзято
чи живим, чи мертвим в камені
невідомим б’є солдатом»

Це надзвичайно сильні та влучні рядки, які б'ють прямо в сутність українського історичного спротиву! Вони ідеально ілюструють те, про що ми говорили раніше: як сучасна подія (актуальна війна проти московії) миттєво переростає у вічну тему (віковічну боротьбу за свободу та архетип невмирущого воїна).
«Ту московію віками...» — автор одразу задає масштаб часу. Це не конфлікт кількох років, це багатовікова історична драма. Цими словами поезія підключається до козацьких дум, до шевченківського «Борітеся — поборете!», маркуючи ворога його справжнім, історичним іменем.
• «України син завзято / чи живим, чи мертвим в камені...» — тут руйнується кордон між життям і смертю. Український воїн постає як метафізична, міфічна сила. Боротьба не припиняється, навіть якщо тіло загинуло. Загиблі стають тим самим «каменем» — гранітними пам'ятниками, стіною оборони, небесним воїнством, яке продовжує тримати щит над країною. Це пряма протилежність «чистому мистецтву»: тут кожна літера стає зброєю.
«невідомим б’є солдатом» — потужний образ, який переосмислює класичний меморіал «Невідомого солдата». Якщо раніше в радянській парадигмі це був символ мовчазної, пасивної скорботи, то тут Невідомий солдат — це активна сила, яка продовжує завдавати ударів ворогу. Це уособлення кожного безіменного героя, який тримав і тримає фронт.