Сплети мені браслет з доріг-ниток,
Котрась-бо точно приведе за покликом.
До дідька межі! Близько, як ніхто...
"Люблю"... там знак питання чи знак оклику?

Не треба знаків. Власне, все це - гра.
Яка - всуціль азарт і провокація!
Сплети мені тіару із заграв,
Допоки час просіюю крізь пальці я.

Прозрінь нема. Мій світ - банальна фікція.
Шукай собі простих і несподіваних.
І уяви на мить: в твоєму віці я
Не буду вже ні мавкою, ні дівою...

До тебе... по битому склі, по уламках "але",
По тріщинах в серці після невдалих спроб...
...Тріумфи, зітхання, вигадування проблем...
А, знаєш, так смішно, життя - не цукровий сироп.

Пробач за слова і за те, незграбно замовчане,
За щире невміння відверто розум дурманити,
За погляд з-під лоба очима до болю вовчими,
Коли з тих очей так невчасно впадуть діаманти...

25.06.2011

уламками ночі тремтіли страшні передбачення.
що з неба лягло на душу - пролилося на папір.
ми сильні були, хоч покинуті, та не втрачені.
кроїли аркуш словами, а він смиренно терпів.

кожен просив для себе: дай мені самоти,
зміни мені почерк, прочерк постав у колонці
де треба писати про те, чи палив листи,
про те, чи втрачав любов, чи молився сонцю...

тавро таємниць тягарем опускалось на плечі,
як втомлений сніг заховав під собою зелене.
колись вже тікали, нам навіть забракло втечі,
за нами ганялось тіней похмуро-сіре знамено.

можна було вагатись, "ламатися" до останнього,
і знаєш, ніхто не питав, чи воно того варте.
бо ми тоді ще не вміли прострелювати питаннями.
ми вчилися божеволіти і змінювали стандарти.

18.02.2011

Зміни плечей торкались важкими краплями,
від кожної з них лихоманило, аж трусило.
Впертим і змученим, нам давалася сили -
так вектори оберталися в інший напрямок.

Так ми ховалися, окреслювали територію:
крейдою коло, як хрестики-нулики в зошиті.
Знецінювали свободу. Не разом. Умовно поряд.
Замість істерик - "хочу" на вушко, пошепки.

Досвід приймали від долі, як даність, як аксіому.
Впивалися відчуттями мазохістично, тонко.
...не продавали душі і виглядали при цьому,
як діти із кульками ртуті на білих долоньках.

28.02.2011

Стервонька йменням Літо! Треба ж так потепліти,
в кучері сонце травневе хвацько отак вплести!
...
Ними, мов струнами пальці,
бавився вітер.
Серце співало, та згодом
і відгомін стих.

Тиша раптова ударила
дзвонами вуха,
коник-скрипаль обірвав
концерт в траві.

Жде так грози земля,
коли посуха,
руки скорботно леліють
лілії дві.
...
Голос затих спонтанно, потім простіше стане,
Літо забуде пункти - ті, що закреслив ти...

Так завмирає скрипка, перед останнім танго,
щоби воскреснути знову в іншому Всесвіті.

Наче й нічого нема, лиш мої молитви,
Але й ті як слід не промовлені, без благань.
Річищем снів і яви пропливи,
Човником стань.

Тільки не треба вітрил, рожевих принад,
Як до мене будеш пливти - почепи білі.
Дощ налаштуй і град на свій лад -
справжніх, бо вільних.

Анголе мій, в мене бажання такі земні!
Знаю, про них не варт говорити всує.
Краще мовчи, та не кажи мені "ні"...
Анголам тиша пасує.

23.06.2011