Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ольга Дідусенко




Огляди

  1. Офелія
    1
    Ми присягалися на Біблії, вінчалися у храмі...
    Він серце дав мені своє, отримавши моє...
    Та якщо скажуть вам, що мене забуває,
    Що мене забуває?!
    - Не вірте ви, то лукава змія!
    Гамлет - мій чоловік, а я - його
    Офе-лі-я.

    2
    Ой, сьогодні ж бо Валентинів день!
    Вийду я крадькома, тихенько,
    У віконечко стукну - "дзень!" -
    То впусти ж мене, милий, хутенько.

    Валентиною стану я тобі,
    І в очах моїх світ затьмариться.
    Вийду з дому твого - потону в собі:
    Чи було те все, чи лиш мариться?

    Ох, недобре ж як ти зі мною вчинив:
    Була чистою і цнотливою!
    Те, що вкрав - скоріш поверни мені,
    Бо не змити гріх, навіть зливою,

    Навіть зливою чи гіркими слізьми,
    І не гріх, а любов - коханнячко
    Може, пісню складу - так піде між людьми
    Як тяжка моя сповідь - риданнячко.

    3
    У морській далині, у морській глибині
    Спить Сирена краси неземної.
    Хто зі сметрних угледить її на дні -
    Не уникне долі страшної.

    Ну, а той, хто почув, як співа,
    Вже не зможе довіку забути -
    Срібний голос звучить і пророчі слова
    Не дають уночі заснути.

    Лиш навіки, навік у воді заснуть
    Дасть Сирена, красива й свавільна,
    Плачем - співом своїм проведе в той путь,
    Де від мук душа стана вільна.

    Ха-ха-ха! Он Сирена іде!
    (З хвиль з'явилась, з морської піни)
    І когось серед нас шука - не знайде...
    Та не бійтеся, майте терпіння!

    Страшно вам?! Бо Сирена - то ж я,
    І обличчям, і вродою й станом.
    Не лякайтеся, ні, то ж Офе-лі-я
    І прийшла зовсім не за вами.

    Ой, як смішно, як смішно мені -
    Милий хоче у море зі мною пірнути!
    Мою вроду, мої відчайдушні пісні
    Він хотів, та не зміг забути!
    А-ха-ха-ха-ха-ха-ха!

    4
    Труну відкритою несли у синю далечінь,
    І він лежав з увінчаною миртом головою,
    Та я почула крізь усю цю маячінь:
    "Офеліє, ніщо нас не розлучить із тобою"...

    Я озирнулась навкруги і зупинилась, мов закам'яніла,
    То голос був живий, а не з труни,
    Жива рука кудись мене манила.
    Я лиш спитала: "Гамлет, ти?! Це ти!!"
    І за спиною виросли у мене білі крила.

    Такії ніжні й чисті, як страждання,
    Яке так довго я носила у собі,
    Як щирі сльози, вилиті в журбі,
    Як перше наше цілування...
    О! Ції крила, милий, чуєш, завдяки тобі!
    Я полетіла, алілуя нашому коханню!



    Коментарі (3)
    Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5