2
Довершений спокій цього золотого дня
Під столітніми дубами
Ти спочиваєш, Елісе, розплющивши очі.
У їх блакиті віддзеркалюється сон коханців
Біля твоїх вуст
Стихає їхній блаженний стогін.

Надвечір рибалка витягує важку сіть, повну риби.
Турботливий господар
Жене свою отару краєм лісу.
Добром сповнені всі твої, Елісе, дні.

Легка радість
Ллється разом з химерним співом виноградаря.

Смутком повитий спокій оливи.
Ті, що голодні, знайдуть у хатині хліб і вино.

3
Ніжний передзвін лунає з грудей Еліса
Надвечір,
Коли тіло знеможено падає на темну постіль.

Синій звір
Мовчки стікає кров'ю в тернових заростях.
Там самотньо росте дерево з темною корою.
Його важкі плоди давно впали на землю.
Зорі тонуть разом зі знаками
У воді вечірнього озера.
Там, за пагорбами вже настала зима.
Сині голуби
Щоночі п'ють золоті краплі поту
Що стікають білим Елісовим чолом.
І завжди
Крижане дихання бога відбивається від чорних стін.

1
Елісе, коли в лісі скрикує чорний дрізд -
Твою загибель він сповіщає.
Твої вуста припадають до кришталевої прохолоди гірського струмка.

Коли твої скроні безмовно кровоточать,
Забудь стародавні легенди
І таємні знаки, народжені польотами птахів.

Твоя м'яка хода вростає в ніч,
Повну, наче стиглі темні ґрона винограду
Які прекрасні твої руки у її синяві!

Легенько дзвенить терновий кущ
Над твоїми очима, що сяють, немов Місяць
О Елісе, як давно ти відійшов!

Твоє тіло - гіацинт
В нього монах занурює свої воскові пальці.
Наше мовчання - то темна печера,

Звідки часом виходить лагідний звір
І повільно опускає обважнілі повіки
На твоїх скронях - краплі чорної роси
Останнє золото згаслих зірок.