Я пам'ятаю: вже не в школі –
У вищім закладі науки,
Де здобував знання поволі
Майбутніх дій у вільні руки,
Знання, найближчі до народу,
Що відвертатимуть всю шкоду
Хвороб непрошених удари,
Мені тлумачили й про друге,
Недавнє зовсім, все ж минуле –
Страшні народу мого чвари.

Я розумів, що знати треба
Історію народу свого,
У цьому є життя потреба,
Щоби не впасти в роль сліпого.
Тому ретельно слово в слово
Написане вивчав толково,
Поволі виростав духовно,
Міцнів і серцем і душею,
Бо з Україною своєю
Єднавсь назавжди справді кровно.

Возз'єднання зі “старшим братом”
Сприймав як істину кінцеву,
Тож дружно в злагоді, завзято
Творив в загáлі і місцево.
Без заперечень, апріорі
Вивчав походження теорій
Про інтернаціоналізми
Народів світу і несхожість
До них, вірніше, про ворожість
Теорій націоналізму.

Як учень здібний, не ледачий
(Навчився хліб знаходить власно),
У порівнянні тих тлумачень
Відчув брехні підлоту вчасно.
Згадав, що іспити у Львові
Успішно склав як залікові,
Але не прийняли: мій батько
У тридцять сьомім – розіп'ятий...
А Галана – в сорок дев'ятім...
Я передчасно хтів багацько.

Тоді кричали – це Стахура...
Щоби на папу не плювали...
Пізніше взнали – агентура
КаГБеків руку там приклала
У кошик націоналістів
Як подарунок комуністів;
Щоби відмить кроваві руки
І власні злочини сховати,
Своїх уб'ють, це треба знати (!),
Без крихти сумніву й розпуки.

РОЗДІЛ 1.

ПЕРШІ СПРОБИ

СТЕЖЕННЯ

Рік тридцять п'ятий... У Варшаві
Проходить судовий процес –
З ОУН у Польської держави
Ворожий появивсь ексцес:
Поляки нищили вкраїнців
На рідній, на землі тубільців,
Бо не мовчали, наче риби,
Під страхом гострого меча,
Що тільки зірветься з плеча,
То й пустить їх усіх на гибель.

Але в Європі, у великій,
Гучний піднявся резонанс.
Ним зацікавився двуликий
Сусід – знайти в нім власний шанс;
Приглянутись і оцінити
Чи потерпіть, чи зразу вбити
Оту могутню, незбагненну,
Народжену у щирім серці,
Згуртовану в прямому герці
ОУН, звичайно, не казенну.

А щоб добитись злої цілі
(Так було й є у всі віки),
Обезголовити на ділі –
І кінці в воду на роки.
Тож консула Петра Свєтняла ,
Що прийняла судова зала,
Цікавили ті зізнання:
Веде Бандера вже свідомо
Свій край до звільненого дому
Чи ще блукає навмання.

Під час судової розправи
У Львові заявив Бандера:
В ОУН ідуть належно справи,
Дух бойовий і атмосфера
В організації здорова
Й не тероризм є дій основа,
А відповідь як противага
На гніт і шлях реалізації
Ідеї визволення нації
І революції наснага.

За ростом й діями Бандери
Москва простеження веде,
Про це у сорок першім двері
Відкрив архів НКВД:
У місті Луцьку на Волині
ОУНівці відкрили скрині,
В ній дії мужнього Степана
На землях польських окупантів,
Детально схоплений гарантом
Секрет наміченого плану.

Із тих архівів стало ясно:
Революційний Провід діє
Чи не тому, що саме вчасно
Бандера відродив надії,
Як енергійний, прозорливий
Хазяїн слова, незрадливий;
Там були схеми про структуру
Організації ОУН,
І ще створив він, як чаклун,
Інструкції до дій без буму.

ЗАМАХИ

Настала осінь... Тридцять дев'ять...
І... “визволителі” прийшли...
При зустрічі їм килим стелять,
І хліб, і сіль, любов знайшли,
Бо як не було б, а єднались
Дві України, і гадалось:
В одній настане мир і спокій,
І братолюбіє буде,
Перлина світу розцвіте
Під небом теплим, синьооким.

Сам факт приємний не зв'язався –
На перекосах повело:
НКВД розперезався,
В руках з'явилось помелó.
Село в колгоспи заганяли
Усіх гуртом, усіх без тями,
А в кожному куточку міста
І в світлий день, і в темну ніч,
В клубок попавши протиріч,
Ловили націоналістів.

І заганяли без розбору
Чоловіків, жінок, дітей,
Що й глянуть нíколи угору –
У скотовози... для людей!
І у обійми дружні тундри
(Були ті рішення не з мудрих)
Переселяли, так, тубільців
Виховувати до Сибіру,
У край єднання і довіри –
Трудолюбивих українців.

Не терпить простір порожнини...
І в Україну понесло
Добряче п яную лавину,
Як в місто, рівно і в село.
І зразу стали споминати
У кого, де, яка є мати.
І окультурили Вкраїну
Усім понятним язиком,
А над Карпатами цілком
Пісні затихли солов'їні.

Питається, чому так баско
Злочинна влада бушувала –
Вона боялась, і до ласки
Вже алергією страдала:
Варшаський суд і суд у Львові
Відкрив міцні коріння нові
В ідеях націоналізму,
Що не вмирають, а ростуть
І гілками своїми б'ють
Пусті ідеї комунізму.

З якою ненавистю, бридко
Вживали слово “буржуа”,
І як самі тепер так швидко
В ту шкуру влізли на “ура”,
Щоб, прихвативши від народу
Злочинно статки в нагороду,
Нахабно зватись – “олігархи”
І пнутись шкурно у еліту,
Нутро показуючи світу,
Коли між ними дикі сварки.

Тож чи буде він буржуазним,
Народний націоналізм,
Наш український, той відважний,
Омитий морем людських сліз,
Що став у Львові на дорозі,
Щоб ворог скорш спочив у бозі,
А чи засохлим шовіністом
Шкандибав сам в снігах Сибіру,
Ведмедю вихвалявсь без міри
Й служив у нього активістом ?

Його боялись – це без жартів:
Бандерівець – то був герой,
Він був і є, як житель Спарти,
Наш охоронець – не ізгой.
Тому не варто, симоненки,
Та вичепурені вітренки,
До хрипоти кричать з трибуни,
Кидать на них усяке дрантя,
Хоч вам за теє добре платять,
Ви все ж лиш моськи – не трибуни.

Та повернімось знов до справи
Передвоєнних двох років,
Коли Бандеру скрізь шукали
Озброєні всі до зубів,
Сексоти, зрадники, шептали,
Ті, що зі страху догоджали
Чи просто покидьки суспільства,
Яких, на жаль, ще досить є,
І ті, хто маму продає –
Не дало результатів дійства.

Не помогли й судові справи,
Через проведення яких
Вже про підпілля добре знали
Обставин зовсім не простих.
Підсудні гинули у муках,
Але узнать в словесних звуках,
Коли і де, самий, при кому
Чи з кимось був та раптом зник
Степан Бандера – Провідник,
Не удавалося нікому.

ПІД ЧАС ВІЙНИ

У сорок першім почалася,
У червні місяці, війна:
Земля холодна – розпеклася,
Шкварчить, аж пучиться вона.
Весь горизонт покритий димом,
Від згарищ, що смертельним клином,
На Схід посунули від Львова
У ширину і в глибину,
Повзуть у бійню світову –
Від страху віднялася мова.

Але уже на восьмидення
ОУН заговорила вслух
Відкрито, голосно, натхненно,
Щоби дійшло до тисяч вух:
У ці печальні дні у Львові,
На обгрунтованій основі:
По волі рідного народу,
ОУН під проводом Бандери
Відновлює державну еру
Народу українському –
Свободу !

Та радість була передчасна...
Пакт Молотова-Рібентропа
Звучить так мовою сучасно:
“Під ноги двом уся Європа”, –
Дописано хоча між речень,
Та прийнято без заперечень.
Але ділитись та ні друга
І не збиралась сторона,
Бо ціль у кожної одна –
Як обмануть підліше “друга”!

Тому Бандеру за свавілля
Та інших керівних осіб,
Стецька як голову Правління
Разом у табір Гітлер згріб –
Така-то воля і надія,
Коли прийде фашист-месія.
Усю війну, чотири роки,
У таборі сидів Степан...
Фізичний і моральний стан?..
Та вижив, вижив він нівроку.

Щоби порушить непокору,
Двох – Олександра й Василя –
Братів закатували скоро
Фашисти, цілячись здаля
Бандеру заломить в колінах.
Але в ідейних перемінах,
У напрямку шляхів до волі
Їм годі тратить було сил,
Прохань, погроз – він не скосив:
Фашисти не зламали волю.

Але могли ж таки убити
Без слідства, як на Соловках,
Ніхто ж, ніхто не міг спинити –
Давно Степан був в їх руках.
Тоді чому? Причин багато
Було, щоб тихо доконати:
УПА розширювала простір
Під знаним іменем Бандери.
Чому ж боялись людожери
Зробить один-єдиний постріл?!


Звичайно тут зіграла слава,
Яка прийшла до укараїнців
З судилища, в якім Варшава
Їх виставляла як злочинців.
Бо ж чи злочинець взагалі,
За волю рідної землі
На смерть хто б'ється з ворогами?
Степан Бандера був із тих,
Хто з молоду пройти устиг
Усі шляхи такої драми.

Вважаю, Гітлер на терези
Поставив міф, який він пан.
Прикрившись віничком берези,
Він – визволитель, не тиран!
Подарувать життя легенді,
Йому, що випить чарку бренді,
Проте знав: Гітлер вигравав
В опінії усього світу
І набирав багато квіту
Як благодійник – не удав.

І залишивсь Степан з дихáнням...
Та все ж чіткий порушивсь ритм:
На лезо ставиться питання
Про результат визвольних битв...
Відпала доля Рібентропа,
І стала дихати Європа
На повні груди в ритмі норми...
Але у рідній Україні
Пісні не линуть солов'їні –
Старого горя люд знов сьорба.

Живої ж нації джерела
Сильніш почали пульсувать,
А для радянщини Бандера
Став небезпечнішим раз в п'ять,
Бо визвольно-революційні
ОУН-УПА були надійні,
Як дії внутрішньої сили,
Яких підтримує народ,
Хатина кожна, огород –
Більшовики секрет розкрили.

БЛУД

Москва задумалась: брутально,
Жорстоким знищенням фізичним
Цей рух не зупинить нагально –
Обман тут буде більш логічним.
Знайшли крючок, а раптом клюнуть –
Самі петлю на шию зсунуть:
В сорок четвертім на Верховній,
Народних комісарів Раді,
Які завжди в належнім складі,
Амністію прийняли повну.

Хрущов із пафосом тлумачив:
“Йдучи назустріч побажанням
Особам... Уряд все пробачить
Всім тим, хто звернеться з зізнанням,
В майбутньому не підведе,
З УПА стосунки розірве...”
Амністія як спрацювала,
Історія подій тих свідчить:
Не вдалось душі всім скалічить –
Війна ще десять літ тривала.

Щодо Бандери, то атаку
Нахабно грубо повели.
Мета одна – нагнати страху,
Де люди жили й не жили.
Аж до “воєнного злочинця”,
Хоча такому він не вчився,
Його совіти прирівняли,
І тим УПА авторитет,
А, власне, і його портрет
У бруді безсоромно м'яли.

І не секрет, щось досягли...
Його діяння з перекосом
Втлумачували, де могли,
Однак чи вітром, чи насосом
Інтелігенції повчально,
Радянській, звісно, надзвичайно.
Коли щодня в об'ємі року,
Брехню за істину вдавати,
То в світі можна існувати,
Але потворно, однобоко.

Якщо панує односхилість –
На дві ноги той шкандибає.
Скажіть, будь ласка, вам цнотливість
Родить дітей допомагає?
Але жили, бо однобіччя
Ставало гостро з різнобіччям:
Хто не хвалив, не гнувся в спині,
Той у сибірах сосни грів,
Коли ж зігнутись не зумів,
Той ще тренується донині.

То диво ж чи: поет Микола,
З відомим прізвищем Бажан,
Настирно висував вимоги
Від амбасади західнян
В ООН, у Лондоні, віддати,
Звичайно, щоби орден дати
В обіймах тихої Луб'янки,
Націоналістів, зокрема
Бандеру, звісно, задарма
Для здійснення гучної п'янки.

Ті – не спішили, щоб задурно,
А ці привикли – задарма,
Зійшлися: діять агентурно –
І тихо, і слідів нема.
У Києві, Варшаві, Празі,
Щоб якось діяти наразі,
Створили головні станиці ,
Звідтіль виводили у світ
Агентів, навчених як слід,
Спостерігать за летом птиці.

І якось вийшло, що Степан,
“За всякую ціну” якого
Спіймати треба, прошу пана,
У Мюнхені, ще випадково
Спинила служба поліцаїв –
Холоднокровно із кишені
Дав документ про інтерес,
Де чітко значилося: “Рress” –
Пройшовся постріл повз мішені...

Хоч посміялись поліцаї,
Що не заводилось авто –
Воно стареньке, і в звичаї
Ремонтувалося давно.
Але скажімо: “Слава Богу,
Не перекрив загін дорогу”.
Бандера міг ще працювати
Над визволенням України,
Минаючи підводні міни –
Конспіративність слід вітати.

СПРОБИ НА АТЕНТАТ

Ніхто не видав, не піймали,
А давить сильно жаба груди:
Його зростає частка слави,
Все більше й більше люблять люди,
Тож спричинити атентат
Та так, щоб знали: скоїв брат
На грунті міжусобних чварів.
В цій справі мав Мороз свій досвід,
Але ОУН зробила дослід –
І він утік, як тінь примари.

Не зупинились...бо нестерпно
На морд ріс вовчий апетит,
А спроби вбивства негативні
На вирішальний звали квит.
...Прибув до німців Стельмащук ,
Боївку створює для “щук”,
Рознюхав, жив де Провідник –
У Sösking біля Starnderg-у,
Смикнув, що ходять по хребту,
Не попрощавшись, миттю зник.

Невдачі Києва й Варшави
Із облаштованих станиць
Підняли пристрасті до справи
І, щоб не впасти зовсім ниць,
Дозволили при всій повазі,
Здійснити вбивство з центру в Празі.
Один з агентів Горст Лєгуда ,
З Чехо-Словаччини мастак,
Достатньо твердо, не простак,
Упевнився – убивство буде.

А другого, що звався Лєман,
У Мюнхені в “Фремдейгам Ерліх”
(Жив сам) і хоч зробить не все міг –
Цікавила Бандери тема.
Його мету, конкретну досить,
З якою він метою носить,
Розкрила розвідка таємна:
Обох, і Лємана й Лєгуду,
Арештували і, без суду –
Їх стріла камера тюремна.

Арешт не зупинив мисливство
На штаб ОУН-керівників
І не змінив програму вбивства
Керманичів-Провідників:
Змінилась тактика мисливства –
Ретельна підготовка вбивства.
З цією грязною метою
В революційний осередок,
Що не робив порядний предок –
Пролізти всякою ціною;

Все роздивитись, розпізнати
Та розсекретити осіб:
Одних заштовхати за грати,
А других затягти у гріб –
Секретно-тихо змордувати,
Щоби не міг про теє знати
Ніхто ніколи в світі грішнім,
Щоби підозр ніякий слід
Не освітив найменший звіт
В архівах, схованих поспішно.

Заслали Лібгольца Степана
З Волині. Німець обрусілий,
Він удавав із себе пана,
Який по мудрості – дозрілий,
Тож довіряти можна гідно,
Бо сам досвідчений і здібний.
Все ж його швидко розкусили
Та не спішили свідчить те –
Хай проросте і розцвіте...
“Пан” здогадавсь – утік щосили...

Роки наступні релятивно
Були “спокійніші”, але
Це не було тим позитивом –
Спокійно хай Степан живе.
Москва не залишала задум
Розширить впливи свого ладу,
Застосуванням смертних акцій.
Тому , в запеклому двобої,
У хід пустила пресу-зброю
Зі шквалом бруду, провокацій.

Услід відбулися події,
Що принесли багато шкоди
У міжусобній веремії
(Відомо, заздрість чорна бродить) –
Були не виграшки дитини:
Подали ”двійкарі” світлину
Бандери, знаючи загрозу
Від КГБ, а в циркулярі –
Число авта й адресу дали...
Підліше можна щось зморозить?

До того ж ще Богдан Підгайний ,
Як тільки зник зв'язковий “Скоб”,
В поліцію звернувсь негайно,
Степана Попеля, мов, щоб
Про те спитали, ніби знати
Повинен він і розказати,
Щось може дещо більш конкретно,
Тим самим з прізвища Степана,
Хоча й не входило до плану,
Підступно знято шифр “секретно”.

Поліція забрала майже
Провідника в той самий день,
Хай про події ті розкаже,
Без лишніх звісно теревень,
Конкретні свідчення про працю,
Напевне й про акредитацію,
Як журналіста... Тож світлини
І життєопис протокольний
Могли добутком буть пристойним
У більшовицької заспини.

Вже й емігрант аж із Поділля,
Старий Никифор Горбанюк ,
Став проявлять своє уміння
(У Мюнхені жив як пацюк) –
Провідника родину стежить.
До авантюрників належав
І щільно втримував контакти
Із комуністами від Праги,
З Москвою дружньої держави,
Раптово зник... Останні факти...

Конкретно стежить за Андрієм
(Тринадцять літ мав син Степана)
Почав слизьким підступним змієм,
Прибувший з Відня Вінцік – з клану
Від фірми чеських комуністів.
До іноземних активістів,
Які світились з криміналом,
У Мюнхені – свої стосунки,
Щоб не лишались “подарунки” –
Поліція нюх добрий мала.

У році п'ятдесять дев'ятім
До Проводу ЗЧ ОУН
Прийшли сигнали – для розп'яття,
Як подарунок від комун,
Міняють спосіб виконання,
Який пройшов випробування
В Парижі, Франції-столиці,
Коли загинув там Петлюра,
Але для блиску манікюру –
Плели про помсту небилиці.

Та вчасно, а чи запізніло,
Але відмовивсь КГБ
Від цього плану навіть зріло –
Ховати злочин буде де!
Вже, підготовлений Сташинський,
Зуміє вбивство так звершити,
Що й не подумають про злочин –
На слабкість серця спишуть смерть,
Тому ніяка круговерть
Москви порядність не підмочить.


РОЗДІЛ ІІ.

МЕTАМОРФОЗА СТАШИНСЬКОГО

ВЕРБУВАННЯ

Завербувати молодого
Студента з львівського села,
Не було в справі надземного:
Ту долю – вивірка звела...
Він молодий, зелений в світі,
Всі Декалогу заповіти
Ще не відчув в своєму серці,
Життєвий досвід мав мізерний
І перед ворогом казенним
З спокусою не встояв в герці.

Верба, верба, ти зелень краю,
Твій шелест тихий над водою
Як еликсир душі сприймаю
У рухах дівчини з косою.
Чому ж тобі за вербування
Нести відвічне покарання?
Хто в теє слово закував?
За те, що гнутись добре вмієш?
Але й в шмаганні спритно дієш!
То хто ж тебе завербував?!

...Ритмічно стукають колеса,
Відлуння скрадують кущі,
В студента думка про кулешу,
Про мамині смачні борщі.
Додому, наче до зберкаси,
Студентів, більшість в своїй масі,
Возили потяги у села.
Учитись треба – треба їсти,
Та їжі не хватало в місті –
Спасала рідная оселя.

Богдан Сташинський, як і інші
Студенти, їхав у село.
Мабуть завжди студент – безгрішний,
Не брав білета – та везло.
В цей раз не сталось, як завжди –
Все ж провіряють поїзди
Буває літом і зимою,
Тому поліції доріг
Він пред'явить квиток не міг –
Його забрали із собою.

Завели у будинок варти,
Списали персональні дані
(Затримувати більш не варто)
І відпустили їхать далі...
Надвечір через кілька днів
В станицю поліцай привів –
Богдан зустрівся з капітаном.
Той про погоду щось казав,
Про батька і сестер питав,
Цікавився моральним станом.


Ще через кілька днів той самий,
Знайомий хлопцю капітан
Призвав його, щоб звірить дані
Про нього та сімейний стан;
Узнати, з ким товаришує,
Своє майбутнє як планує
І... про підпільний рух розмову
Спокійно здалеку почав –
Поволі впевнено привчав,
Що рух цей вб'є життя основу.

Щораз конкретнішого змісту
Розмова кожна набувала:
Для Ситніковського – корисну,
А для Сташинського – провалля.
Був Ситніковський капітаном,
Хто тренувався над Богданом,
Як то скоріше і брудніше
На кролика накинуть пута
І в справу так його узути –
Як вийде з неї – буде гірше.

А гірше – це не смерть одного,
А матері, сестер і тата,
Сказав же твердо: “Знаю много”, –
А слово, ой, тверде у ката.
Щоб вибратись з цієї пастки,
Дав право, наче прояв ласки:
Всі 25-ть по тюрмах гнити
І знищити родинний корінь
Чи без моральних переборень
У СДБ іти служити.

Останнє, ніби добровільно,
Сам визначив, хоч добре знав:
Батьки цю звістку стрінуть гнівно –
Та саме цим їх рятував.
Про цільову не знав ще кару,
Яка в народі зветься “Карма”,
І щоб уникнути розплати,
Щось треба здіять особливе,
Комусь щоб склалося щасливо,
А сам був прощений без плати.

ВИШКІЛ

Всі Ситніковського наруги
Повільно, непомітно, стиха
Дали без зайвої напруги
Укорінити вірус лиха
В свідомість юного студента.
Не виникало інцидента,
По справедливості сказати,
Бо в інституті твердо вчили:
Американців підключили,
Щоб Україну роз'єднати.

А групи спротиву природу
Свою приховують уміло,
Насправді – вороги народу
І це підтверджено всеціло:
Постійно в радіо і пресі
Робивсь несамовитий пресінг...
Звичайно, був Степан Бандера
І Ребет – першою мішенню,
А тиск, мусований щоденно,
Творив потрібну атмосферу.

Богдана не займала думка,
Що Україна як надбання
У спритних темних розрахунках
Впаде в російське пануванна.
Дозрів, хоч був ще він безвусий,
Що псевдо мати він вже мусив.
І з того часу так ніколи
Не ставив прізвище своє,
Коли відомості дає
В енкаведистські протоколи.

Спочатку не було доручень
Складних, занадто потайних,
Для здійснення котрих відлучень
Потрібно б мати клопітних.
Студіював у інституті
Із друзями в звичайній групі
І одночасно про сестру,
Її звязки з лісним підпіллям
(Вона цінилась за уміння)
Доносив – втратив срамоту.

Такі відомості неважко
Було збирати взагалі,
Бо батько рідний чи нанашко,
Чи й члени всі його сім'ї
Свої секрети не ховали,
Але в село не випускали.
Богдан же сам був обережний,
В розмови майже не вступав,
Потреби ніби в них не мав –
А визиск добував належний.

ПЕРШІ СПРОБИ

Підспіла черга: небезпечним
Займатися уже пора.
Навчання стало недоречним –
В шпигунство справа завела:
В підпіллі увійти у справу,
Яка гучну набула славу
Та не закрита остаточно –
Письменник Ярослав Галан
Убитий (він – як критикан)
За Папу Римського – чи ж точно?

Пришили націоналістам
І розкричали на весь світ,
Хоча був крик з сумнівним змістом
І не розкрив всю правду звіт.
Щоб розізнати про деталі
І знати істину надалі –
В підпілля увійти Богдану
Було наказано, хоча
Вже років два, коли свіча
Письменника журила рану.

Проник Богдан в загін нескладно
(Про зраду ще ніхто не знав).
Все добре склалося, до ладу,
Для виконання тихих справ.
Коли ж збере весь хід подробиць,
Про вбивствво буде мати хлопець
Очищення від всіх гріхів, -
Сказав йому сам Ситніковський,
Крім того, тоном прокурорським –
Спасе він і своїх батьків.

Великий гріх – білет не взяти (!)
Із-за відсутності рублів
Студенту, що спішить до хати,
До маминих ласкавих слів.
Звичайно, справа не в білеті,
А саме в криміналітеті,
Який шукали, щоб злякати
Раптово схоплену персону
І, щоб не сталось бурі, грому
Та не потрапити за грати –

Завербувати до співпраці,
Непоспішаючи, звичайно.
Для підготовки провокацій
Їх персоналії детально
Вивчали до малих дрібниць,
Щоб в перший раз поставить ниць,
Перемогти психологічно,
Схопити в руки, як у клешні,
І через них усі тутешні
Події узнавать всебічно.

Сташинського, ляклива воля,
Як приклад наживо повчальний,
Завела хлопця у неволю,
Шлях небезпечний і печальний.
Про Ярослава смерть щось нове
Було суспільство не готове
По ранніх розпізнать слідах,
Тому й Сташинський ніц нічого
Не вніс до справи щось нового –
А прикриття розкрився дах.

І, розпрощавшись із сім'єю,
Пішов далеко за село:
Ногою вже не однією –
Двома у зраду понесло.
Назад вертатись – гірше смерті,
А в майбутті страшні і вперті
Злочинні виникнуть стосунки:
Лише на крок відійдеш вбік
І стане платою твій вік –
Кінець життя за прорахунки.

ПІД УКІС

Вернутись в інститут, щоб вчитись,
Богдану вороття не було:
Як друзям в очі подивитись?
Душа ще трохи совість чула.
Щоби пройти свій шлях назад,
Де взяти совість напрокат?
Окреслилась одна дорога –
Сповзати схиленим униз.
Коли всупив ногами в слиз,
Утриматись чи зверне змога?

Сташинський не спинивсь ні разу,
Хотів, мабуть, сам, власне, жити,
Тож під колеса впасти зразу
Чи все ж, як сталося – служити?
Він вибрав другий шлях, не важчий –
Спасіння ніби, та пропащий...
Коли хто зрадив Україну,
Ніякі вигоди здобуті
Того не втримають на грунті:
Вступив на шлях – свою руїну.

В чужих руках став пластиліном,
Маніпулюючи яким,
У діях спритних “властеліна”
Зробивсь знаряддям руйнівним.
Він до таємної спецгрупи
Був зарахований шурупом
В тіні цивільної одежі.
Його шурупили у ліс,
Де спротив український ріс,
На кілька днів у ролі вежі.

Перетворилось це в систему
До п'ятдесяти другого,
Поки не знищили проблему
З великою наругою
Визвольную всеукраїнську
З направленням антиросійським –
Відкрите досі ще питання:
Чому так довго все було ? –
Підтимувався рух селом,
Хоч зрада жила й катування.

НАЦІЇ ПРОЗРІННЯ

В лісах і селах стало тихо...
Криївки знищені фізично
Та шовіністи мали лихо –
Національний дух практично
Серед простого складу люду
У Західних частинах всюду
Міцну основу і коріння
Тримав. Причина була в тому,
Що жила певність в кожнім домі –
Збулося нації прозріння.

І ні мордовськії ГУЛАГи,
Як і сибірські рудники
Народу волю не зламали –
УПА вписалася в віки,
Бо був у неї ідеолог
Герой народний, а не ворог,
З Угринова – Степан Бандера.
З цим іменем в душі і серці,
В запеклім і смертельнім герці
Родилась визвольная ера.

Десь удавалось оббрехати,
Десь приписати злочини,
Але він жив у кожній хаті,
І люди з ним не збочили.
Хоча обманом і насиллям,
Багатовитратним зусиллям
Вдалося придушить відкриту
Війну вкраїнців за свободу,
Та не зламали дух народу –
В державі вільній будуть жити.

Те передбачення збулося
Живим єднанням ланцюга,
Неначе море розлилося
В щасливих трепетних руках:
Від Львова крила велет-птиці
До серця Києва-столиці,
Гей, Україну пригорнули –
І від Карпат за Дніпр широкий,
Велику радість, злет високий,
Всі українці вмить відчули.

Про хід подій такий, звичайно,
Міг передбачити, збагнути
Середньої руки начальник,
А вже що вищий, той про Крути
Дрібниці всі дочиста знав
І Муравйова шанував.
Адже недавно його досвід
Удосконалювавсь в Карпатах –
Страхи лишилися у хàтах,
На думку їх, надовго поспіль.

Але, але воно там вічно
Вискакує, де вже не ждуть,
При тому силу йме магічну,
За ним ще й маси люду йдуть.
У Прикарпатті, у Карпатах,
В містах, у селах, в комбінатах
Ідей націоналістичних
Великий відчувався вплив...
Тож КГБ не витравив
Серед людей стосунків звичних.

Що вдіє КГБ, як бути?
Чуже для нього і живуче
Національне, що закуте
В гуцула в серці, і співуче.
Чому любов до України
Понад усе, хоч сам загине?
Чи не тому , що із Говерли
На Захід, Південь і на Схід
Один лише і зліт і хід
До волі, поки ще не вмерли.

Під синім небом над полями
Іде господар по землі,
Земними вільними руками
(На них робочі мозолі)
В зеніті визнаної слави,
Вже без сусідньої навали
Своє майбутнє засіває,
І дихає на повні груди,
І впевнений, що вже не буде
Того, хто завжди попихає.

І мрія була, і надія,
Як дійсність, жили в майбутті,
Бо той, хто віру людям сіяв,
Творив в реальному житті
Хай за кордоном, у секреті,
В складних стосунках, та у злеті
Зростання віри в перемогу,
Бо в крàї ріднім, Прикарпатті,
І у Карпатах люди здатні
На самостійну стать дорогу.

Народу настрій на Волині
І прикарпатських областей
З колгоспним вантажем на спині –
Питання зовсім не просте.
Тут народилась і відбулась
І славу світову здобула
Народна армія – УПА
І відступ, то не є поразка,
Майбутнього у тім закваска –
Стремління в вись не пропада.

Це розуміли наші “браття”
І все творили, щоб хохли
Попали в кігтяні “об'яття”
До них, в залежність назавжди.
Тому Бандеру знищить треба
Де б він не був, хоча б за небом,
Бо поки Провідник керує,
Накреслює майбутній крок
(Давно засвоєний урок),
Народ росте і з ним міркує.

РОЗДІЛ ІІІ.

ЛЕВ РЕБЕТ

ШЛІФУВАННЯ

Та знищення – проблема хитра,
Тож спланувать потрібно так,
Щоби не знать, як хижа видра
Зробила вбивство: де і як? –
І на природну смерть списати
Та з почестями поховати.
Коли ж не будуть знати броду,
То як би хто вже не пручався,
Хоч раз на вудочку попався –
Вбреде охоче знов у воду.

Роботу, отже, підготовчу
Зробити варт заздалегідь.
Щоби ніхто пробити товщу
Убивства і секретний пліт
Не зміг ніколи і нізащо,
Тому готовили найкраще
Сташинського на злочин віку:
Він мусив все робить толково,
Щоби й зненацька буть готовим
Миттєво вбити чоловіка.

Відтак пройшов новітню школу,
Та, щоб не схибила рука,
Провірить варто знову й знову:
Можливо психика тонка?
Чи нерви витримають злочин
Від накопичування збочень
У тілі досить молодому,
Що стало на слизьку дорогу,
Пішло чомусь у кривоногу
На сором друзям, школі, дому?

Що у Німеччині Бандера
В роки останні проживав
Гадав, та як відкрити двері
В його оселю, ще не знав
Сам КГБ. Не знали й люди,
Що жили поруч, як і всюди,
Тому пронюхати ретельно
Про мешкання його якраз
Підходив терміново час
Почати справу з ним пекельну.

Сташинський вишкіл мав грунтовний
У сфері гідності людської:
Віддресирований був повно,
І щоби зараз він не скоїв –
Відповідало тим вимогам,
Що відкривало перемоги
Його великій батьківщині,
Тому вертатися назад –
Утратити душевний лад
І у майбутньому, і нині.

Він був свідомим КГБістом
І знав: виконувать наказ,
Чи будеш ти брудним, чи чистим,
Потрібно завжди, кожен раз.
У здібностях його і хватках
Не відчувалось безпорядків,
Тому на справи особливі,
Їх виконання перевагу
Йому цілком дали по праву:
Богдан ще й хлопцем був кмітливим.

При цьому звернено увагу:
В німецькій мові шкандиба,
Якщо не виправить, нетяму,
В майбутнім може стріть біда.
Тому посилено, щоденно,
У вихідні і в дні буденні
Студіював німецьку мову:
Не на правопис і писання,
А особливе мав звертання
На інтонацію розмовну.

ПЕРШЕ ЗАКОРДОННЯ

В Німеччину – шлях через Польщу...
Кордон пройти, то мудра справа:
Необережність – все розтрощить,
А тут загроза зліва, справа,
Фактично із усіх сторін,
Куди б не пробував сам він.
Але наладжена система,
І фокус весь ховався в тому,
Що перейти межу кордону
Було для служби не проблема.

Він поступово крок за кроком
Довідувавсь, ким має бути
В діяльнім майбутті широкім,
І, що конкретніше збагнути.
Спочанку він узяв легенду,
Йому що визначала генде
Умови праці без дилеми:
Ким бути, власне, взагалі
В чужій непізнаній землі.
Звикати – він є Йозеф Лєман.

Так став півнімцем, півполяком,
А як дві мови добре знати,
То не дружити з переляком,
Хоча й себе не виставляти.
Пять місяців в легенду входив –
Знайомився з життям і родом.
Коли ж засвоїв польський розділ,
На Схід Німеччини мерщій,
Хоч ти лежи, а хоч ти стій –
Проник по спрощеній дорозі.

Тоді країна перша й друга
Були в одному ланцюзі.
Не скажу, що вони подруги,
Та доброзичливі в лиці.
Там, на німецькій стороні,
На довгі і короткі дні
Керівником-споглядачем
Сєргєй представився Богдану,
Мабуть, хоч стверджувать не стану –
Навчити володіть мечем.

В кімнату в Східному Берліні,
Поміж різдвом і Новим Роком,
Він оселивсь. Вона без зміни
За ним закріплена без строку.
Такий порядок мав свій сенс,
Бо прикривав шпигунський ценз –
Берлогу для перепочинку.
В майбутньому по кілька раз,
На довший чи коротший час,
Ховавсь в ній після злого вчинку.

Щоб зменшити підозри потім,
За посередництвом Сергія,
Влаштований був на роботі –
Блискуче відбувалась дія:
Прийшла вказівка з установи,
Щоби без зайвої розмови...
На фабриці керівником –
Російський офіцер. Знайомо?
Без бюрократії з прийомом –
Він став простим робітником.

Із квітня працював сумлінно,
Сказати можна, що завзято,
Тому у серпні безсумнівно
В відпустку полетів крилато.
В спецзакладі при Чорнім морі
Відчув можливість бачить зорі...
А взагалі по тим паперам,
Які возив він при собі,
Бувати міг в усякі дні
В російській всюдисущій сфері.

ДОМА

Богдан уже чотири роки
З родиною зв'язків не мав,
Тому впророчили пророки,
Щоб він до неї завітав
І...помирив би ся з батьками.
Чим трохи привели до тями...
Зустрівся з старшою сестрою,
А через неї – згода рідних:
Відбулась зустріч малоплідна –
Лишився кожен сам собою.

Та ж чи надіятись Богдану
Благословення від батьків?
Нанесену родині рану
Не оздоровить плин років:
У розквіті буремних літ
Сестри майбутній чоловік
Не без його загинув зради.
Та виявляється, що й далі
Він буде сіяти печалі
Й за них отримувать “награди”.

НА ЗАХОДІ

Завдання не чекало... Ждати
В верхах не звикли. Уперед
На Захід, в Мюнхен, щоб забрати
Добуті дані як секрет,
Агенту гроші – стимулятор
Чисельних злочинів проклятих...
Богдан став човником везучим:
Туди-сюди, назад чкурне,
Десь стороною обмине,
Візьме, сховає, нове вручить...

Агент на прізвище Надійчин –
Він – “Український самостійник” –
Газету людям браво свідчив –
Як газетяр був ненадійним.
Але агентом знавсь проворним,
Деінде навіть неповторним
І все ж відчув, що в небезпеці,
Десь чує близьке розкриття,
Його розважують життя,
Як на терезах у аптеці.

Надійчин , також він – Бисага,
Вели розмову із Богданом
Про справу, що була цікава
І не змістилась, що погано,
З старого місця ні на крок:
Для КГБістів злий урок,
Бо хоч які не були хитрі,
Не вдалось Ребета украсти –
Є з охороною контрасти –
Зависла справа у повітрі.

Тому в майбутньому до неї
Не повертались взагалі,
Не розвивали як ідею,
Забули, звели на нулі.
В розробці була більш підступна,
У корені своїм доступна
Для виконання потайного:
Смертельну для життя отруту
В лице раптово прямо втрутить
І з місця зникнуть якомога.

Якщо не вдасться зникнуть зразу,
Сторонній раптом підійде,
Ви, як в інструкції-наказі,
Шукайте вихід – він буде:
Давайте, вдавано звичайно,
Всю допомогу як негайну,
Та ні за що – протиотруту.
Коли ж збереться більше люду,
Зникайте швидше і усюди:
У ролі свідка стане скрутно.

Який нахабний злий цинізм
Втлумачує в свідомість клято
Антинародний шовінізм,
За владу держачись завзято.
До світового панування
Він мріяв день і ніч до рання,
І, щоб мету свою здійснити –
Весь світ пригнути до колін,
Готовий він на перегін
Мільйони в землю положити.

Щоби здійснити нові плани,
Потрібно знати, де живе
Професор Ребет, в світі знаний,
Якого слово пробивне
Національний дух тримає
Та емігрантам помагає
Розкрити істину про владу,
Тож через пошук, а чи зраду,
Узнати, де квартиру має.

Про емігрантів трактували
По інформації фальшивій,
Що всі вони є ворогами
І шкодять керівній машині
Всього Совєтського Союзу,
Ще й створюють таку обузу ,
Що в гаморі не чути правди
Про суть життя в Країні Рад.
Тому шляхом страшних відплат
Бандитів нищитимуть завжди.

Еліта нації – в екзилі,
І там, ховаючись, живе,
Щоб не попасти темній силі,
Яка вже чує, що помре,
Помре від страху і від злості;
Що страх цей їй ламає кості,
І у безсиллі зупинити
Вкраїнців поступ до свободи,
Щоб бути вільному народу –
В своїй Державі з Богом жити.

Сташинський вислідив квартиру,
Де Ребет тайно проживав...
В найменшу заглядав шпарину,
Щораз все фотографував,
Запам'ятав, сліди пронюхав,
Доніс начальству спритно в вуха,
Чим доказав: у цей момент
Він як системи вихованець –
Умілий механічний бранець,
Ручний таємний інструмент.

Все, що хотів КГБ знати
У Мюнхені, він з'ясував,
Але піти відпочивати
Богдану керівник не дав.
Настав один із вирішальних,
В прогнозі майже епохальний
Момент у джунглях дій таємних:
Богдана підвели до зброї,
Конструкції на кшталт простої,
Та сил – смертельно убієнних.


ІНСТРУКТАЖ

До забороненої зони,
У мешкання конспіративне,
На зустріч важної персони
Сєргєй привіз оперативно
Богдана. “Чоловік з Москви”
З Богданом спілкувавсь на “Ви”,
З підходом трохи дипломата...
Відкрив таємну дію зброї,
Від дії наслідків якої
Людину можна доконати.

Він не робив секрету з того
(Сам догадався про ім'я),
Призначена вона для кого –
Для “нашого приятеля”.
Зізналися без трепету –
Віддати шану Ребету,
Якого вислідив Богдан.
Він знав, що честь таку велику
Дають йому з Кремля (двуликі) –
Ліквідувати без доган.

Чи був готовий? Так, звичайно.
Сєргєй про емігрантів думку
Завжди підкреслював повчально,
Що, по великому рахунку,
До розуму привести їх –
Лише на душу взяти гріх,
Але цей гріх з метою блага:
Тих знищити, що на чолі,
Всі інші ставились в нулі –
Російська виграє держава.

“Ліквідувать, ліквідувати”, –
В Сергєя не змовкало з рота
Це слово теж було крилатим
І в офіцерськую спільноту
Вжилось як справжній талісман.
Сприйняв його і сам Богдан.
Так вп'ялося у душу й тіло,
Що, стало нормою, паролем,
З ним кожен почувавсь героєм –
Усім нутром заволоділо.

Тому раптове й неприємне,
Коли сказали: “Час настав”, –
Сташинський прийняв навіть чемно
Й перед Москвою в грязь не впав.
Всі настанови поведінки
І точність рухів “до сторінки”
Зі зброєю “скритоубійства”
Засвоїв досить він ретельно,
І головне – дія смертельна,
Але слідів немає дійства!

“Тут головне, – учив Богдан –
Струєю швидко у обличчя...”
Перетворившись у туман,
Вона до дії смерть закличе.
В тім, що настане смерть раптово,
Не було сумніву ні в кого.
Убивці ж ноги брать на плечі,
Зробивши вдих протиотрути,
Зникать чимдуж, не ждати скрути
І – бути проклятим, до речі.

Щоб мати певність стопроцентну
На остаточний результат,
Сєргєй купив за кілька “центів”
(До куплі був він добрий хват)
Малу не расову собаку,
І привязали на гілляку.
Сташинський в голову тварини
Раптово вистрілив, і враз
Схилив пес голову і ... згас –
Експеримент на смерть людини.

СМЕРТЬ РЕБЕТА

Експеримент на смерть людини
Успішний здійснювався бридко...
Та ті, що за життям слідили
Бандери, щоб убити швидко,
Почали думать безперервно,
Як так зробити, щоб напевно
Ця рафінованая підлість
Зверх стовідсотків спрацювала,
Сліди надійно заховала,
Замовники ж ще й мали б гідність.

Авторитет великий – Ребет,
Ніхто не проти, не блефує,
Та піднятий круг нього щебет
Кремля позицій не руйнує.
Боїться Кремль Бандери дії,
Тому таємні протидії
Направлені на смерть Степана,
Щоби помилки не зробити
(Зі спроби першої не вбити) –
Вбивать повинні бездоганно.

Тому професор Ребет мусить
В експерименті стать обєктом:
Коли його отрута вдушить,
Він буде доказом ефектним...
Як планувалось, так здійснилось:
Життя професора спинилось
В зеніті творчого натхнення...
Але його ідейна справа
Не впала, не взяла розправа –
Вона живе і в сьогоденні.

Щоби на Ребеті зробити
Цей підлий скритий атентат,
Собаку недостатньо вбити –
Ретельно варт готовить акт.
Дрібниць в цій справі не існує,
Неврахування їх – узує
Всіх виконавців в час розправи
І те, що діялося скритно,
Без труднощів буде розкрито,
Москві – клеймо дурної слави.

Тому зверталася увага
При пострілі на гучність звуку.
Звичайно мали переваги
Всі дії, зроблені без стуку...
Чудовий настрій враз воскрес,
Як в справі цій відбувсь прогрес,
І після вистрілу деінде
Почувся сплеск глухих долонь –
Звертать увагу тут, либонь
До усвідомлення не дійде.

Дрібниця немала і в тому,
Як з Східного Берліну в Мюнхен
Цю зброю передать і в чому?
(У пограничників є нюх свій).
Була ідея – дипломату,
Неконтрольованого штатно,
Забрати зброю із собою
І в Мюнхені вручить Богдану...
Та побоялись – хтось підгляне,
Коли збуватиме він зброю.

Щоби не виникло скандалу,
Встановлено було конкретно:
“Дрібничку” цю віддать Богдану
І хай везе її секретно.
Якщо і попадеться всує,
Нехай тоді сам і міркує,
Ініціатори вже збоку –
І споглядатимуть , нівроку,
Чи всі на місці в нього клепки.

Легкий тут недоречний гумор..
Через границю переправа –
Це не прогулянка із кумом:
Відповідальна надто справа.
В бляшанку з-під ковбас франкфуртських
(Який їм сенс до дій шпигунських?)
Вмістили зброю (влазить гарно,
Із алюмінію, легенька)
Богдану всунули швиденько,
Іще одну, щоб були парні.

Якщо затримають в Берліні
На летовищі перед стартом,
Щоби не випасти з-під тіні,
Негайно розказать з азартом
Таку собі простеньку байку:
“У ресторані випив чарку
Із незнайомцем. Він мене
Просив у Мюнхені дружині
Віддать товар, що у корзині,
Теж гроші і усе дрібне”.

Відбулась дія без колізій.
Перелетів через кордон.
Не було страху від ревізій.
Зліз в Мюнхені: віват, пардон.
Кімнату дали у готелі
Без метушні і каруселі...
В цей день відпочивав злочинець.
Відкрив бляшанку – витяг зброю.
Бляшанку викинув...З собою
Носив смертельних дій гостинець...

В Москві спрацьовано майстерно:
Одноцівковий пістолет
У ампулі ховав смертельну
Отруту – діяла в момент,
Як попадала з першим вдихом,
Ставала враз останнім лихом.
Таке життя... без слідства й суду
Рішалося на стороні:
Людина житиме чи ні?
Підлішого не знати блуду.

Ця підлість – лихо троєкратне,
Бо діялось на чужині
І відбувалося як крадене,
Що рушить норми світові
В стосунках міждержав-сусідів.
А натворивши в них послідів,
Плямуєм їх державний устрій.
Мораль там друга й суть не та,
Що склалися в більшовика –
У ложе не хотять Прокруста.

Сташинського не хвилювали
Моральні принципи когось:
Йому сьогодні наказали,
І що, і як, де б не стряслось –
Програми дій включився старт,
Її виконувати варт.
Він член є партії при владі:
Не здійснить рішення її –
Самому бути у землі,
А виконав, ти – при параді.

Сховавши зброю у газету
Так, щоб підозри не було,
Закривши двері від клозету,
Богдан ішов творити зло.
До речі, кожний день таблетку,
Протиотрутного ефекту,
Приймав, надіючись на вдачу:
Здійснить сьогодні атентат –
І зникнуть з місця акурат,
Щоби ніхто його не бачив.

Іще одну пересторогу
Застосував він для безпеки:
У цю приховану дорогу
Став Дрегером для картотеки.
Коли ж здійсниться дике звірство,
Щоб не потрапить в очі слідству,
Він мусив волею з верхів
Спалить на Лємана в той день
Всі документи, як мішень,
Не залишаючи слідів.

На третій день приїзду вбивці
Йшов на роботу Ребет тихо,
Не знав, що із Москви мисливці,
Здійснить готові злочин-лихо,
Не знав, що вихід із трамваю
Богдан Сташинський споглядає
І наперед, не було б пізно,
Миттєво вскочив до під'їзду,
Піднявсь по сходинках, навпроти,
Щоби іти було зручніше
Та справу виконать підліше,
І тим довести роль сволоти..

...Хтось піднімається по сходах...
Затримавшись якусь хвилину,
Пішла назустріч смертонога,
Щоб вбити Ребета – Людину,
Яку вже знає вільний світ,
Бо підіймає у зеніт
Ідеологію свободи
Для українського суспільства
І укріпляє віру дійства
У визвольний похід народу.

Зрівнявся майже...Чи чекаєш,
Що хтось тебе на сходах в домі,
Де абсолютно всіх ти знаєш,
Підійме руку – в миті долі
В лице дмухне їдкий туман...
Та саме так зробив Богдан...
Хитнувся Ребет уперед –
Устиг побачити злочинець,
Що спрацював його гостинець...
Сховав в кишеню свій секрет.

Він вийшов із будинку в простір
З одною думкою: скоріше
Сховать сліди про вбивчий постріл,
Щоб не було для нього гірше,
При цьому не забув вдихнути
Із ампули протиотрути,
Яку швиденько роздавив –
Себе шанує, зберігає.
Чи хоч хвилину покарає
Себе, що підло так створив ?

І швидко повернув наліво,
Потому знов наліво-право,
На площу Ленбах вийшов сміло,
А далі тіло ще блукало,
Поки в саду не опинився,
Де у рову струмок бурлився,
Туди і вкинув зброю в воду.
Та не відчув майбутній спокій...
Життя спотворив рів глибокий –
З'явилась карма згуби роду.

Але згадав, що може бути:
Його шукатиме собака
Й по запаху слідів збагнути,
Куди пішов він, забіяка...
Трамваєм (прямував на ринок)
Проїхав декілька зупинок,
Зустрівши площу Ленбах знову,
Він до готелю поспішив –
Спалив всю лєманську покрову.

Уже як Дрегер у дорогу,
Розрахувавшись за готель,
Зібравши речі якомога
У досить немалий портфель,
Добрався поїздом Франкфурту.
Він знав уже з людського гурту,
Якого сам спостерігав,
Коли тікав від місця мору,
Заплутуючи слід-дорогу,
Що Ребет більше не вставав.

ЗУСТІЧ

На другий день він до Берліна
Перед обідом, літаком
Летів...Звичайно його стрінуть
Шампанським, може й коньяком...
Сєргєю доповів детально,
Як справу він провів нагально...
В Москву дав звіт про те, що скоїв:
”Особу знану розшукав,
від Вас привіт їй передав
й тим самим – добре заспокоїв”.

У Мюнхені в суботній день,
Числом 12-го жовтня,
Не чули радісних пісень –
Відбулась дія незворотня:
Помер великий чоловік,
Хвороба вкоротила вік –
Серцевий напад став останнім.
Пішла у потойбічний простір
Людина знана, не у гості,
У віці, ще доволі раннім...


РОЗДІЛ ІУ.

ВБИВСТВО СТЕПАНА БАНДЕРИ

ПОЖВАВЛЕННЯ

Світило Сонце у зеніті,
І день ясний був напрочуд...
А злочин формувався в світі
В іще страшніший дикий блуд.
Згустилась смерті атмосфера
На світлих днях вождя Бандери:
Його фізичне існування
Приносило народу віру,
Що українському розділу
Гряде останній час конання.

Це турбувало, як ніколи,
Стратегів хмурого Кремля
Лютіше, ніж царя Миколу,
Нестерпно кожну ніч, щодня.
Без України, як відомо,
Сказав один прокляте слово:
Велика матінка Росія
Вже існувати, бач, не може,
Коли ж Вкраїні Бог поможе –
Буде слабенька як месія.

Експеримент удався класно,
Упевненість – стовідсоткова:
Вмирати може передчасно
Людина, хоч яка здорова (!).
Пожвавлення в Москві столиці
Відносилось до таємниці
Нового злочину, вагомість
Якого в десять раз важніша.
Тому вирішувать раніше
Була велика безумовність.

Секретний засіб чим годиться?
Він для злочинця благородний –
Не відкриває таємницю,
А смерть вважають за природну,
Бо хоч підозра – є підозра,
Вона завжди є одіозна:
Не пійманий на місці злодій,
Очухавшися в одиночку,
Овечу натяга сорочку,
Вже виглядає, як добродій.

Упевнившись, що не розкрили
Причину смерті Ребета,
Нові секретні міри вжили
Без галасу і щебету.
В Москві готовилась сильніша,
Що здатна смерть творити зліше,
Подвоєна у дозі зброя –
Вже не одна, а цівки дві
Стрілятимуть у вічні дні
За допомогою пістоля.

Але проблема виконавця
Не сходила з режиму дня.
Хоча, як хтось хоч раз піймався
На злочині, той звідтіля,
Із психології наруги,
Які б не здійснював потуги,
Не вийде, звісно, по любові:
Або ти там, назавжди з ними,
Або ти платиш не грошима,
А цівкою живої крові.

Богдан був кагебістом зрілим,
Цілком відповідав системі.
І виконавцем став умілим,
А не затурканим і темним.
Своєю честю дорожив,
Тому прискіпливо служив
І був готовий знову й знову,
Як комуніст з переконанням,
Виконувати всі завдання,
Що в комунізм кладуть дорогу.

Тим більш пройшов складний екзамен –
Убив такого ж, як і сам
Від рідної близької мами,
З основою вкраїнських гам.
Якщо вкраїнець українця
Вже нищить, начебто злочинця,
По змісту в його тілі – пусто:
Нема ні серця, ні душі,
Сидять там злі товариші,
Він роду свого – не мангуста.

Проте він стверджував повсюди:
Наказ для нього є наказ,
Тому він знищувати буде
Цілодобово й повсякчас,
Хто протиставиться Союзу,
Бо ще не втратив свого глузду.
І він, як син Країни Рад,
Стояти твердо і надійно
Буде завжди і професійно –
І цьому він безмежно рад.

Не повертатись з-за кордону,
(Таку можливість мав не раз)
Вважав за зраду. По закону,
Бач, це не просто є маразм,
Судити треба і негайно
На страту чи, також повчально,
На вічне прожиття тюремне.
Він впевнений, як комуніст,
У цьому є свій сенс і зміст,
І все життя його наземне.

Якщо колись хтось дорікав,
Що служить він за нагороду,
Десь в чомусь вигоду шукав,
Комусь буває і на шкоду,
Він збурювався цим логічно
І відкидав категорично
Такого роду ріст службовий.
За честь свою лише вважав
Служити тим, хто довіряв
Секрет йому, завжди готовий.

Сам мовчазний, небалакучий,
У цьому сенсі мав довіру,
І риси ці були не штучні –
Він добре знав секретам міру.
Між тим гордився і пишався,
Але проте не зазнавався,
Вважав за честь його персоні,
Коли йому щось доручали
Чини найвищі у державі,
Хай навіть в наказному тоні.

ПОШУК

Що в літі п'ятдесятвосьмого
Поїздку в Західний Берлін
Сприйняв до виконання строго,
Не диво – виконавець він,
І, як заведена машина,
Стояв у рангу – молодчина.
В цей час про наслідки не думав
Для себе в ближнім майбутті –
Важливо виконать всі ті
Завдання без вагань і буму.

Завдання ж було найпростішим,
Приємним більш, сказать по правді:
В бібліотеках буть частіше,
Провірить слухи, чи насправді
Є в картотеках кожній поспіль,
Чи хоч в одній письменник Попель.
Ретельно виконав завдання
Та повернувсь назад ні з чим,
І дивувавсь, з яких причин
Робилося таке дізнання?

Довідавшись про результат,
Сєргєй розпитувать про інше
Не став... Розмов про атентат
Не відбувалося тим більше.
Проте просте завдання знову
Богдана кликало в дорогу
У січні п'ятдесят дев'ятого:
Прослідкувати за Бандерою,
Прикрившись шкуродерою,
З Будайта Ганса знятою...

Прибув Богдан в знайомий Мюнхен
Уже давно відомим шляхом
І зрозумів шпигунським нюхом –
Поїздка ця не буде крахом,
Скоріш нових убивств початком,
Бо ворогів кругом з достатком.
А їх винищувать в державах
Він буде скрізь і як завгодно –
Для нього стало це природно
Чи має право, чи без права.

Він здогадавсь, що у Берліні
Шукав не просто Попеля –
Людину, що була в правлінні,
Приховану акрополем,
І мабуть вплив могутній має,
Яка Союзу дошкуляє,
Несе загрозу не на жарти:
Роздертись може він раптово,
Бо в ньому базова основа,
Що розпадається, як карти.

В наступний день після приїзду
Почав він Попеля шукати.
Як по адресі – в тім під'їзді
Нема що часу марнувати.
Сташинський вийшов, випадково
Неподалік і зовсім скоро
Побачив будку телефонну...
У книзі прізвище знайшов
Степана Попеля – аж кров
В лице ударила з розгону.

Велика радість – без турботи,
Практично з першого підходу,
Здійснив суттєвий шмат роботи,
Не замочивши ноги в воду.
Ось Мюнхен, вулиця Крайтмайра,
Будинок 7. Невже примара...
Пішов туди...оглянув двері...
І саме тут, біля дзвінка,
Аж затрусилася рука –
Знайшов той напис на папері.

Будинок новий, лиш недавно
Його здали будівники.
Вони трудились вельми гарно
Й новин впровадили таки:
Надвірні двері автоматом
Трималися міцним захватом
І, щоб зайти усередину,
Ключа потрібно свого мати,
Немає – треба зачекати:
Прийде ж хтось в дім в якусь хвилину.

Приїзд до Мюнхена удався,
Завдання виконав, як слід:
Квартири тайну він дізнався,
Мисливським нюхом взявши слід.
Дізнався про його адресу.
Ще крок один до інтересу –
Впізнати Попеля в лице:
Якщо під Попелем – Бандера,
Тоді злочинна атмосфера
Досліджень звужує кільце.

Для пізнання в лице особи
Потрібен десь близький контакт.
На другий день зробив цю спробу
Й спостерігав наступний факт:
Знайому упізнав машину
Й звернув увагу на людину,
Що біля неї в гаражі
Чогось дивилась до мотора,
Мабуть збиралась їхать скоро...
Прикмети сходились усі...

Це був той самий чоловік,
Який тримав у Роттердамі
(Богдан все бачив звіддалік)
Промову в пам'ятній програмі
Річниці смутку на могилі,
Як Коновальця злії сили
Таємним мордом підірвали.
Пізніш в газеті прочитав:
Того, хто довго виступав,
Бандерою Степаном звали.

Розкривши таїну квартири
І прізвище несправжнє – Попель,
Приїхав через днів чотири
В Берлін. Неначе із конопель –
Був збудженим і говірким.
Його не бачили таким
За час роботи кагебістом.
Мабуть він оцінив себе,
Що похвали не промене –
Потрібним став спеціалістом.

Сєргєй від радості до неба
Підскочив майже і прорік:
“Нарешті той, кого нам треба
І є таємний чоловік”...
Шукала довго, де живе,
Таємна служба КГБ.
Скінчились пошуки недремні
Та появилися проблемні
Нові турботи, ще гостріші.
Щоби їх виконати скрито
І злочин не було б розкрито –
Потрібні підступи мудріші.

ПІДГОТОВКА

Сташинский певний час не діяв...
Тож закріпилась в нього думка,
Що закінчилась веремія
У пошуках нових дарунків...
Та рано залишати лати
І на полиці спочивати.
Прийшов наказ: в Москву негайно
Прибуть... На прізвище Крилов
Сєргєй нові оформив знов
Всі документи моментально.

Тепер цей пашпорт закордонний
І спеціальна ще посвідка
Давали право безумовно
У соцкраїни їхать зрідка,
А щодо матінки Росії –
Являтись міг, хоч і не сіявсь,
У кожнім місті і селі...
В Москві співробітник зустрів,
На інстуктаж в готель повів –
Відбулась зустріч не в Кремлі.

На другий день перед обідом,
В готелі, в затишній кімнаті,
З заметеним ретельно слідом,
Були розмови розпочаті
В словах загальних про Москву,
Про вельми справу не просту
З керівником таємних справ.
У ньому відчувалась сила,
Що у високих рангах жила,
Якою справно керував.

Тривала зустріч десь з годину
(Гравці сиділи за столом)
В керівнику Богдан людину
Побачив з іншим джерелом:
Вдавав себе аристократом,
Ховав, що він є справжнім катом,
Спокійний вигляд зовні мав,
Давав вказівки владним тоном,
Був самовпевним фантомом
І заперечень не приймав.

Велись недовго теревені
Про побутовий збіг обставин,
Коли синиця вже у жмені,
То журалі ще хай літали б.
Тому конкретно в жорсткім стилі
Були доведені активні
Нагальні завдання нараз:
Ліквідувать Бандеру згідно
Так, як і Ребета – безслідно,
А ця розмова є наказ.

Він зрозуміти дав при тому,
Що рішення є радикальним,
Приймалося в “найвищім домі”
Не просто так – колегіально.
Тож зрозуміло, що Богдану
Доручено цю дію знану,
Як знак великої довіри,
І мусить все зробити справно,
У тонкощах так філігранно,
Щоби насилля не прозріло.

Як хтось боїться в суперечці
Кінцевих наслідків її
(Розкриють раптом, як у гречці –
Хоч ляж, хоч зникни у землі),
І інші засоби шукає,
В насильстві виходи вбачає,
На спині чує холод краху,
Переступаючи моралі,
Суперників вбива, мов палі –
Він знає ницість свого шляху.

І хай загинуть сотні люду,
Не пошкодує і мільйон,
Не визнає в тих діях бруду,
Бо в них його пігмаліон
Сказать боїться: “Йду на Ви”, –
Вже нехватає голови:
Де треба діяти уміло,
Скрізь поважаючи людей –
Сягає здійснення ідей,
Переступивши через тіло.

Щоб краще завершити справу
Та не хитаючись йти в бій,
Шампанським закропили спрагу
І дали поштовх силі злій...
Для відпочинку перед вбивством
Богдан запрошений на дійство
Першотравневого параду.
Стояв навпроти мавзолею
У блуді свята-ювілею,
Не оцінивши власну зраду.

ВИЛІТ НА ВБИВСТВО

Перед від'їздом зі столиці
Приніс зв'язковий офіцер
Для вбивства, аж ніяк не птиці,
Вже двохцівковий “револьвер”.
Він, запакований в газету,
Був невиразним, неприкметним,
Ніяк не викликав підозри.
В циліндрі з алюмінію,
Вагою, хоч обміряний,
Та ніс в собі страшну загрозу.

Через границю? Мав таку
Печатку установи,
Що прикордонники табу
Приймали без розмови.
Щоб випадково у валізу
Із інтересу не полізли,
Тримав він зброю при собі
У внутрішній кишені.
Нема предмета як мішені –
Спокійно їдеш, далебі.

Як раптом хтось не дотовкмачить,
Валізу стане провіряти
А в нього ще й циліндр побачить,
І стане нагло виясняти...
Богдан вимогу мусив ставить,
Щоб апетит провірки збавить,
Із офіцером КГБ
Йому з'єднатись за числом,
Яке розкриє він потом,
Щоби той знав, як хто веде...

Про засекречене число
Богдан нікому не сказав,
Уміло якби не велось
Розслідування в ході справ.
Число лишилось не розкритим,
У тайну злочинів заритим,
Хоч історичний з ним процес
Буде продовжуватись далі
Та зароблятиме медалі
За кожний здиблений ексцес.

Та перехід через границю
Пройшов спокійно, без ускладнень,
Свою мав ніби провідницю,
Яка питання всі ці ладить...
Великих не було секретів
Про існування паритетів
Країн Варшавського союзу.
Тому проходам КГБ
Не було труднощів ніде...
Котилося, як шар у лузу.

В Берліні зброю взяв Сєргєй
На тимчасове зберігання,
А через кілька днів, гей-гей,
Збиратись швидко на завдання.
...В кишені лівій піджака,
Бач, зброя була неважка,
Носив Богдан її постійно.
Коли ішов на “полювання”,
Він випивав таблетку зрання,
Щоб почуватися спокійним.

Крім зброї – гроші та ключі,
Ключі запатентовані,
До них належали зубці,
Із форм п'ятьох зготовані,
Впаковані у саквояж,
Як ніби пан збиравсь на пляж.
З тим самим прізвищем Будайта,
Богдан у Мюнхен прилетів,
У “Шоттенґамелі” засів
Для розпочатку злочин-старту.

ПЕРША СПРОБА

На другий день ковтнув таблетку
Протиотрути й прямо зранку,
Дотримуючись етикету,
Сховав в піджак свою “берданку”,
На вулицю Крайтмайра з'їздив.
Пробіг очима по підїзду,
Попрямував до гаража.
Гаражні двері не відкриті,
Тож може буть – любої миті
Степан приїде “на ножа”...

Його він бачив кілька раз
В машині, що котила містом.
Був з охороною весь час,
Що боронила завжди, звісно.
На третій день після обіду
Богдан, не залишивши сліду,
Прийшов на старе місце схрону...
Раптова радість зародилась,
Коли машина появилась,
А в ній – Степан без охорони.

Степан заїхав у гараж,
Аж тут і смерть за ним шугає...
Схилився, щоби взять багаж...
В Богдана волі не хватає...
Із гаража він стрімголов,
Хоча момент був “на улов”
Зручним, схвильований, тікає....
Весна у травні розмаїта
Не допустила зжити з світу
Бандеру – з чим його вітає.

Що трапилось? Чому Сташинський
Не здійснив свій рішучий крок,
До атентату самий близький –
І не спустив в життя курок?
Раз трапилась така нагода,
Коли відсутня перешкода
Для здійснення мети приїзду,
Коли ти був не проти сам
В людині знищить світлий храм –
Прозріння сталось, хоч запізно?

З подій пізніших – не прозріння
Бандеру вбити зупинило –
Відомо стало, а видіння
Живого й мертвого гнітило,
Коли уява спрацювала:
“Це ти зробив, твоя це справа”.
Рефлекс рух смерті зупинив!..
Сказав собі: “Він має жити,
Я не повинен його вбити”, –
Отруту в землю розрядив.

Знаряддя вбивства в рів знайомий,
На дні якого тік рівчак,
Богдан закинув, і свідомо,
Щоби не вскочити “впросак”,
Лишився в Мюнхені. Спокійно
Продумати, як би надійно,
Щоби не виникло підозри,
Зміг пояснити, чом не скоїв
Убивство, добре ж все засвоїв,
Аби не стати одіозним.

Кількагодинний відпочинок,
Спокійне мислення над всім,
Примусило знайти починок
Якихось дій передовсім,
Які підтвердять достовірно,
Хоч обережно і повільно,
Що справу вбивства приближав:
Підряд ключами кілька днів
Відкрити двері він хотів –
Ключі ж зламались: сильно жав.

А було так воно насправді:
Перед обідом й після нього,
Увечері, коли парадні
Не закривались двері строго,
Чекала їжа на столі,
Богдан стояв один в дворі,
Спостерігав, як часто ходять
В під'їзд цікавими дверима,
Коли найменша штовханина,
Коли гулять собачок водять...

Він випробовував ключі
У час рухливості малої,
Тремтіння відчував в руці
Від хвилювання сили злої.
Тому не були рухи плавні,
Різкі завжди, як всі нагальні.
При цьому два ключі зламались,
І з алюмінію один –
Вони упали поміж тим
Униз замка і там зостались.

Для достовірності, що правду
Говорить він, а не брехню,
Переробив свій ключ насправді
Берлінський теж під форму цю.
Якщо спитають про Бандеру,
Чому не вбив, коли за двері
В гараж зайшов на самоті?
Він відповість: “Підозра була,
Що постать швидко промайнула
Якась з-за дому у дворі”.

Якщо ж і за Богданом стежив
Хтось справді із колег своїх,
Його не дуже це бентежить,
Не мавсь великий в тому гріх:
Упевнитись, чи хтось за домом
Стояв? Звичайно невідомо
Тому, його хто зорував,
Бо перевірити цей факт
Не в силі ні один мастак
Та й соромно – ловити гав.

З ключами суть була у тому,
Що мусив доказать Сєргєю:
Проникнуть в середину дому,
Там оцінити план-ідею,
Де має збутись атентат,
За що одержить атестат
Про роль свою як кагебіста.
Тому робота хоч гріховна,
Була надія в нього повна,
Що зробиться гранично чисто.

Не вийшло... Не завжди удачі
Всіх супроводжують в житті:
Одні від радості заплачуть,
У других – звичаї не ті.
Та якби не було – Богдану
Не посипали сіллю рану,
А на відпустку згоду дали...
У жовтні зустріч із Сєргієм
Розвіяла усі надії –
Від нього вбивство не забрали.

АТЕНТАТ У ЖОВТНІ

Він, за порадою Сєргія,
Купив квиток у Темпельгофі,
Щоб не кидалась ця подія
Структурам тим, що мають офіс,
До всього небайдужим, в очі –
До Франкфурта свій шлях морочить,
А вже до Мюнхена неждано
Прибути іншим літаком,
З надією цим вибриком
Сліди сховати непогано.

Доручення не відміняли,
Але прийшов новий наказ:
Те, що раніш пропонували,
Край треба виконать цей раз.
З Сєргєя тону при розмові
Виходили прості умови:
Або ти робиш так як слід –
Все акуратно, чин по чину,
Щоб дію не знайшли злочинну,
Або зника з життя твій слід.

І знов під прізвищем Будайт,
Начинений всім необхідним,
І з побажаннями “віват”,
Зі зв'язкою ключів потрібних,
Без перешкод прибув до цілі...
Скрізь груші, яблука дозрілі,
Забитий фруктами базар
Давав можливість все купити,
Щоби зимою не скупитись –
Був своєрідний в тім навар.

В цей день відпочивав з дороги
І пізно врешті вже було,
Та й варт згадать перестороги,
Чому раніш не повезло...
Числа п'ятнадцятого жовтня
Прийняв таблетку проти корчня,
Але не зрання, а пізніше...
Біля дванадцятої дня
Став споглядати звіддаля
За домом з схованки – зручніше.

З будинку, де було бюро,
Бандера вийшов не один,
Їх двоє сіло у авто...
Із замахом виходить клин...
Поїхали вбік від будинку –
Дорога ця вела до ринку.
Зметикував Сташинський швидко:
Поверне він обов'язково
Додому. Це не буде довго...
Чи зірветься, і будуть збитки?

В трамвай Богдан швиденько вскочив,
Добравсь до вулиці Крайтмайра...
Снував-чекав в повітрі злочин,
Смертельна насувалась хмара...
І ось тринадцята година –
В машині лиш одна людина...
А листя падає додолу
Рівненько землю устеляє,
Злочинця ніби умовляє
Не нищити Степану долю.

Але злочинець невгамовний,
Він вже не той слабкий невіра,
Рішучості дощенту повний,
У ньому кров збудила звіра.
Він, як за кроликом удав,
За діями спостерігав
Степановими до дрібниці...
Наказ про замах в вестибюлі
Він пам'ятав на власній шкурі,
Тому робив свідомо ницість.

Коли Бандера у гараж
Машину ставив, брав пакунок,
Пройшов Богдан за двері аж,
Знайшовши там собі притулок...
Відкрились двері без ускладнень –
Ключі на цей раз були ладні –
І за собою їх замкнув,
Та ситуація неждана
Створила настрій геть поганий
Як “До побачення” почув.

І хтось спускається по сходах...
Вже зовсім близько. Як тут бути?
Злочинець як людська подоба
На світлі набирає скрути,
І, щоб сховать злочинну пику,
Проблема виникла велика.
Але і тут знайшов рятунок:
Блідим обличчям став до ліфта,
Як ззаду хтось устиг пробігти –
Везучий, не прийшов рахунок...

По сходах знов піднявсь угору,
Щоб приготовитись до старту
І саме в цю почув він пору,
Що двері хтось на себе шарпнув.
Він зрозумів, що це Бандера –
Гнітюча стала атмосфера –
Зібрався і пішов назустріч...
В упор зустрілися очима
Але з відкритими дверима–
В умовах цих забути крутість.

То поки їх Степан прикрив,
Нагнувсь Богдан до черевика,
Цим самим мить якусь спинив,
Бо вийшла ніби заковика...
Степан трамав ключі в руці
І саме у хвилини ці
Богдан спитав: “Щось не працює?”
У відповідь: “Усе в порядку”...
Приклав до клямки мертву хватку
І у лице з двох цівок вцюрив...

Тремтіння хижої руки,
Над цівками у страсі очі
Степан побачив – вмить роки
Пробігли, дні, неспані ночі,
І закатовані брати
(Їх вбили Гітлера кати),
Дітей стривожені обличчя
З’явились спалахом в уяві,
І віддане життя державі,
Яку створити швидше кличе.

Убивці тіло без моралі
Дивилось, як додолу жертва,
Була завжди міцніша сталі,
Повільно падала...Відверто,
На полі істини святої,
У передсмертному двобої,
Зустрілись погляди ворожі:
Один – за вільну Україну,
А другий за її руїну –
Стремління в суті непохожі...

Замкнулись двері автоматом,
Богдан пішов скоріше геть...
Став остаточно ренегатом,
В багно заліз по вуха вщерть...
Вдихнув пари протиотрути,
У люк ключа удалось збути,
А зброю кинув в той потік,
Куди два рази вже кидав,
Це місце добре пам'ятав,
І до Франкфурту спритно втік.

Звідтіль під прізвищем Ковальський
Успішно прилетів в Берлін.
Про факт цей, звісно, хуліганський,
Не получив земний уклін –
Ця дія не прийшлась до двору,
Бо заборону мав сувору
На зміну псевдо самостійно.
Та врахувавши результат –
Понадуспішний атентат,
Замяли справу безнадійно.

Про вбивство розказав Сєргію
(Порадував, як син вітця),
Про підготовку і про дію
До завершального кінця,
До наймалішої дрібниці,
Неначе воду пив з криниці,
За що Сєргєй гралютував...
Відправив звіт по старій схемі,
А другий прямо в Кремль, окремий:
“Зустрів, успішно привітав”...

На небі помарніли зорі,
Осінні вдарили морози –
Помер герой, вкраїнці в горі,
Та переймуть шалені грози,
Відкинуть страх і морок ночі,
Відкриють власній правді очі:
Від Ужгорода до Луганська,
Дністра, Дніпра і аж до Дону
Державну пронесуть корону
І український дух гетьманський.


РОЗДІЛ У

СТАШИНСЬКИЙ В МОСКВІ

НАГОРОДА ЗА ВБИВСТВО

Десь на початку листопада
У генерала у Карлсгрості
Відбулася мала нарада
Під виглядом – “прийшли у гості”.
Про се – про те поговорили,
В кімнату другу запросили.
Там був накритий стіл святково
Для трьох осіб, сам генерал
Чарки до краю наливав,
Гранично був обов'язковим.

Під настрій, у хорошім тоні
Приємне повідомлення довів,
Погладивши рукою скроні,
А з радості аж трохи впрів.
Секрет був зосім не простим:
Нагородили бойовим,
Бач, орденом Червоного
Прапора в мирний час Богдана!
Убивці – це велика шана
За смерть борця відомого.

У мирний час військову нагороду?
Неординарна справді веремія.
Дають її не за красиву вроду –
Це дійсно здійснена значуща дія.
Тож генерал втлумачував Богдану:
Йому віддали величезну шану
За край важливе здійснене завдання,
Гордитись він повинен цим завжди
Й ніколи більш не знатиме нужди –
Він рад, що першим робить привітання.

За нагородою – поїде у Москву...
З Берліна забере свої всі речі,
Бо справа, вдало він зробив яку,
Сенсацію створила не до речі.
Як промене десь біля року час,
У світі стишиться ворожий глас,
Тоді він зможе в Західну Європу
Вернутися творить велику справу
(Здогадувавсь про нову роль удава),
Але туди кріпить потрібно стопи.

Його в Москві зустрів свій співробітник,
Тієї ж установи – КГБ ,
В готель привів і вельми був привітним.
Про розпорядок? – потім доведе.
На другий день зустрівся з Алєксієм,
Життєву ниву той йому засіяв
На ближчий строк зі злетом в перспективу:
Удосконалювать німецьку мову,
Англійську вивчити, хоча і нову,
Як крок у рух майбутнього активу.

Цей крок у рух майбутнього активу
Богдану Алєксєй накреслив чітко:
Він, відпочивши, вийде із пасиву –
У попередню роль увійде чітко;
В Німеччину, республіку союзну
Йому вертатися вже буде грузно...
Багато місць у Західній Європі
Знайдеться для російських інтересів
Не для бажання розбудити пресу –
Для цільового тайного підкопу.

Відмовитись від виконання плану,
Розробленого в стінах КГБ,
Нікого переконувать не стану –
Це діло не розумне і пусте.
Що стверджує Богдан Сташинський – вірно,
Підтверждено щораз і достовірно:
В організації елітній він служив,
Де є наказ – усе, і кінці в воду,
Нікого не питаються за згоду –
Не знає той, хто це не пережив.

І листопада шостого, нарешті,
Не збіг ще місяць після атентату,
Що здійснений не десь на Евересті –
У Мюнхені страшну вчинили страту,
З порушенням усіх людських законів,
За злочин аморальний без кордону
Убивцю запросили в КГБ:
Відбулася подія епохальна –
Оцінка надається їй моральна
В державі, де компартія веде...

Назустріч кілька кроків до Богдана
Пройшов Шєлєпін , грамоту зі столу,
Написаній в обгортці бездоганній
Верховного Совєта як престолу
Про нагороду взяв і урочисто,
Російською підвищено і чисто
В обмеженому колі зачитав:
“За бездоганне виконання справи
у захисті безпечності держави...” –
Богдан на небі сьомому літав...

Внизу був підпис: Ворошилов ,
Ще трохи нижче - Георгадзе ...
Хтось діло це, прошите шилом,
В архів сховав, як справний газда.
Та про подію-нагороду
Не сповіщали ніц народу,
В газеті “Правда” – а ні слова:
Якщо ж дають нормальний орден –
Це ніби справжній “ґутен морґен” –
Заслуга в ньому гонорова.

А тут, як злодій хоче вкрасти,
Зібрались власті крадькома...
Не нагорода, а контрасти:
Вона і є – її ж й нема...
Факт, про сумнівну нагороду
Ні слова – і кінці у воду,
Бо як узнають за вікном,
Добудуть істину раптово
І не піймаєш віще слово –
Розкриє правду про геном.

Та дріб'язкова ницість ката
В співставленні до норм людини,
Вже на фантазію багата
Таку, що зрівнювать не в силі:
Шєлєпіну доконче знати:
Степан, що міг в руці тримати,
Як тихо двері закривав?
(В цей час Богдан його вбивав)...
Мабуть червоні помідори
З базару, що додому ніс,
Стояли їм на перекіс –
Були гарматою “Аврори”.

І нагородженого вбивцю
Шєлєпін залишив в Москві.
Боялися розкрить мисливці
Можливі плани потайні,
Бо КГБ відомо стало –
Такого з роду не бувало:
Богдан – таємний працівник,
З німкенею вже заручився.
Це значить – він від рук відбився,
І з тайних дій можливий крик.

ВИКРУЧУВАННЯ РУК

Сказати правду, не дрібниця,
Агент щоб тайний КГБ
На іноземці міг жениться,
Не знати як, чому і де ?
В секретній службі ці процеси
В основі мають ті ексцеси,
Які розв'язують не з медом.
Тому він розуміти мусить,
Коли здійсниться факт – порушить
Радянської людини кредо.

“Це забороненим є кроком –
Зробить його не є можливим:
На росіянці сіроокій
Женитись – буде справедливо”, –
Наполягав і Алєксій.
Пропонував свій план до дій:
“Обох їх вишлють за кордон,
Співробітниця ж КГБ,
Сташинського не підведе –
І добре нам і Вам обом”.

На росіянці б, щоб женився,
То і тоді обов'язково
Потрібно, щоби він добився
Теж зверху дозволу такого.
Одруження, щоб мало дійсність,
Провірять на благонадійність,
А краще, як співробітниця,
Працює в КГБ-системі,
Тоді звичайно без проблеми –
Одруження їм освятиться.

...Шєлєпін в бесіді своїй
Спитав: не рано ще йому,
Тим більш на дівчині чужій,
Женитись, створювать сімю? –
Не прийнято так в КГБ,
Бо іноземка підведе...
Зусиль Богдан багато вклав:
Цю жінку знає вже три роки,
Нормально все сприйма, нівроку –
Шєлєпіна переконав.

Дав згоду при таких умовах:
Вона буде в нас не панянка,
Наголосив на цьому слові –
Севєтська справжня громадянка,
Допомагатиме Богдану
В його роботі бездоганно
І – співробітницею стати
В таємній службі КГБ,
Москві цим вірність доведе –
І будуть всі його вітати.

Для здійснення усіх вимог,
Успішного їх виконання,
Потрібно ряд передумов
Ще врахувати як завдання.
Найперш: привести до Москви,
Де мусили б прожить вони,
Щоби уявлення вона
Спокійно, а не у напрузі,
Про повний стиль життя в Союзі
Одержала б таки сама.

І передбачено, по-друге:
Коли дійдуть порозуміння
Пред одруженням, минуле
Їй розказати, для прозріння,
Що він ніякий, бач, не німець
(Поганий дуже цей гостинець),
Але... працює в КГБ
І буде працювать в загалі
І відсилатимуть їх далі
У закордон, як час прийде.

Умова третя край важлива,
Мабуть складає основну,
Як ближня й давня перспектива –
Про два убивства – ні гу-гу.
Якщо й надалі щось подібне,
Але для справи необхідне,
Він буде здійснювать об'ємно –
Дружина словом, ані духом,
Ні оком, ні всечутним вухом
Знать не повинна: все – таємне.

А як, спитаєте, мораль,
Якщо ти любиш міцно, вірно?
Бач, ситуація, на жаль,
Як не підходь, а буде спірна,
Подвійне матиме життя:
Брехня, обман без каяття.
Складніше стане у стократ,
Як знатиме вона про все –
Нечиста сила рознесе:
Секрети вийдуть у прокат.

Усі події-вимагання
Повинні статися в Москві.
Так наближалися змагання,
Що несли зміни вольові.
Тут мабуть варт ламати волю,
Щоб з ями вибратись на волю
І визначить життєвий путь:
Заланцюгованим, прикутим,
Ти будеш усіма забутий
Чи обхитриш цю каламуть.

Богдан хотів скоріш, чим дужче,
В Німеччину, туди – в Берлін,
Де залишилась небайдужа,
Яку кохає ніжно він.
Та Алєксєй не погодився,
Щоби Богдан від'якорився
Негайно...Місяців зо шість,
Щоб з нареченою листами
Нові погоджували плани,
А там – любов бадужість з'їсть.

Богдан не прийняв ці умови,
Бо він уже конкретно знав:
Шєлєпін у своїх розмовах
На виїзд дозвіл власне дав.
А щоб не зовсім розгнівити,
Не бути Алєксєєм битим –
В Берлін від'їхать на Різдво.
Богдан цим виграв тут і там,
Бо догодив двом сторонам –
І так насправді все й було.

Богдан одружиться чи ні –
Питання було не простим,
В чіткій лежало площині:
Співпрацюватиме із нами
Чи буде згода від дружини,
Чи вискочать якісь причини,
Хотіли знати наперед,
Щоб з'ясувати ці незнання,
Богдан від'їхав спозарання
У перший бажаний секрет.

Із нареченою в Берліні
Він Лєманом ще має бути:
Виходити ж бо рано з тіні,
Щоб з плану справу не звихнути.
Тому признатись їй лише,
Що сам працює в ССД ...
З метою спроби обробити
І в бік на свій її схилити –
Відкрити напрямок роботи:
Із ворогом державним битись,
Широке поле, щоб трудитись,
І бути у високій квоті.

Сєргєй при зустрічі вже знав
Про всі розмови й план кремлівський,
Тому Богдана прихиляв
На додатковий крок бісівський:
Спинити близько біля хати
Машину й з неї слідкувати
Радіохвилями розмову.
Хай не ляка його ця спроба,
Він – зацікавлена особа,
Щось зрозуміє помилково.

Богдан схвалив таку ідею,
Але завваження зробив:
Вона не серед хат Бродвею,
Її пустир, бач, оточив
І як стоятиме машина,
На неї кожен зір свій кине.
Сєргєй це визнав з добрим жалем
І від безглуздості такої
Шасливий, що її не скоїв –
Машину-слухавку не ставив.

Відбулась зустріч тет-а-тет
Між нареченою й Богданом,
І, скажу прямо, не секрет,
Пройшла точнісінько по плану,
І щоби він не говорив,
Брехав чи ні – уговорив:
Вона згодилась на співпрацю,
Але угода дещо крала:
Дружина – в ролі театрала...
Богдан зиґзаґ цей передбачив...

Все ж наречена Інґа Поль
Робила спроби і не раз
Схилить до західних роздол
І ним незнаних ще окрас,
Щоб залишився він в Європі,
Забувши про вкраїнські шопи...
“Не час, не час”, – він говорив,
Бо крім, напевно, розуміння
Про власне здійснене розтління –
Неспокій про батьків журив.

Але він Інзі обіцяв
Лишитись за кордоном з нею,
Хоча час дії не настав –
Жива гартується ідея:
Закінчить вишкіл у Москві
І в заграницю вже тоді
Його відправлять безперечно.
Здійсняться разом їх бажання,
Закінчаться обох страждання,
Поки що поспіх – недоречний.

Надіявся на ріст карєрний,
Піднятись по драбині влади,
Процес звичайно невідємний –
Усіх працюючих він вабить.
І те, що знає він багато,
Не може прислужитись святом,
А, навпаки, несе загрози.
Від ейфорії нагороди
Не відчував для себе шкоди,
Не думав про страшні прогнози.

І ось вони вже у Москві,
Обоє з прізвищем Крилови.
Це нагорода за усі
Ним перенесені тривоги.
Так пояснив він нареченій,
В столиці по якій причині,
І ніби теж він вперше в ній.
Із ними був перекладач,
У дійсності спостерігач –
Негласна тінь усіх подій.

Вже місяця десь півтора
Пройшло, як по Москві блукали,
Уже вертатися пора,
А їх з Москви не випускали...
І в “Україні”, і в “Москві” –
Прослухувачі потайні,
Та й у речах бували “гості”.
Бажали знати, як вона
Прореагує, як узна,
Що він є кагебіст по кості.

Реакція була нормальна.
Ще й згоду дала на співпрацю...
Тому подія вирішальна
Не забарилася пізнаться:
Ще трохи пару поморили
Та двері все-таки відкрили –
Нарешті дозвіл їм на шлюб
Довгоочікуваний дали,
Але при цьому вимагали:
Шлюб нецерковний – ”Он не люб”.

Щоби оформить гарно шлюб
З благословіння мами й тата,
Де родичі, сусідський люд
Будуть з поклоном їх вітати,
Богдан та Інга до родини
Приїхали – дім освітили,
І, як у німців було здавна,
Зібрались в церкву на вінчання...
Одруження відбулось зрання –
Вечірка радісна і славна.

Звершилась перша непокора –
Вони у церкві обвінчались.
Чи скоро, чи не дуже скоро
Та непокори не спинялись...
І в молодих людей в життя
Нове вживалося буття:
Події аналізувати
Вони почали більш детально –
Корисно стало і повчально
Щоб правильно реагувати.

Та повертатися з Берліна,
Хотять чи дуже, чи не дуже,
Потрібно вельми неодмінно:
Піймавсь в ярмо – тягни, мій друже.
...В помешканні конспіративнім,
По-азіатськи прогресивнім,
Вони налаштували побут.
Сергій Богданович – куратор
І неабиякий локатор
Їм забезпечував добробут.

Удосконалював Богдан
Німецьку вимову погано,
Не міг він справитися сам,
Тож прикріпили досить знану
Учительку як викладачку,
Що за роботу взялась хвацько.
Навчання два і три на тиждень
Проводила в багатій формі
На інозасобах відборних –
Це був найголовніший стрижень.

Як успіхи в німецькій мові
Досягнуть гарних результатів,
Тоді до вивчення в основу
Візьме англійську здобувати.
Навчання зовсім не формальне,
А в чомусь навіть вирішальне:
Ученим виглядать нормально.
Тож повторить настало знову
Знання і за середню школу
І скласти іспити загальні.

Він планувавсь на поліглота,
По спритності – на вундеркінда,
Тому хотіли й приохотить,
Щоб бути міг поважним гідом,
Майстерно вмів, про всяке око,
(Дивився КГБ глибоко)
Для агентурної роботи
Створити зовнішні умови,
Щоб до підозр – не було мови,
Він лишньої б не мав турботи.

ТУРБОТИ ВЛАСНІ

Про підслуховування “друзів”
Богдан здогадувавсь лише,
Тому розмови в хатнім крузі
Йшли про картоплю й вермішель.
Бувало, як контроль втрачали,
Про ці недоліки бурчали,
За що Богдану натякали,
Що він контроль над нею втратив,
І сам під вплив її потрапив.
Ці факти не на руку грали.

Та доказів прямих не мали б,
Що слухали весь час “вони”,
Якби з блощицями не стали
У противагу – в стан “війни”.
Коли враховувать дрібниці,
Стають корисними й блощиці –
Не тільки гуси Рим спасали...
Дружина якось попросила:
“Поглянь, висить ота картина,
Чи там блощиці не заспали?”

Богдан картину відстінив,
І знищив майже всю гидоту,
Картон як задній відхилив,
Під ним знайшов протяжність дроту...
Йому відняло раптом мову,
Дружина впасти в млість готова...
Богдан подумав враз тоді:
”А чи не краще би назад
В Берлін понести власний зад
І якнайдальше взагалі”...

Пізніше, як Сєргєй прийшов,
Дружина прямо запитала:
“Богдан дріт-кабель ось знайшов,
Чи він не зна, чия це справа?”
Сєргєй зробив великі очі,
Аж ніби в сторону відскочив:
“Мабуть то телефонний дріт”, –
Сказав. Пообіцяв спитати
Когось і відповідь їм дати.
Недочакались... Все, як слід.

Але підозра на підозру,
Що їх підозрюють постійно,
Творили все життя нервозним,
А існування – ненадійним.
Підтвердження тому щораз
Було в слідах таких образ,
Коли вручали лист розкритий...
Чом лізуть грубо, безпардонно
В життя особи незаконно?
В такій як атмосфері жити?

Щоб тайну прізвища не знати,
Богдану до батьків у гості
Заборонили завітати
З дружиною, інакше кості
Прополоскати є підстава,
А звідси й відповідна слава.
Та все ж як син батьків Богдан
Більш як на місяць завітав,
І по-вкраїнськи гостював...
Цим фактом – засвітив екран.

Гостріша ж виникла межа,
Як завагітніла дружина.
Чи можна зладить без ножа? –
Конфлікт сягнув в зеніт вершини.
Сєргєй без крапельки чеснот
Наполягав зробить аборт:
Були категорично проти
Обоє, бо святая мрія
В дитячих здійснюється діях,
І ціль життя – про них турбота.

Великий ризик був же в тім,
Що в абортарії буває,
Та ще й в оточенні такім,
Душа від тіла відлітає –
Убивство на такому рівні
В Союзі все ж не у катівні (!)
Вбивають зразу двох зайців:
Зникає іноземка з шляху,
Богдан ламається від страху –
Стає керованим без слів.

Упевненість, що є контроль
За діями і планами,
Підтвердилась у них либонь
Подіями між змагами
Двох протиставлених сторін
І наступом реальних змін,
Що наступили напочин:
Обом поїхать на Різдво
В цей раз разом не повезло –
Зашкодили нові причини.

Вже після прояву незгоди
Аборт зробити, шкереберть
Розпалися усі угоди,
Що планувались наперед...
Німецька мова? Бачте, вчитель
Поїхав інших десь учити.
Змінився й план на перспективу:
Їм працювать не в заграниці,
А саме тут, в Москві-столиці
(Щоб буть під оком без відриву).

Пояснення просте на диво:
Богдан, мов, жив, як волоцюга,
Один собі, старавсь щосили
(Велика в тім його заслуга)
Складні виконувать завдання.
Тепер же, після обвінчання,
Тим більш, народження дитини,
Житло своє потрібно мати
Постійне, щоби шанувати
Гніздо майбутньої родини.

Зворушливо як виглядає
Турбота про своїх людей,
Бо без квартири, хто не знає,
Як важко доглядать дітей,
А немовлятко особливо?
Зі сторони ж бо як красиво,
Та й виховний, який урок,
Якби не страх, що вийти може
Вся інформація, о Боже,
Про злочинів ганебний крок.

І ще, на погляд їх, вагома,
Щоб разом їх не відпускати,
Причина встала, що відома
Він особистість... Можуть знати
Про Мюнхенські події більше,
Хто він такий, і, значно гірше
З ним постраждає і дружина,
Яка вагітна... Хвилювання
Не позитивним є надбанням
Для неї і її дитини.

Турбота, звісно, хоч не нова,
Й коли по правді розібратись,
Закладена у ній основа,
З якою варто рахуватись.
Тому вони, Богдан та Інга,
Не стали грати у понг-пінга –
Прийняли слушний варіант:
Вагітній жінці без мужчини
В дорозі важко, а з причини –
Був безперечним, як гарант.

У тім стояла ціль єдина,
Яку потрібно так вчинити,
Щоб була приспана причина –
Сім'ю назавжди розлучити.
Прямі іудині підлоти
Вже виглядали як турботи:
Одну відправити дружину
Різдво стрічати у Берліні
У батька, матері, в родині...
Богдана залишить для жиму.

Зійшла полуда остаточно
З очей Богдана, наче туча,
Для себе вирішив він точно,
Що буде діяти рішуче,
Але при цьому, як належно
У сто разів більш обережно.
Ховати ж свій фізичний злочин,
Морально душу кантувати –
Дружина все повинна знати
Й про те, привело що до збочень.

Перед від'їздом до Берліну
Про два убивства розповів:
Неначе гору лиха скинув,
Межу від злочинів провів.
Нарешті Інга зрозуміла,
Яка між ними прірва мліла,
Чому його назад на Захід
Бояться випустить: на волі,
Як вітер вільний в чистім полі,
На них навести може жахів.

Вона поїхала назавжди,
Щоб не вернутися в Росію.
Чи буде факт цей вельми важним,
Щоб стати поштовхом месії
Спасти від вбивств борців наступних
Від рук Москви, від рук підступних?
Здійснилось: Данківа-Стецька,
Якого вбити третім мали,
На невідомий строк відклали -
Лавина стишилась гірська.


РОЗДІЛ ІУ.

ЗАКОРДОННЯ

ВТЕЧА

Богдан зостався на роботі
Як співробітник КГБ
У тій моралі і спільноті,
Яка, де хоче, слід бере.
Але змінили офіцера,
З яким мінятись атмосфері
Від конфронтації до дружби.
Як “нитка з голкою” від нині
У діях будуть вже єдині –
Разом нестимуть вірно службу.

Сказав Богдан йому всю правду,
Що підслуховували їх,
Контролювали, ніби справді,
Робота їхня мала гріх.
Він з розумінням прийняв факти,
Завірив: будуть з ним контакти
На вірі й правді базуватись.
Та раз води набравши в вуха,
Установив, що той брехуха –
Богдан собі велів признатись.

Між іншим Юрій – офіцер,
Що спілкувався із Богданом,
Як справжній друг і кавалер
“Допомагав” під другим планом.
Він енергійно взявсь за справу,
Щоб офіційно у державу,
В Росію, повернуть дружину.
Про необхідний документ
Подбав: з ним в будь-який момент
Вона вернеться і дитина.

Він на Богдана натискав
У вигляді порад практичних,
Щоб той дружині написав
Без вигинів дипломатичних
(Поради правильні та слушні
В меті своїй були бездушні):
Приїдь в Москву з дитиною,
Обсудим плани майбуття
Роботи нашої й життя,
Насправді – крок до гільйотини.

Руйнує враз перебіг часу
Непередбачена подія,
Вриваючись у долю нашу,
Перекорінює надію.
У серпні восьмого числа
Поява Юри принесла
Нагальність подзвонить дружині.
Розмова смуток принесла:
Коротка доля не спасла
Життя єдиної дитини...

Явилась перша дія карми
У долі первістка родини.
Дитя невинне, але здавна
Заходить помста у клітини,
В життя майбутніх поколінь,
В них розсіває смерті тлінь
За предків злочини ганебні:
Під корінь нищеться буває
Весь рід і на землі вмирає,
А душі мучаться на небі...

На другий день і телеграма
Підтвердила кончину сина...
Міняється життя програма:
Адміністрація пустила
Богдана на прощальну месу,
А для невтрати інтересу
У супровід послали Юру.
Спасибі їм за допомогу,
Що в сутності лягла в основу
Прикрити око агентури.

Обоє літаком військовим
Злетіли разом до Берліна...
Перед польотом перемови
Свої конкретні мали ціни:
Американець вбив дитину,
Або підозрюють дружину –
В Берлін Богдана заманити.
Що ж, кожна версія існує,
Перевіряти їх не всує,
А обережно уточнити.

Уся ж історія Союзу
Переплелась багатократно
Завжди із тим, хто є “обуза”,
З якою існувать утратно.
Частіший ворог і засланець –
Це є буржуй американець.
А щоб свою дитину вбити
І досягти якусь мету,
Створити треба срамоту,
З якою й дня не варто жити.

І все ж, ця справа небезпечна,
Тонка та інтелектуальна,
І щоб її зробити гречно,
Богдану індивідуальна
Потрібна зовні охорона,
Тому з машини оборона
Почне за ним спостерігати.
Як виявлять невинуватість,
Тоді утратить всяку вартість
Машину з хлопцями тримати.

Німецькі спеціальні служби,
Що Юра їх просив нагально,
У розвиток добра і дружби,
Провірити чи кримінальне
Є джерело в дитини смерті.
Через добу прийшла відверта
Конкретна відповідь по справі:
Не знайдено слідів насилля,
Смерть, як природний акт, скосила –
Усе відбулося насправді.

Богдан і сам ходив в лікарню,
Розпитував і лікарів,
Обслугу іншу при вітанні,
І смерть природну теж уздрів.
Та диво не збулось відразу –
Всю охорону, як заразу,
Знімати не збиравсь ніхто,
А сталося все навпаки:
Іще прибавились шпики –
Їх ніби селем нанесло.

Як вільний вітер в чистім полі,
Той, хто у мріях думку має,
Затиснутий в уважнім колі,
Для дій свободи вимагає.
Найрозумніше непомітно
Не у вечірній чи досвітній –
В післяобідній час тікати:
Добряча їжа, може й чарка
Увагу знижують, дрімалка...
А дехто ласий і поспати.

Тоді, дванадцятого серпня,
Вони із хати – поза хату
(Якраз пекла жара нестерпно)
Городами давай тікати
Поміж кущами (вздовж полів
Дорогу Бог створить велів)
Дійшли до озера Фалькен;
Звідтіль до гаражів доспіли,
Аж спини в них добряче впріли,
Не зустрічаючись ні з ким...

Шофер довіз до Фрідріхштрасе,
Точніш – до вулиці Райнгарда...
Розрахувались – і до каси
(Сліди хова від леопарда)
ЗС доїхали в таксі.
Чи переслідування всі
Закінчаться на цім етапі?
Ніхто не знав. Та їм на серце,
Пекельну суміш солі з перцем,
Насипали Москви сатрапи,

Бо саме завтра, за добу,
Дитину будуть хоронити
І поцілунок у гробу
Останній їм не відновити.
Піде Петро, так звали сина,
В останню путь, а їм несила
Вернутися і грудку грунту,
Щоби земля лежала пухом,
І син спочив із Божим Духом,
Не кинуть на маленьку трунку.

В останню путь...Батьки біжать
До Західного вже Берліна.
Чекає там їх сіножать
Чи перевірок нова зміна?
...Через годину від приїзду
Від тітки рідної під'їзду
В президію поліції
Вони приїхали разом...
Чи збудеться уявний сон,
Чи стрінуть їх амбіції?..

ПРИЧИНИ ВТЕЧІ
(Передчуття)
Чому Сташинський втік на Захід
З Союзу з першої нагоди?
Мабуть уява власних страхів,
Що не ведуть до нагороди.
Чи, навпаки, відчув про те,
Що вартість злочинів зросте,
Які він сам розкриє світу,
Як свідок перший достовірний
І виконавець неймовірний,
Прийшовши скласти сутність звіту?

Чи може раптом зрозумів,
Яку він шкоду заподіяв,
Яку Людину з світу звів,
Яку народну вбив надію,
Коли прощальну панахиду
Спостерігав він як єхидна,
Як сотні тисяч українців
Потоком безперервним йшли,
В останню путь борця несли –
Представники держав, провінцій.

Можливо, більш як достовірно,
Розкинув розумом детально,
Що вб'ють його теж професійно,
Без галасу, проте реально:
За те, що знає він, проникне
У світ небажаний, як зникне
З очей і вийде з-під контролю.
А поки він в руках надійних,
В руках жорстких та професійних –
Росії не завдасться болю.

Можливо ще одна причина,
Реально вельми достовірна,
Любов, що чистила злочинне
Нутро, давала жити вільно,
Недивлячись, що сам за грати
Піде вину спокутувати,
Та як не як, а буде жити!
Коли ж відбуде час спокути,
Він зможе вільно все збагнути –
Майбутнє без убивств творити.

Та якби-то вже не було,
А факт звершився – факт рішучий:
Його інстинктом повело
Втекти, щоб не турнули з кручі,
Хоч буде все життя боятись,
Відкрито в світі появлятись,
Бо добре вивчив “довгі руки”,
В яких нема поняття “годі”,
І страх наводять у народі –
Чужим віддався на поруки.

При цьому пам'ятав розмову
З Сєргєєм, як дізнався з преси,
Агент російський скоїв змову,
Державні зрадив інтереси –
Утік на Захід, впав як в воду...
Сєргєй сказав про цю пригоду:
Де б він не був, та все одно,
Хай хто і скільки не ховає,
Спецслужба скрізь його спіймає,
І тихо кінчиться кіно.

Щоб справа не кінчилась тихо,
Упевнений він був у тім,
І з ним не скоїлося б лихо,
Він передбачив передвсім:
Не йти в підпілля, не ховатись,
Хоча як слід оберігатись,
А розказати все відкрито,
Відкривши тонкощі секрету,
Що збудоражить всю планету,
Як Ребета й Бандеру вбито.

Тому стоїть перед судом,
Відповідає на питання
Конкретно та і загалом
Правдиво в справі домагання.
Чому? – не ставитиму часто.
Всі розуміються прекрасно:
В суді воно із перших слів.
Тому чомукати не будем,
Більш інформації здобудем,
А інтересу й поготів.


РОЗДІЛ УІІ.

БЛУКАННЯ.

ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ

І так до справи приступаєм...
“Вбивати більше він не буде”, –
В Москві, як справді пригадаєм,
Він вийшов із тенетів блуду.
Та добре знав свою залежність,
В яку попав він протилежність,
Що заставляє убивати.
Щоб закріпились переміни,
В житті відбутись мусять зміни –
З Москви потрібно геть тікати.

Від тягара себе звільнити
Надіявсь після втечі він
Й наступних жертв оборонити...
Цим заслужив низький уклін.
Але снувався шлях тернистий:
Щоб якось стати трохи чистим,
Страшну лишивши каламуть,
Свою загладити провину,
До повного не впавши згину, –
Гріха свого пізнати суть.

Чи вбив би він сестру Марію,
Злочинний здійснивши наказ ?
Ним виправдовував всі дії,
Про що повторював не раз.
Мовчить... Відкрилося нутро,
В якім проглядувалось зло
Слабкої ницої особи,
Яка слухнянно, чітко діє,
Безвольно тілом володіє.
Спротивитись? – не робить спроби.

ДЕМОРАЛІЗАЦІЯ

З дня вербування він ніколи
Не називався українцем...
Тієї був продуктом школи,
Що вчила стати лиходійцєм,
Прийняти лик того творіння,
Що забува свій рід й коріння –
Вже представлявсь як росіянин.
По-людськи його навіть шкода:
Створили з легіня “урода”
У стані ніби вічно п'янім.

Тому не дивно, а тривожно:
Про Україну геть забув,
Яку загарбали безбожно,
Та він лише про дружбу чув.
А виховання патріотів
Велось конкретно однобоко
І зводилось передовсім,
Щоб нації серед спільноти
Були усі одної квоти:
Російська мова – пані всім.

На українців особливо
Нищівний здійснювався тиск,
Іх мову наживо всі збрили
Та залишили гарний блиск:
Нехай співають українці
Як солов'ї (в тюремній клітці),
А більше зась: навчанню в вищих,
Як і в середніх спеціальних
Йшла заборона капітальна,
В державних справах просто – знищить!

Немає мови – безязикі
Стають наступні покоління.
Щось можуть дещо промурликать
Під час морального прозріння,
Але кругом, в загальній масі,
Повторять все, як в першім класі,
Щоб добре вивчити урок:
У діловій робочій сфері –
Не відкривать нацмові двері,
Не відхилятись ні на крок.

Щодо понять патріотизму
В національному питанні,
У Конституції харизму
Тримали у найвищій шані.
Насправді, в практиці щоденній,
Нацдолі були безіменні:
Пройшлися танкові колеса
По українських патріотах –
Тримали їх, як в банках шпроти,
Усіх за п'яти Ахілеса.

Про українців боротьбу
За самостійну Україну,
Йому ув сні і наяву
Тлумачили, як про руїну
Великого Союзу націй
Під шум і гам, та сплеск овацій...
Засвоїв чітко він тоді,
Що в цій запеклій боротьбі
Для оптимального прогнозу
Ліквідувать керівників –
Велика честь більшовиків,
Щоб людям повернути розум.

А суть про тую боротьбу,
Історію і розвиток
Тлумачили, як про ганьбу,
Вплив іноземних розвідок.
Від натиску такого пресу
Недовго виникнути стресу,
А щоб не впасти в домовину,
Велику мужність треба мати,
Щоб іншим п'яти не лизати
Та знати: ти ще є Людина.

Сташинський втратив силу волі
(Та і не тільки він один)
Й скотився в безмораль поволі,
Став рідній мамі син – не син.
У власні руки взявши зброю,
І, не відчувши в серці болю,
Вбив українців двох великих...
В Кремлі вкраїнців величають:
Вони самі себе вбивають –
Досягнута мета двуликих.

Так деморалізація
В'їдається у душу, в тіло,
І гине власне нація –
Найвище мудре Боже діло.
Але ж чому, чому й чому
На Україну цю біду
Природа-матінка звалила?
Вкраїнці, думаймо й робім,
Покля у ній ми ще живі
І в тілі нашім є ще сила !

БЛЮЗНІРСТВО

Не знав Богдан, не вчили тому,
А може й знати не хотів,
Що рух Бандери ніц нікому
Із ближніх й дальніх ворогів
Не допускав до гніту нації
В обіймах сили окупації...
Стояла кісткою у горлі
Незламність вояків ОУН,
Тому круг них зчинився бум,
Що брудом лив на злет до волі.

Вже більше як півсотні літ,
Протистояння зникло збройне,
В уяві ж залишків “еліт”
Той бруд донині жовчі повний...
Так не любити Україну,
Що й досі плазувать колінно,
Не мати гордості, ні честі
За власний змучений народ,
Творити міф слизьких підлот
На непроїжджім перехресті.

Дияволе! Забравши розум
У них, хоч душі не каліч.
Зміни їх войовничу позу,
Усунь з політики обіч,
Нехай хоч подих вітру в спину
Згадає їм про домовини,
Що залишились в Прикарпатті,
Порозкидались по ГУЛАГах
В післявоєнних “передрягах”,
Що принесли Вкраїні браття.

САМОЗБЕРЕЖЕННЯ

Самозбереження інстинкт
Все ж спрацював ще у Богдана,
Коли приблизилось впритик
Життя до смерті за Степана.
Аналізатор всіх подій
Спрацьовував на захист свій:
Як тільки виникла нагода,
Що зберіга таємну дію,
Він, не втрачаючи надію,
Від смерті дав швидкого ходу.

Вдалась, відносно легко, втеча
Без перепон, важких стикань,
Хоча бували безперечно
Моменти сильних хвилювань.
Щоб зберегти свою зіницю,
Він оприлюднив таємницю,
Чим від нагальної розправи
Своє він уберіг життя,
А тайну витяг з забуття,
Розкривши дві злочинні справи.

Щоби не виникла підозра
Про грубо зшитий наговір,
Розкрив він суть, яку ніхто знать
Не міг без нього до сих пір:
В замковій скриньці серед бруду
(Ховать цю таїну не буду),
В частині нижній, від ключів
Знайшли борідки дві, які
Ще відламалися тоді...
Їх кожен бачив, хто хотів.

Про доказові ще деталі,
Що розкривали сутність справи,
Сташинський у судовій залі
Всі уточняв і дещо правив...
В частинах перших я детально
Їх описав не кримінально –
У формі дещо поетичній,
Щоби важкі події-злочин,
Розкрили формування збочень
В життєвій ниві – не ліричній.

Щодо предмета судочинства,
Процес в Карльсруґе, як ніколи,
Був обережним, і до чинства
Не брав відомі протоколи
Про смерть Бандери. Слід вважати,
Що їх доцільно розглядати
(З судової теорії),
Як двох народів боротьбу,
А їх причину і мету –
То справа вже історії.



ЧАСТИНА УІІІ.

СПОКУТА.

СУДОВА РОЗПРАВА

Судова зала завжди повна
Кореспондентів всіх країн.
Ця публіка скрізь невгамовна –
Не подавала жоден дзвін:
Щодо промови прокурора
Вслухалася у кожне слово,
Теж стосувалось адвокатів –
Такої пильної уваги
Не пам'ята судова зала
При справах інших атентатів.

Вся складність слухання у тому,
Що перед ними сам убивця,
Який признався вже у всьому,
Але замовник не з'явився:
Його немає в залі суду
Та й взагалі чи він тут буде?
Питання є проблематичне:
Замовник – вбивця чи не вбивця,
Коли він чітко засвітився –
Вирішувати юридично.

Проблема не простого штибу,
Бо вбивство двох, не ким-небудь,
А земляком не за садибу,
Чи іншу побутову муть:
Убив вкраїнець українців,
Яких ні на одній сторінці
Не стрів у власному житті,
Не знав і жертв сам, особисто,
Не мав мотивів на убивство,
Лишать їх поступу в путі.

Тож персонального мотиву
Для вчинків жодного не мав.
Хто ж в руки дав йому злу силу,
Що двох безслідно доконав
Не в рідному селі чи в місті –
Далеко, у капіталістів,
Яких би сам він світ не бачив
Без допомоги, настанов,
Секретних вивчення основ
І переконливих тлумачень?

Чи зміг би сам, як одинець,
Проникнути у іншу сферу,
Зібрати повний гаманець,
Знайти і Ребета й Бандеру
І там, здійснивши злочин ниций,
Вертатись спритно з-за границі?..
А гроші, звісно, не рублі,
То гроші західні, валюта,
Було ж за неї вельми круто –
Сиділи деякі в тюрмі.

А рафінованую зброю,
Він – і не хімік, не лівша,
Чи міг зготовить для впокою,
Щоб скритно все було і ша?
Тим більш, запевнили біднягу –
Ні з ким не матиме він справу,
Бо смерть настане моментально.
Хай сумнів його не турбує,
Ця зброя хоч кого змордує –
Провірено вже капітально.

А інструктаж застосування:
Раптово, прямо у лице?
І не робити акт дихання,
Як зразу справив постріл цей.
Протиотрутную таблетку
Ковтнути й зникнуть, як атлету,
Упевнено, без дрижаків,
Позбутись зброї, чим скоріше,
Тікати з міста, чим спритніше,
Не залишати штурпаків.

Всі заграничні документи,
Що свідчили його персону,
Давалися на всі моменти
Шляхом порушення закону.
Складніша справа була з псевдо,
Яке потрібно знати твердо,
Щоби не впасти у крутіль,
Про мешкання, родину, місто
Все бездоганно, точно, чисто,
Щоб в скруту вибратись звідтіль.

Для збору фактів пізнавання
Завжди знаходилась валюта,
Тверді умови домагання:
Все знать – нічого не забути.
Як справа ця многоразова,
Беззастережно і раптово
Зібрати гроші спозаранку,
Хто зможе тільки сам один,
Щоб розпустить їх на збаганку
Чи просто викинуть за тин?

Звичайно, свідчить все про силу –
Таку організацію,
Що має шлях прямий до впливу
Творить секретні акції
Аж поза межами держави,
В чужі втручаючися справи.
Щоб міф тримать про “довгі руки”.
Бач, звичка в грязь кидать мораль
Ввійшла з народження, на жаль,
Москви ще князем Довгоруким.

Великий суд звернув увагу,
Що у чужій країні вбити
Людину – коїть не по праву,
Важке порушення творити,
Над суверенністю глумитись,
А результат? – щоби добитись
Користі власної для себе.
Та потурать чужі закони
В Парижі, Роттердамі, Бонні
Для тих держав чи є потреба?

Як підійти по суті справи,
То бачимо пряме втручання
У внутрішнє життя держави,
Прав міжнародних зневажання.
І все робилося свідомо
В чужому, не своєму домі,
Підступно, вельми обережно,
Щоб не з'явилися світлини.
Таке убивство більш злочинне –
Людській моралі протилежне.

Убивця тут, сидить на лаві,
І визнає, що скоїв злочин...
Та чи приніс вкраїнській справі
Сумнівним шляхом, шляхом збочень
Користь чи спокій у оселі?
Думки рояться невеселі,
Коли на волю свого краю
Натравлюють умілі руки.
Чи є це шлях до миру, злуки,
Якщо в сім'ї убивцю мають?

Умілі, справді, були дії
І методи втлумачення
На славу і могуть Росії –
Все добре передбачено.
Так, у загальній шкаралупі,
В Совєтському Союзі, вкупі
Трубили цілі дні і ночі
Про дружбу, єднісь і братерство –
Творили ж майже мародерство
Вкраїнцям братики охоче.

І досягли великих зрушень
В свідомості людей простих –
До спротиву, до заворушень
Причин не було ніби в них,
Все навпаки: єднання, дружби
(Слідила КГБівська служба)
Утворювавсь п'янкий міраж.
А визвольно-національна
Ідея, хоч і актуальна,
Була під пильним зором страж.

Пройшов Сташинський повну школу
Психологічного насилля:
Забув про власну рідну мову,
Упав у вольове безсилля.
Слухняним ставши автоматом,
Не міг критично світ сприймати,
Тому був самолюбно гордим,
Що саме він, а не хтось другий,
Начальству здійснює послуги –
Є справжнім виконавцем морду .

Його, так обдуривши хитро,
Переконали безперечно,
Що вбивства, здійснені ним скритно,
Ідуть на користь миру гречно...
Про визвольно-революційний
Народний рух йому постійно
Втлумачували: то бандити –
У прірву тягнуть Україну,
Союзу створюють руїну,
Тому їх всіх потрібно вбити.

Від недолугості своєї
У політичному житті
Не міг сприймати він ідеї
Святої впертої борні
З чужим насильством за свободу
Всього вкраїнського народу.
І став, нарешті, він бандитом:
Бо із сім'ї отця Бандери
За волю три сини умерли –
Останнього ним було вбито.

Серед суцільної брехні
Про рух до волі українців
Богдан блукав, як у тюрмі,
У колі відданих партійців...
Як ренегата, яничара
Його страшна біда спіткала:
Він втратив душу українця
І більше не знайшов її –
Коріння рідної землі
Усохли з підошов по вінця.

Бо на суді, не бувши п'яним,
Чи в наркотичній маячні
Він заявив: “Я – росіянин”...
Отруйний кукіль на землі,
Що виріс серед хлібних злаків,
Дурман важкий голівок маків...
Вироджуваність – факт відомий...
Природа ж знищує непотріб
Чи запроторює в гріб-погріб,
Щоби міцнів народ свідомий.

Ще адвокат Нойвірт дав схему
Рефлексовпливу на Богдана,
Який вирішував проблему
По працях Павлова Івана –
Умовні виробить рефлекси;
Тоді людина, як і рекси,
Що дресировані, слухняна,
Не зберіга границі норми
І суверенність, хоч для форми, –
Вбиває Лева і Степана.

І той же Нойвірт, як рятунок,
Від бистроти падіння вниз
Природи, вічності дарунок,
Приводить чарівний каприз:
В останню мить душі спасіння
Явилось Боже провидіння –
Богдана врятувала жінка.
Можливо...Дуже ж достовірно
Чуття сказало професійно:
“Відкрилася на смерть сторінка”.

Бездумно випускать синицю,
Щоб журавля ловити в небі...
Богдан розкрив цю таємницю
І скористався при потребі,
Коли вже зникла запорука,
Та ще не стисли горло руки,
І залишивсь проміжок часу,
Що у вузесеньку щілину
Ще можна протиснуть людину
Й не дати тілу швидко згаснуть.

*
Сидить на лаві не Сташинський,
Вірніше, не один лиш він,
А й ті, кого учив Вишинський
Вишколювать убивць загін
І посилати їх на справи
Злочинні за мораллю й правом,
Вбивати ніби ворогів,
Насправді стійких і рішучих,
Щоб їх народ ніхто не мучив –
Вкраїни істинних синів.

В промові доктора Падоха
Формально злочину об'єктом
Були ті двоє, що епоха
Новим пішла від них аспектом,
Націленому на свободу
Всього вкраїнського народу
В найближчий час і в майбутті;
Насправді ж – проти духу волі,
Щоби тримать народ в неволі –
Вкраїну знищить в забутті.

Тому їх ціллю було вбити
Народу визвольний мотив,
Щоб панувати і гнобити,
Спинити вольності порив,
При тім споганить перед світом
Свідому визвольну еліту,
В цілому – вояків УПА,
За їх безстрашність, непокору,
За віру нищили потвору
Чужого зайди-окупанта.

Стає питання страшно вбивче,
Чому й як виникло воно,
Його ніхто іще не вивчив,
Хоча існує вже давно.
УПА й народні ковпаківці
Разом ішли у бій на німців
І здобували перемогу:
Був спільний ворог, був заклятий –
Разом вдавалося долати!
Чому ж пізніш зламали ноги?!

Вся справа в дійсності у тому,
Що самовизначення навіть
Народу самому малому
Мету першочергову ставить.
Це так природно і логічно,
І обгрунтовано всебічно,
Є золотим для людства правом.
У ньому діє воля Бога
Для всіх і зокрема одного,
Тому ми, люди, Бога славим.

Хто принцип цей природний рушить,
Стає безбожником в суспільстві,
Під себе горне все і душить –
Вже неспроможний в іншім дійстві.
Йому би панувать і грабить
І на коліна людськість ставить –
Інакше вже не можна жити...
Хтось за свої стоїть права –
Болить у нього голова:
Він – миротворець, всі – бандити.

Коли ж держава злочин діє
В народі іншої держави,
Хоча всім стверджувать воліє,
Що поміж них нема канави,
Бо в спільному вони єднанні,
Скоріше зовнішньо, принаймні,
Єднання це – насилля зовні.
Тож розвалити цю споруду
Фальшиву є бажання люду –
Передається в рід по крові.

Убивство ж двох провідників
Вкраїнців підняло на спротив,
Бо рівними буть Бог велів
Людьми й з пригнобленої квоти:
Глибокий існування сенс
Посилив визвольний процес.
Бажання дії протилежні
Не йшли у ногу з ритмом дня:
В одних – посилить гноблення,
У других – мати незалежність.

Чим більш свідомість нації
Зростає з кожним днем і роком,
Тим менш асиміляції
Стають для неї згубним кроком:
Розпалися імперії,
Зачахли їх критерії,
Парад нових країн росте,
Та незалежність і свобода
Для кожного Землі народу
Питання дуже не просте...

Вклонися Єльцину, Вкраїно,
Шушкевичу і Кравчуку,
Рішучість їхня неодмінно
Прийшлась народам до смаку:
Імперію, завжди амбітну,
В частині шостій кулі світу
Звалили три богатирі...
Хоча до волі ще далеко,
Та прилетіли вже лелеки –
Будують гнізда при дворі.

ВИРОК

А суд всі сторони по справі
Успішно вислухав в деталях...
Сім днів творилася розправа
В режимі: відповідь – питання.
Урахувавши за і проти,
Підвели підсумки роботи
На другу роковину вбивства:
Прийняли рішення важливе,
Де врахували всі можливі
Правдиві дійства судочинства.

Підсудний в випадках замору,
Хоча і здійснив вбивства акт,
Для виконання приговору,
Цілком підтверджено як факт,
Фактично був лиш інструментом,
Помічником, тим елементом,
Що зв'язував наказ з об'єктом...
Убивцями є ті особи,
Які готовили оздоби –
Звести рахунки з інтелектом.

Таке тлумачення конкретне
З підсудного не зняло кару,
Але не стало і декретним.
Бо він утілював державу,
Яка вважала, як потрібні,
Заслужені і необхідні,
Без елементу карних збочень
Ті вчинки, що в країнах других
Віднесені у ранг наруги –
Їх переслідують як злочин.

Тож виконання власноручні
Під тиском злочину важкого
Розцінюється як підручні
Сліди злочинця головного.
Богдан, що діяв ненавмисно,
Не мав бажань і особистих
Вбивати Ребета й Бандеру.
Хоч в справі цій він був не ревним,
Та все ж утворював проблеми:
Убив – знеструмив атмосферу.

І суд прийняв те до уваги:
Підсудний злим був інструментом,
Скористувавшись ним, ватага,
Безсовісних людей, уперто
Готовила для дальших дій
Зі світу зводити мерщій
(Бач, досвід є уже достатній)
Борців за українське право,
Щоб власну відродить державу
В країн когорті благодатній.

Суд зрозумів, що добровільне
Зізнання в злочинах без схову,
Не примусове, справді вільне
Розкаянна дало основу
Розкрити боротьбу безглузду,
Що в злочини по шию вгрузли.
Та є злочинці і за злочин
Їм не минути Божу кару...
Прийти у церкву й від загалу
Просити знять гріхи від збочень...

Загальна кара – вісім років
В умовах каторжних робіт
З зарахуванням слідства строків –
Такий судовий був вердикт...
Богдан зробив рішучий крок,
Провівши не простий урок,
Розкривши таїну закуту,
Що дало грунт провести слідство,
Назовні вистависть злодійство
І право мати на спокуту.

ЕПІЛОГ

Хтось вимагав смертельну кару
Віддать Сташинському в натурі.
Робив Кремлю, в злочиннім згару,
Неоціненную послугу:
Якраз в Кремлі своє корито
Боялись більш всього відкрити.
Якби Сташинський не утік
У заграничні лабіринти,
Лишилося б недовго жити –
Тихенько вкоротили б вік.

Великий досвід в Ленінграді –
Злочинній спритності взірець,
Яка розквітла на засадах:
Немає свідка і – кінець.
Шукають досі, де зарили
Секрети Кірова, що вбили.
Чи знав би світ про вбивць Бандери,
Якби Сташинський сам не зник?
Брудний прилип би брехонь крик
На визвольній вкраїнській ері.

Тож за один цей поступ варто
Йому скосить довічну кару.
Не станься цього – не на жарти
Злочинні вбивства дали б жару:
Серцеві напади раптові
Гулять без свідчення готові
По всіх країнах Закордону,
Де смертна кара – гріх великий...
Та де живе мораль двулика –
Вона панує без пардону.

Прикрившись фіговим листочком,
В лице пускаючи отруту,
Кричать: то дощ іде струмочком,
Який змиває вашу скруту.
Московський уряд вже давно
Живе з тонким подвійним дном,
Ввійшло вже в історичну звичку:
Казать одне – робити друге,
З національної наруги
Вдавати добровільну змичку

Бач, комунізм весь час міцнів,
Еволюціонізувався,
Від пучту в жовтні вже дозрів –
В жовтневих вбивствах катом мався.
Спочатку клявся: для людей
Життя віддасть, як Прометей.
Сьогодні – перефарбувався:
Для щастя власного тепер –
Хай би і люд увесь помер,
Аби він жити сам зостався.

А Гейнріх Ягуш –Президент
В питаннях влучних і доцільних
Старавсь вловити той момент,
Чи злочин від моралі вільний.
Чи це продукт отой штудерний,
Російського правління кревний,
Що правову відповідальність
Ні перед ким і ні за що
Несе ніхто, геть сам Хрущов –
Це росполітиків ментальність?

Потреба вбити поза домом,
Далеко від границь держави –
Це злочин, створений свідомо,
Душевно ницими, без права.
Бояться совісті і правди,
Щоб злочи викриттям не встав би,
Як в двадцять п'ятім у Парижі,
Чи в Роттердамі в тридцять восьмім...
Бояться, раптом зловлять: ось він –
І руки заведуть за крижі.

Та, власне, зброї не тримали
Ні Коновалець, ні Петлюра,
Все ж скритовбивством їх вітали,
А хто крадеться – той бандюга.
Рушійна сила в їх ідеї,
Коли лякаються пігмеї
Великої держави в площі,
І владу хоч до рук прибрали,
Та вбивцями від жовтня стали –
Просити варто в Бога прощі.

Якраз тому інтелігентів –
Учителів, чи інженерів
Не було поміж претендентів,
Щоб сунутись в партійні двері.
Розумних в партіях не люблять,
Середнякам – не реверанс –
То сила партії, фундамент,
Прикрашує, як той орнамент,
Коли кричать всі – “одобрямс!”.

Москва на всіх усюдах, висях
Затрубадурила весь світ:
“Афро-азійський люд, борися,
Вирулюй із колоній в зліт,
За звільнення себе від гніту”, –
Сама ж століттями без звіту
На Україну пре навалом,
В Сибір борців переселя,
Щоб знали доброту Кремля
І чуйність братнього вандала.

Вже майже років пятдесят,
Як “злочин віку” світ турбує,
А досвіди його висять,
Чорнобелем, що не жартує.
Вбивають просто у підїздах,
То “випадково” при наїздах;
Отрута Англії сягнула,
Невидима як суть – маленька,
Але, убивши Литвиненка,
Від кари у кущі чкурнула.

Достав цей злочин Політковську,
Не проминув він і Гонгадзе
Та особливо суть бісовську
Він проявив неодноразо,
Коли про Президента мова.
А що сказать про Чорновола?
Яка потрібна сила волі
Щоб припинити цю навалу,
Спасти Вкраїну від розвалу,
Відкрити шлях щасливій долі?
*
Верховна ж Рада якось справно
Закон вточнила ветеранський.
Це виглядало б досить славно,
Якби він був наш – громадянський:
Хто воював в далекій сфері
За інтереси, так, імперії,
Той прирівнявсь до ветерана.
Хто ж у Карпатах за Вкраїну
Боровсь за вільну і єдину –
В того кровить ще досі рана...

Чому не слухаєм луну,
Яка ще досі між лісами,
Між горами та по лугу
Ще бродить-тужить поміж нами?..
Спитаймо ще хоч раз: “Докіль
Ще проростатиме кукіль?
Чому цвіте дурман-трава,
А ми розвішуємо вуха,
Один одного щоб не слухать –
Чужий качає ж нам права !?”

Лютий– травень –
(1.02–11.05) 2007 року, м.Вінниця

Історія не мачуха й не мати,
Що приголубить або відтурне –
Бере усе від дати і до дати
У розпочате вічністю турне.

Любити можна й не любити,
Події, факти в плині різних ер,
Але злочинно
кривдити й ганьбити
Їх суть,
кому як вигідно тепер.

Посваримось, почубимось чи зовсім
Розбіжимось із хати всюдибіч,
Та повертаймось, Україна просить,
Врожай збирать з набутих протиріч.

Вона як ненька змирить всіх у часі,
І гонорових, і людей простих:
Таки поверне злагоду в окрасі
Небесних сил до розуму земних.

1.
Весна свободи весноцвітом
Над Україною зійшла:
Відкрився шлях стосунків з світом
Без крил імперського орла.
На стражі галицькі завзяті
І буковинськії стрільці.
Їм Коновальця клич крилатий
Вселив надію в світлу ціль.
Не словоблудством проти вітру
Народну волю боронить -
Постати скелею гранітно,
Щоб в Україні вільній жить.
Із ними поруч наддністрянці -
З`єднались справою брати,
Щоби відстояні у бранці
Світились вікнами хати
В своїй соборній незалежній,
З-за гір карпатських за Лугань
На Ліво- і Правобережній,
Як Богом вистраждана дань.

2.
Нечиста сила шле облуду
Чи хитрий підступ ворогів
Роздовбують постійно груди,
Вкраїно, розбратом синів?

Куди поділась святість злуки
В щоденні вашому, сини,
Чому на ниці рабські муки
Йдете із власної вини?

Йдете щораз собі на шкоду,
Національному життю,
Многостраждальному народу
Чужу кидаєте петлю.

Чому догідливості морок
В Олімп перепусткою став,
Вкраїнську гідність стерши в порох,
У вільнім розитку держав?

Чому в важкі години смути
Єднання не скріпляє дух,
А нації душа закута
Не порина в визвольний рух?

Чи не тому, що кожен пику
Персони власної увись
Над світом виставля,
велику
Для себе ловлячи користь?

3.
...УГА з Денікіним з`єдналась,
(Незрозумілий досі хід),
Від Січових Стрільців подалась,
На жаль, у зрадницький відхід.

Відкрито тил...
На українську,
Що Коновалець вів у бій,
З-за спини в бійню, по-злодійськи
Денікінці пішли мерщій.

Цим скориставсь отаман Волох,
На Коновальцю вірний полк
Напав як давній клятий ворог,
Як зголоднілий з лісу вовк.

І незабаром переходить...
На сторону більшовиків,
І, безперечно, цим доводить,
Якої волі він хотів.

4.
Єдине тіло України
Гризуть сусіди на шматки,
Розбійницьки розносять стіни,
А шкіру ділять на латки.

Не дивно; спільні інтереси
Варшава й донечка Москва
Знайшли: одна – на Східних Кресах,
А друга – в землях круг Дніпра.

Блакитнонеба златорунна
Лягла кістьми в підніжжя гір –
І заніміла, як отруєна –
У перспективу згаснув зір,

Лише іуди у лівреях
Гордились витвором своїм:
Нарешті в сані слуг-лакеїв
Впустили їх у власний дім.

Стоять і руки простягають
(Холуй при вході в ресторан !),
Дивись й копієчку піймають,
Як кине грошопихий пан.

5.
Як нація втрача величчя
В глухім мовчанні без борні,
До спротиву ніхто не кличе –
Приходять передсмертні дні.

Збагнув те вірно Коновалець
І тіло й дух віддав борні,
Щоб України об`єднались
Сини у рідній стороні.

Він знав: чужинець в нашій хаті
Нам не порадник, не суддя,
Його підступні благодаті
Знекровлять нації буття.

І затягнули в громадянську...
Свій прапор не вдержали ми:
Лягли за владу, за радянську –
Московську власними кістьми.

Ні, не тому, що сил не мали –
Згубили волі дужий дух,
Годину зоряну проспали,
Державу віддали на брухт.

6.
Надію втратити – не мати
Життя у перспективі дня,
Своїх, своїх у гурт єднати
Із вірою у майбуття.

І Коновалець у підпіллі
УВО зберіг для боротьби,
Не на словах – у справжнім ділі
Єднав можливості доби.

Із вірою в народну силу
Він бойову створив ОУН*,
Щоб націю піднять з могили,
В героїці кобзарських струн..

Бо тільки нація в державі
Господарем повинна буть,
Струсивши наклепи іржаві,
Себе у Всесвіті збагнуть.

Збагнуть себе, ой, як не просто:
Очистить рід свій від огуд,
Тримати чистим власний простір –
То нелегкий, великий труд !

7.
Бог кожній нації дав долю
І рівні на життя права,
Тож захищати власну долю
Є честь велика і хвала.

Цю істину святу і просту
Підніс він, лицар світлих дум,
І в український ратний простір
Вернувсь нескорений Богун.

Ні з Польщею, а ні з Москвою
Не світить Україні Схід.
Лише соборною, собою
Вона явитись мусить в світ.

Не рабськи голову хилити
Хто б перед очі не явивсь –
Як з рівними, достойно, жити,
Постійно рухаючись ввись.

Мостами честі об`єднатись,
У злагоді з сусідом жить,
Ходити в гості і брататись –
Та домом рідним дорожить.

8.
Не міг ослабити попругу
Далекоглядний шовініст:
Терпіть державу поруч другу,
Що має власну волю й хист !

Накинуть хомута на шию,
У воза сісти і кнутом
Тягло ганяти в світлий вирій
Й хвалитись світу:
Ми – гуртом.

Бо ж факт ! Запряжений з вудилом
Слухняно голову вертить,
Куди попихувач спесиво
Владичним перстом повелить.

Ніяких заперечень навіть
Не допускав і в думці він:
Лише все те, що його славить,
Сприймалося з усіх сторін.

А Коновальця справжні дії,
Направлені на супротив,
Солодкі руйнували мрії,
Хвали наладжений мотив.

Тому несли вони загрозу,
Що вимагали рівних прав,
Тепла, поваги, не морозу,
В людських відносинах держав.

А має кожна перед Богом
Тримати нація свій звіт
За незалежний ні від кого
Її державницький політ,

Лише одній, їй притаманний
Спадковим кодом даний зір
У домі власному бажаний
Смакам чужим наперекір.
9.
...Не так відбулось, як хотілось:
В чужій землі шукати клад
Сусідам заздрісним кортілось,
Свій запроваджувать уклад.

Чужу топтати землю вправно,
Закон моралі зневажать,
Ще від татар набравшись здавна,
Усім і вся «повєлєвать».

10.
Трибунів нації за межі
Країни вижить силоміць,
За кожним кроком їхнім стежить
І в світлий день, і в темну ніч,

Інформаційну тінь зневаги
Пустити каменем услід
І слухати громохкі лави,
Брехні розбуджений політ.

Є досвід.
Клеїли погроми
Петлюрі досі без вагань,
Знайшли убивць в чужому домі –
Шварцбард без честі й покаянь...

Тож Коновальця терористом
Зробить, що крикнути ”раз - два”,
Паплюжачи щораз навмисно,
Людську і гідність і права;

Під тарарамний шум волати:
«Ловіте злодія, ось там!» –
Водночас змієм затягати
У свій імперіалістан.

11.
Ламати волю тим пихато,
Хто із неволі рве ланцюг –
Для старшого є честю брата,
Найбільша шана для катюг.

Шляхом відкритої облуди
Нав`язувати всім підряд
Від самостійності усюди
Інтернаціональний чад.

Тому Євгена Коновальця
Взялися компрометувать,
Перетворити у блукальця,
І слід його з землі прибрать;

З національного героя
Такий створити камуфляж,
Щоб залишився у ізгоях,
Цінивсь не більше, як муляж.

12.
Тож у Швейцарії, в Женеві,
Як вдома, так на чужині
Купили блазнів, щоб вождеві
Життя травили день при дні:

Щоби їдким, недремним оком
Із закутків і всюдибіч
Спостерігали прямо й збоку
За розвитком таємних стріч...

Неспокій несли у родину
Загрозою фізичних дій
Відносно сина і дружини
У ситуації страшній.

Підпільне змінення квартири...
І висилка з швейцарських меж...
Бо, бачте, шпигуна розкрили,
І він не бажаний...
Про те ж

Москва, а надто і Варшава
Вилазили зі шкіри геть,
Щоб верх взяла сумнівна справа:
Послам несе він їхнім смерть.

Землі вкраїнської гнобитель –
В опінії героїв дня,
А Коновалець-визволитель,
Оббреханий, втрачав коня.

І.. досягли своєї справи:
Каральний меч серця стинав,
До української держави
Шлях бур‘яном позаростав.

Поляко- і російськофільство
Дух волі нації змело,
А Коновальця протидійство
Представили державним злом.
13.
Героїв нації, якими
Повинен славитись народ,
Віддали ми на гільйотину,
Стрибаючи акулі в рот.

За срібняки і за медалі
Національний звели дух –
І свій на свого в Роттердамі
Убивчий готував обух.

На українця українець
За гріш-іудині дари,
Мов запопадливий ординець,
Чужі взували кандали.

Своїми власними руками
Майбутнє нації – у дерть,
А по розробленій програмі –
Всьому народу явну смерть.

Привіз із Харкова Пригода* ,
В легенді – круглу сироту –
Іуду Валюха, на шкоду,
Що смуту здійснила оту.

І бомба Валюха у травні –
Не винятковий підлий знак
Терористичних і кривавих
Антивкраїнських розбишак.

Вони «готовились» в заквасці
Шовіністичних діячів,
Щоби виконувать у масці
Роль міждержавних палачів.

Тож Валюх–Судоплатов, –
блудень,
Московську душу підлу мав,
Як змій пригрівсь на чесних грудях,
Жало отрути запускав…

Не підлягає зрада звіту –
І виправдань тому нема –
Коли виходить на орбіту
Великих злочинів доба.

І шлейф тих злочинів роками
В постсталінізмі знов розквіт,
Що й Судоплатову боками
Виходив за злочинний звіт.


Вбив Коновальця...
Був не інтер
Російський націоналіст.
Коли ж мінявся стрічний вітер,
Попутно й він міняв свій зміст.

14.
Усі ми знаєм достеменно,
Хто забирав усе від нас,
Щоб Україна безіменна
Навіки втратила б свій глас.

І.. заніміла.
Сурдомовно
Колись мичання подала,
А мо` й без нього: безумовно
Найвища їй була б хвала.

І так ми звикли до покори
У вариві трьохсот століть,
Що боїмося скинуть шори,
Наруги розірвати кліть.

А маємо прадавну гідність
Поставити на п‘єдестал –
Священну правду, а не бідність,
Духовний скарб, а не метал.

15.
Сьогодні ми вже не в Союзі –
На волю вийшли, до обнов.
Чого ж
ждемо, достойні друзі?
Що з гучномовця скажуть знов,

В якому напрямку сідати
На поїзд,
певно, проїзний ?..
Чи свій не в змозі ми зібрати
І в путь відправитись прямий ?

У наш період епохальний
Чогось на роздоріжжі ждем.
Нема, щоб із національним
Вагомим вийти багажем...

Богун, Петлюра, Коновалець,
Бандери епохальний хід,
Шевченка рід і славний Галич –
Цих українців знав весь світ.

А запитай, чому їх вбито ?
Дай ясну відповідь собі:
Хотіли в Україні жити,
На вільній, на своїй землі !

Тепер ми маємо державу.
Будь, Україно, нам свята.
У ній свою гартуймо славу,
Нехай чужа не прилипа.

Епілог

Де в світі є таке творіння,
Як український мій народ ?
Його кидають в зубожіння –
Мовчить, води набравши в рот;
Спокійно терпить біль глумління
Над кровним, родовим, своїм,
Національним суть-корінням -
Щоби не зле жилося їм,
Тим, хто прийшов і хто приходить;
Хто завойовував, давив;
Хто стиха чи відкрито шкодить
Весь час, із нами докіль жив;
Хто нашу споконвіку землю
Своєю власністю нарік...

Народе, встань і будь недремним
Для України в доленосний вік,
Як Коновалець, як Бандера,
Що в бронзі встали, мов орли,
Щоб чужини відмерла ера,
І стяг життя ми свій несли.

Проснися, Націє !
Облуду
Не дай створити в котрий раз,
Відмийся від чужого бруду,
Вдягнися в сонм своїх окрас.

Травень-липень 1998 року,
м. Вінниця



*Пригода – “утікач” з України, який увійшов
у довіру і став членом ОУН; радянський
таємний агент.