Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Берко (1935) /
Поеми
Дума про Коновальця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про Коновальця
Історія не мачуха й не мати,
Що приголубить або відтурне –
Бере усе від дати і до дати
У розпочате вічністю турне.
Любити можна й не любити,
Події, факти в плині різних ер,
Але злочинно
кривдити й ганьбити
Їх суть,
кому як вигідно тепер.
Посваримось, почубимось чи зовсім
Розбіжимось із хати всюдибіч,
Та повертаймось, Україна просить,
Врожай збирать з набутих протиріч.
Вона як ненька змирить всіх у часі,
І гонорових, і людей простих:
Таки поверне злагоду в окрасі
Небесних сил до розуму земних.
1.
Весна свободи весноцвітом
Над Україною зійшла:
Відкрився шлях стосунків з світом
Без крил імперського орла.
На стражі галицькі завзяті
І буковинськії стрільці.
Їм Коновальця клич крилатий
Вселив надію в світлу ціль.
Не словоблудством проти вітру
Народну волю боронить -
Постати скелею гранітно,
Щоб в Україні вільній жить.
Із ними поруч наддністрянці -
З`єднались справою брати,
Щоби відстояні у бранці
Світились вікнами хати
В своїй соборній незалежній,
З-за гір карпатських за Лугань
На Ліво- і Правобережній,
Як Богом вистраждана дань.
2.
Нечиста сила шле облуду
Чи хитрий підступ ворогів
Роздовбують постійно груди,
Вкраїно, розбратом синів?
Куди поділась святість злуки
В щоденні вашому, сини,
Чому на ниці рабські муки
Йдете із власної вини?
Йдете щораз собі на шкоду,
Національному життю,
Многостраждальному народу
Чужу кидаєте петлю.
Чому догідливості морок
В Олімп перепусткою став,
Вкраїнську гідність стерши в порох,
У вільнім розитку держав?
Чому в важкі години смути
Єднання не скріпляє дух,
А нації душа закута
Не порина в визвольний рух?
Чи не тому, що кожен пику
Персони власної увись
Над світом виставля,
велику
Для себе ловлячи користь?
3.
...УГА з Денікіним з`єдналась,
(Незрозумілий досі хід),
Від Січових Стрільців подалась,
На жаль, у зрадницький відхід.
Відкрито тил...
На українську,
Що Коновалець вів у бій,
З-за спини в бійню, по-злодійськи
Денікінці пішли мерщій.
Цим скориставсь отаман Волох,
На Коновальцю вірний полк
Напав як давній клятий ворог,
Як зголоднілий з лісу вовк.
І незабаром переходить...
На сторону більшовиків,
І, безперечно, цим доводить,
Якої волі він хотів.
4.
Єдине тіло України
Гризуть сусіди на шматки,
Розбійницьки розносять стіни,
А шкіру ділять на латки.
Не дивно; спільні інтереси
Варшава й донечка Москва
Знайшли: одна – на Східних Кресах,
А друга – в землях круг Дніпра.
Блакитнонеба златорунна
Лягла кістьми в підніжжя гір –
І заніміла, як отруєна –
У перспективу згаснув зір,
Лише іуди у лівреях
Гордились витвором своїм:
Нарешті в сані слуг-лакеїв
Впустили їх у власний дім.
Стоять і руки простягають
(Холуй при вході в ресторан !),
Дивись й копієчку піймають,
Як кине грошопихий пан.
5.
Як нація втрача величчя
В глухім мовчанні без борні,
До спротиву ніхто не кличе –
Приходять передсмертні дні.
Збагнув те вірно Коновалець
І тіло й дух віддав борні,
Щоб України об`єднались
Сини у рідній стороні.
Він знав: чужинець в нашій хаті
Нам не порадник, не суддя,
Його підступні благодаті
Знекровлять нації буття.
І затягнули в громадянську...
Свій прапор не вдержали ми:
Лягли за владу, за радянську –
Московську власними кістьми.
Ні, не тому, що сил не мали –
Згубили волі дужий дух,
Годину зоряну проспали,
Державу віддали на брухт.
6.
Надію втратити – не мати
Життя у перспективі дня,
Своїх, своїх у гурт єднати
Із вірою у майбуття.
І Коновалець у підпіллі
УВО зберіг для боротьби,
Не на словах – у справжнім ділі
Єднав можливості доби.
Із вірою в народну силу
Він бойову створив ОУН*,
Щоб націю піднять з могили,
В героїці кобзарських струн..
Бо тільки нація в державі
Господарем повинна буть,
Струсивши наклепи іржаві,
Себе у Всесвіті збагнуть.
Збагнуть себе, ой, як не просто:
Очистить рід свій від огуд,
Тримати чистим власний простір –
То нелегкий, великий труд !
7.
Бог кожній нації дав долю
І рівні на життя права,
Тож захищати власну долю
Є честь велика і хвала.
Цю істину святу і просту
Підніс він, лицар світлих дум,
І в український ратний простір
Вернувсь нескорений Богун.
Ні з Польщею, а ні з Москвою
Не світить Україні Схід.
Лише соборною, собою
Вона явитись мусить в світ.
Не рабськи голову хилити
Хто б перед очі не явивсь –
Як з рівними, достойно, жити,
Постійно рухаючись ввись.
Мостами честі об`єднатись,
У злагоді з сусідом жить,
Ходити в гості і брататись –
Та домом рідним дорожить.
8.
Не міг ослабити попругу
Далекоглядний шовініст:
Терпіть державу поруч другу,
Що має власну волю й хист !
Накинуть хомута на шию,
У воза сісти і кнутом
Тягло ганяти в світлий вирій
Й хвалитись світу:
Ми – гуртом.
Бо ж факт ! Запряжений з вудилом
Слухняно голову вертить,
Куди попихувач спесиво
Владичним перстом повелить.
Ніяких заперечень навіть
Не допускав і в думці він:
Лише все те, що його славить,
Сприймалося з усіх сторін.
А Коновальця справжні дії,
Направлені на супротив,
Солодкі руйнували мрії,
Хвали наладжений мотив.
Тому несли вони загрозу,
Що вимагали рівних прав,
Тепла, поваги, не морозу,
В людських відносинах держав.
А має кожна перед Богом
Тримати нація свій звіт
За незалежний ні від кого
Її державницький політ,
Лише одній, їй притаманний
Спадковим кодом даний зір
У домі власному бажаний
Смакам чужим наперекір.
9.
...Не так відбулось, як хотілось:
В чужій землі шукати клад
Сусідам заздрісним кортілось,
Свій запроваджувать уклад.
Чужу топтати землю вправно,
Закон моралі зневажать,
Ще від татар набравшись здавна,
Усім і вся «повєлєвать».
10.
Трибунів нації за межі
Країни вижить силоміць,
За кожним кроком їхнім стежить
І в світлий день, і в темну ніч,
Інформаційну тінь зневаги
Пустити каменем услід
І слухати громохкі лави,
Брехні розбуджений політ.
Є досвід.
Клеїли погроми
Петлюрі досі без вагань,
Знайшли убивць в чужому домі –
Шварцбард без честі й покаянь...
Тож Коновальця терористом
Зробить, що крикнути ”раз - два”,
Паплюжачи щораз навмисно,
Людську і гідність і права;
Під тарарамний шум волати:
«Ловіте злодія, ось там!» –
Водночас змієм затягати
У свій імперіалістан.
11.
Ламати волю тим пихато,
Хто із неволі рве ланцюг –
Для старшого є честю брата,
Найбільша шана для катюг.
Шляхом відкритої облуди
Нав`язувати всім підряд
Від самостійності усюди
Інтернаціональний чад.
Тому Євгена Коновальця
Взялися компрометувать,
Перетворити у блукальця,
І слід його з землі прибрать;
З національного героя
Такий створити камуфляж,
Щоб залишився у ізгоях,
Цінивсь не більше, як муляж.
12.
Тож у Швейцарії, в Женеві,
Як вдома, так на чужині
Купили блазнів, щоб вождеві
Життя травили день при дні:
Щоби їдким, недремним оком
Із закутків і всюдибіч
Спостерігали прямо й збоку
За розвитком таємних стріч...
Неспокій несли у родину
Загрозою фізичних дій
Відносно сина і дружини
У ситуації страшній.
Підпільне змінення квартири...
І висилка з швейцарських меж...
Бо, бачте, шпигуна розкрили,
І він не бажаний...
Про те ж
Москва, а надто і Варшава
Вилазили зі шкіри геть,
Щоб верх взяла сумнівна справа:
Послам несе він їхнім смерть.
Землі вкраїнської гнобитель –
В опінії героїв дня,
А Коновалець-визволитель,
Оббреханий, втрачав коня.
І.. досягли своєї справи:
Каральний меч серця стинав,
До української держави
Шлях бур‘яном позаростав.
Поляко- і російськофільство
Дух волі нації змело,
А Коновальця протидійство
Представили державним злом.
13.
Героїв нації, якими
Повинен славитись народ,
Віддали ми на гільйотину,
Стрибаючи акулі в рот.
За срібняки і за медалі
Національний звели дух –
І свій на свого в Роттердамі
Убивчий готував обух.
На українця українець
За гріш-іудині дари,
Мов запопадливий ординець,
Чужі взували кандали.
Своїми власними руками
Майбутнє нації – у дерть,
А по розробленій програмі –
Всьому народу явну смерть.
Привіз із Харкова Пригода* ,
В легенді – круглу сироту –
Іуду Валюха, на шкоду,
Що смуту здійснила оту.
І бомба Валюха у травні –
Не винятковий підлий знак
Терористичних і кривавих
Антивкраїнських розбишак.
Вони «готовились» в заквасці
Шовіністичних діячів,
Щоби виконувать у масці
Роль міждержавних палачів.
Тож Валюх–Судоплатов, –
блудень,
Московську душу підлу мав,
Як змій пригрівсь на чесних грудях,
Жало отрути запускав…
Не підлягає зрада звіту –
І виправдань тому нема –
Коли виходить на орбіту
Великих злочинів доба.
І шлейф тих злочинів роками
В постсталінізмі знов розквіт,
Що й Судоплатову боками
Виходив за злочинний звіт.
Вбив Коновальця...
Був не інтер
Російський націоналіст.
Коли ж мінявся стрічний вітер,
Попутно й він міняв свій зміст.
14.
Усі ми знаєм достеменно,
Хто забирав усе від нас,
Щоб Україна безіменна
Навіки втратила б свій глас.
І.. заніміла.
Сурдомовно
Колись мичання подала,
А мо` й без нього: безумовно
Найвища їй була б хвала.
І так ми звикли до покори
У вариві трьохсот століть,
Що боїмося скинуть шори,
Наруги розірвати кліть.
А маємо прадавну гідність
Поставити на п‘єдестал –
Священну правду, а не бідність,
Духовний скарб, а не метал.
15.
Сьогодні ми вже не в Союзі –
На волю вийшли, до обнов.
Чого ж
ждемо, достойні друзі?
Що з гучномовця скажуть знов,
В якому напрямку сідати
На поїзд,
певно, проїзний ?..
Чи свій не в змозі ми зібрати
І в путь відправитись прямий ?
У наш період епохальний
Чогось на роздоріжжі ждем.
Нема, щоб із національним
Вагомим вийти багажем...
Богун, Петлюра, Коновалець,
Бандери епохальний хід,
Шевченка рід і славний Галич –
Цих українців знав весь світ.
А запитай, чому їх вбито ?
Дай ясну відповідь собі:
Хотіли в Україні жити,
На вільній, на своїй землі !
Тепер ми маємо державу.
Будь, Україно, нам свята.
У ній свою гартуймо славу,
Нехай чужа не прилипа.
Епілог
Де в світі є таке творіння,
Як український мій народ ?
Його кидають в зубожіння –
Мовчить, води набравши в рот;
Спокійно терпить біль глумління
Над кровним, родовим, своїм,
Національним суть-корінням -
Щоби не зле жилося їм,
Тим, хто прийшов і хто приходить;
Хто завойовував, давив;
Хто стиха чи відкрито шкодить
Весь час, із нами докіль жив;
Хто нашу споконвіку землю
Своєю власністю нарік...
Народе, встань і будь недремним
Для України в доленосний вік,
Як Коновалець, як Бандера,
Що в бронзі встали, мов орли,
Щоб чужини відмерла ера,
І стяг життя ми свій несли.
Проснися, Націє !
Облуду
Не дай створити в котрий раз,
Відмийся від чужого бруду,
Вдягнися в сонм своїх окрас.
Травень-липень 1998 року,
м. Вінниця
*Пригода – “утікач” з України, який увійшов
у довіру і став членом ОУН; радянський
таємний агент.
Що приголубить або відтурне –
Бере усе від дати і до дати
У розпочате вічністю турне.
Любити можна й не любити,
Події, факти в плині різних ер,
Але злочинно
кривдити й ганьбити
Їх суть,
кому як вигідно тепер.
Посваримось, почубимось чи зовсім
Розбіжимось із хати всюдибіч,
Та повертаймось, Україна просить,
Врожай збирать з набутих протиріч.
Вона як ненька змирить всіх у часі,
І гонорових, і людей простих:
Таки поверне злагоду в окрасі
Небесних сил до розуму земних.
1.
Весна свободи весноцвітом
Над Україною зійшла:
Відкрився шлях стосунків з світом
Без крил імперського орла.
На стражі галицькі завзяті
І буковинськії стрільці.
Їм Коновальця клич крилатий
Вселив надію в світлу ціль.
Не словоблудством проти вітру
Народну волю боронить -
Постати скелею гранітно,
Щоб в Україні вільній жить.
Із ними поруч наддністрянці -
З`єднались справою брати,
Щоби відстояні у бранці
Світились вікнами хати
В своїй соборній незалежній,
З-за гір карпатських за Лугань
На Ліво- і Правобережній,
Як Богом вистраждана дань.
2.
Нечиста сила шле облуду
Чи хитрий підступ ворогів
Роздовбують постійно груди,
Вкраїно, розбратом синів?
Куди поділась святість злуки
В щоденні вашому, сини,
Чому на ниці рабські муки
Йдете із власної вини?
Йдете щораз собі на шкоду,
Національному життю,
Многостраждальному народу
Чужу кидаєте петлю.
Чому догідливості морок
В Олімп перепусткою став,
Вкраїнську гідність стерши в порох,
У вільнім розитку держав?
Чому в важкі години смути
Єднання не скріпляє дух,
А нації душа закута
Не порина в визвольний рух?
Чи не тому, що кожен пику
Персони власної увись
Над світом виставля,
велику
Для себе ловлячи користь?
3.
...УГА з Денікіним з`єдналась,
(Незрозумілий досі хід),
Від Січових Стрільців подалась,
На жаль, у зрадницький відхід.
Відкрито тил...
На українську,
Що Коновалець вів у бій,
З-за спини в бійню, по-злодійськи
Денікінці пішли мерщій.
Цим скориставсь отаман Волох,
На Коновальцю вірний полк
Напав як давній клятий ворог,
Як зголоднілий з лісу вовк.
І незабаром переходить...
На сторону більшовиків,
І, безперечно, цим доводить,
Якої волі він хотів.
4.
Єдине тіло України
Гризуть сусіди на шматки,
Розбійницьки розносять стіни,
А шкіру ділять на латки.
Не дивно; спільні інтереси
Варшава й донечка Москва
Знайшли: одна – на Східних Кресах,
А друга – в землях круг Дніпра.
Блакитнонеба златорунна
Лягла кістьми в підніжжя гір –
І заніміла, як отруєна –
У перспективу згаснув зір,
Лише іуди у лівреях
Гордились витвором своїм:
Нарешті в сані слуг-лакеїв
Впустили їх у власний дім.
Стоять і руки простягають
(Холуй при вході в ресторан !),
Дивись й копієчку піймають,
Як кине грошопихий пан.
5.
Як нація втрача величчя
В глухім мовчанні без борні,
До спротиву ніхто не кличе –
Приходять передсмертні дні.
Збагнув те вірно Коновалець
І тіло й дух віддав борні,
Щоб України об`єднались
Сини у рідній стороні.
Він знав: чужинець в нашій хаті
Нам не порадник, не суддя,
Його підступні благодаті
Знекровлять нації буття.
І затягнули в громадянську...
Свій прапор не вдержали ми:
Лягли за владу, за радянську –
Московську власними кістьми.
Ні, не тому, що сил не мали –
Згубили волі дужий дух,
Годину зоряну проспали,
Державу віддали на брухт.
6.
Надію втратити – не мати
Життя у перспективі дня,
Своїх, своїх у гурт єднати
Із вірою у майбуття.
І Коновалець у підпіллі
УВО зберіг для боротьби,
Не на словах – у справжнім ділі
Єднав можливості доби.
Із вірою в народну силу
Він бойову створив ОУН*,
Щоб націю піднять з могили,
В героїці кобзарських струн..
Бо тільки нація в державі
Господарем повинна буть,
Струсивши наклепи іржаві,
Себе у Всесвіті збагнуть.
Збагнуть себе, ой, як не просто:
Очистить рід свій від огуд,
Тримати чистим власний простір –
То нелегкий, великий труд !
7.
Бог кожній нації дав долю
І рівні на життя права,
Тож захищати власну долю
Є честь велика і хвала.
Цю істину святу і просту
Підніс він, лицар світлих дум,
І в український ратний простір
Вернувсь нескорений Богун.
Ні з Польщею, а ні з Москвою
Не світить Україні Схід.
Лише соборною, собою
Вона явитись мусить в світ.
Не рабськи голову хилити
Хто б перед очі не явивсь –
Як з рівними, достойно, жити,
Постійно рухаючись ввись.
Мостами честі об`єднатись,
У злагоді з сусідом жить,
Ходити в гості і брататись –
Та домом рідним дорожить.
8.
Не міг ослабити попругу
Далекоглядний шовініст:
Терпіть державу поруч другу,
Що має власну волю й хист !
Накинуть хомута на шию,
У воза сісти і кнутом
Тягло ганяти в світлий вирій
Й хвалитись світу:
Ми – гуртом.
Бо ж факт ! Запряжений з вудилом
Слухняно голову вертить,
Куди попихувач спесиво
Владичним перстом повелить.
Ніяких заперечень навіть
Не допускав і в думці він:
Лише все те, що його славить,
Сприймалося з усіх сторін.
А Коновальця справжні дії,
Направлені на супротив,
Солодкі руйнували мрії,
Хвали наладжений мотив.
Тому несли вони загрозу,
Що вимагали рівних прав,
Тепла, поваги, не морозу,
В людських відносинах держав.
А має кожна перед Богом
Тримати нація свій звіт
За незалежний ні від кого
Її державницький політ,
Лише одній, їй притаманний
Спадковим кодом даний зір
У домі власному бажаний
Смакам чужим наперекір.
9.
...Не так відбулось, як хотілось:
В чужій землі шукати клад
Сусідам заздрісним кортілось,
Свій запроваджувать уклад.
Чужу топтати землю вправно,
Закон моралі зневажать,
Ще від татар набравшись здавна,
Усім і вся «повєлєвать».
10.
Трибунів нації за межі
Країни вижить силоміць,
За кожним кроком їхнім стежить
І в світлий день, і в темну ніч,
Інформаційну тінь зневаги
Пустити каменем услід
І слухати громохкі лави,
Брехні розбуджений політ.
Є досвід.
Клеїли погроми
Петлюрі досі без вагань,
Знайшли убивць в чужому домі –
Шварцбард без честі й покаянь...
Тож Коновальця терористом
Зробить, що крикнути ”раз - два”,
Паплюжачи щораз навмисно,
Людську і гідність і права;
Під тарарамний шум волати:
«Ловіте злодія, ось там!» –
Водночас змієм затягати
У свій імперіалістан.
11.
Ламати волю тим пихато,
Хто із неволі рве ланцюг –
Для старшого є честю брата,
Найбільша шана для катюг.
Шляхом відкритої облуди
Нав`язувати всім підряд
Від самостійності усюди
Інтернаціональний чад.
Тому Євгена Коновальця
Взялися компрометувать,
Перетворити у блукальця,
І слід його з землі прибрать;
З національного героя
Такий створити камуфляж,
Щоб залишився у ізгоях,
Цінивсь не більше, як муляж.
12.
Тож у Швейцарії, в Женеві,
Як вдома, так на чужині
Купили блазнів, щоб вождеві
Життя травили день при дні:
Щоби їдким, недремним оком
Із закутків і всюдибіч
Спостерігали прямо й збоку
За розвитком таємних стріч...
Неспокій несли у родину
Загрозою фізичних дій
Відносно сина і дружини
У ситуації страшній.
Підпільне змінення квартири...
І висилка з швейцарських меж...
Бо, бачте, шпигуна розкрили,
І він не бажаний...
Про те ж
Москва, а надто і Варшава
Вилазили зі шкіри геть,
Щоб верх взяла сумнівна справа:
Послам несе він їхнім смерть.
Землі вкраїнської гнобитель –
В опінії героїв дня,
А Коновалець-визволитель,
Оббреханий, втрачав коня.
І.. досягли своєї справи:
Каральний меч серця стинав,
До української держави
Шлях бур‘яном позаростав.
Поляко- і російськофільство
Дух волі нації змело,
А Коновальця протидійство
Представили державним злом.
13.
Героїв нації, якими
Повинен славитись народ,
Віддали ми на гільйотину,
Стрибаючи акулі в рот.
За срібняки і за медалі
Національний звели дух –
І свій на свого в Роттердамі
Убивчий готував обух.
На українця українець
За гріш-іудині дари,
Мов запопадливий ординець,
Чужі взували кандали.
Своїми власними руками
Майбутнє нації – у дерть,
А по розробленій програмі –
Всьому народу явну смерть.
Привіз із Харкова Пригода* ,
В легенді – круглу сироту –
Іуду Валюха, на шкоду,
Що смуту здійснила оту.
І бомба Валюха у травні –
Не винятковий підлий знак
Терористичних і кривавих
Антивкраїнських розбишак.
Вони «готовились» в заквасці
Шовіністичних діячів,
Щоби виконувать у масці
Роль міждержавних палачів.
Тож Валюх–Судоплатов, –
блудень,
Московську душу підлу мав,
Як змій пригрівсь на чесних грудях,
Жало отрути запускав…
Не підлягає зрада звіту –
І виправдань тому нема –
Коли виходить на орбіту
Великих злочинів доба.
І шлейф тих злочинів роками
В постсталінізмі знов розквіт,
Що й Судоплатову боками
Виходив за злочинний звіт.
Вбив Коновальця...
Був не інтер
Російський націоналіст.
Коли ж мінявся стрічний вітер,
Попутно й він міняв свій зміст.
14.
Усі ми знаєм достеменно,
Хто забирав усе від нас,
Щоб Україна безіменна
Навіки втратила б свій глас.
І.. заніміла.
Сурдомовно
Колись мичання подала,
А мо` й без нього: безумовно
Найвища їй була б хвала.
І так ми звикли до покори
У вариві трьохсот століть,
Що боїмося скинуть шори,
Наруги розірвати кліть.
А маємо прадавну гідність
Поставити на п‘єдестал –
Священну правду, а не бідність,
Духовний скарб, а не метал.
15.
Сьогодні ми вже не в Союзі –
На волю вийшли, до обнов.
Чого ж
ждемо, достойні друзі?
Що з гучномовця скажуть знов,
В якому напрямку сідати
На поїзд,
певно, проїзний ?..
Чи свій не в змозі ми зібрати
І в путь відправитись прямий ?
У наш період епохальний
Чогось на роздоріжжі ждем.
Нема, щоб із національним
Вагомим вийти багажем...
Богун, Петлюра, Коновалець,
Бандери епохальний хід,
Шевченка рід і славний Галич –
Цих українців знав весь світ.
А запитай, чому їх вбито ?
Дай ясну відповідь собі:
Хотіли в Україні жити,
На вільній, на своїй землі !
Тепер ми маємо державу.
Будь, Україно, нам свята.
У ній свою гартуймо славу,
Нехай чужа не прилипа.
Епілог
Де в світі є таке творіння,
Як український мій народ ?
Його кидають в зубожіння –
Мовчить, води набравши в рот;
Спокійно терпить біль глумління
Над кровним, родовим, своїм,
Національним суть-корінням -
Щоби не зле жилося їм,
Тим, хто прийшов і хто приходить;
Хто завойовував, давив;
Хто стиха чи відкрито шкодить
Весь час, із нами докіль жив;
Хто нашу споконвіку землю
Своєю власністю нарік...
Народе, встань і будь недремним
Для України в доленосний вік,
Як Коновалець, як Бандера,
Що в бронзі встали, мов орли,
Щоб чужини відмерла ера,
І стяг життя ми свій несли.
Проснися, Націє !
Облуду
Не дай створити в котрий раз,
Відмийся від чужого бруду,
Вдягнися в сонм своїх окрас.
Травень-липень 1998 року,
м. Вінниця
*Пригода – “утікач” з України, який увійшов
у довіру і став членом ОУН; радянський
таємний агент.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
