ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.21
14:44
коли потвориться сміх
вороння зривається з древа
відлюдного острова мрій
залишає з веселощів
прокурену порож між
глюком & фаренгейтом
вороння зривається з древа
відлюдного острова мрій
залишає з веселощів
прокурену порож між
глюком & фаренгейтом
2024.09.21
12:59
Поміж...
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж підтиратиме славні хвости
Різного племен, в правді упевнені
Скільки всього, чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж підтиратиме славні хвости
Різного племен, в правді упевнені
Скільки всього, чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
2024.09.21
12:48
Вечір плескається ажурно,
І спадає по краплі гулко.
То гріхи й грішки мене журять
В сповідань моїх перегуках.
Тиша ллється, та не вспокоїть,
Не обійме, така колюча.
А мені її, надважкої,
І спадає по краплі гулко.
То гріхи й грішки мене журять
В сповідань моїх перегуках.
Тиша ллється, та не вспокоїть,
Не обійме, така колюча.
А мені її, надважкої,
2024.09.21
12:28
Я блукаю між хмарочосами,
Як останній король модерну,
А мені кричать галантні гарсони
У чорних краватках-метеликах:
«Агов, містере!»
Мені посміхаються смугасті коти –
Вухасті свідки буття плямистого Місяця,
Знавці італійського сиру і сірих метелик
Як останній король модерну,
А мені кричать галантні гарсони
У чорних краватках-метеликах:
«Агов, містере!»
Мені посміхаються смугасті коти –
Вухасті свідки буття плямистого Місяця,
Знавці італійського сиру і сірих метелик
2024.09.21
12:00
Нехай тебе в моїй не буде вічності,
Ні губ твоїх, ні рук, ні сонця білого,
Воно вгорі для осені позичене,
З твоїх очей на жовтень перевтілилось.
І я у нім, і вірю, що не скотиться,
Що назавжди горить, мов на картині, де,
У жовтих хвилях осені не вт
Ні губ твоїх, ні рук, ні сонця білого,
Воно вгорі для осені позичене,
З твоїх очей на жовтень перевтілилось.
І я у нім, і вірю, що не скотиться,
Що назавжди горить, мов на картині, де,
У жовтих хвилях осені не вт
2024.09.21
11:37
Щоденників не вів.
Життя поміж рядками залягло.
Був певен, щось таки мене вело
І днями, і впродовж років.
І якщо хтось захоче прочитати,
Хай поспішає, доки ще живий,
Щоб здогади в інші світи не слати
І не сказать: «Якийсь він не такий...»
Життя поміж рядками залягло.
Був певен, щось таки мене вело
І днями, і впродовж років.
І якщо хтось захоче прочитати,
Хай поспішає, доки ще живий,
Щоб здогади в інші світи не слати
І не сказать: «Якийсь він не такий...»
2024.09.21
08:30
Їжачки каштанів падають з дерев
на бруківку скверу, у пожухлі трави,
кожен рік скидає дерево старе
їжачки у листя золотаве.
Для дітей забава, їх тут повен парк,
гомінка малеча грається плодами.
Я примружив очі, через листя шарк
сам біжу дитиною до
на бруківку скверу, у пожухлі трави,
кожен рік скидає дерево старе
їжачки у листя золотаве.
Для дітей забава, їх тут повен парк,
гомінка малеча грається плодами.
Я примружив очі, через листя шарк
сам біжу дитиною до
2024.09.21
05:38
Ти мене замучила безладдям
І надлишком придбаних речей, –
Поламала шафу, а в шухлядах
Не лишила й ніші для мишей.
У кімнаті душно та імлисто,
У повітрі висне всякий пил, –
А було без тебе свіжо й чисто,
І не мав мороки старожил.
І надлишком придбаних речей, –
Поламала шафу, а в шухлядах
Не лишила й ніші для мишей.
У кімнаті душно та імлисто,
У повітрі висне всякий пил, –
А було без тебе свіжо й чисто,
І не мав мороки старожил.
2024.09.20
23:29
В обіймах матінки Природи
Люблю душею я цвісти.
Якби хоч тінь твоєї вроди,
Якби була зі мною ти!
І це високе безгоміння
Сміялося б із висоти,
Розвіялась печаль осіння,
Люблю душею я цвісти.
Якби хоч тінь твоєї вроди,
Якби була зі мною ти!
І це високе безгоміння
Сміялося б із висоти,
Розвіялась печаль осіння,
2024.09.20
21:57
Ми наймиліше в серці носим,
у думах наших бережем,
і лише подумки голосим,
як лихо десь підстереже…
Безмовно наше серце плаче,
щемить беззахисно душа,
і повноводо лине «Кача»,
у думах наших бережем,
і лише подумки голосим,
як лихо десь підстереже…
Безмовно наше серце плаче,
щемить беззахисно душа,
і повноводо лине «Кача»,
2024.09.20
21:32
А бути чи не бути є ще шанси.
Захоплюємо села і міста!
Це ще аванси,
та нема балансу
у популяризації шута.
***
А той, що не утік, у теплій ванні
Захоплюємо села і міста!
Це ще аванси,
та нема балансу
у популяризації шута.
***
А той, що не утік, у теплій ванні
2024.09.20
21:00
Оскільки /
Оскільки сьогодні ти бунтівник,
Перелаштуй себе заново.
Ти мене чуєш, ну що то за крик?
І не забудь, підкинеш за авторство…
Оскільки сьогодні ти водолаз,
Переіначим і призвіще.
Оскільки сьогодні ти бунтівник,
Перелаштуй себе заново.
Ти мене чуєш, ну що то за крик?
І не забудь, підкинеш за авторство…
Оскільки сьогодні ти водолаз,
Переіначим і призвіще.
2024.09.20
15:02
Ярий Славе мій дивний!
Наспіваймо пісень
у пралипень чарівний
і в один той же день*!
28-ої ночі,
28-го дня
разом здіймемо очі
Наспіваймо пісень
у пралипень чарівний
і в один той же день*!
28-ої ночі,
28-го дня
разом здіймемо очі
2024.09.20
12:52
Без тебе плачу я струною,
І пісня, наче темна хмара
Далеко лине із журбою.
Тебе чекати - мені кара.
Без тебе засихає квітка,
Хоч дощ періщить, як з відра.
Квартира, мов залізна клітка.
І пісня, наче темна хмара
Далеко лине із журбою.
Тебе чекати - мені кара.
Без тебе засихає квітка,
Хоч дощ періщить, як з відра.
Квартира, мов залізна клітка.
2024.09.20
10:55
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.09.20
09:31
вересня російська авіабомба влучила у пансіонат для літніх людей у Сумах.
Одна людина померла, ще дванадцять поранено…
Будинок для літніх людей.
Багатостраждальні Суми.
Совість, пропитана кров’ю, де?
Сумно…
Мабуть, для кривавих бомб і ракет
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Одна людина померла, ще дванадцять поранено…
Будинок для літніх людей.
Багатостраждальні Суми.
Совість, пропитана кров’ю, де?
Сумно…
Мабуть, для кривавих бомб і ракет
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.05.20
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Берко (1935) /
Поеми
Дума про Коновальця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про Коновальця
Історія не мачуха й не мати,
Що приголубить або відтурне –
Бере усе від дати і до дати
У розпочате вічністю турне.
Любити можна й не любити,
Події, факти в плині різних ер,
Але злочинно
кривдити й ганьбити
Їх суть,
кому як вигідно тепер.
Посваримось, почубимось чи зовсім
Розбіжимось із хати всюдибіч,
Та повертаймось, Україна просить,
Врожай збирать з набутих протиріч.
Вона як ненька змирить всіх у часі,
І гонорових, і людей простих:
Таки поверне злагоду в окрасі
Небесних сил до розуму земних.
1.
Весна свободи весноцвітом
Над Україною зійшла:
Відкрився шлях стосунків з світом
Без крил імперського орла.
На стражі галицькі завзяті
І буковинськії стрільці.
Їм Коновальця клич крилатий
Вселив надію в світлу ціль.
Не словоблудством проти вітру
Народну волю боронить -
Постати скелею гранітно,
Щоб в Україні вільній жить.
Із ними поруч наддністрянці -
З`єднались справою брати,
Щоби відстояні у бранці
Світились вікнами хати
В своїй соборній незалежній,
З-за гір карпатських за Лугань
На Ліво- і Правобережній,
Як Богом вистраждана дань.
2.
Нечиста сила шле облуду
Чи хитрий підступ ворогів
Роздовбують постійно груди,
Вкраїно, розбратом синів?
Куди поділась святість злуки
В щоденні вашому, сини,
Чому на ниці рабські муки
Йдете із власної вини?
Йдете щораз собі на шкоду,
Національному життю,
Многостраждальному народу
Чужу кидаєте петлю.
Чому догідливості морок
В Олімп перепусткою став,
Вкраїнську гідність стерши в порох,
У вільнім розитку держав?
Чому в важкі години смути
Єднання не скріпляє дух,
А нації душа закута
Не порина в визвольний рух?
Чи не тому, що кожен пику
Персони власної увись
Над світом виставля,
велику
Для себе ловлячи користь?
3.
...УГА з Денікіним з`єдналась,
(Незрозумілий досі хід),
Від Січових Стрільців подалась,
На жаль, у зрадницький відхід.
Відкрито тил...
На українську,
Що Коновалець вів у бій,
З-за спини в бійню, по-злодійськи
Денікінці пішли мерщій.
Цим скориставсь отаман Волох,
На Коновальцю вірний полк
Напав як давній клятий ворог,
Як зголоднілий з лісу вовк.
І незабаром переходить...
На сторону більшовиків,
І, безперечно, цим доводить,
Якої волі він хотів.
4.
Єдине тіло України
Гризуть сусіди на шматки,
Розбійницьки розносять стіни,
А шкіру ділять на латки.
Не дивно; спільні інтереси
Варшава й донечка Москва
Знайшли: одна – на Східних Кресах,
А друга – в землях круг Дніпра.
Блакитнонеба златорунна
Лягла кістьми в підніжжя гір –
І заніміла, як отруєна –
У перспективу згаснув зір,
Лише іуди у лівреях
Гордились витвором своїм:
Нарешті в сані слуг-лакеїв
Впустили їх у власний дім.
Стоять і руки простягають
(Холуй при вході в ресторан !),
Дивись й копієчку піймають,
Як кине грошопихий пан.
5.
Як нація втрача величчя
В глухім мовчанні без борні,
До спротиву ніхто не кличе –
Приходять передсмертні дні.
Збагнув те вірно Коновалець
І тіло й дух віддав борні,
Щоб України об`єднались
Сини у рідній стороні.
Він знав: чужинець в нашій хаті
Нам не порадник, не суддя,
Його підступні благодаті
Знекровлять нації буття.
І затягнули в громадянську...
Свій прапор не вдержали ми:
Лягли за владу, за радянську –
Московську власними кістьми.
Ні, не тому, що сил не мали –
Згубили волі дужий дух,
Годину зоряну проспали,
Державу віддали на брухт.
6.
Надію втратити – не мати
Життя у перспективі дня,
Своїх, своїх у гурт єднати
Із вірою у майбуття.
І Коновалець у підпіллі
УВО зберіг для боротьби,
Не на словах – у справжнім ділі
Єднав можливості доби.
Із вірою в народну силу
Він бойову створив ОУН*,
Щоб націю піднять з могили,
В героїці кобзарських струн..
Бо тільки нація в державі
Господарем повинна буть,
Струсивши наклепи іржаві,
Себе у Всесвіті збагнуть.
Збагнуть себе, ой, як не просто:
Очистить рід свій від огуд,
Тримати чистим власний простір –
То нелегкий, великий труд !
7.
Бог кожній нації дав долю
І рівні на життя права,
Тож захищати власну долю
Є честь велика і хвала.
Цю істину святу і просту
Підніс він, лицар світлих дум,
І в український ратний простір
Вернувсь нескорений Богун.
Ні з Польщею, а ні з Москвою
Не світить Україні Схід.
Лише соборною, собою
Вона явитись мусить в світ.
Не рабськи голову хилити
Хто б перед очі не явивсь –
Як з рівними, достойно, жити,
Постійно рухаючись ввись.
Мостами честі об`єднатись,
У злагоді з сусідом жить,
Ходити в гості і брататись –
Та домом рідним дорожить.
8.
Не міг ослабити попругу
Далекоглядний шовініст:
Терпіть державу поруч другу,
Що має власну волю й хист !
Накинуть хомута на шию,
У воза сісти і кнутом
Тягло ганяти в світлий вирій
Й хвалитись світу:
Ми – гуртом.
Бо ж факт ! Запряжений з вудилом
Слухняно голову вертить,
Куди попихувач спесиво
Владичним перстом повелить.
Ніяких заперечень навіть
Не допускав і в думці він:
Лише все те, що його славить,
Сприймалося з усіх сторін.
А Коновальця справжні дії,
Направлені на супротив,
Солодкі руйнували мрії,
Хвали наладжений мотив.
Тому несли вони загрозу,
Що вимагали рівних прав,
Тепла, поваги, не морозу,
В людських відносинах держав.
А має кожна перед Богом
Тримати нація свій звіт
За незалежний ні від кого
Її державницький політ,
Лише одній, їй притаманний
Спадковим кодом даний зір
У домі власному бажаний
Смакам чужим наперекір.
9.
...Не так відбулось, як хотілось:
В чужій землі шукати клад
Сусідам заздрісним кортілось,
Свій запроваджувать уклад.
Чужу топтати землю вправно,
Закон моралі зневажать,
Ще від татар набравшись здавна,
Усім і вся «повєлєвать».
10.
Трибунів нації за межі
Країни вижить силоміць,
За кожним кроком їхнім стежить
І в світлий день, і в темну ніч,
Інформаційну тінь зневаги
Пустити каменем услід
І слухати громохкі лави,
Брехні розбуджений політ.
Є досвід.
Клеїли погроми
Петлюрі досі без вагань,
Знайшли убивць в чужому домі –
Шварцбард без честі й покаянь...
Тож Коновальця терористом
Зробить, що крикнути ”раз - два”,
Паплюжачи щораз навмисно,
Людську і гідність і права;
Під тарарамний шум волати:
«Ловіте злодія, ось там!» –
Водночас змієм затягати
У свій імперіалістан.
11.
Ламати волю тим пихато,
Хто із неволі рве ланцюг –
Для старшого є честю брата,
Найбільша шана для катюг.
Шляхом відкритої облуди
Нав`язувати всім підряд
Від самостійності усюди
Інтернаціональний чад.
Тому Євгена Коновальця
Взялися компрометувать,
Перетворити у блукальця,
І слід його з землі прибрать;
З національного героя
Такий створити камуфляж,
Щоб залишився у ізгоях,
Цінивсь не більше, як муляж.
12.
Тож у Швейцарії, в Женеві,
Як вдома, так на чужині
Купили блазнів, щоб вождеві
Життя травили день при дні:
Щоби їдким, недремним оком
Із закутків і всюдибіч
Спостерігали прямо й збоку
За розвитком таємних стріч...
Неспокій несли у родину
Загрозою фізичних дій
Відносно сина і дружини
У ситуації страшній.
Підпільне змінення квартири...
І висилка з швейцарських меж...
Бо, бачте, шпигуна розкрили,
І він не бажаний...
Про те ж
Москва, а надто і Варшава
Вилазили зі шкіри геть,
Щоб верх взяла сумнівна справа:
Послам несе він їхнім смерть.
Землі вкраїнської гнобитель –
В опінії героїв дня,
А Коновалець-визволитель,
Оббреханий, втрачав коня.
І.. досягли своєї справи:
Каральний меч серця стинав,
До української держави
Шлях бур‘яном позаростав.
Поляко- і російськофільство
Дух волі нації змело,
А Коновальця протидійство
Представили державним злом.
13.
Героїв нації, якими
Повинен славитись народ,
Віддали ми на гільйотину,
Стрибаючи акулі в рот.
За срібняки і за медалі
Національний звели дух –
І свій на свого в Роттердамі
Убивчий готував обух.
На українця українець
За гріш-іудині дари,
Мов запопадливий ординець,
Чужі взували кандали.
Своїми власними руками
Майбутнє нації – у дерть,
А по розробленій програмі –
Всьому народу явну смерть.
Привіз із Харкова Пригода* ,
В легенді – круглу сироту –
Іуду Валюха, на шкоду,
Що смуту здійснила оту.
І бомба Валюха у травні –
Не винятковий підлий знак
Терористичних і кривавих
Антивкраїнських розбишак.
Вони «готовились» в заквасці
Шовіністичних діячів,
Щоби виконувать у масці
Роль міждержавних палачів.
Тож Валюх–Судоплатов, –
блудень,
Московську душу підлу мав,
Як змій пригрівсь на чесних грудях,
Жало отрути запускав…
Не підлягає зрада звіту –
І виправдань тому нема –
Коли виходить на орбіту
Великих злочинів доба.
І шлейф тих злочинів роками
В постсталінізмі знов розквіт,
Що й Судоплатову боками
Виходив за злочинний звіт.
Вбив Коновальця...
Був не інтер
Російський націоналіст.
Коли ж мінявся стрічний вітер,
Попутно й він міняв свій зміст.
14.
Усі ми знаєм достеменно,
Хто забирав усе від нас,
Щоб Україна безіменна
Навіки втратила б свій глас.
І.. заніміла.
Сурдомовно
Колись мичання подала,
А мо` й без нього: безумовно
Найвища їй була б хвала.
І так ми звикли до покори
У вариві трьохсот століть,
Що боїмося скинуть шори,
Наруги розірвати кліть.
А маємо прадавну гідність
Поставити на п‘єдестал –
Священну правду, а не бідність,
Духовний скарб, а не метал.
15.
Сьогодні ми вже не в Союзі –
На волю вийшли, до обнов.
Чого ж
ждемо, достойні друзі?
Що з гучномовця скажуть знов,
В якому напрямку сідати
На поїзд,
певно, проїзний ?..
Чи свій не в змозі ми зібрати
І в путь відправитись прямий ?
У наш період епохальний
Чогось на роздоріжжі ждем.
Нема, щоб із національним
Вагомим вийти багажем...
Богун, Петлюра, Коновалець,
Бандери епохальний хід,
Шевченка рід і славний Галич –
Цих українців знав весь світ.
А запитай, чому їх вбито ?
Дай ясну відповідь собі:
Хотіли в Україні жити,
На вільній, на своїй землі !
Тепер ми маємо державу.
Будь, Україно, нам свята.
У ній свою гартуймо славу,
Нехай чужа не прилипа.
Епілог
Де в світі є таке творіння,
Як український мій народ ?
Його кидають в зубожіння –
Мовчить, води набравши в рот;
Спокійно терпить біль глумління
Над кровним, родовим, своїм,
Національним суть-корінням -
Щоби не зле жилося їм,
Тим, хто прийшов і хто приходить;
Хто завойовував, давив;
Хто стиха чи відкрито шкодить
Весь час, із нами докіль жив;
Хто нашу споконвіку землю
Своєю власністю нарік...
Народе, встань і будь недремним
Для України в доленосний вік,
Як Коновалець, як Бандера,
Що в бронзі встали, мов орли,
Щоб чужини відмерла ера,
І стяг життя ми свій несли.
Проснися, Націє !
Облуду
Не дай створити в котрий раз,
Відмийся від чужого бруду,
Вдягнися в сонм своїх окрас.
Травень-липень 1998 року,
м. Вінниця
*Пригода – “утікач” з України, який увійшов
у довіру і став членом ОУН; радянський
таємний агент.
Що приголубить або відтурне –
Бере усе від дати і до дати
У розпочате вічністю турне.
Любити можна й не любити,
Події, факти в плині різних ер,
Але злочинно
кривдити й ганьбити
Їх суть,
кому як вигідно тепер.
Посваримось, почубимось чи зовсім
Розбіжимось із хати всюдибіч,
Та повертаймось, Україна просить,
Врожай збирать з набутих протиріч.
Вона як ненька змирить всіх у часі,
І гонорових, і людей простих:
Таки поверне злагоду в окрасі
Небесних сил до розуму земних.
1.
Весна свободи весноцвітом
Над Україною зійшла:
Відкрився шлях стосунків з світом
Без крил імперського орла.
На стражі галицькі завзяті
І буковинськії стрільці.
Їм Коновальця клич крилатий
Вселив надію в світлу ціль.
Не словоблудством проти вітру
Народну волю боронить -
Постати скелею гранітно,
Щоб в Україні вільній жить.
Із ними поруч наддністрянці -
З`єднались справою брати,
Щоби відстояні у бранці
Світились вікнами хати
В своїй соборній незалежній,
З-за гір карпатських за Лугань
На Ліво- і Правобережній,
Як Богом вистраждана дань.
2.
Нечиста сила шле облуду
Чи хитрий підступ ворогів
Роздовбують постійно груди,
Вкраїно, розбратом синів?
Куди поділась святість злуки
В щоденні вашому, сини,
Чому на ниці рабські муки
Йдете із власної вини?
Йдете щораз собі на шкоду,
Національному життю,
Многостраждальному народу
Чужу кидаєте петлю.
Чому догідливості морок
В Олімп перепусткою став,
Вкраїнську гідність стерши в порох,
У вільнім розитку держав?
Чому в важкі години смути
Єднання не скріпляє дух,
А нації душа закута
Не порина в визвольний рух?
Чи не тому, що кожен пику
Персони власної увись
Над світом виставля,
велику
Для себе ловлячи користь?
3.
...УГА з Денікіним з`єдналась,
(Незрозумілий досі хід),
Від Січових Стрільців подалась,
На жаль, у зрадницький відхід.
Відкрито тил...
На українську,
Що Коновалець вів у бій,
З-за спини в бійню, по-злодійськи
Денікінці пішли мерщій.
Цим скориставсь отаман Волох,
На Коновальцю вірний полк
Напав як давній клятий ворог,
Як зголоднілий з лісу вовк.
І незабаром переходить...
На сторону більшовиків,
І, безперечно, цим доводить,
Якої волі він хотів.
4.
Єдине тіло України
Гризуть сусіди на шматки,
Розбійницьки розносять стіни,
А шкіру ділять на латки.
Не дивно; спільні інтереси
Варшава й донечка Москва
Знайшли: одна – на Східних Кресах,
А друга – в землях круг Дніпра.
Блакитнонеба златорунна
Лягла кістьми в підніжжя гір –
І заніміла, як отруєна –
У перспективу згаснув зір,
Лише іуди у лівреях
Гордились витвором своїм:
Нарешті в сані слуг-лакеїв
Впустили їх у власний дім.
Стоять і руки простягають
(Холуй при вході в ресторан !),
Дивись й копієчку піймають,
Як кине грошопихий пан.
5.
Як нація втрача величчя
В глухім мовчанні без борні,
До спротиву ніхто не кличе –
Приходять передсмертні дні.
Збагнув те вірно Коновалець
І тіло й дух віддав борні,
Щоб України об`єднались
Сини у рідній стороні.
Він знав: чужинець в нашій хаті
Нам не порадник, не суддя,
Його підступні благодаті
Знекровлять нації буття.
І затягнули в громадянську...
Свій прапор не вдержали ми:
Лягли за владу, за радянську –
Московську власними кістьми.
Ні, не тому, що сил не мали –
Згубили волі дужий дух,
Годину зоряну проспали,
Державу віддали на брухт.
6.
Надію втратити – не мати
Життя у перспективі дня,
Своїх, своїх у гурт єднати
Із вірою у майбуття.
І Коновалець у підпіллі
УВО зберіг для боротьби,
Не на словах – у справжнім ділі
Єднав можливості доби.
Із вірою в народну силу
Він бойову створив ОУН*,
Щоб націю піднять з могили,
В героїці кобзарських струн..
Бо тільки нація в державі
Господарем повинна буть,
Струсивши наклепи іржаві,
Себе у Всесвіті збагнуть.
Збагнуть себе, ой, як не просто:
Очистить рід свій від огуд,
Тримати чистим власний простір –
То нелегкий, великий труд !
7.
Бог кожній нації дав долю
І рівні на життя права,
Тож захищати власну долю
Є честь велика і хвала.
Цю істину святу і просту
Підніс він, лицар світлих дум,
І в український ратний простір
Вернувсь нескорений Богун.
Ні з Польщею, а ні з Москвою
Не світить Україні Схід.
Лише соборною, собою
Вона явитись мусить в світ.
Не рабськи голову хилити
Хто б перед очі не явивсь –
Як з рівними, достойно, жити,
Постійно рухаючись ввись.
Мостами честі об`єднатись,
У злагоді з сусідом жить,
Ходити в гості і брататись –
Та домом рідним дорожить.
8.
Не міг ослабити попругу
Далекоглядний шовініст:
Терпіть державу поруч другу,
Що має власну волю й хист !
Накинуть хомута на шию,
У воза сісти і кнутом
Тягло ганяти в світлий вирій
Й хвалитись світу:
Ми – гуртом.
Бо ж факт ! Запряжений з вудилом
Слухняно голову вертить,
Куди попихувач спесиво
Владичним перстом повелить.
Ніяких заперечень навіть
Не допускав і в думці він:
Лише все те, що його славить,
Сприймалося з усіх сторін.
А Коновальця справжні дії,
Направлені на супротив,
Солодкі руйнували мрії,
Хвали наладжений мотив.
Тому несли вони загрозу,
Що вимагали рівних прав,
Тепла, поваги, не морозу,
В людських відносинах держав.
А має кожна перед Богом
Тримати нація свій звіт
За незалежний ні від кого
Її державницький політ,
Лише одній, їй притаманний
Спадковим кодом даний зір
У домі власному бажаний
Смакам чужим наперекір.
9.
...Не так відбулось, як хотілось:
В чужій землі шукати клад
Сусідам заздрісним кортілось,
Свій запроваджувать уклад.
Чужу топтати землю вправно,
Закон моралі зневажать,
Ще від татар набравшись здавна,
Усім і вся «повєлєвать».
10.
Трибунів нації за межі
Країни вижить силоміць,
За кожним кроком їхнім стежить
І в світлий день, і в темну ніч,
Інформаційну тінь зневаги
Пустити каменем услід
І слухати громохкі лави,
Брехні розбуджений політ.
Є досвід.
Клеїли погроми
Петлюрі досі без вагань,
Знайшли убивць в чужому домі –
Шварцбард без честі й покаянь...
Тож Коновальця терористом
Зробить, що крикнути ”раз - два”,
Паплюжачи щораз навмисно,
Людську і гідність і права;
Під тарарамний шум волати:
«Ловіте злодія, ось там!» –
Водночас змієм затягати
У свій імперіалістан.
11.
Ламати волю тим пихато,
Хто із неволі рве ланцюг –
Для старшого є честю брата,
Найбільша шана для катюг.
Шляхом відкритої облуди
Нав`язувати всім підряд
Від самостійності усюди
Інтернаціональний чад.
Тому Євгена Коновальця
Взялися компрометувать,
Перетворити у блукальця,
І слід його з землі прибрать;
З національного героя
Такий створити камуфляж,
Щоб залишився у ізгоях,
Цінивсь не більше, як муляж.
12.
Тож у Швейцарії, в Женеві,
Як вдома, так на чужині
Купили блазнів, щоб вождеві
Життя травили день при дні:
Щоби їдким, недремним оком
Із закутків і всюдибіч
Спостерігали прямо й збоку
За розвитком таємних стріч...
Неспокій несли у родину
Загрозою фізичних дій
Відносно сина і дружини
У ситуації страшній.
Підпільне змінення квартири...
І висилка з швейцарських меж...
Бо, бачте, шпигуна розкрили,
І він не бажаний...
Про те ж
Москва, а надто і Варшава
Вилазили зі шкіри геть,
Щоб верх взяла сумнівна справа:
Послам несе він їхнім смерть.
Землі вкраїнської гнобитель –
В опінії героїв дня,
А Коновалець-визволитель,
Оббреханий, втрачав коня.
І.. досягли своєї справи:
Каральний меч серця стинав,
До української держави
Шлях бур‘яном позаростав.
Поляко- і російськофільство
Дух волі нації змело,
А Коновальця протидійство
Представили державним злом.
13.
Героїв нації, якими
Повинен славитись народ,
Віддали ми на гільйотину,
Стрибаючи акулі в рот.
За срібняки і за медалі
Національний звели дух –
І свій на свого в Роттердамі
Убивчий готував обух.
На українця українець
За гріш-іудині дари,
Мов запопадливий ординець,
Чужі взували кандали.
Своїми власними руками
Майбутнє нації – у дерть,
А по розробленій програмі –
Всьому народу явну смерть.
Привіз із Харкова Пригода* ,
В легенді – круглу сироту –
Іуду Валюха, на шкоду,
Що смуту здійснила оту.
І бомба Валюха у травні –
Не винятковий підлий знак
Терористичних і кривавих
Антивкраїнських розбишак.
Вони «готовились» в заквасці
Шовіністичних діячів,
Щоби виконувать у масці
Роль міждержавних палачів.
Тож Валюх–Судоплатов, –
блудень,
Московську душу підлу мав,
Як змій пригрівсь на чесних грудях,
Жало отрути запускав…
Не підлягає зрада звіту –
І виправдань тому нема –
Коли виходить на орбіту
Великих злочинів доба.
І шлейф тих злочинів роками
В постсталінізмі знов розквіт,
Що й Судоплатову боками
Виходив за злочинний звіт.
Вбив Коновальця...
Був не інтер
Російський націоналіст.
Коли ж мінявся стрічний вітер,
Попутно й він міняв свій зміст.
14.
Усі ми знаєм достеменно,
Хто забирав усе від нас,
Щоб Україна безіменна
Навіки втратила б свій глас.
І.. заніміла.
Сурдомовно
Колись мичання подала,
А мо` й без нього: безумовно
Найвища їй була б хвала.
І так ми звикли до покори
У вариві трьохсот століть,
Що боїмося скинуть шори,
Наруги розірвати кліть.
А маємо прадавну гідність
Поставити на п‘єдестал –
Священну правду, а не бідність,
Духовний скарб, а не метал.
15.
Сьогодні ми вже не в Союзі –
На волю вийшли, до обнов.
Чого ж
ждемо, достойні друзі?
Що з гучномовця скажуть знов,
В якому напрямку сідати
На поїзд,
певно, проїзний ?..
Чи свій не в змозі ми зібрати
І в путь відправитись прямий ?
У наш період епохальний
Чогось на роздоріжжі ждем.
Нема, щоб із національним
Вагомим вийти багажем...
Богун, Петлюра, Коновалець,
Бандери епохальний хід,
Шевченка рід і славний Галич –
Цих українців знав весь світ.
А запитай, чому їх вбито ?
Дай ясну відповідь собі:
Хотіли в Україні жити,
На вільній, на своїй землі !
Тепер ми маємо державу.
Будь, Україно, нам свята.
У ній свою гартуймо славу,
Нехай чужа не прилипа.
Епілог
Де в світі є таке творіння,
Як український мій народ ?
Його кидають в зубожіння –
Мовчить, води набравши в рот;
Спокійно терпить біль глумління
Над кровним, родовим, своїм,
Національним суть-корінням -
Щоби не зле жилося їм,
Тим, хто прийшов і хто приходить;
Хто завойовував, давив;
Хто стиха чи відкрито шкодить
Весь час, із нами докіль жив;
Хто нашу споконвіку землю
Своєю власністю нарік...
Народе, встань і будь недремним
Для України в доленосний вік,
Як Коновалець, як Бандера,
Що в бронзі встали, мов орли,
Щоб чужини відмерла ера,
І стяг життя ми свій несли.
Проснися, Націє !
Облуду
Не дай створити в котрий раз,
Відмийся від чужого бруду,
Вдягнися в сонм своїх окрас.
Травень-липень 1998 року,
м. Вінниця
*Пригода – “утікач” з України, який увійшов
у довіру і став членом ОУН; радянський
таємний агент.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію