Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Берко (1935) /
Поеми
Дума про Коновальця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про Коновальця
Історія не мачуха й не мати,
Що приголубить або відтурне –
Бере усе від дати і до дати
У розпочате вічністю турне.
Любити можна й не любити,
Події, факти в плині різних ер,
Але злочинно
кривдити й ганьбити
Їх суть,
кому як вигідно тепер.
Посваримось, почубимось чи зовсім
Розбіжимось із хати всюдибіч,
Та повертаймось, Україна просить,
Врожай збирать з набутих протиріч.
Вона як ненька змирить всіх у часі,
І гонорових, і людей простих:
Таки поверне злагоду в окрасі
Небесних сил до розуму земних.
1.
Весна свободи весноцвітом
Над Україною зійшла:
Відкрився шлях стосунків з світом
Без крил імперського орла.
На стражі галицькі завзяті
І буковинськії стрільці.
Їм Коновальця клич крилатий
Вселив надію в світлу ціль.
Не словоблудством проти вітру
Народну волю боронить -
Постати скелею гранітно,
Щоб в Україні вільній жить.
Із ними поруч наддністрянці -
З`єднались справою брати,
Щоби відстояні у бранці
Світились вікнами хати
В своїй соборній незалежній,
З-за гір карпатських за Лугань
На Ліво- і Правобережній,
Як Богом вистраждана дань.
2.
Нечиста сила шле облуду
Чи хитрий підступ ворогів
Роздовбують постійно груди,
Вкраїно, розбратом синів?
Куди поділась святість злуки
В щоденні вашому, сини,
Чому на ниці рабські муки
Йдете із власної вини?
Йдете щораз собі на шкоду,
Національному життю,
Многостраждальному народу
Чужу кидаєте петлю.
Чому догідливості морок
В Олімп перепусткою став,
Вкраїнську гідність стерши в порох,
У вільнім розитку держав?
Чому в важкі години смути
Єднання не скріпляє дух,
А нації душа закута
Не порина в визвольний рух?
Чи не тому, що кожен пику
Персони власної увись
Над світом виставля,
велику
Для себе ловлячи користь?
3.
...УГА з Денікіним з`єдналась,
(Незрозумілий досі хід),
Від Січових Стрільців подалась,
На жаль, у зрадницький відхід.
Відкрито тил...
На українську,
Що Коновалець вів у бій,
З-за спини в бійню, по-злодійськи
Денікінці пішли мерщій.
Цим скориставсь отаман Волох,
На Коновальцю вірний полк
Напав як давній клятий ворог,
Як зголоднілий з лісу вовк.
І незабаром переходить...
На сторону більшовиків,
І, безперечно, цим доводить,
Якої волі він хотів.
4.
Єдине тіло України
Гризуть сусіди на шматки,
Розбійницьки розносять стіни,
А шкіру ділять на латки.
Не дивно; спільні інтереси
Варшава й донечка Москва
Знайшли: одна – на Східних Кресах,
А друга – в землях круг Дніпра.
Блакитнонеба златорунна
Лягла кістьми в підніжжя гір –
І заніміла, як отруєна –
У перспективу згаснув зір,
Лише іуди у лівреях
Гордились витвором своїм:
Нарешті в сані слуг-лакеїв
Впустили їх у власний дім.
Стоять і руки простягають
(Холуй при вході в ресторан !),
Дивись й копієчку піймають,
Як кине грошопихий пан.
5.
Як нація втрача величчя
В глухім мовчанні без борні,
До спротиву ніхто не кличе –
Приходять передсмертні дні.
Збагнув те вірно Коновалець
І тіло й дух віддав борні,
Щоб України об`єднались
Сини у рідній стороні.
Він знав: чужинець в нашій хаті
Нам не порадник, не суддя,
Його підступні благодаті
Знекровлять нації буття.
І затягнули в громадянську...
Свій прапор не вдержали ми:
Лягли за владу, за радянську –
Московську власними кістьми.
Ні, не тому, що сил не мали –
Згубили волі дужий дух,
Годину зоряну проспали,
Державу віддали на брухт.
6.
Надію втратити – не мати
Життя у перспективі дня,
Своїх, своїх у гурт єднати
Із вірою у майбуття.
І Коновалець у підпіллі
УВО зберіг для боротьби,
Не на словах – у справжнім ділі
Єднав можливості доби.
Із вірою в народну силу
Він бойову створив ОУН*,
Щоб націю піднять з могили,
В героїці кобзарських струн..
Бо тільки нація в державі
Господарем повинна буть,
Струсивши наклепи іржаві,
Себе у Всесвіті збагнуть.
Збагнуть себе, ой, як не просто:
Очистить рід свій від огуд,
Тримати чистим власний простір –
То нелегкий, великий труд !
7.
Бог кожній нації дав долю
І рівні на життя права,
Тож захищати власну долю
Є честь велика і хвала.
Цю істину святу і просту
Підніс він, лицар світлих дум,
І в український ратний простір
Вернувсь нескорений Богун.
Ні з Польщею, а ні з Москвою
Не світить Україні Схід.
Лише соборною, собою
Вона явитись мусить в світ.
Не рабськи голову хилити
Хто б перед очі не явивсь –
Як з рівними, достойно, жити,
Постійно рухаючись ввись.
Мостами честі об`єднатись,
У злагоді з сусідом жить,
Ходити в гості і брататись –
Та домом рідним дорожить.
8.
Не міг ослабити попругу
Далекоглядний шовініст:
Терпіть державу поруч другу,
Що має власну волю й хист !
Накинуть хомута на шию,
У воза сісти і кнутом
Тягло ганяти в світлий вирій
Й хвалитись світу:
Ми – гуртом.
Бо ж факт ! Запряжений з вудилом
Слухняно голову вертить,
Куди попихувач спесиво
Владичним перстом повелить.
Ніяких заперечень навіть
Не допускав і в думці він:
Лише все те, що його славить,
Сприймалося з усіх сторін.
А Коновальця справжні дії,
Направлені на супротив,
Солодкі руйнували мрії,
Хвали наладжений мотив.
Тому несли вони загрозу,
Що вимагали рівних прав,
Тепла, поваги, не морозу,
В людських відносинах держав.
А має кожна перед Богом
Тримати нація свій звіт
За незалежний ні від кого
Її державницький політ,
Лише одній, їй притаманний
Спадковим кодом даний зір
У домі власному бажаний
Смакам чужим наперекір.
9.
...Не так відбулось, як хотілось:
В чужій землі шукати клад
Сусідам заздрісним кортілось,
Свій запроваджувать уклад.
Чужу топтати землю вправно,
Закон моралі зневажать,
Ще від татар набравшись здавна,
Усім і вся «повєлєвать».
10.
Трибунів нації за межі
Країни вижить силоміць,
За кожним кроком їхнім стежить
І в світлий день, і в темну ніч,
Інформаційну тінь зневаги
Пустити каменем услід
І слухати громохкі лави,
Брехні розбуджений політ.
Є досвід.
Клеїли погроми
Петлюрі досі без вагань,
Знайшли убивць в чужому домі –
Шварцбард без честі й покаянь...
Тож Коновальця терористом
Зробить, що крикнути ”раз - два”,
Паплюжачи щораз навмисно,
Людську і гідність і права;
Під тарарамний шум волати:
«Ловіте злодія, ось там!» –
Водночас змієм затягати
У свій імперіалістан.
11.
Ламати волю тим пихато,
Хто із неволі рве ланцюг –
Для старшого є честю брата,
Найбільша шана для катюг.
Шляхом відкритої облуди
Нав`язувати всім підряд
Від самостійності усюди
Інтернаціональний чад.
Тому Євгена Коновальця
Взялися компрометувать,
Перетворити у блукальця,
І слід його з землі прибрать;
З національного героя
Такий створити камуфляж,
Щоб залишився у ізгоях,
Цінивсь не більше, як муляж.
12.
Тож у Швейцарії, в Женеві,
Як вдома, так на чужині
Купили блазнів, щоб вождеві
Життя травили день при дні:
Щоби їдким, недремним оком
Із закутків і всюдибіч
Спостерігали прямо й збоку
За розвитком таємних стріч...
Неспокій несли у родину
Загрозою фізичних дій
Відносно сина і дружини
У ситуації страшній.
Підпільне змінення квартири...
І висилка з швейцарських меж...
Бо, бачте, шпигуна розкрили,
І він не бажаний...
Про те ж
Москва, а надто і Варшава
Вилазили зі шкіри геть,
Щоб верх взяла сумнівна справа:
Послам несе він їхнім смерть.
Землі вкраїнської гнобитель –
В опінії героїв дня,
А Коновалець-визволитель,
Оббреханий, втрачав коня.
І.. досягли своєї справи:
Каральний меч серця стинав,
До української держави
Шлях бур‘яном позаростав.
Поляко- і російськофільство
Дух волі нації змело,
А Коновальця протидійство
Представили державним злом.
13.
Героїв нації, якими
Повинен славитись народ,
Віддали ми на гільйотину,
Стрибаючи акулі в рот.
За срібняки і за медалі
Національний звели дух –
І свій на свого в Роттердамі
Убивчий готував обух.
На українця українець
За гріш-іудині дари,
Мов запопадливий ординець,
Чужі взували кандали.
Своїми власними руками
Майбутнє нації – у дерть,
А по розробленій програмі –
Всьому народу явну смерть.
Привіз із Харкова Пригода* ,
В легенді – круглу сироту –
Іуду Валюха, на шкоду,
Що смуту здійснила оту.
І бомба Валюха у травні –
Не винятковий підлий знак
Терористичних і кривавих
Антивкраїнських розбишак.
Вони «готовились» в заквасці
Шовіністичних діячів,
Щоби виконувать у масці
Роль міждержавних палачів.
Тож Валюх–Судоплатов, –
блудень,
Московську душу підлу мав,
Як змій пригрівсь на чесних грудях,
Жало отрути запускав…
Не підлягає зрада звіту –
І виправдань тому нема –
Коли виходить на орбіту
Великих злочинів доба.
І шлейф тих злочинів роками
В постсталінізмі знов розквіт,
Що й Судоплатову боками
Виходив за злочинний звіт.
Вбив Коновальця...
Був не інтер
Російський націоналіст.
Коли ж мінявся стрічний вітер,
Попутно й він міняв свій зміст.
14.
Усі ми знаєм достеменно,
Хто забирав усе від нас,
Щоб Україна безіменна
Навіки втратила б свій глас.
І.. заніміла.
Сурдомовно
Колись мичання подала,
А мо` й без нього: безумовно
Найвища їй була б хвала.
І так ми звикли до покори
У вариві трьохсот століть,
Що боїмося скинуть шори,
Наруги розірвати кліть.
А маємо прадавну гідність
Поставити на п‘єдестал –
Священну правду, а не бідність,
Духовний скарб, а не метал.
15.
Сьогодні ми вже не в Союзі –
На волю вийшли, до обнов.
Чого ж
ждемо, достойні друзі?
Що з гучномовця скажуть знов,
В якому напрямку сідати
На поїзд,
певно, проїзний ?..
Чи свій не в змозі ми зібрати
І в путь відправитись прямий ?
У наш період епохальний
Чогось на роздоріжжі ждем.
Нема, щоб із національним
Вагомим вийти багажем...
Богун, Петлюра, Коновалець,
Бандери епохальний хід,
Шевченка рід і славний Галич –
Цих українців знав весь світ.
А запитай, чому їх вбито ?
Дай ясну відповідь собі:
Хотіли в Україні жити,
На вільній, на своїй землі !
Тепер ми маємо державу.
Будь, Україно, нам свята.
У ній свою гартуймо славу,
Нехай чужа не прилипа.
Епілог
Де в світі є таке творіння,
Як український мій народ ?
Його кидають в зубожіння –
Мовчить, води набравши в рот;
Спокійно терпить біль глумління
Над кровним, родовим, своїм,
Національним суть-корінням -
Щоби не зле жилося їм,
Тим, хто прийшов і хто приходить;
Хто завойовував, давив;
Хто стиха чи відкрито шкодить
Весь час, із нами докіль жив;
Хто нашу споконвіку землю
Своєю власністю нарік...
Народе, встань і будь недремним
Для України в доленосний вік,
Як Коновалець, як Бандера,
Що в бронзі встали, мов орли,
Щоб чужини відмерла ера,
І стяг життя ми свій несли.
Проснися, Націє !
Облуду
Не дай створити в котрий раз,
Відмийся від чужого бруду,
Вдягнися в сонм своїх окрас.
Травень-липень 1998 року,
м. Вінниця
*Пригода – “утікач” з України, який увійшов
у довіру і став членом ОУН; радянський
таємний агент.
Що приголубить або відтурне –
Бере усе від дати і до дати
У розпочате вічністю турне.
Любити можна й не любити,
Події, факти в плині різних ер,
Але злочинно
кривдити й ганьбити
Їх суть,
кому як вигідно тепер.
Посваримось, почубимось чи зовсім
Розбіжимось із хати всюдибіч,
Та повертаймось, Україна просить,
Врожай збирать з набутих протиріч.
Вона як ненька змирить всіх у часі,
І гонорових, і людей простих:
Таки поверне злагоду в окрасі
Небесних сил до розуму земних.
1.
Весна свободи весноцвітом
Над Україною зійшла:
Відкрився шлях стосунків з світом
Без крил імперського орла.
На стражі галицькі завзяті
І буковинськії стрільці.
Їм Коновальця клич крилатий
Вселив надію в світлу ціль.
Не словоблудством проти вітру
Народну волю боронить -
Постати скелею гранітно,
Щоб в Україні вільній жить.
Із ними поруч наддністрянці -
З`єднались справою брати,
Щоби відстояні у бранці
Світились вікнами хати
В своїй соборній незалежній,
З-за гір карпатських за Лугань
На Ліво- і Правобережній,
Як Богом вистраждана дань.
2.
Нечиста сила шле облуду
Чи хитрий підступ ворогів
Роздовбують постійно груди,
Вкраїно, розбратом синів?
Куди поділась святість злуки
В щоденні вашому, сини,
Чому на ниці рабські муки
Йдете із власної вини?
Йдете щораз собі на шкоду,
Національному життю,
Многостраждальному народу
Чужу кидаєте петлю.
Чому догідливості морок
В Олімп перепусткою став,
Вкраїнську гідність стерши в порох,
У вільнім розитку держав?
Чому в важкі години смути
Єднання не скріпляє дух,
А нації душа закута
Не порина в визвольний рух?
Чи не тому, що кожен пику
Персони власної увись
Над світом виставля,
велику
Для себе ловлячи користь?
3.
...УГА з Денікіним з`єдналась,
(Незрозумілий досі хід),
Від Січових Стрільців подалась,
На жаль, у зрадницький відхід.
Відкрито тил...
На українську,
Що Коновалець вів у бій,
З-за спини в бійню, по-злодійськи
Денікінці пішли мерщій.
Цим скориставсь отаман Волох,
На Коновальцю вірний полк
Напав як давній клятий ворог,
Як зголоднілий з лісу вовк.
І незабаром переходить...
На сторону більшовиків,
І, безперечно, цим доводить,
Якої волі він хотів.
4.
Єдине тіло України
Гризуть сусіди на шматки,
Розбійницьки розносять стіни,
А шкіру ділять на латки.
Не дивно; спільні інтереси
Варшава й донечка Москва
Знайшли: одна – на Східних Кресах,
А друга – в землях круг Дніпра.
Блакитнонеба златорунна
Лягла кістьми в підніжжя гір –
І заніміла, як отруєна –
У перспективу згаснув зір,
Лише іуди у лівреях
Гордились витвором своїм:
Нарешті в сані слуг-лакеїв
Впустили їх у власний дім.
Стоять і руки простягають
(Холуй при вході в ресторан !),
Дивись й копієчку піймають,
Як кине грошопихий пан.
5.
Як нація втрача величчя
В глухім мовчанні без борні,
До спротиву ніхто не кличе –
Приходять передсмертні дні.
Збагнув те вірно Коновалець
І тіло й дух віддав борні,
Щоб України об`єднались
Сини у рідній стороні.
Він знав: чужинець в нашій хаті
Нам не порадник, не суддя,
Його підступні благодаті
Знекровлять нації буття.
І затягнули в громадянську...
Свій прапор не вдержали ми:
Лягли за владу, за радянську –
Московську власними кістьми.
Ні, не тому, що сил не мали –
Згубили волі дужий дух,
Годину зоряну проспали,
Державу віддали на брухт.
6.
Надію втратити – не мати
Життя у перспективі дня,
Своїх, своїх у гурт єднати
Із вірою у майбуття.
І Коновалець у підпіллі
УВО зберіг для боротьби,
Не на словах – у справжнім ділі
Єднав можливості доби.
Із вірою в народну силу
Він бойову створив ОУН*,
Щоб націю піднять з могили,
В героїці кобзарських струн..
Бо тільки нація в державі
Господарем повинна буть,
Струсивши наклепи іржаві,
Себе у Всесвіті збагнуть.
Збагнуть себе, ой, як не просто:
Очистить рід свій від огуд,
Тримати чистим власний простір –
То нелегкий, великий труд !
7.
Бог кожній нації дав долю
І рівні на життя права,
Тож захищати власну долю
Є честь велика і хвала.
Цю істину святу і просту
Підніс він, лицар світлих дум,
І в український ратний простір
Вернувсь нескорений Богун.
Ні з Польщею, а ні з Москвою
Не світить Україні Схід.
Лише соборною, собою
Вона явитись мусить в світ.
Не рабськи голову хилити
Хто б перед очі не явивсь –
Як з рівними, достойно, жити,
Постійно рухаючись ввись.
Мостами честі об`єднатись,
У злагоді з сусідом жить,
Ходити в гості і брататись –
Та домом рідним дорожить.
8.
Не міг ослабити попругу
Далекоглядний шовініст:
Терпіть державу поруч другу,
Що має власну волю й хист !
Накинуть хомута на шию,
У воза сісти і кнутом
Тягло ганяти в світлий вирій
Й хвалитись світу:
Ми – гуртом.
Бо ж факт ! Запряжений з вудилом
Слухняно голову вертить,
Куди попихувач спесиво
Владичним перстом повелить.
Ніяких заперечень навіть
Не допускав і в думці він:
Лише все те, що його славить,
Сприймалося з усіх сторін.
А Коновальця справжні дії,
Направлені на супротив,
Солодкі руйнували мрії,
Хвали наладжений мотив.
Тому несли вони загрозу,
Що вимагали рівних прав,
Тепла, поваги, не морозу,
В людських відносинах держав.
А має кожна перед Богом
Тримати нація свій звіт
За незалежний ні від кого
Її державницький політ,
Лише одній, їй притаманний
Спадковим кодом даний зір
У домі власному бажаний
Смакам чужим наперекір.
9.
...Не так відбулось, як хотілось:
В чужій землі шукати клад
Сусідам заздрісним кортілось,
Свій запроваджувать уклад.
Чужу топтати землю вправно,
Закон моралі зневажать,
Ще від татар набравшись здавна,
Усім і вся «повєлєвать».
10.
Трибунів нації за межі
Країни вижить силоміць,
За кожним кроком їхнім стежить
І в світлий день, і в темну ніч,
Інформаційну тінь зневаги
Пустити каменем услід
І слухати громохкі лави,
Брехні розбуджений політ.
Є досвід.
Клеїли погроми
Петлюрі досі без вагань,
Знайшли убивць в чужому домі –
Шварцбард без честі й покаянь...
Тож Коновальця терористом
Зробить, що крикнути ”раз - два”,
Паплюжачи щораз навмисно,
Людську і гідність і права;
Під тарарамний шум волати:
«Ловіте злодія, ось там!» –
Водночас змієм затягати
У свій імперіалістан.
11.
Ламати волю тим пихато,
Хто із неволі рве ланцюг –
Для старшого є честю брата,
Найбільша шана для катюг.
Шляхом відкритої облуди
Нав`язувати всім підряд
Від самостійності усюди
Інтернаціональний чад.
Тому Євгена Коновальця
Взялися компрометувать,
Перетворити у блукальця,
І слід його з землі прибрать;
З національного героя
Такий створити камуфляж,
Щоб залишився у ізгоях,
Цінивсь не більше, як муляж.
12.
Тож у Швейцарії, в Женеві,
Як вдома, так на чужині
Купили блазнів, щоб вождеві
Життя травили день при дні:
Щоби їдким, недремним оком
Із закутків і всюдибіч
Спостерігали прямо й збоку
За розвитком таємних стріч...
Неспокій несли у родину
Загрозою фізичних дій
Відносно сина і дружини
У ситуації страшній.
Підпільне змінення квартири...
І висилка з швейцарських меж...
Бо, бачте, шпигуна розкрили,
І він не бажаний...
Про те ж
Москва, а надто і Варшава
Вилазили зі шкіри геть,
Щоб верх взяла сумнівна справа:
Послам несе він їхнім смерть.
Землі вкраїнської гнобитель –
В опінії героїв дня,
А Коновалець-визволитель,
Оббреханий, втрачав коня.
І.. досягли своєї справи:
Каральний меч серця стинав,
До української держави
Шлях бур‘яном позаростав.
Поляко- і російськофільство
Дух волі нації змело,
А Коновальця протидійство
Представили державним злом.
13.
Героїв нації, якими
Повинен славитись народ,
Віддали ми на гільйотину,
Стрибаючи акулі в рот.
За срібняки і за медалі
Національний звели дух –
І свій на свого в Роттердамі
Убивчий готував обух.
На українця українець
За гріш-іудині дари,
Мов запопадливий ординець,
Чужі взували кандали.
Своїми власними руками
Майбутнє нації – у дерть,
А по розробленій програмі –
Всьому народу явну смерть.
Привіз із Харкова Пригода* ,
В легенді – круглу сироту –
Іуду Валюха, на шкоду,
Що смуту здійснила оту.
І бомба Валюха у травні –
Не винятковий підлий знак
Терористичних і кривавих
Антивкраїнських розбишак.
Вони «готовились» в заквасці
Шовіністичних діячів,
Щоби виконувать у масці
Роль міждержавних палачів.
Тож Валюх–Судоплатов, –
блудень,
Московську душу підлу мав,
Як змій пригрівсь на чесних грудях,
Жало отрути запускав…
Не підлягає зрада звіту –
І виправдань тому нема –
Коли виходить на орбіту
Великих злочинів доба.
І шлейф тих злочинів роками
В постсталінізмі знов розквіт,
Що й Судоплатову боками
Виходив за злочинний звіт.
Вбив Коновальця...
Був не інтер
Російський націоналіст.
Коли ж мінявся стрічний вітер,
Попутно й він міняв свій зміст.
14.
Усі ми знаєм достеменно,
Хто забирав усе від нас,
Щоб Україна безіменна
Навіки втратила б свій глас.
І.. заніміла.
Сурдомовно
Колись мичання подала,
А мо` й без нього: безумовно
Найвища їй була б хвала.
І так ми звикли до покори
У вариві трьохсот століть,
Що боїмося скинуть шори,
Наруги розірвати кліть.
А маємо прадавну гідність
Поставити на п‘єдестал –
Священну правду, а не бідність,
Духовний скарб, а не метал.
15.
Сьогодні ми вже не в Союзі –
На волю вийшли, до обнов.
Чого ж
ждемо, достойні друзі?
Що з гучномовця скажуть знов,
В якому напрямку сідати
На поїзд,
певно, проїзний ?..
Чи свій не в змозі ми зібрати
І в путь відправитись прямий ?
У наш період епохальний
Чогось на роздоріжжі ждем.
Нема, щоб із національним
Вагомим вийти багажем...
Богун, Петлюра, Коновалець,
Бандери епохальний хід,
Шевченка рід і славний Галич –
Цих українців знав весь світ.
А запитай, чому їх вбито ?
Дай ясну відповідь собі:
Хотіли в Україні жити,
На вільній, на своїй землі !
Тепер ми маємо державу.
Будь, Україно, нам свята.
У ній свою гартуймо славу,
Нехай чужа не прилипа.
Епілог
Де в світі є таке творіння,
Як український мій народ ?
Його кидають в зубожіння –
Мовчить, води набравши в рот;
Спокійно терпить біль глумління
Над кровним, родовим, своїм,
Національним суть-корінням -
Щоби не зле жилося їм,
Тим, хто прийшов і хто приходить;
Хто завойовував, давив;
Хто стиха чи відкрито шкодить
Весь час, із нами докіль жив;
Хто нашу споконвіку землю
Своєю власністю нарік...
Народе, встань і будь недремним
Для України в доленосний вік,
Як Коновалець, як Бандера,
Що в бронзі встали, мов орли,
Щоб чужини відмерла ера,
І стяг життя ми свій несли.
Проснися, Націє !
Облуду
Не дай створити в котрий раз,
Відмийся від чужого бруду,
Вдягнися в сонм своїх окрас.
Травень-липень 1998 року,
м. Вінниця
*Пригода – “утікач” з України, який увійшов
у довіру і став членом ОУН; радянський
таємний агент.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
