ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.10.27 06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.

Артур Сіренко
2026.10.26 23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником

Артур Сіренко
2026.10.26 22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,

Іван Потьомкін
2026.10.26 19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.

хома дідим
2026.10.26 19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів

Борис Костиря
2026.10.26 18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.

Артур Курдіновський
2026.10.26 16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.

Плювати на часи важкі, буремні!

Борис Костиря
2026.10.26 13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.

Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння

Вячеслав Руденко
2026.10.26 12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.

І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,

Ігор Шоха
2026.10.26 08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес

Віктор Кучерук
2026.10.26 06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.

Володимир Бойко
2026.10.25 23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.

Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.

Віктор Насипаний
2026.10.25 23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не

С М
2026.10.25 21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей

Ігор Лубкевич
2026.10.25 18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..

Я сам намагаю

Олена Кіс
2026.10.25 17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.

І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Василь Кузів
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Берко (1935) / Поеми

 Дума про Коновальця
Історія не мачуха й не мати,
Що приголубить або відтурне –
Бере усе від дати і до дати
У розпочате вічністю турне.

Любити можна й не любити,
Події, факти в плині різних ер,
Але злочинно
кривдити й ганьбити
Їх суть,
кому як вигідно тепер.

Посваримось, почубимось чи зовсім
Розбіжимось із хати всюдибіч,
Та повертаймось, Україна просить,
Врожай збирать з набутих протиріч.

Вона як ненька змирить всіх у часі,
І гонорових, і людей простих:
Таки поверне злагоду в окрасі
Небесних сил до розуму земних.

1.
Весна свободи весноцвітом
Над Україною зійшла:
Відкрився шлях стосунків з світом
Без крил імперського орла.
На стражі галицькі завзяті
І буковинськії стрільці.
Їм Коновальця клич крилатий
Вселив надію в світлу ціль.
Не словоблудством проти вітру
Народну волю боронить -
Постати скелею гранітно,
Щоб в Україні вільній жить.
Із ними поруч наддністрянці -
З`єднались справою брати,
Щоби відстояні у бранці
Світились вікнами хати
В своїй соборній незалежній,
З-за гір карпатських за Лугань
На Ліво- і Правобережній,
Як Богом вистраждана дань.

2.
Нечиста сила шле облуду
Чи хитрий підступ ворогів
Роздовбують постійно груди,
Вкраїно, розбратом синів?

Куди поділась святість злуки
В щоденні вашому, сини,
Чому на ниці рабські муки
Йдете із власної вини?

Йдете щораз собі на шкоду,
Національному життю,
Многостраждальному народу
Чужу кидаєте петлю.

Чому догідливості морок
В Олімп перепусткою став,
Вкраїнську гідність стерши в порох,
У вільнім розитку держав?

Чому в важкі години смути
Єднання не скріпляє дух,
А нації душа закута
Не порина в визвольний рух?

Чи не тому, що кожен пику
Персони власної увись
Над світом виставля,
велику
Для себе ловлячи користь?

3.
...УГА з Денікіним з`єдналась,
(Незрозумілий досі хід),
Від Січових Стрільців подалась,
На жаль, у зрадницький відхід.

Відкрито тил...
На українську,
Що Коновалець вів у бій,
З-за спини в бійню, по-злодійськи
Денікінці пішли мерщій.

Цим скориставсь отаман Волох,
На Коновальцю вірний полк
Напав як давній клятий ворог,
Як зголоднілий з лісу вовк.

І незабаром переходить...
На сторону більшовиків,
І, безперечно, цим доводить,
Якої волі він хотів.

4.
Єдине тіло України
Гризуть сусіди на шматки,
Розбійницьки розносять стіни,
А шкіру ділять на латки.

Не дивно; спільні інтереси
Варшава й донечка Москва
Знайшли: одна – на Східних Кресах,
А друга – в землях круг Дніпра.

Блакитнонеба златорунна
Лягла кістьми в підніжжя гір –
І заніміла, як отруєна –
У перспективу згаснув зір,

Лише іуди у лівреях
Гордились витвором своїм:
Нарешті в сані слуг-лакеїв
Впустили їх у власний дім.

Стоять і руки простягають
(Холуй при вході в ресторан !),
Дивись й копієчку піймають,
Як кине грошопихий пан.

5.
Як нація втрача величчя
В глухім мовчанні без борні,
До спротиву ніхто не кличе –
Приходять передсмертні дні.

Збагнув те вірно Коновалець
І тіло й дух віддав борні,
Щоб України об`єднались
Сини у рідній стороні.

Він знав: чужинець в нашій хаті
Нам не порадник, не суддя,
Його підступні благодаті
Знекровлять нації буття.

І затягнули в громадянську...
Свій прапор не вдержали ми:
Лягли за владу, за радянську –
Московську власними кістьми.

Ні, не тому, що сил не мали –
Згубили волі дужий дух,
Годину зоряну проспали,
Державу віддали на брухт.

6.
Надію втратити – не мати
Життя у перспективі дня,
Своїх, своїх у гурт єднати
Із вірою у майбуття.

І Коновалець у підпіллі
УВО зберіг для боротьби,
Не на словах – у справжнім ділі
Єднав можливості доби.

Із вірою в народну силу
Він бойову створив ОУН*,
Щоб націю піднять з могили,
В героїці кобзарських струн..

Бо тільки нація в державі
Господарем повинна буть,
Струсивши наклепи іржаві,
Себе у Всесвіті збагнуть.

Збагнуть себе, ой, як не просто:
Очистить рід свій від огуд,
Тримати чистим власний простір –
То нелегкий, великий труд !

7.
Бог кожній нації дав долю
І рівні на життя права,
Тож захищати власну долю
Є честь велика і хвала.

Цю істину святу і просту
Підніс він, лицар світлих дум,
І в український ратний простір
Вернувсь нескорений Богун.

Ні з Польщею, а ні з Москвою
Не світить Україні Схід.
Лише соборною, собою
Вона явитись мусить в світ.

Не рабськи голову хилити
Хто б перед очі не явивсь –
Як з рівними, достойно, жити,
Постійно рухаючись ввись.

Мостами честі об`єднатись,
У злагоді з сусідом жить,
Ходити в гості і брататись –
Та домом рідним дорожить.

8.
Не міг ослабити попругу
Далекоглядний шовініст:
Терпіть державу поруч другу,
Що має власну волю й хист !

Накинуть хомута на шию,
У воза сісти і кнутом
Тягло ганяти в світлий вирій
Й хвалитись світу:
Ми – гуртом.

Бо ж факт ! Запряжений з вудилом
Слухняно голову вертить,
Куди попихувач спесиво
Владичним перстом повелить.

Ніяких заперечень навіть
Не допускав і в думці він:
Лише все те, що його славить,
Сприймалося з усіх сторін.

А Коновальця справжні дії,
Направлені на супротив,
Солодкі руйнували мрії,
Хвали наладжений мотив.

Тому несли вони загрозу,
Що вимагали рівних прав,
Тепла, поваги, не морозу,
В людських відносинах держав.

А має кожна перед Богом
Тримати нація свій звіт
За незалежний ні від кого
Її державницький політ,

Лише одній, їй притаманний
Спадковим кодом даний зір
У домі власному бажаний
Смакам чужим наперекір.
9.
...Не так відбулось, як хотілось:
В чужій землі шукати клад
Сусідам заздрісним кортілось,
Свій запроваджувать уклад.

Чужу топтати землю вправно,
Закон моралі зневажать,
Ще від татар набравшись здавна,
Усім і вся «повєлєвать».

10.
Трибунів нації за межі
Країни вижить силоміць,
За кожним кроком їхнім стежить
І в світлий день, і в темну ніч,

Інформаційну тінь зневаги
Пустити каменем услід
І слухати громохкі лави,
Брехні розбуджений політ.

Є досвід.
Клеїли погроми
Петлюрі досі без вагань,
Знайшли убивць в чужому домі –
Шварцбард без честі й покаянь...

Тож Коновальця терористом
Зробить, що крикнути ”раз - два”,
Паплюжачи щораз навмисно,
Людську і гідність і права;

Під тарарамний шум волати:
«Ловіте злодія, ось там!» –
Водночас змієм затягати
У свій імперіалістан.

11.
Ламати волю тим пихато,
Хто із неволі рве ланцюг –
Для старшого є честю брата,
Найбільша шана для катюг.

Шляхом відкритої облуди
Нав`язувати всім підряд
Від самостійності усюди
Інтернаціональний чад.

Тому Євгена Коновальця
Взялися компрометувать,
Перетворити у блукальця,
І слід його з землі прибрать;

З національного героя
Такий створити камуфляж,
Щоб залишився у ізгоях,
Цінивсь не більше, як муляж.

12.
Тож у Швейцарії, в Женеві,
Як вдома, так на чужині
Купили блазнів, щоб вождеві
Життя травили день при дні:

Щоби їдким, недремним оком
Із закутків і всюдибіч
Спостерігали прямо й збоку
За розвитком таємних стріч...

Неспокій несли у родину
Загрозою фізичних дій
Відносно сина і дружини
У ситуації страшній.

Підпільне змінення квартири...
І висилка з швейцарських меж...
Бо, бачте, шпигуна розкрили,
І він не бажаний...
Про те ж

Москва, а надто і Варшава
Вилазили зі шкіри геть,
Щоб верх взяла сумнівна справа:
Послам несе він їхнім смерть.

Землі вкраїнської гнобитель –
В опінії героїв дня,
А Коновалець-визволитель,
Оббреханий, втрачав коня.

І.. досягли своєї справи:
Каральний меч серця стинав,
До української держави
Шлях бур‘яном позаростав.

Поляко- і російськофільство
Дух волі нації змело,
А Коновальця протидійство
Представили державним злом.
13.
Героїв нації, якими
Повинен славитись народ,
Віддали ми на гільйотину,
Стрибаючи акулі в рот.

За срібняки і за медалі
Національний звели дух –
І свій на свого в Роттердамі
Убивчий готував обух.

На українця українець
За гріш-іудині дари,
Мов запопадливий ординець,
Чужі взували кандали.

Своїми власними руками
Майбутнє нації – у дерть,
А по розробленій програмі –
Всьому народу явну смерть.

Привіз із Харкова Пригода* ,
В легенді – круглу сироту –
Іуду Валюха, на шкоду,
Що смуту здійснила оту.

І бомба Валюха у травні –
Не винятковий підлий знак
Терористичних і кривавих
Антивкраїнських розбишак.

Вони «готовились» в заквасці
Шовіністичних діячів,
Щоби виконувать у масці
Роль міждержавних палачів.

Тож Валюх–Судоплатов, –
блудень,
Московську душу підлу мав,
Як змій пригрівсь на чесних грудях,
Жало отрути запускав…

Не підлягає зрада звіту –
І виправдань тому нема –
Коли виходить на орбіту
Великих злочинів доба.

І шлейф тих злочинів роками
В постсталінізмі знов розквіт,
Що й Судоплатову боками
Виходив за злочинний звіт.


Вбив Коновальця...
Був не інтер
Російський націоналіст.
Коли ж мінявся стрічний вітер,
Попутно й він міняв свій зміст.

14.
Усі ми знаєм достеменно,
Хто забирав усе від нас,
Щоб Україна безіменна
Навіки втратила б свій глас.

І.. заніміла.
Сурдомовно
Колись мичання подала,
А мо` й без нього: безумовно
Найвища їй була б хвала.

І так ми звикли до покори
У вариві трьохсот століть,
Що боїмося скинуть шори,
Наруги розірвати кліть.

А маємо прадавну гідність
Поставити на п‘єдестал –
Священну правду, а не бідність,
Духовний скарб, а не метал.

15.
Сьогодні ми вже не в Союзі –
На волю вийшли, до обнов.
Чого ж
ждемо, достойні друзі?
Що з гучномовця скажуть знов,

В якому напрямку сідати
На поїзд,
певно, проїзний ?..
Чи свій не в змозі ми зібрати
І в путь відправитись прямий ?

У наш період епохальний
Чогось на роздоріжжі ждем.
Нема, щоб із національним
Вагомим вийти багажем...

Богун, Петлюра, Коновалець,
Бандери епохальний хід,
Шевченка рід і славний Галич –
Цих українців знав весь світ.

А запитай, чому їх вбито ?
Дай ясну відповідь собі:
Хотіли в Україні жити,
На вільній, на своїй землі !

Тепер ми маємо державу.
Будь, Україно, нам свята.
У ній свою гартуймо славу,
Нехай чужа не прилипа.

Епілог

Де в світі є таке творіння,
Як український мій народ ?
Його кидають в зубожіння –
Мовчить, води набравши в рот;
Спокійно терпить біль глумління
Над кровним, родовим, своїм,
Національним суть-корінням -
Щоби не зле жилося їм,
Тим, хто прийшов і хто приходить;
Хто завойовував, давив;
Хто стиха чи відкрито шкодить
Весь час, із нами докіль жив;
Хто нашу споконвіку землю
Своєю власністю нарік...

Народе, встань і будь недремним
Для України в доленосний вік,
Як Коновалець, як Бандера,
Що в бронзі встали, мов орли,
Щоб чужини відмерла ера,
І стяг життя ми свій несли.

Проснися, Націє !
Облуду
Не дай створити в котрий раз,
Відмийся від чужого бруду,
Вдягнися в сонм своїх окрас.

Травень-липень 1998 року,
м. Вінниця



*Пригода – “утікач” з України, який увійшов
у довіру і став членом ОУН; радянський
таємний агент.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-07-23 17:09:20
Переглядів сторінки твору 1860
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.699
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2011.10.15 00:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2011-08-13 12:51:21 ]
Розумію Ваший біль, пане Василю, а в памяті спливають слова незабутнього Івана Світличного, почуті в його київській світлиці: "Як може називатися народом народ, який ворогів називає воріженьками?"
Не все гаразд з ментальністю в українців. Може, тепер, звільнившись од пут, з допомогою таких, як Ви, пане Василю, вдасться дещо переінакшити, щоб з попихача перетворитись на господаря своєї долі.
Щасти Вам!
З повагою
Іван Потьомкін з Єрусалима