Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Герман (1991) /
Публіцистика
Чи вміємо ми слухати тишу?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чи вміємо ми слухати тишу?
У світі, де шум став фоновим режимом, тиша перетворилася на рідкісний артефакт. Ми заповнюємо її музикою, подкастами, порожніми розмовами, нескінченною стрічкою новин. Вона лякає, бо змушує нас залишитися сам на сам з тим, що ми так ретельно намагаємося ігнорувати. І це не порожнеча, а зустріч із собою.
Коли навкруги западає тиша, з'являється щось схоже на голос. Це не зовнішній звук, а відлуння внутрішнього світу, яке ми хочемо заглушити. Цей голос говорить про наші найглибші страхи, про невиконані обіцянки, про минулі помилки, про сумніви, що гризуть душу. Він нагадує про те, що ми залишили несказаним, про те, що болить. Іноді ми відчуваємо фізичне бажання втекти від нього, увімкнути телевізор, зателефонувати комусь, лише б не чути цього неприємного, але такого правдивого шепоту.
Але хто взагалі сказав, що така втеча працює? Хто запевнив нас, що галас здатен приховати нас від власних думок? Зрештою, ми завжди повертаємося до себе. Незалежно від того, як далеко біжимо чи скільки людей та інших зовнішніх подразників збираємо навколо, наше віддзеркалення все одно чекатиме на нас у тиші. І чим довше ми втікаємо, тим неприємнішою стає ця зустріч, тим болючішим буде усвідомлення, що єдине місце, де можемо знайти спокій, це всередині нас.
Можливо, справжня сила не в тому, щоб заповнити її, а в тому, щоб дозволити їй бути. Коли ми перестаємо боротися з нею, можемо нарешті почути, що саме хоче сказати наш внутрішній голос. Це не просто перелік страхів, а й підказки, чого саме нам бракує, чого ми прагнемо. Це можливість нарешті звернути увагу на наші потреби, які були так довго заігноровані.
Тиша дає нам простір для свідомості. Замість паніки, ми можемо вдихнути і зрозуміти, що наші страхи — лише частина нас, а не вся наша сутність. Вона дає нам можливість відчути себе повністю, з усіма недоліками й болем, а потім знайти в собі сили прийняти це. Коли ми перестаємо ховатися, то знаходимо в тиші спокій, а не загрозу.
І тоді, у темряві тиші, ми починаємо бачити світло. Воно не виникає ззовні, воно завжди було всередині нас. Це світло — усвідомлення того, що навіть найбільші страхи можна пережити. Тиша вчить нас: ми не порожні, а наповнені життям, думками і почуттями, які чекають, коли ми нарешті їх послухаємо. Вона дає нам шанс не просто існувати, а по-справжньому жити, приймаючи і темряву, і світло всередині себе.
08/2025
Коли навкруги западає тиша, з'являється щось схоже на голос. Це не зовнішній звук, а відлуння внутрішнього світу, яке ми хочемо заглушити. Цей голос говорить про наші найглибші страхи, про невиконані обіцянки, про минулі помилки, про сумніви, що гризуть душу. Він нагадує про те, що ми залишили несказаним, про те, що болить. Іноді ми відчуваємо фізичне бажання втекти від нього, увімкнути телевізор, зателефонувати комусь, лише б не чути цього неприємного, але такого правдивого шепоту.
Але хто взагалі сказав, що така втеча працює? Хто запевнив нас, що галас здатен приховати нас від власних думок? Зрештою, ми завжди повертаємося до себе. Незалежно від того, як далеко біжимо чи скільки людей та інших зовнішніх подразників збираємо навколо, наше віддзеркалення все одно чекатиме на нас у тиші. І чим довше ми втікаємо, тим неприємнішою стає ця зустріч, тим болючішим буде усвідомлення, що єдине місце, де можемо знайти спокій, це всередині нас.
Можливо, справжня сила не в тому, щоб заповнити її, а в тому, щоб дозволити їй бути. Коли ми перестаємо боротися з нею, можемо нарешті почути, що саме хоче сказати наш внутрішній голос. Це не просто перелік страхів, а й підказки, чого саме нам бракує, чого ми прагнемо. Це можливість нарешті звернути увагу на наші потреби, які були так довго заігноровані.
Тиша дає нам простір для свідомості. Замість паніки, ми можемо вдихнути і зрозуміти, що наші страхи — лише частина нас, а не вся наша сутність. Вона дає нам можливість відчути себе повністю, з усіма недоліками й болем, а потім знайти в собі сили прийняти це. Коли ми перестаємо ховатися, то знаходимо в тиші спокій, а не загрозу.
І тоді, у темряві тиші, ми починаємо бачити світло. Воно не виникає ззовні, воно завжди було всередині нас. Це світло — усвідомлення того, що навіть найбільші страхи можна пережити. Тиша вчить нас: ми не порожні, а наповнені життям, думками і почуттями, які чекають, коли ми нарешті їх послухаємо. Вона дає нам шанс не просто існувати, а по-справжньому жити, приймаючи і темряву, і світло всередині себе.
08/2025
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Цифрова деградація або як штучний інтелект краде наш розум"
• Перейти на сторінку •
"Якщо ви вперше на прийомі у психіатра: 7 порад для початківців"
• Перейти на сторінку •
"Якщо ви вперше на прийомі у психіатра: 7 порад для початківців"
Про публікацію
