Прислухайся, дощ - ніби небо співає,
І кожна краплинка у серці дзвенить.
Прислухайся краще - життя нам являє
Живильна волога і неба блакить!

Ті краплі небесні майбутнє співають,
Струмочки життя ноти щастя беруть,
І новий цей день з чистоти починають,
І кожному в серце свободу ввіллють!

Умиється сонце, всім день розпочавши,
І вийде на обрій, відкине сумне!
Заграє в краплинках роси пісню щастя
І дотиком ніжним зігріє живе!

І серцем в блакиті небес потонувши,
І сонця вустами торкнувшись землі,
Ми будемо жити, ту пісню почувши,
І будем носити у душах ті сни!

А я ему пишу стихи,
Хоть прочитать он их не сможет...
Они бессмысленны, пусты,
Но сердцу, может быть, поможет...

В немых обрывках своих снов
Я многое понять успела,
Но ни в одном из тех стихов
Сказать о главном не сумела...

Я чувствую - он жив душой
И мне простит мою бездарность,
А я смогу сказать о том,
Что на душе моей осталось.

А нужно все, как есть, принять.
ЕГО пути не объяснимы...
Я все бы повернула вспять!
Но сны по-прежнему бессильны...

И глупо обвинять себя,
Хоть этим много объяснимо,
А жизнь его...а жизнь прошла...
И, к сожаленью, просто мимо...

6.02.2012

Можливо, й він писав вірші.
Я їх ніколи не читала...
Можливо, й схожі чимось ми,
Але знання цього замало.

А я хотіла б прочитати
Хоч піврядочка його мрій.
А я хотіла б в них пізнати,
Хоча б далекий, образ свій...

Я винна, що я пам'ятаю
Його в найкращих з своїх снів...
І дійсно винна, що не маю
Хоча б рядка з його віршів...

лютий 2012р.

Обручальным колечком на пальце
Обернулась внезапно мечта....
А в объятьях не те, с кем мечталось -
Ты не мой, ну а я не твоя...

И любовь улетела куда-то -
Унесли за собою года.
Пусть все было давно и когда-то,
Для меня все равно ты - мечта.

Словно крик журавлей провожая,
Распрощалась с своею мечтой...
Я полжизни тобою дышала,
А теперь ты не мой, ты не мой....

Тихо-тихо... Місто спить...
Ніч пітьмою закрутила,
Сивим помахом умить
Кам'яний мурашник вкрила.

Тихо-тихо... Все мовчить...
Ніч тихенькою ходою
Між похмурих вулиць скрізь
Поливає сон-водою...

Тихо-тихо... Все спочило
Ніч-владарка виступає,
Легко-легко, наче диво,
Зорі в небі розсипає.

Тихо-тихо... Світить місяць
На вершках дерев сонн́их
Засинає свіжий вітер
У полоні ніжних мрій...

Тихо-тихо... Ніч-богиня
Світ казковий відкриває,
Легко-легко ніч-богиня
В кожне серце завітає.
2011р

З мільйонів слів одне-єдине,
Чудове й пристрасне воно.
З мільйонів слів знайти єдине.
О! Це не кожному дано.

Із фраз пустих і непотрібних,
Відкинувши усе сміття,
З яскравих слів, різноманітних,
Знайти, що дихає життям!

Я вірю, я його впізнаю,
Я роздивлюсь - між тих німих
Одне до мене промовляє
Тихіше й голосніше всіх!

Мовчати буде - я почую,
Сховається, а я знайду!
Те слово істину чатує,
А разом з нею і біду...

І ним усе сказати можна,
У ньому сльози, радість, гріх.
Воно святе, й воно безбожне,
Від нього плачуть й чують сміх.

З мільйонів слів одне-єдине,
Одне лиш має майбуття,
З мільйонів теплих, ніжних, щирих
Лише воно нам дасть життя!
2008р

Прошу, молю - поглянь на мене
Не крізь життя, побач, прошу!
Мені душі твоєї треба,
Бо саме нею я живу...

На мить забувши сьогодення,
Поглянь на мене, подивись!
Мені душі твоєї треба,
Її ж я мала вже колись...

Мені душі твоєї треба!
Чому для тебе я, як всі?!
Я знаю - ти кохаєш чесно,
Але заглянь у мої сни...

Побач мене крізь мої очі,
Заглянь всередину, прошу!
Я так душі твоєї хочу...
Бо саме нею я живу.
2011р

Я його кохаю,
А тебе люблю,
Щось зробити маю,
Але не роблю...

Я із ним щаслива,
А без тебе ні...
Я тобою снила,
Марила вві сні...

Я тебе любила,
А із ним була,
І піти хотіла,
Але не змогла.

Серце розриваю ,
Душу я гублю,
Я тебе кохаю,
А його люблю...

Кожної хвилини
Розриває біль...
Розумію - винна,
Але йти не смій!

Зрозумій, нещасна
Бо люблю обох.
Доле моя ясна,
Нащо та любов?!

Щирі твої очі,
Вічно б цілувала,
А без його ночі,
Я, вважай, пропала...

Дотик його ніжний -
І на серці жар,
Погляд білосніжний
Ріже без ножа!

Серце за тобою
Засихає, в'яне,
А без нього, доле,
Все в душі вмирає...

Я його кохаю...
А тебе люблю.
Щось зробити маю,
Але не роблю...

Я б хотіла, як ти , малювати
Ніжним пензлем свої відчуття,
Бо я слів вже й не можу дібрати,
Щоб красою наповнить життя.

Відчуваючи колір небесний,
Я писала би мрію свою,
Обирала би фарби я серцем
Десь далеко, в казковім краю.

Тобі сили небесні всесильні
Дарували наліпший талант.
Мої ж рими прості і незрілі
Не опишуть прекрасного шат...

Кожен рух твого ніжного пензля
На століття карбує цей світ.
Посміхнешся - і бачиш, сміється
З полотна твій майстерний політ.

Трохи суму - і фарби, мов диво,
Малюватимуть дощ, як живий...
Ти поглянеш - "О, ні, не красиво" -
Бо не знаєш собі ти ціни.

Ти пиши, коли серце сміється,
Почуття ллються фарбою в світ,
Бо веселкою небо здається,
Коли рвешся в свій творчий політ.

Дарувати красу людям будеш,
Щоб серцям їх хотілося жить,
Бо я знаю, що понад все любиш
Свої фарби і творчості мить!
2011р

Синім снігом небо сипле
Сонце не співає...
Сиві зорі в небі синім
Сонно колихає...

Смуток ллється в море синє,
Стелиться журбою,
Синій сон в тумані мліє
Синьою імлою.

Все довколо засинає,
Морок в'ється синій...
Сині мрії розливає
Таємниця синя.

Сни тонкі мороз сплітає
В коси синьо-сині
І їх ніжно прикрашає
Візерунком синім...
листопад 2011р

Я хотіла…

Я хотіла про щастя співати,
А душа знов шепоче про біль...
Розірвати хотіла ці ґрати,
Але щось зупиняло: не смій!

Я хотіла від смутку тікати,
І сміялась, аж небо гуло,
Та із реготу сльози зривались,
І зринало усе, що було.

Я хотіла веселкою хвацько
Розписати минуле своє,
Але висохли фарби зненацька,
І залишилось все яке є.

Я хотіла не плакати зовсім,
Я хотіла сміятись крізь біль,
Та не може без сліз і ця осінь,
Бо життя вимагає руїн...
2011р.

Нехай в тобі живе весна
Тим вічним пуп'янком зеленим,
Для мене будеш лиш одна
Ти ніжним янголом серпневим.

В душі нехай цвітуть сади,
І літо барви розливає
І там, де будеш ти, завжди
Веселка в небі виринає.

Я покажу тобі цей світ
Усі поля його і гори,
На них прекрасний дивоцвіт...
Почуєш тихий шепіт моря.

Я розкажу тобі усе:
Про що співає свіжий вітер,
Що хмарка на собі несе,
Чому дерева хилять віти...

Ми будем малювати дощ
На склі холодному віконця,
Лише б в твоїй душі завжди
Яскраво сяяло би сонце.

Настане день, і ці слова
Я знаю точно, прочитаєш
Маленька донечко моя,
Для мене ти усе, ти знаєш.
2011р.

Падав угору сніг,
Коли раптом тебе не стало...
Падав угору сніг,
І повітря було так мало...

Падав угору сніг,
Навіть кригою бралося сонце...
Може я сплю? Поясніть,
Що раптом сталося? Що це?

Падав угору сніг,
Вітер здіймав мої сльози...
Чувся холодний сміх...
Серце не билося зовсім...

Падав угору сніг,
Все, я більше тебе не побачу...
Падає, падає сніг,
І не може вже бути інакше...

Пройти по сонцю й не закрить очей,
Дощем пролитись - бути знов сухою,
Зламати хід звичайних всім речей,
А зупинившись, бути знов собою.

Ніщо не повернути вже назад,
І обертатись сенсу вже нема...
Не слухаючи нічиїх порад,
Іду вперед - це вибрала сама!

Я бачу світ, і в ньому все для мене,
Творити долю буди тільки я.
А шлях мій лиш туди поверне,
Куди захочу повернути я!

Та я слабка, бо я людина,
Сама себе забрала я в полон.
Собі лише багато чого винна,
Побудувавши кам'яний свій трон.

Щаслива я? Щасливий лише вітер,
Бо вільний він, ним дихає земля!
Я ж - лише лялька в цьому світі -
Керують мною і керую я...

Настане день, і я піду з життя,
Залишусь, може, в пам'яті людей...
Мене врятує темне забуття
Від ніжних слів і заздрісних очей.

Так! Я - богиня, я - цариця!
Я маю серце кам'яне!
Я - кішка чорна, я - тигриця!
Я - та, ким ви іще не є!

Сьогодні - добра і покірна,
А завтра - дика і лиха!
Одній лиш музиці я вірна,
Вона для мене - сенс життя!

Не смійте, чуєте, не смійте
Мене підносить до небес!..
Прошу лише вас - не покиньте
І не зітріть з своїх сердець...

Я вам належу, тільки вам...
Моє життя у вас в руках!
І душу всю я вам віддам,
Собі залишу тільки страх...

Залишу сни, думки і мрії,
І серця стук, і блиск зорі,
Залишу ночі золотії,
Ті, що життя дають мені.

А вже на ранок - сонце в очі,
Воно дарує забуття.
Розвіє тінь хмільної ночі,
Яка відходить в небуття...

Чого я прагну? Може, слави?
Її я маю вже давно...
А, може, волі, і назавжди!
Я вже не матиму цього...

Пройти по сонцю й не закрить очей,
На землю лагідно проміння лити!
Зламаю хід звичайних всім речей!
Інакше нащо було жити?!

2010р.

Холодний кришталь цілував мої руки,
Холодне залізо у серці пекло...
Холодні, безжальні, пронизливі звуки...
Холодне повітря у груди текло...

І вітер холодний зривав мої сльози,
З обличчя змиваючи тугу й печаль...
Холодні думки і безжальні морози...
Холодний кришталь,
холодний кришталь...

Густе, наче сніг, тягнулось повітря,
Збивало із ніг, як камінь в плече.
І гострився біль, напинав свої вістря,
Аж чулося як до серця тече.

Холодним цілунком спокутуєш зраду,
З обличчя знімаючи сніжну вуаль...
Та в серці твоєму давно вже, я знаю,
Холодний кришталь,
холодний кришталь...