ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.24
21:57
По кілька сот разів «несмій»
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
2024.11.24
20:42
святику тридцять, сват позивний
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
2024.11.24
19:38
Коли сина з першого класу перевели в третій, батько вирішив поїхати з ним до Києва, показати дім, де прожив тридцять років поспіль, а головне – школу, де сам вчився.
І ось вони в Києві. Не без хвилювання заходить батько в школу і першим стрічає завгоспа
2024.11.24
13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
2024.11.24
09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
2024.11.24
08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
2024.11.24
07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
2024.11.24
06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
2024.11.24
06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Кузнєцова (1988) /
Вірші
Монолог жінки, яка підкорює світ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог жінки, яка підкорює світ
Пройти по сонцю й не закрить очей,
Дощем пролитись - бути знов сухою,
Зламати хід звичайних всім речей,
А зупинившись, бути знов собою.
Ніщо не повернути вже назад,
І обертатись сенсу вже нема...
Не слухаючи нічиїх порад,
Іду вперед - це вибрала сама!
Я бачу світ, і в ньому все для мене,
Творити долю буди тільки я.
А шлях мій лиш туди поверне,
Куди захочу повернути я!
Та я слабка, бо я людина,
Сама себе забрала я в полон.
Собі лише багато чого винна,
Побудувавши кам'яний свій трон.
Щаслива я? Щасливий лише вітер,
Бо вільний він, ним дихає земля!
Я ж - лише лялька в цьому світі -
Керують мною і керую я...
Настане день, і я піду з життя,
Залишусь, може, в пам'яті людей...
Мене врятує темне забуття
Від ніжних слів і заздрісних очей.
Так! Я - богиня, я - цариця!
Я маю серце кам'яне!
Я - кішка чорна, я - тигриця!
Я - та, ким ви іще не є!
Сьогодні - добра і покірна,
А завтра - дика і лиха!
Одній лиш музиці я вірна,
Вона для мене - сенс життя!
Не смійте, чуєте, не смійте
Мене підносить до небес!..
Прошу лише вас - не покиньте
І не зітріть з своїх сердець...
Я вам належу, тільки вам...
Моє життя у вас в руках!
І душу всю я вам віддам,
Собі залишу тільки страх...
Залишу сни, думки і мрії,
І серця стук, і блиск зорі,
Залишу ночі золотії,
Ті, що життя дають мені.
А вже на ранок - сонце в очі,
Воно дарує забуття.
Розвіє тінь хмільної ночі,
Яка відходить в небуття...
Чого я прагну? Може, слави?
Її я маю вже давно...
А, може, волі, і назавжди!
Я вже не матиму цього...
Пройти по сонцю й не закрить очей,
На землю лагідно проміння лити!
Зламаю хід звичайних всім речей!
Інакше нащо було жити?!
2010р.
Дощем пролитись - бути знов сухою,
Зламати хід звичайних всім речей,
А зупинившись, бути знов собою.
Ніщо не повернути вже назад,
І обертатись сенсу вже нема...
Не слухаючи нічиїх порад,
Іду вперед - це вибрала сама!
Я бачу світ, і в ньому все для мене,
Творити долю буди тільки я.
А шлях мій лиш туди поверне,
Куди захочу повернути я!
Та я слабка, бо я людина,
Сама себе забрала я в полон.
Собі лише багато чого винна,
Побудувавши кам'яний свій трон.
Щаслива я? Щасливий лише вітер,
Бо вільний він, ним дихає земля!
Я ж - лише лялька в цьому світі -
Керують мною і керую я...
Настане день, і я піду з життя,
Залишусь, може, в пам'яті людей...
Мене врятує темне забуття
Від ніжних слів і заздрісних очей.
Так! Я - богиня, я - цариця!
Я маю серце кам'яне!
Я - кішка чорна, я - тигриця!
Я - та, ким ви іще не є!
Сьогодні - добра і покірна,
А завтра - дика і лиха!
Одній лиш музиці я вірна,
Вона для мене - сенс життя!
Не смійте, чуєте, не смійте
Мене підносить до небес!..
Прошу лише вас - не покиньте
І не зітріть з своїх сердець...
Я вам належу, тільки вам...
Моє життя у вас в руках!
І душу всю я вам віддам,
Собі залишу тільки страх...
Залишу сни, думки і мрії,
І серця стук, і блиск зорі,
Залишу ночі золотії,
Ті, що життя дають мені.
А вже на ранок - сонце в очі,
Воно дарує забуття.
Розвіє тінь хмільної ночі,
Яка відходить в небуття...
Чого я прагну? Може, слави?
Її я маю вже давно...
А, може, волі, і назавжди!
Я вже не матиму цього...
Пройти по сонцю й не закрить очей,
На землю лагідно проміння лити!
Зламаю хід звичайних всім речей!
Інакше нащо було жити?!
2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію