Автори /
Наталка Янушевич (1974)
|
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
кінець літа
•
Море
•
Нічні дощі
•
***
•
весна
•
***
•
дні...
•
*****
•
Лютнева холоднеча
•
***
•
*****
•
як самотність
•
Прощання
•
Дорослі
•
Літній дощ
•
***
•
Стародавня оповідка
•
замальовка
•
*****
•
***
•
***
•
Вечір
•
***
•
***
•
***
•
серпнева ностальгія
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Січень
•
Тривожна пісня
•
***
•
Старий новий рік
•
***
•
***
•
***
•
Богданове повідомлення
•
літечко
•
Мобілізація
•
ностальгія
•
Дощить
•
настрій
•
сьогодні
•
***
•
***
•
дихання
•
Натхнення earl grey
•
ружа
•
На вершину!
•
хімія
•
гінкго
•
Бабине літо
•
Липень
•
спогад
•
ровеснику - з песимізмом
•
дощ
•
уява
•
реакція на погоду
•
***
•
світанок
•
*******
•
Негода
•
Кращий фотограф року (є така короткометражка)
•
***
•
слимачок
•
вітер
•
про вічне
•
У Карпатах
•
*****
•
про літо
•
***
•
*****
•
***
•
Червень
•
***
•
***
•
рефлексія
•
Інфінітивний настрій :)
•
Травинка
•
Планета Осінь
•
Літу
•
про творчість :)
•
***
•
Франко фест
•
Розстріляний з’їзд кобзарів
•
***
•
на горищі
•
***
•
Морське
•
про час
•
відпустка
•
НАСТРОЄВЕ…
•
суєта
•
вікове
•
сезонні варіації :)
•
Єрусалиму
•
вірш про кохання
•
* * * * *
•
подумалось...
•
весні на вушко
•
замальовка
•
***
•
Пам’яті Т.К.
•
*****
•
СКЛЯНА КУЛЬКА
•
***
•
РІЗДВЯНЕ
•
доні
•
про творчість
•
про небайдужих
•
СТАРИЙ ЦВИНТАР
•
***
•
настроєве
•
ГОЛОДОМОР
•
рефлексії з приводу
•
ТЕМНА СМУГА
•
роздум
•
Співмовчальники
•
Не приходячи до тями
•
сумно...
•
ПРАСУЄМО КЛЕНОВІ ЛИСТКИ
•
операція
•
я цілий світ до ніг твоїх схилю...
•
СПАСИТЕЛЮ
•
Любій мамі від ненародженого малятка
•
ерос
•
Коли замало розмов…
•
СУМ’ ЯТТЯ
•
ЧАС
•
День учителя
•
Яну (коли хвилююсь)
•
після сварки
•
романс
•
До Осені
•
ЗРАДА
Ніби й тісно від думок, а все якось
•
ПЕРЕДЧУТТЯ КОХАННЯ
•
А що було б , якби…
•
Осінь вечірня…
•
сонце у кімнаті
•
помалу старію...
•
відхід
•
що може щаслива жінка?
•
ДИТИНСТВО
•
осіннє мистецтво
•
ЗЛИВА
•
СТАРИЙ ПАРК
•
МОЇМ БАБЦЯМ
Такий квітник – монтбреції і ружі –
•
тепер смаки вибагливі...
•
У черзі
•
МІЙ НАЙКРАЩИЙ ВІРШ
•
подаруй мені день...
•
Мамі приреченої дитини…
•
НЕЗДУЖАЮ…
•
двічі в одну річку...
•
хустка
•
а що у мене ще було в житті...
•
якби ви знали...
•
нап'юся щастя...
•
збирається на дощ...
•
де еліта нації...
•
схожі...
•
НЕРОЗТРАЧЕНА НІЖНІСТЬ
•
про себе
•
я не навчилася творити...
•
Дозволь
•
багато їх...
•
глибока ніч...
•
ВЕЛИКА ЛЮДИНА
•
СУМ ЗА ДІАЛЕКТАМИ
•
прокидається дім...
•
під настрій
•
ПОЧАТОК
•
Той сірий дощ...
•
Не виховуй мене...
•
СУЧАСНИК - ПОЕЗІЇ
•
свобода повна...
•
згасає серпень...
•
СКЛАДНІ СТОСУНКИ
•
ФЛІРТ
•
ПОЧАТОК ЛІТА
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Непомітно і тихо відступить за обрій тепло.
Змерзне місяць-світляк та далекі-далекі сузір'я.
Змерзне місяць-світляк та далекі-далекі сузір'я.
Ластиться море до ніг, мов кіт,
Берег плететься ззаду.
Берег плететься ззаду.
Нічні дощі липневі монотонні,
Втрачають голоси в густому листі.
Втрачають голоси в густому листі.
Тільки ти не забудь ту романтику голих плечей,
Хвилі перших торкань і збентежений погляд чекальний.
Хвилі перших торкань і збентежений погляд чекальний.
Десь попід снігу вологоцвітом,
В норах карпатських звірів,
В норах карпатських звірів,
От ніч абсолютна пливе у твоєму вікні,
Ти віриш чи ні - у ній я помалу зникаю
Ти віриш чи ні - у ній я помалу зникаю
Дні, коли ледве сповзаєш з ліжка,
Ночі, коли ти не можеш спати,
Ночі, коли ти не можеш спати,
Зранені душі - покльований градом дах,
Зранені пальці - від потисків рук нещирих,
Зранені пальці - від потисків рук нещирих,
Ця майжевесна засніжена,
І заспане сонцеоко,
І заспане сонцеоко,
Я вмію тебе упіймати, пташко,
Руками, поглядом, сіттю, врешті.
Руками, поглядом, сіттю, врешті.
В раптовий холод і думки повільні.
Всі квапляться до світла та вогню.
Всі квапляться до світла та вогню.
Це як впасти останнім горіхом на втомлений жовтень
І лежати, лежати і мерзнути сильно під вечір.
І лежати, лежати і мерзнути сильно під вечір.
Зловити б отак, зловити б це літо за хвіст,
Як ловлять за хвіст яскравих повітряних зміїв.
Як ловлять за хвіст яскравих повітряних зміїв.
Назвати її самотньою було б неправильно,
Бо ж у неї велика родина.
Бо ж у неї велика родина.
Сьогодні дощ періщив уночі.
І хто я тобі? Коротка пряма стежина.
Де сонце кольору міді, а небо висить на шпилі
Старої-старої вежі, що схожа на парасолю,
Старої-старої вежі, що схожа на парасолю,
Десятирічне сонце угорі
За витівками нашими встигало
За витівками нашими встигало
Цей день - жовтогарячий абрикос,
А після її відходу портфелик лише зостався
В квартирі, яка належить живому комусь давно.
В квартирі, яка належить живому комусь давно.
Починається день, білий-білий, немов молоко:
Синій неба окраєць, а решта –самі тільки квіти.
Синій неба окраєць, а решта –самі тільки квіти.
Дихає товща моря спокоєм благодатним
Риби блакитноокі злегка гойдають штиль.
Риби блакитноокі злегка гойдають штиль.
На мідних струнах сонце догорить,
Підморгуючи приморозкам зрідка,
Підморгуючи приморозкам зрідка,
Мертві окопи першої світової
З космосу видно й досі,
З космосу видно й досі,
Коли ти побачиш доволі, щоб знати усе,
І сумнів повзтиме, як нерв надокучливий, тілом,
І сумнів повзтиме, як нерв надокучливий, тілом,
Починається час: розпланований ранок миттєвий,
Не забути блокнот, парасолю, себе і берет,
Не забути блокнот, парасолю, себе і берет,
День намріяв липневу спеку,
Ледь притомний рясний квітник,
Ледь притомний рясний квітник,
Забувають серця, рукавички і решту дрібниць
У місцях, де годинники сплять і дощі не голосять,
У місцях, де годинники сплять і дощі не голосять,
Поховаймо її. Припадімо усі на коліна.
Ця земля – ледь жива. Почалася остання хода.
Ця земля – ледь жива. Почалася остання хода.
Колись ми були молодими птахами,
До неба - крилом подати.
До неба - крилом подати.
А ти мене згадай, коли у сни
Скрадається лавандовий світанок,
Скрадається лавандовий світанок,
Певно, важко, хатні демагоги,
В соцмережах соцбої зчиняти,
В соцмережах соцбої зчиняти,
Заховайся, збережися, підожди.
Так ховалась би пташина від біди.
Так ховалась би пташина від біди.
І ти, і я – усі ми полотно,
Однакове, напнуте нерухомо.
Однакове, напнуте нерухомо.
Посівали сьогодні. Хлоп*ята ходили
Від осель до осель, від родин до родин.
Від осель до осель, від родин до родин.
Ця темінь затоплює все: і холодні рови,
Й скелети споруд, і дороги без назви і цілі.
Й скелети споруд, і дороги без назви і цілі.
Ну, хто про тебе думає? Ніхто.
Ти там не сам, один – хіба то воїн
Ти там не сам, один – хіба то воїн
Ця ніч – моя!
Усім до неї - зась!
Усім до неї - зась!
Нічого не питай мене. Я тут.
Ти знаєш все, а більшого – не вільно.
Ти знаєш все, а більшого – не вільно.
Я купила літо на розпродажу
Між липких потрісканих бросквинь,
Між липких потрісканих бросквинь,
Лезами безвісти завтра лягає в ноги,
Місяць визиркує, гострий, неначе злість,
Місяць визиркує, гострий, неначе злість,
Вже літак. One way ticket, звісно.
Неповернення обрій твій.
Неповернення обрій твій.
На вулиці ллє. Мов ляпас, водиця хлеще.
Замокли давно травневих дерев плащі,
Замокли давно травневих дерев плащі,
Ці весни давно вже, давно не тобі.
Що візьмеш у руку з буяння пустого?
Що візьмеш у руку з буяння пустого?
Запеклося нутро – лиходії пройшли напалмом,
Ворушились могили від їхніх смердючих слів.
Ворушились могили від їхніх смердючих слів.
Роса на цвіті – сльози Зульфії,
Що блискітку згубила ненароком.
Що блискітку згубила ненароком.
Весна ще дика і ще холодна.
Шевченку двісті.
Шевченку двісті.
А з рани на тілі, червоної та на білім,
Збігає свобода – доріжка липка на брук.
Збігає свобода – доріжка липка на брук.
Мій сивий граф заходив на чайок.
Я оббиваю підбори у метушні,
Я ризикую вдруге у сад не встигнути.
Я ризикую вдруге у сад не встигнути.
Внизу – туман, дорога, Сколе.
Ці сходи – униз,
Таким безконечним віялом.
Таким безконечним віялом.
Крильця метеликів гінкго, пласкі, жовті,
Стовбур обліплять всенький і кожну гілку.
Стовбур обліплять всенький і кожну гілку.
Ще в кожному городі благодать,
Минає липень, минає липень
Як же тебе багато, м’якого, теплого.
Ми теревеним, так розмірено дихаєм
Ми теревеним, так розмірено дихаєм
Це життя – одноразовий шприц, старенький.
Мікросон і зупинка швидка на каву.
Мікросон і зупинка швидка на каву.
Цілує тисячами цілунків,
Цяткує тисячами цяток
Цяткує тисячами цяток
Давай-но кружляти понад шпильками веж,
Давай-но літати над складками вулиць.
Давай-но літати над складками вулиць.
Хтось нарешті зачинить ці білі небесні дверцята?
Буває, так собі живу…
Аби не гірше.
Аби не гірше.
Повигорали зорі в рушнику
І ріже обрій вранішню хлібину.
І ріже обрій вранішню хлібину.
Пагінців і бруньок обнова
Надихає іти вперед,
Надихає іти вперед,
Коні крешуть копитами
Ну ось. Нарешті.
Коли в тобі заплаче немовлям
Той тихий птах, той безборонний смуток,
Той тихий птах, той безборонний смуток,
Під м’якесеньким листочком,
Між трави і квіточок,
Між трави і квіточок,
Напад раптовий цей вітер, майже злочин.
Рвучко і сліпо шматує, вогнем пече.
Рвучко і сліпо шматує, вогнем пече.
Я у тому човні,
Палає ватра. Жовта і гаряча.
Будень як будень.
Як був і як буде.
Як був і як буде.
А знаєш, час, напевно, захмеліти -
Відчуваєш перші холоди?
Як роки, вони пробрали плечі.
Як роки, вони пробрали плечі.
Я посиджу сама.
Або ще в товаристві мовчань.
Або ще в товаристві мовчань.
У тих садах, де ми були удвох,
Дерева п’ють своїм корінням вина,
Дерева п’ють своїм корінням вина,
А червень – юнак під вусом.
Ще трішечки недозрілий,
Ще трішечки недозрілий,
Два кроки в осінь і тільки один – у літо.
Вересень вивчив лише отакий танок.
Вересень вивчив лише отакий танок.
Не пишеться…
Не спиться у рядку,
Не спиться у рядку,
Я політи-комп’ютеризована,
Покинути тебе. І повернутись в себе.
Трава як трава. Билинка.
Планета Осінь у пожухлих травах,
На берегах вселенської ріки,
На берегах вселенської ріки,
Я відразу прошу: ти надовго мені не зникай,
Бо на кого залишиш таку перестиглу й солодку?
Бо на кого залишиш таку перестиглу й солодку?
Певно, рядкам затісно
Жити в моїх емоціях.
Жити в моїх емоціях.
Ну, що тобі, мій шаблезубий звіре?
Живе в нутрі прадавній архетип
Живе в нутрі прадавній архетип
Якось незвично лукам в галасі вечоріти.
Непрохана зима. Мовчать дерева голі.
Звичайно, потім буде звук, та спершу світло.
Його, блакитне і тонке, наднесло вітром.
Його, блакитне і тонке, наднесло вітром.
Східцями вгору… Вдихну нерухоме повітря.
День зачаївся і тихо назовні один,
День зачаївся і тихо назовні один,
Привіт, мій любий, день тебе втомив.
Нарешті вдома. Сядь, побудь зі мною.
Нарешті вдома. Сядь, побудь зі мною.
Не помсти, не згуби тобі бажаю,
Не вічного штилю.
Не вічного штилю.
Вже Час – не час, а просто швидкість світла.
Зникає за лаштунками планет.
Зникає за лаштунками планет.
Сон це, напевно,
Не може такого бути!
Не може такого бути!
Що ж, я така, як всі.
Не краща і не гірша.
Не краща і не гірша.
Дні пролітають кулями з пістолів.
Вчорашня втома заповзає в нині,
Вчорашня втома заповзає в нині,
Потепліло.
І знов довелося жити.
І знов довелося жити.
Люто?
Ой, люто.
Ой, люто.
Ти такий, як тоді. Що ж, часи-бо подібні завжди.
Декорації змінні. А в тебе (ти ба!) і незмінні.
Декорації змінні. А в тебе (ти ба!) і незмінні.
Як мислиш, чи зникне потреба кохати?
А що, як у когось настане швидше
А що, як у когось настане швидше
Не треба слів. Вони такі важкі,
Їх зносити щодня – німіють руки.
Їх зносити щодня – німіють руки.
Звичайна жінка порухом одним
Розв’язує і припиняє війни.
Розв’язує і припиняє війни.
Така облізла, несмілива , квола…
Тобі лиш воду із джерельних цебер,
Тобі лиш воду із джерельних цебер,
Щастя на смак – то яблука і цинамон,
Пудра цукрова, посріблена ложка чайна.
Пудра цукрова, посріблена ложка чайна.
Новини. Телевізор. Ти – в екрані.
О восьмій, в найефірнішій порі.
О восьмій, в найефірнішій порі.
16 і 43…
Дорога була не ваша.
Дорога була не ваша.
Як тільки повз пройде нова спідниця,
В тобі вже прокидається мисливець.
В тобі вже прокидається мисливець.
Бачиш кульку скляну, бачиш?
То, моя люба, січень.
То, моя люба, січень.
Різдвяна шопка. Спогад про подію
В печері вифлеємській. Знов Дитя
В печері вифлеємській. Знов Дитя
Близько небо і янгол близько,
Кілька слів написати – торкатись сувоїв тканин,
Як Шанель, шаленіти від складки, пропорції, шпильки,
Як Шанель, шаленіти від складки, пропорції, шпильки,
Замість будь-що сказати - помовчіть.
Вгамуйте каламутну склянку з болями.
Вгамуйте каламутну склянку з болями.
Знаєш, насправді важливо дуже,
Люди щоб поруч були небайдужі.
Люди щоб поруч були небайдужі.
Там древні склепи, скошені хрести,
Там надписи короткі долю вмістять.
Там надписи короткі долю вмістять.
Дощик виводить соло.
Калюжно і парасольно.
Калюжно і парасольно.
Трапляється, що майже без причини,
Як хвиля, раптом з’явиться печаль.
Як хвиля, раптом з’явиться печаль.
Горить свіча…Не гасне вже роки.
Відкриті очі скинутих в провалля.
Відкриті очі скинутих в провалля.
Одна невеличка пухлина – пропав у піску
І, голос зірвавши стоп-краном, шепочеш молитву.
І, голос зірвавши стоп-краном, шепочеш молитву.
Все логічно, циклічно і ще… Я не знаю, як.
Не задихнись завчасно,
Кваплячись в інший вимір.
Кваплячись в інший вимір.
Маєш час на мовчання?
Просто будь. Просто слухай.
Просто будь. Просто слухай.
Знаєш, там, між небом і землею,
Сутужні часи, братику.
Все рідше життя радує.
Все рідше життя радує.
В хандру монохромну вривається осінь.
І барви дає растрові.
І барви дає растрові.
До біса деонтологію!
Все вже тепер відомо.
Все вже тепер відомо.
Я цілий світ до ніг твоїх схилю,
Присплю серпанком спокою тривоги,
Присплю серпанком спокою тривоги,
Що моє життя перед тобою?
Ледь помітна блискітка на мить.
Ледь помітна блискітка на мить.
В твоєму лоні я було зернятком,
Плодом любові двох безсмертних душ.
Плодом любові двох безсмертних душ.
Влови мій настрій. Прагну день у день.
Злетіли дні, як птиці. Вже й не видно.
А ми з тобою поруч стоїмо.
А ми з тобою поруч стоїмо.
Сказати як? Не уявляю…
Я прокрутила в голові
Я прокрутила в голові
Раніше час не так минав.
І безліч справ цей день вбирав,
І безліч справ цей день вбирав,
Тебе вітає нині цілий світ
І бубонить щось про невтомну працю.
І бубонить щось про невтомну працю.
Я б клубочком згорнулась і тихо-тихо
Завмирала б і слухала б, як ти дихав.
Завмирала б і слухала б, як ти дихав.
Треба ж буде побачитись.
Якось незграбно пробачити.
Якось незграбно пробачити.
Доторкнись до моєї душі дуже ніжно,
Щоб не стало нам згодом ні гірко, ні смішно.
Щоб не стало нам згодом ні гірко, ні смішно.
Ну, що ж, заходь. Бо ти вже господиня.
Оце наш сад. Тут льох. Отам комора.
Оце наш сад. Тут льох. Отам комора.
Ніби й тісно від думок, а все якось
Придумай мені покої,
В яких би усе збувалось.
В яких би усе збувалось.
Згоріли всі комп’ютери на світі.
Щез інтернет. Настав вселенський крах.
Щез інтернет. Настав вселенський крах.
Майже не чути гілочки хрускоту,
Квапиться в нірку їжак.
Квапиться в нірку їжак.
Я так люблю, як сонце у кімнаті
Удосвіта прийде мене будить:
Удосвіта прийде мене будить:
Помалу старію. Мені щось не сумно від цього.
Розмірений спокій моїм співрозмовником став.
Розмірений спокій моїм співрозмовником став.
Коли мені буде вісімдесят,
(Бабуня – яблуко печене),
(Бабуня – яблуко печене),
Що може щаслива жінка?
Ну, майже все. Запевняю.
Ну, майже все. Запевняю.
Видніється світанку силует,
А ніч заснула в зорянім намисті.
А ніч заснула в зорянім намисті.
Вночі над містом зірок намисто.
Враз небо подивилося униз
І блимнуло лілово-сірим оком,
І блимнуло лілово-сірим оком,
Цей парк завжди чекає на людей.
Стоїш, мовчиш. По-справжньому щасливий,
Стоїш, мовчиш. По-справжньому щасливий,
Такий квітник – монтбреції і ружі –
Тепер смаки вибагливі, аж страх!
Тепер все більше лобстери і суші.
Тепер все більше лобстери і суші.
Вітаю. Не змінились. Молодчина.
Як діточки? Ростуть? Летить життя.
Як діточки? Ростуть? Летить життя.
Мій найкращий вірш - моя сім’я.
Геніальне виглядає просто.
Геніальне виглядає просто.
Подаруй мені день
У тісному конверті
У тісному конверті
Не слухай їх.
Тобі не буде легше.
Тобі не буде легше.
І знову дощ пере на клумбах квіти,
Я в подушках, ув’язнена, лежу.
Я в подушках, ув’язнена, лежу.
Вдруге заходжу у ту саму річку…
Ті ж береги і така ж каламуть,
Ті ж береги і така ж каламуть,
Колись давно, ще на своє весілля,
А що у мене ще було в житті?
Оця любов. Моя єдина шкіра.
Оця любов. Моя єдина шкіра.
Якби ви знали, як воно писалося!
Важкі пологи – двічі сходив день.
Важкі пологи – двічі сходив день.
Нап’юся щастя. Щедро. Досхочу.
Джерельно. Буду дихати тобою.
Джерельно. Буду дихати тобою.
Збирається на дощ - і все заметушилось.
Якихось п’ять хвилин, а встигнути би скрізь.
Якихось п’ять хвилин, а встигнути би скрізь.
Де еліта нації, скажіть?
Де уми Франкової породи?
Де уми Франкової породи?
Схожі. З тобою ми цілу вічність.
Сходи відносин такі циклічні.
Сходи відносин такі циклічні.
- Жила – була ніжність, така нерозтрачена.
Для нас, надсучасних, це диво небачене.
Для нас, надсучасних, це диво небачене.
Я буваю різка. То й що ж?
І ножем має бути хтось.
І ножем має бути хтось.
Я не навчилася творити.
І не навчусь таки, напевно.
І не навчусь таки, напевно.
ДОЗВОЛЬ
Дозволь собі дивитися на небо,
Дозволь собі дивитися на небо,
Багато їх - нікчемних, та на тронах -
Було і буде - не перелічить.
Було і буде - не перелічить.
Глибока ніч. Вже навіть тиша спить.
Я у вікні прозорим силуетом.
Я у вікні прозорим силуетом.
Велика людина – не та, що сидить
В салоні авто шкіряному.
В салоні авто шкіряному.
Креденц – по-сучасному «буфет»,
А тарелі – то великі блюда.
А тарелі – то великі блюда.
Прокидається дім…
Потягнувся ще заспаний промінь,
Потягнувся ще заспаний промінь,
Трапляється, що майже без причини,
Як хвиля, раптом з’явиться печаль.
Як хвиля, раптом з’явиться печаль.
Вже все вляглося на папір,
Давно готове не мовчати.
Давно готове не мовчати.
Той сірий дощ…
Він був-таки блакитним,
Він був-таки блакитним,
Не виховуй мене. Не зоставлю свою автентичність.
Я така, яка є. Ти прийми, а не можеш – покинь.
Я така, яка є. Ти прийми, а не можеш – покинь.
Це, на жаль, нікому не потрібно.
Не тепер. Не так. Не в ці часи.
Не тепер. Не так. Не в ці часи.
Свобода повна!
Щось не так ми зрозуміли.
Щось не так ми зрозуміли.
Згасає серпень. Холодить
Прозора ніч. Темніє плесо.
Прозора ніч. Темніє плесо.
Чуєш – не чуєш,
Все ж казатиму
Все ж казатиму
Овва! Попався? Я й не сподівалась.
Сильце прадавнє: всі жінки – кокетки.
Сильце прадавнє: всі жінки – кокетки.
Тополине пір’я.
Спека дошкуляє.
Спека дошкуляє.