Втер усе, що співає, нове, у порізи старі. Вже от-от заживуть.
Ті, що мохом, що тліють, які ледь молодші ніж я,
а тому добре знані, розвідані й, водночас,
рідкі, невловимі, невидимі.

Перевести б свідомість на витримку довгу
і щоб остаточно. Щоб стала чіткішою суть.
Невагоме і плинне - прозорим, в підсумку стертим.
Розсипано зайве минуле. Мить. Вже клюють.

11/11/11

Можливо, що й твоя з тих душ,
що вміють Всесвіт слухати з кімнати.
І у статичності впізнавши рух
про істину і сутності змовчати,
залишивши сухим перо, незайманою туш.

7.3.11

Присипане корицею,
надмірністю дещиць.
Зкинуте разом з полицею,
візерунком з-під холодних спиць

Слово-саджанець потрапило в поганий ґрунт,
затерпле і несказане. Слово намір.
Без дій. Гливкість характерна. Тут
будильник не дзвенить, ще до сих пір,
а хоч би трохи догори щоб нижче бруд...

і щоб без таємниць,
щоб не прикрите плащаницею,
щоб день настав і долілиць упало все прив'язане,
й душа наповнилась з торицею.

30-8-11

Зелений чай-Акаї, халва.
Один. Де сховалось два?
Амазонських трав танок плюс патока,
цукровий сироп,
олійне насіння.
Хруст осені, листя/лушпиння.
Невагомий стан. Вкрай.
В очах блиск. Стоп.
Зелений. Халва. Акáї-чай.

18.11.2010

Снів як перснів, проте не з матерії, радше,
з більш важливих складових, тих,
що лиш сама знаєш, в темпі адажіо,
піано по гучності, так, щоб не збудити усіх
хто вже спить, але й так, щоб цікаво
і, звісно, що наживо.

2010

Чим далі, тим в густіші нетрі думок
спрямовуються уваги потуги, в
те місце, той ліс, останній прихисток
див. Усвідомлюю, сам не хотів
визнавати раніше, вважаючи актом наруги,
заглиблення в себе, як це не звучить.

В пошуках зовнішніх, хибних, мов
дурень наївний, йшов по стежині,
не чув як тремтить
моє серце
й не бачив як вгрузли вже ноги
у пил старих помилок.
Погляд спрямовував вгору,
на сонце, на те, що сліпить.
І от, здавалось ще мить й
затерпла душа не горітиме блиском очей
вже ніколи. Втім, не вперше ось так,
світанкам початок з безсоння ночей.
Що тепер?
Вкотре виписую з себе слова
на папір, на людей.
Інакше ніяк. Інакше зачинені двері,
а так змінився на приязнь
гавкіт собак
й немовби з'явився союзник на сцені
внутрішніх пошуків, війн та містерій.

2010

Тихіше гамору синиць,
ледь чутно. Торкнулась
крилами й хвостами. Запаморочила,
на мить, чутливими вустами.
Уся сукупність таємниць
і сутностей пройшла крізь ґрунт -
тепер на дні криниць.

Схоже, ще б дещицю нам, і,
танець грому й блискавиць
розворушить серця на свіжості ковток,
на бунт!

І сльози б потекли з очей,
бо вперше світ пізнали
й сприйняли увесь абсурд речей,
й згадали як тремтіли...
тихіше гамору синиць.

2011

Осіннього ранку proprium:
перехоплює подих.
Вакуум простору, стискається в сум.
Мох старих стріх.
Туманом склеїв легені.
І рух сповільнився, і серце
вже здатне на струм.

2011