Чим далі, тим в густіші нетрі думок
спрямовуються уваги потуги, в
те місце, той ліс, останній прихисток
див. Усвідомлюю, сам не хотів
визнавати раніше, вважаючи актом наруги,
заглиблення в себе, як це не звучить.

В пошуках зовнішніх, хибних, мов
дурень наївний, йшов по стежині,
не чув як тремтить
моє серце
й не бачив як вгрузли вже ноги
у пил старих помилок.
Погляд спрямовував вгору,
на сонце, на те, що сліпить.
І от, здавалось ще мить й
затерпла душа не горітиме блиском очей
вже ніколи. Втім, не вперше ось так,
світанкам початок з безсоння ночей.
Що тепер?
Вкотре виписую з себе слова
на папір, на людей.
Інакше ніяк. Інакше зачинені двері,
а так змінився на приязнь
гавкіт собак
й немовби з'явився союзник на сцені
внутрішніх пошуків, війн та містерій.

2010