За вікном ХХІ ст. прогрес впевнено набирає обертів. У нас є все: модний одяг, шикарні автомобілі, екзотичні страви, цікава техніка, все…та чи дає воно нам щастя?! Життя на землі змінюється, а разом з ним змінюємося і ми. Подивіться навкруги: хто вас оточує?! – це самозакохані, егоїстичні, корисливі, високо мірні, невдячні люди, правда не всі, але на жаль більшість. Молодь не поважає старших, алкоголем і іншим брудом псує своє здоров*я, ніхто не думає про майбутнє, попереду ж усе життя. А я вважаю потрібно задуматися зараз над своїми вчинками, щоб потім , у майбутньому, не жаліти, і жити повноцінним, щасливим життям.

З лікарні вибіг засмучений хлопець, він знервовано крокував до своєї автівки, а на очах бриніли сльози. Та на жаль вони не були причиною радості навпаки, ці краплини солоної води ранили серце, мучили душу і несли в собі страшну тайну.

Сонце виглянуло з за обрію. На землі розпочався новий день. Правда не в усіх він новий, у декого ці дні, ранки, і ночі як розпочиналися, так само і завершувалися.
Денис ледве піднявся з дивана, йому здавалося що земля йде кругом, все тіло боліло, хотілося пити, пити і ще раз пити якби міг випити океан так , напевне б і сталося. Він робив крок за кроком переступав не рухомі і повні алкоголю тіла друзів, та тих кого бачив вперше. Нарешті дійшов до кухні, там панував суцільний розгардіяш, побитий посуд, порожні бутилки і зовсім бідний холодильник, де ще вчора повно їжі. То була не квартира - руїна, вона наскрізь проникла ароматами вчорашньої марихуани, табаку і всякої гиготи, яку компанія дружньо курила на м*ягкому маминому дивані. Це не перша вечірка у його житті, але кожен раз як перший, Денис почував себе жахливо, і може десь в голові пролетіла думка: « а не пора закінчувати з цим?!!!» - та на жаль це була тільки думка, у п*яній голові молодого хлопця. Він присів на високий стілець, подивився навкруги, байдуже скривив лице і впав ним, прямо у тарілку із креветками. Денис бачив десь сьомий сон, коли додому повернулися батьки…

Море, воно – чудове. Сонце, пляж, пісок, а основне довгожданий відпочинок. На кінець Марта з чоловіком вибралися на курорт. Спочатку одруження, неабиякі успіхи в бізнесі, потім дитина, це все займало багато часу, і його катастрофічно не вистачало на них самих. Та пройшли роки, син підріс, тепер вже багато клопоту не принесе, здавалося їм, і компанія не пропаде за тиждень, от вони й вирвалися з повсякденності. Та напевне не очікували того, що побачили, коли великі двері показали ще не відому сторону життя їхнього любимого синочка.

Марта зловилася за серце, воно так розхвилювалося, вистрибувало, Артем заспокоював дружину і не міг повірити у побачене. Спочатку здалося що їх пограбували, та коли зайшли в середину і побачили Дениса, живого, не ушкодженого, п*яного і щасливого, закипіли від люті. Батько підняв такий шум що всі, в один момент кинулися навтьоки, а син і надалі спав навіть не моргнувши оком. Спантеличинана і засмучена мати підбігла до Дениса, вона хотіла все вияснити та син зовсім не зважав, тоді за виховання взявся батько. Він був настільки розлючений, що здавалося Денису не жити. Батько підійшов до сина взяв його за ковнір і почав трусити, та хлопець всього лиш відкрив очі, а сказати хоча б одне слово йому все ж не вдалося. Артем кричав, спочатку на сина, потім вже й на Марту, мовляв так вона його виховала, а жінка плакала, і раз у раз схлипувала глянувши на солодко спавшого Дениса…

Ось і сонце заховалося, вийшов чарівний місяць на небі палали яскраві зорі, а у квартирі Мартинових розгорався скандал. Денис нарешті прийшов до себе, йому було дуже погано,
- Здається перебрав, треба закінчувати з такими вечірками, - подумав хлопець, він зовсім нічого не пам*ятав. Ні того, що було вчора вночі, ні того, що сталося сьогодні вранці. Денис піднявся з ліжка:
- Треба попребирати, завтра повертаються батьки, якщо вони таке побачать, їхнє серце не витримає, а моя і так важка голова спухне від батьківських нотацій.
Та коли, він тільки вийшов з кімнати і побачив матір, не знав що робити, де діватися, зразу втікати чи подивитися що буде далі, хлопець старався щось пригадати та марно, все мов у тумані.
- Синку, що тут сталося? – мамині очі були червона від сліз, в ту хвилину серце Дениса стиснулося, йому стало соромно.
- Що сталося? Ти ще питаєш що сталося? Хіба не ясно? Наш любимий синочок вирішив розгромити квартиру, те, що ми наживали всі ці роки, жити в своє задоволення, пити, курити в наш час, це… як там у вас говорять « кльово » так?! - батько кипів від злості, в середині все обірвалося і чоловік вперше підняв руку на сина. Денис від неочікуваного удару розвернувся на 180 градусів і відлетів до дверей вітальні, швидко підірвався на ноги, схопив куртку і вибіг з квартири. Він гуляв парком, йшов довгою, ледве освіченою вулицею, дивився на зоряне небо і згадував своє дитинство, підлітковий вік, і теперішнє…

Денис народився влітку, коли завжди усміхнене сонечко дивилося згори і кидало на кожного ніжний, теплий промінчик. Він ріс веселим, щирим, добрим і дуже активним хлопчиком, батьки раділи своєму маленькому чуду, адже так довго чекали його народження. Денис був пізньою дитиною, Артем з Мартою займалися бізнесом, кар*єрою, і не помічали як швидко йде час, але одного осіннього ранку Марта повідомила, що вона вагітна. У неї були деякі проблеми, у 35 організм уже не той і здоров*я погіршилось, вона ледь не втратила можливість стати матір*ю, та разом з чоловіковою підтримку, любов*ю все подолали, і на світ народився здоровий хлопчик. Мати проводила весь свій вільний час з сином, а от батько йшов зранку, приходив пізно вночі, збиралися вони всією сім*єю тільки в неділю. Маленькому Денису не вистачало батьківського тепла, любові… Син підростав його вихованням надалі займалася мати, віддавала все своє тепло, виконувала кожну забаганку, та не знала що це тільки зіпсує його.

У 6 років Дениско пішов до школи, був чемним хлопчиком, гарно вчився, не бешкетував, та завершилось це дуже швидко. У п*ятому класі він зовсім відбився від рук, часто робив шкоду з однокласниками, не один раз так, ніби не хотячи осколки, від величезного вікна у гардеробі падали на підлогу, і по гімназії розносився дикий шум, зривав уроки, одним словом був професіональним бешкетником. Через це часто маму викликали до школи, у навчанні з*їхав, робив що хотів, і не думав змінюватися.
Та після одного з відвідин Житомирської гімназії, непритомну Марту відвезли до лікарні. Їй стало зле, вона дуже любила Дениса, переживала за нього, та не могла вже це витримати, ні вона, ні її серце.
Батько нічого не знав про поведінку сина, кожного вечора на запитання, «як справи?» ,він чув одну і ту саму відповідь.
- Все добре тату. – чоловік був надто заклопотаний своїми справами, а мати і не хотіла турбувати його.
Денис любив своїх батьків, а особливо матір, і коли він дізнався про той випадок, почав змінюватися, щось неземне заставило його вдягнути маску хорошого сина, та під нею й надалі скривався той самий непримиренний юнак, який тепер проживав два життя, одне було для батьків, друге для себе. Успішно закінчив школу, поступив в університет, і почав жити по правилах студента. Кожен вечір Денис непомітно виходив з квартири, і гуляв до втрати пульсу, а над ранок прокрадався у свою кімнату і знесилено падав на велике ліжко. Спав пару годин, після прокидався від аромату запашної маминої кави, снідав і знову спішив в універ, а далі все йшло як по плану. Алкоголь, дівчата, інтенсивний ритм життя і незмінний графік. Це все зовсім зіпсували здоров*я хлопчини, його очі завжди були червоні, тіло знесилене, неначе його нафарширували ватою, хотілося спати, на кожному кроці засинав, і навіть встигав побачити сон, але він продовжував гульбанити. І здавалося ніщо не заставить задуматись його над таким способом життя, до одного дня.

Саме сьогодні батьки вперше побачили свого сина в такому стані, і Артем, тато, вперше вдарив Дениса, цієї ночі хлопець також вперше задумався на своїм життям. Йому було соромно за скоєне, адже батьки робили все для нього, а він нехтував тим, не зважав, не цінував і не беріг, став жорстоким егоїстом, але десь всередині йому заболіло. З його очей покотилися маленькі сльози, хлопець весь цей час злився на батька, злився, на те, що він зовсім не проводив часу з сином, можливо тому й капостив, і батькам і собі, але ж він вже не дитина…
- Нарешті зрозумів, подорослішав! Та як дивитися в очі мамі? Що сказати тату? Що робити далі? – думки не давали спокою, а на дворі робилося все холодніше, подув морозний вітер, заморосів осінній дощ, і ноги самі привели до батьківського порогу.

Артем з Мартою сиділи на кухні біля вікна, пили гарячий чай і з нетерпінням виглядали сина. Вони простили йому все, мріяли, щоб повернувся, розуміли, що й самі винні, хотіли, щоб і син простив їм теж. Залунала ніжна мелодія дзвінка, батьки швидко підхопилися і побігли відчиняти двері. На порозі стояв Денис, він винувато опустив голову і тихо промовив:
- Простіть дорогі, не знаю що мені сказати, я довго думав, і все зрозумів. Буду змінюватися як не як скоро 20 і…
- Так і ми б хотіли ще побачити внуків,- підхопив спантеличений батько.
Денис усміхнувся, і в той момент зрозумів, яка в нього чудова сім*я. Все змінилося, налагодилось, а ще в його житті появилося кохання. Денис полюбив дівчину з першого погляду, побачив і зрозумів : вона – та, єдина. Така хороша, симпатична, добра і щира, мила і просто чудова. Кохання окриляло, дарило щастя, ніжність і тепло, світ неначе зупинявся, а в ньому існували лише вони двоє, це було дійсно фантастично. Хто кохав, реально відчував усі ті емоції і почуття, розуміє про що йде мова.

Неупинно біжить час, теперішнє стає минулим, а майбутнє готує здається нереальні події. Через рік після знайомства з Діаною, Денис вирішив, що потрібно якось закріпити їхні стосунки, тому в той день хлопець завітав додому з чудовим настроєм, і блискавичною ідеєю. Дівчина саме готувала запашний обід, коли через вікно побачила свого коханого. На обличчі засвітилась посмішка, і вона швиденько побігла на зустріч Денису. Він був чуть чуть схвильованим, все ж таки не кожен день освідчується, і трішки збентеженим, забув все, що хотів сказати, стояв перед нею як дерево навіть не обійняв. Діана уже було б злякалася, коли хлопець ледь видавив пару слів:
- Я хотів, щоб все було не так, але враховуючи очевидний факт, - руки в нього трусилися, з боку виглядало це не як освідчення, швидше за все, як переляк, і неймовірний страх,
- Хочу попросити твою руку і серце, на вічне зберігання, дарувати тобі любов, тепло я все віддам лиш, би ти була зі
мною, - зібрався з думками і промовив заповітні слова.
В очах дівчини запалала іскра, посмішка не сходила з обличчя, а по щоці котилася сльозинка, від простого, жіночого щастя. Через місяць вони побралися, зіграли чудесне весілля, гості були дуже раді за молодят, бажали всіх благ і діточок, як на небі зірочок, ось так почалося їхнє сімейне життя…

Діти – це світло для батьків, це наше майбутнє, це все, само вони дарують неземне щастя. Денис з Діаною мріяли про близнят, вони дуже хотіли, щоб у квартирі нарешті залунав веселий дитячий сміх, але щось йшло не так…
Дівчина перевірялася, здавала безліч різних аналізів, та в котрий раз їй повідомляли:
- Ви, здорові, можливо проблеми у чоловіка? – вона боялася сказати таке коханому, боялася, що він розізлиться, не зрозуміє, не захоче й слухати, та вже час було щось робити.
Діана розказала все Марті і та пообіцяла поговорити з сином. Розмова вийшла важкою, ну як і передбачувалося, та Денис все ж погодився відвідати лікарню.

Цей похід запам’ятається йому надовго, тоді Денису сказали неймовірно жахливу новину:
- Вибачте, нам дуже шкода, але ви ніколи не будете мати дітей… - ці слова безжально лунали в голові, все голосніше і голосніше, руки у хлопця трусилися, серце і душа рвалися на мільйони маленьких кусочків, сльози котилися, завдавали страшного болю. Світ неначе перестав існувати, потемніло в очах, все здавалося просто страшним сном, але це була реальність, жорстока, руйнівна реальність, яка розбивала все, на своєму шляху.
З лікарні вибіг засмучений Денис, він знервовано крокував до своєї автівки, а на очах бриніли сльози.
- Це я у всьому винен, це ті безглузді, тупі вечірки, це той несамовитий бунтар, який засів у моїй голові і диктував як жити, це все моя вина!!!! що тепер робити…як виправити помилку молодості? дурості?...а час уже не повернути!!! – серце калатало, сльози лилися грозою, в очах блищали блискавиці гніву, гніву на самого себе.
Хлопець сів у чорну mazdu, яка стояла біля входу до лікарні і з усієї сили надавив на газ. Машина зірвалася з місця і полетіла з неймовірною швидкістю, кудись у перед, до чогось незнаного і катастрофічного. На сидінні пасажира сиділа Діана, тремтіла від страху, але боялася запитати що сталося, на чолі виступали краплини холодного поту, руки трусилися, а Денис мовчав:
- Чому? Чому ти, мовчиш, що сталося, куди ми їдемо, поясни? – запитання хотіли вирватися на волю, та дівчина не давала їм такої можливості.
Та Денис не бачив нічого: ні наляканої дружини, ні дороги, ні того, що почав падати дощ, він не збавляючи швидкості летів в обійми смерті, бо жити нема і ніколи не буде для кого…

Біла палата, неприємний запах лікарні, який просто ненавидів Денис, знесилене тіло і пошматована душа, «може помер?» промайнуло в голові, хлопцеві було настільки зле, що просто не хотілося жити. Свідомість нахабно вирвала з пропасті і повернула його до життя, а тоді почали мучити думки:
- Де ж Діана? І що я взагалі роблю в лікарні? Як я сюди потрапив, що в біса сталося? – зненацька його огорнув страх, - вирвані кадри з його життя, як сцени у театрі давали можливість згадати події того дня:
- Жахлива новина, машина, швидкість, дощ…а дальше, дальше, що??? – він нічого не міг зрозуміти, стан шоку, емоції занадто сильно оволоділи його тілом і Денис не помічав тоді нічого, він в ті хвилини просто закрився у собі, і це все призвело до невиправної, страшної катастрофи.

У квартирі Мартинових задзвенів мобільний телефон, його шалений крик наповнив всю кімнату якимось незрозумілим відчуттям. Трубку підняла Марта і від новини, яку їй повідомили працівники ДАІ у неї підкосилися ноги, вона впала прямо на крісло, яке стояло позаду неї і яке врятувало її від удару. Незрозумілий шум почув і хазяїн квартири та коли ввійшов до кімнати дуже налякався, він побачив бліде лице дружини і тремтячі губи, які щось шепотіли:
- Що таке? Марто тобі зле? Може викликати лікаря? – Артем підбіг до жінки і намагався зрозуміти що та хоче йому сказати:
- Денис з Діаною потрапили в автокатастрофу… - ледь вичавили з себе убивчу новину, і зразу рікою потекли сльози, не тільки у Марти, а й у сильного, мужнього чоловіка.
- Треба поїхати до лікарні, дізнатися як там наш Дениско, бо невістка, її уже немає на цьому світі. – І знову, знову, з очей покотилися сльози, біль, страх, жалість, сум і кривава печаль заповнила їхні серця.

Час йде, все змінюється, рани загоюються, залишається тільки рубець на знедоленому серці, який вічно буде нагадувати про ті жахливі події у житті кожного з нас.
Денис розплющив очі, сів на краєчок великого ліжка у своїй не менш великій кімнаті, за вікном розквітало веселкове літо, але тієї веселки ніяк не відчував хлопець. Йому все ще боліло, пройшло пів року, а почував він себе так погано, як тоді. Хлопець винив себе у всьому, що сталося. Адже як би він легше сприйняв ту новину, був би обережнішим і з ними б не сталося трагедії. З очей Дениса часто текла здається кривава сльоза, бо несла все, що відчував хлопець, а це не описати.

Життя швидко біжить вперед воно не збирається чекати на тих, хто відстає… Батьки дуже хвилювалися за Дениса, навіть через два роки після того трагічного дня хлопець ходив наче не живий, та він і не жив. Йому все ще було боляче, і одного дня серце старенької мами вирішило більше не чекати, треба рятувати сина. Артем з Мартою розпочали складну і довгу розмову:
- Синку, ти ще зовсім молодий, тобі ж тільки 23 все життя попереду, живи, скільки можна так себе мучити? І нас? Ми невічні, а покидати тебе так страшно? І внуки, подумай про своє майбутнє – коли Денис почув слово «внуки» світ неначе став догори дригом, в голові запаморочилось, ніхто так і не знав чому і що сталося в той день, ніхто не знав, що повідомили Денису результати, всі забули про це, не було часу, але він, він не забув і ніколи не забуде.
- Мамо, тату, сьогодні я скажу все що ці роки тримав у собі, адже ви і так з часом дізнаєтесь. Два роки на зад ми з Діаною поїхали до лікарні по аналізи, і мені повідомили, що я ніколи не матиму дітей, не можу… Глибока печаль засліпила очі, нічого не бачив нічого, і так навіть не пам*ятаю як саме, сталося невиправне… - Денис сумно скривився, затремтів голос, огорнув новою хвилею старий біль.
Коли син розказав те, що так довго його мучило батьки спочатку не знали як йому допомогти, а потім зрозуміли що тут вони безсилі, допомогти зможе тільки всемогутній Бог.
День і ніч проводили в молитві, і знаєте, справи пішли на краще, Денис неначе ожив, почав помічати людей навколо себе, почав знову відчувати ніжний подих вітру, і тепло яскравого сонечка. Хлопець відвідував церкву, відмолював гріхи, а в нього так, як в кожного їх на жаль багато. Одного дня Мартиновим повідомили про чудодійне джерело, в далекому селі і про стареньку церкву біля нього. Туди їхали з всієї країни, воно допомагало, робило чудеса, «а може і Денису допоможе?» - скрикнула віруюча мати, Артем усміхнувся, надія ще жива.
Зранку Денис відправився у дорогу і якраз до вечора прибув у маленьке село. Люди там жили просто неземної доброти, прийняли як рідного, зігріли, нагодували. Він залишився жити в баба Каті, допомагав по господарстві, і робив життя старенької веселішим. Його вона прийняла як внука, полюбила, молилася, щоб Господь Бог допоміг хлопчині. Жити стало трішки легше, та спогади все одно тривожили. Він не знав як бути дальше, не хотів іншої дружини, бо кохав Діану, всім своїм єством, а вона, щоб сказала вона, думав і в голові залунав голос, почулися думки, не його, неначе кохана говорила, прислухався:
- Ти любиш мене, а я вічно любитиму тебе, ніщо, навіть смерть не розлучить ніколи, я завжди буду біля тебе, знай. Та жити тобі треба, виховувати діточок про яких ми так мріяли, жити, чуєш?? Тобі потрібно жити во ім*я твого до мене кохання… - не знайомий голос стихав, серце стискалося, а розум говорив Діана права, все буде добре.
- Спасибі тобі Боже, за все, прости мене, я грішний, не чистий, але каюсь… Денис впав на коліна, і простягнув руки до маленької ікони розп*ятого Ісуса Христа, - прости…

- Гей, Денисе, що ж ти тут стовбичиш, тебе баба Катя вдома чекає. – до хлопця йшла симпатична, мініатюрна сільська дівчина Настя. Вона подобалась Денису, щирі очі, чиста, як капелька роси душа, вона така проста, чарівна і смішна. Спочатку хлопець навіть не почув, що йому кричала Настя, дуже вже її краса, причарувала. Потім отямився і швиденько побіг вулицею, оглядаючись за гарненькою дівчиною, і побачив те, на що сам не очікував, вона теж заглядала за ним.
Забіг у стареньку, білу, похилену хатину, біля якої шикарна росла калина, мов цариця цього двору, а за столом, сиділи, пили чай і душевно говорили Артем, Марта і баба Катя. Хлопець дуже зрадів візиту батьків, скучив, вже як місяць вдома не живе. Вони довго розмовляли наче не бачились купу років.

Життя швидко і круто змінюється, дає нам як радість, так і горе. Випробовує, а потім, щедро обдаровує.
Денис з Настьою розписалися, зробили невеличке весілля, де були тільки найблищі їм люди, любили один одного. Та Настя знала, що крім неї в серці любимого є ще одна жінка, дівчина дуже багато чула про Діану, поважала пам*ять про неї, їздили разом з Денисом на могилу, завжди привозили білі ромашки, які та, так любила.
Через два роки спільного життя, на світ появилася гарнесенька дівчинка, Денис вбачав в її очах Діану, а в ніжній посмішці свого маляти любиму Настю. Хлопець навіть не задумуючись дав ім*я: Богдана, «Богом дана», подарунок від Всевишнього. Нарешті серце і душа щасливі, батьки побачили внучку, а він не втратив надії і віри, завдяки своїм рідним, і тепер безмежно вдячний, адже став БАТЬКОМ…

2011

Усмішка. Щастя. Біль. Тривога. Любов. Розчарування. Зрада. Удача. Страх. Дружба. Помилка.
В житті буває різне, і все це викликає у нас певні емоції, почуття. Але кожен реагує по-своєму. Якщо спіткала біда - одні втрачають всю віру і надію, а інші - живуть дальше, з болем, але живуть. Якщо щастя - в усіх реакція однакова: у-ра-а-а-а!!! Та щоб не сталося, треба шукати ту ниточку, за яку можна вхопитися і знайти в собі сили, для майбутнього. Адже все у наших рухах, ми - ковалі свого щастя, ми повинні усвідомити, зробити правильні висновки і діяти так, як підкаже серце і душа. Ні в якому разі, ніколи, не піддаватися. Кожен знає: життя - гра, щоб виграти треба хитрувати.

7 червня. Авіакатастрофа. Біль і пустота. Ця дата зруйнувала усі мрії, сподівання і бажання, ще зовсім молодих і неймовірно закоханих людей.
Тоді у ту фатальну ніч загинули не тільки пасажири, а й їхні близькі і рідні, життя-вони замінили на існування.
Тим рейсом летів Віктор. Молодий хлопець ніяк не міг всидіти на місці, крутився, щось шепотів, він з нетерпінням чекав зустрічі з коханою.
У Парижі купив для неї невеличкий сувенір, золоте колечко, він летів і уявляв зустріч: гарячі поцілунки, палкі обійми, дуже хотів побачити її очі, ніяк не міг ними намилуватися, вони були настільки чарівними, глибокими, неначе знали тайну, але ж яку?? Уявляв освідчення: щирий сміх, безкрайнє море щастя, і знову згадував про очі, що ж у них таке? таємниця - манить, дивує!!! Бачив весілля - пара так довго чекала цього дня, він ставав дедалі блищим, і ще більше бажаним. Мріяв про довге та щасливе спільне життя: маленькі симпатичні дітки, райдужні роки кохання, щастя, і океан насолоди. Але в одну мить, все – зруйнувалося, все, чого так сильно хотілося, все, таке бажане, довгождане...

Крик наляканих жінок, плач дітей, шум, незнання, а потім, потім пролунав вибух, він поширився на мільйони кілометрів і гострим болем забив у її серці. Вона не розуміла що з нею, чому в душі палає хвилювання, настрожує, але дівчина зовсім не звертає на це уваги. Ірена довго чекала коханого, вони не бачились уже тиждень, але й це для неї була вічність. Вона швиденько готувала запашну вечерю, і чекала, чекала. Та не знала що за мить, втратить все, адже саме цим для неї був Віктор.
Пролунав дзвінок, його мелодія розбудила тишу у ледве освіченій квартирі. Вона побігла відчиняти двері, не розуміла чому коханий сам не ввійде, чому дзвонить, тоді про це не думала...Відчинила. Завмерла. Серце почало битися сильніше, а і так схвильована душа просто виривалася з білих, як молоко грудей. Побачила постать, Наталя Ігорівна - мати Віктора, заплакана, стривожена. Жінка мовчала, не могла вимовити ні одного слова, а в голові кричали думки, путалися між собою і все сильніше лунало (ВІКТОР - ПОМЕР, немає більше тієї краплини щастя, яку вона так любила, немає ріднесенького синочка - єдиного, любимого), незчулася як вимовила до глибини болючі слова, думки в слух. Ірена впала на підлогу, її нерухоме тіло не подавало ніяких ознак життя, побіліла ще більше, і ті прекрасні очі, які так любив Віктор наповнились слізьми, солона вода з неймовірною швидкість котилася по щоці, малювала контур, і спадала в небуття. Час неначе зупинився...
День не день, а ніч не ніч без коханого. Дівчина не могла ні спати, ні їсти, це був - кінець, такий неочікуваний, підступний, жорстокий. Димки підштовхували до нерозумний вчинків, вона не раз брала до рук ніж, та на щастя щось зупиняло її. Хоч Ірена уже і не знала для чого жити.

Минув тиждень, і весь цей час за вікном падав дощ, неначе сам переживав, страждав. Ось понеділок знову за вікном лунає сумна мелодія, вона потрошить душу, розриває серце, грає на його струнах. У великій кімнаті при світлі всього однієї свічки сидить дівчина, така самотня, сумна. Вона дивиться на маленький вогник, він повертає її у минуле, показує теперішнє і просить задуматися над майбутнім. Адже ця дівчина - Ірена, ще зовсім молода, а ховає себе заживо. Піддає тіло і душу страшним тортурам, від того болю все неначе стікає кривавим потом, вкривається ранами...А у неї ж все попереду!

Віктор - це третє кохання в її житті, таке чудове, незабутнє і з таким фатальним кінцем. До нього вона любила ще двох хлопців, яких не забуде ніколи, саме завдяки їм побачила що таке життя, отримала досвід, відчула і біль, і радість!
Першим коханням ще таким чистим і дитячим був - Слав. Їм по 8 років, ще малеча, але вже закохана. Вони чудово проводили час разом, гралися, гуляли, допомагали один одному. Слав завжди захищав маленьку Ірену, а вона цілувала його ніжно в щічку, соромилась і зразу тікала, ховалася за величезним дубом, і стиха поглядала на нього. А він так як і Віктор не міг відвести погляду від чарівних очей. Разом ходили до школи, додому. Хлопчик, як справжній джентльмен носив важкі портфелі, повністю забиті різними книжками. Щодня давав цукерку, і зразу підставляв худорляве личко, на поцілунок. Незабутні дні, шкода що все закінчилось так швидко. Через два роки Слав з батьками переїхали до Лондона. Там і залишились жити. Спочатку діти листувалися, та потім якось так все завершилось, і дитяча, наївна любов теж втратила силу.

Пройшло багато часу Ірена стала чарівною дівчиною. У неї була цікава, унікальна зовнішність. Карі очі, такі щирі, розумні, таємничі, чорні брови, як ниточки, довге русяве волосся, маленький носик, і губки, мов пелюстки троянд. Сама прямесенька, красиві білі груди - мавка, не дівчина. Вона манила до себе одним поглядом, він був таким сильним, що ніхто не міг йому опиратися. Спокійна, завжди усміхнена і просто неземної краси дівчина звичайно що мала багато залицяльників. Вони зустрічали її квітами, писали вірші, складали пісні, а Ірена вибрала з поміж них одного, якого і покохала всім серцем.
Їхні стосунки були - ідеальними, вони не сварилися, багато часу проводили удвох, мріяли про спільне майбутнє, хоч було їм по 18, та все вже спланували, вирішили. Шаленіли один одним, це було щось неймовірне, щось незнане для серця Ірени. Дівчина свято вірила у солодкі слова любимого, надіялася, кохала. Але життя як ми знаємо жорстоке. Завжди випробовує нас на стійкість, неначе грається.
Спочатку розлучення батьків Ірени, це було зовсім не очікувано і дуже боляче, вона так любили їх обох, і не розуміла, що пропустила, як так сталося. Почали турбувати болі у серці, і тут неймовірна новина - вона хвора, а вже останнім і до не сказання болючим ударом по тому ж хворому серці, було прощання з Ромою. Він погнався за кар’єрою, яка вже давно зайняла перше місце у житті і була основним його сенсом.
Друга історія кохання залишила глибоку рану, тоді дівчина заприсягнулася ніколи й нікому більше не відкриватися, адже це в котрий раз призвело до великого розчарування. Зрада ятрила душу, немає слів щоб описати ті відчуття, щоб з точністю передати кожну думку, і кожну секунду хвилювання. Та й не треба, ми і так всі знаємо що таке зрада! Що вона приносить, і що забирає...

Той рік проведений з Ромою – був найкращим у житті, а після нього пішли темні, сірі дні, тижні, місяці. Простора квартира, подарована Ірені на вісімнадцятиліття, тільки й нагадувала про всі триивоги, самотність. А вона все чекала, що Рома повернеться, обійме, поцілує і більше ніколи не покине її, залишиться не на день – назавжди. Але ж ні. В квартирі панувала тиша, не було чути найменшого звуку! Навіть набридлива миша, не позволяла собі порушити такий спокій.

Ось так жила, хоча швидше за все існувала. Одного дня вона йшла додому парком, зовсім виснажена і як завжди задумана, але все ж чарівна, здавалося ніщо не може забрати у неї ту красу.
Почався дощ, похмура, важка хмара вмить закрила ясне сонечко, Ірена пришвидшила ходьбу, робила крок за кроком, і все блище наближалася до постаті в кінці паркової вулиці. На зустріч йшов такий же задуманий, високий, широкоплечий, брюнет. Вони нехотячи зіткнулися посередині дороги, глянули у вічі, і від тоді не розлучалися, як у казці, так романтично і красиво, але здається зовсім неможливо. Третя історія кохання мала чудовий початок, і ніхто не чекав на такий швидкий кінець.
Ірена з Віктором були чудовою парою. Кожен пророкував їм довге і щасливе життя, вони були настільки прекрасні, милі, неначе створені один для одного, благословенні самим Богом. Через деякий час почали жити разом, і квартира наче ожила, там завжди лунав сміх, а в повітрі було чутно аромат щастя. Все змінювалося, доля знову усміхалася, появилося світло, яке давало кохання. Під час одного візиту до лікаря, Ірені повідомили про чудо, вона - здорова! Болі цілком припинилися, попереду чекало довге, а головне щасливе життя з милою, для серця, людиною. Це була найкраща новина за останній час, і саме тоді дівчина зрозуміла ким для неї є Віктор. Вона йшла додому, на обличчі сяяла посмішка, серце так раділо, а в голові

думки справляли бенкет, нарешті все налагодилося, нарешті вона знайшла того єдиного, Віктор її доля і вона не уявляє себе без нього.
Швидко минув рік, а спогади про нього пара зберігала у кольоровому фотоальбомі, який щодня переглядали і дарували собі радість. Віктор хотів зробити для Ірени все, аби вона була щаслива. Хлопець добре знав про її мрію, побувати у Парижі, і вирішив за будь-яку ціну здійснити її, та не знав як дорого це обійдеться йому.
Віктор придумав цікавий план: освідчитися, а потім провести цілий місяць у найромантичнішому місті світу. Він полетів зранку, мовляв по роботі, адже був дизайнером і досить не поганим. Мав прекрасний, вишуканий смак, Віктора часто запрошували заможні люди, і милувалися його чудовою роботою.

Літак прилетів до Парижу через дві години, уже з вікна хлопець міг милуватися чарівністю цієї країни. Він ступив пару кроків з аеропорту і затамував погляд: Париж – це неначе казка. Там Віктор провів тиждень, за цей час сам знайшов підходящий готель, сам вибрав номер і сам розписав цілий місяць щастя, у місті закоханих, підібрав найсимпатичнішу обручку і полетів додому, де так і не появився!

Ірена дивилася у заплакане вікно, літній дощ нагадував ту першу їхню зустріч у парку, і спогади один за одним ставали перед очима.
Минув тиждень, ще один сумний, похмурий тиждень…А Ірена і досі не знала як їй бути дальше, що робити, вона щодня ходила на кладовище, голосно плакала, кричала: чому? чому? Її переповняла біль втрати, доля забрала найцінніше, що у неї було, це кінець тепер дівчина навіть і не сумнівалася. Навіщо дальше жити, та й для чого?!

Одного дня її непритомну привезли до лікарні. Години через дві Ірена розплющила очі, біля неї сиділа Наталя Ігорівна і ніжно гладила худорляву руку, обіймала, цілувала, а по щоці текли краплини сліз. Потім так легко, і з усмішкою промовила: ти вагітна! Частинка мого сина залишилась з нами, тепер ми повинні берегти тебе, прошу заспокойся!
В ту хвилину серце дівчини забилося з неймовірною швидкість, вона і раділа, і сумувала, але точно знала для кого має все ж таки ЖИТИ…

Через вісім місяців на світ появилася ще одна маленька людина. Ірена народила хлопчика, гарненького голосистого хлопчика, він був точною копією свого батька, шкода що Віктора немає з ними. В очах дівчини знову появилася іскорка, тепер у неї є синочок, поряд любляча мати: усе ще буде добре, - подумала вона.
Ірена пригорнула до серця щойно народжене дитя, і тихо сказала на вушко: синку ти плід нашого з Віктором кохання, а я знала воно – невмируще!!!!!!!!!!

2011