…Злітати до неба
І прямувати до сонця,
Тому що нам треба
Життя тримати в долоньці.

До неба злітати,
Кінця якому не буде,
Навчитись чекати
На здійснення чуда.

І від землі черпати
Наснаги і сили,
До неба руки підіймати,
Що розчинились в крила.

Когда на сердце грустно станет,
А в город будут рваться холода,
Тогда в страну свою заманит
Меня волшебница-весна.
В стране той буйные луга,
Колышет ветер разнотравье,
Там открывателя нога
Еще ни разу не ступала.
Там полноводны реки
С прозрачной чистою водой,
Там лес свои откроет веки,
И сосны строятся стеной.
Там гор вершины неприступны,
И слепит неба белизна,
Но кажется, что все доступно –
Со мною рядом девушка-весна..
И если снова грусти, скуки
Услышишь за спиной шаги,
Тебе весна протянет руку,
Ее ты только позови.
2011

По колу знову пропливають
Теперішнє, минуле і майбутнє.
Вітри невтомнії гортають
Життєпис України незабутній.

Ось скаче вершник на коні
Побачив він багато різних див.
Повен стріл сагайдак на спині.
Це пращур наш – відважний скіф.

Ідуть, вперед ідуть народи,
Вже переселення їх жде,
Будують міжплеменні броди –
Ось-ось вже час новий прийде…

Пливе завзято й швидко
Олегів флот на Візантію.
Нам Царгород величний видко
І на воротях щит відзначить цю подію.

Князь Ігор, Ольга, Святослав -
Їм Русь зміцніла шле поклони.
Країни розквіт наставав,
В минуле пішли її біди, полони.

Зростили Україну, наче квітку
І окропили кров’ю корінь.
Мету її, і думу плідку
Душею кожний пройняв.

Історію Русі народ творив
І в попелі кривавім боротьби
Її він знову відродив,
Щоб зберегти вже назавжди.

Нам в снах являється Русь-Мати,
Стрічає білим рушником –
Її міць не змогли поламати
Не вижгли тавро їй вогньом.

Кінчається коло насущне,
Ростить безліч добрих сім’ян,
А в нас живе ще досі невсипущій
Хоробрий дух дідів-слов’ян.
2010

Прости, украинский мудрец,
Но должен все-таки решиться
Меня послушать наконец,
Со мною согласиться.
Не будет долгим мой рассказ,
Займет минуты он, не час;
Хлебнув вина глоток
Меня послушай ты чуток.
Ты знаешь, наша славная держава
Была бурлящею землей:
Сарматы жили тут крутого нрава,
Авары вечно рвались в бой.
Здесь правил Мудрый Ярослав,
А Мономах державу возродил,
Русь не сломилась от навал
И натиска монгольских сил.
Неужто Посполите мы сейчас
Отчизну всю дадим пленить,
И в этот трудный час
Ее не сможем мы освободить?!
Нет, верю, все в руках народа,
И коль казак нас поведет,
Что смелый сам, украинского рода,-
Врага любого превзойдет!
Тогда с ним люд честной
С угнетателем мечи скрестит;
Не росой, не студеной водой –
Своею кровью землю оросит.
Он отстоит свободу,
И за любой ценой не постоит.
Слагаться будут оды:
Хмельницкий нас освободит.
Век ХYII запомнят,
И он в историю войдет,
Что вольницу казацкую не сломят,
И мощь ее никто не превзойдет.
Ну, что ж, пора бы мне кончать,
Другим поведать сие я намерюсь.
Ведь правда – то не ересь,
Я нашу силу буду прославлять.
2010

Підіймає сонце золоті свої вітрила,
Воно у небі – наче в синім морі,
Де піняться пухнастії хмарини.
Такі ж легкі вони і в щасті, в горі.

Сріблястий шлях у небі сонце прокладе,
За обрій скотиться воно раптово,
І сонця не знайти мені ніде,
Поки не зійде воно знову.

На сонце вранці буду я чекати,
На перше, вранішнє, м*яке проміння-
Вітрила будем разом підіймати,
Спускати човен в море синє…
2011

Заплутані стежки блукають…
Може, колись вони зійдуться
І прямувати разом стануть
Вперед, і вже не обірвуться.

Ці стежки будуть мчатись
Вперед, неначе невгамовні поні,
І вже не будуть кінчатись…
Ці стежки – на моїй долоні.

Легенды устареют, обратятся в прах
Наши вечные храмы культуры,
Забудется величие Шумера и Ура –
Останется космос, отраженный в глазах.

Затянутся когда-то раны, нами
Оставленные на коре земной,
Забудется осень со своими дарами –
Останется небо над головой.

Пересохнет когда-то океан Мировой,
Забудутся страны, в которых я не был,
Но будут вечно сиять надо мной
Космос бескрайний и синее небо.
2011