Комусь щастить
не бачити як падають всохлі дерева
не чути як виють бездомні пси
не думати як засинають безпритульні діти
не розуміти як виживають божевільні генії
не відчувати як зупиняється рідна кров
не знати як не приходить майбутнє
………………………………………………………
комусь щастить
зовсім нічого не бачити
не чути
не думати
не відчувати
не розуміти
не знати
у цьому сліпому глухому німому всесвіті

Мир у її очах
спокій в її волоссі,
вдумливість в її погляді,
врівноважує світ,
гамірний та квапливий,
складений з речей, валіз і фото,
над котрими дрімає янгол
з фарфору та дроту,
зі світла і радості,
він стає мені поміччю,
розрадою, оберегом
огортаючи тишу вірою,
тою, що дана Богом

Господи, тих, які надто багато втратили,
у світі своєму людському,черствому й грішному,
тих, що собі не залишили ані краплини радості
ранкової або вечірньої,
не означеної світлом сонця чи місяця,
не залишай на самоті, Господи,
простягни їм руку невидиму
і тримай міцно, щоб не спіткнулись
й не впали у прірву власних нарікань на долю,
що Ти їм призначив!

Друкуй на згадку фото
Монтуй колажі спогадів
Підписуй числа
Датуй враження
Торкайся минулого
Яке не болить а просто дихає в спину
Просто мовчить
Просто лишає по собі слід
Просто і легко пересипається мов пісок
Старими історіями
Знайомими обличчями
Не забутими словами
Не стертими смс

Спини мене -
цей складний механізм,
котрий щоразу розламується на мікрочастки,
щойно прискориться стук твоїх кроків
в безконечних коридорах мого кровообігу...
Так виникає потреба вилікувати пролапс ілюзій,
замінивши потрібний клапан,
тоді з'являється твоє вміння рятувати мене від песимізму
солодкою мелодією обіцянь,
бо я як і кожна доросла жінка
все таки в них вірю!

Наш світ поділено
Словами, снами, уявою.
Кажуть – це міфи, проте…
Ми щасливо втиснені історією
В межі цієї держави.
Ми трагічно розділені
Кілометрами безнадії та зневіри.
Ми однакові ноти різних октав
Не настроєного роялю сьогодення.
Ми – муліне –
Однакові нитки різних номерів.
Хтось над нами вишиває ними
Картину життя.
Ми – двостороння тканина правди,
Літня одежа пристрастей,
Зимове хутро самотностей.
Нам радять думати про майбутнє,
Поки клавіші не позападали,
Поки нитки не сплутались,
Поки одіж не зносилась,
Поки хутро не витерлось…
Між нашими містами немає прямого сполучення.
Влада зовсім не дбає про нашу єдність.
Бачиш ці прозорі невидимі повітряні мости,
Що поєднують схід та захід?
У квітні так само як у січні болітиме ця відстань.
Ми будемо говорити про сепаратизм –
Кожен з власною правдою,
Єдиним безголосим болем
Пам’яті про минуле.
Це міф, мовляв відстані не скорочуються,
час не стискається,
світи не об’єднуються.
Бачиш – пишу тобі про це –
Значить, стаю ближче!

Коли Господь вкотре складе розклад небесних слухань –
буде чергова нагода розповісти про забутий гріх
згадати в каятті увесь блудливий шлях
минулого, що повернулося
в іншому вияві, в реальності яка здається маревом
перед тим, як настане день
найближчий до останньої ночі
темні штори заслонять небесне дзеркало
грім проголосить незмінний вирок Вищого суду
небо не прийме жодної апеляційної скарги
жоден ангел не стане адвокатом
жодна вервиця не захистить
жодна пам’ять не буде вічна
ніхто не оскаржуватиме ухвалу Всевишнього
ніхто не посміє заперечити Його волі
свічка обпече і згасне
бо рішення Бога – остаточне ©

Могла би бути словом
до якого не знайдеш синонімів
не підбереш рим
не створиш епітетів
не перекладеш санскритом
не проковтнеш мовчанням
не вишепчеш на воду
не витатуюєш на серці
не втопиш у озері забуття
не зітреш амнезією перфекту
могла бути словом
якби ти подарував мені кілька літер
зі свого імені

Я - просто осінь,
що так обережно
підбирає акорди бабиного літа…
Я - лише надія,
котра, заслухавшись мажорним звучанням,
так довго тішиться теплом домінантових тризвуків,
так щиро відлунює позолотою вересневого усміху,
Я та, що мріє …
не минати пришвидшено
в мінорну реальність перших морозних ранків.
Я просто небо, яке…
падає в обійми
жовто гарячого листя і відверто оголених каштанів.

2012 р.

Не вміло
намагаєшся
тлумачити сни
з глибин підсвідомого раю
аж поки дійдеш до свідомого краю -
далі прірва нових сновидінь,
куди штовхає чиясь невпізнана тінь,
не розкриваючи секретів і таємниць,
шукаєш істину поміж дрібниць,
що так легко зникає на ранок
по той бік непрозорих фіранок
у променях сценарію чергового дня тижня…

2011 р.