Наш світ поділено
Словами, снами, уявою.
Кажуть – це міфи, проте…
Ми щасливо втиснені історією
В межі цієї держави.
Ми трагічно розділені
Кілометрами безнадії та зневіри.
Ми однакові ноти різних октав
Не настроєного роялю сьогодення.
Ми – муліне –
Однакові нитки різних номерів.
Хтось над нами вишиває ними
Картину життя.
Ми – двостороння тканина правди,
Літня одежа пристрастей,
Зимове хутро самотностей.
Нам радять думати про майбутнє,
Поки клавіші не позападали,
Поки нитки не сплутались,
Поки одіж не зносилась,
Поки хутро не витерлось…
Між нашими містами немає прямого сполучення.
Влада зовсім не дбає про нашу єдність.
Бачиш ці прозорі невидимі повітряні мости,
Що поєднують схід та захід?
У квітні так само як у січні болітиме ця відстань.
Ми будемо говорити про сепаратизм –
Кожен з власною правдою,
Єдиним безголосим болем
Пам’яті про минуле.
Це міф, мовляв відстані не скорочуються,
час не стискається,
світи не об’єднуються.
Бачиш – пишу тобі про це –
Значить, стаю ближче!