Коли твоя країна
Палає у вогні,
Підтримай тих, дитино,
Хто нині на війні!

І словом, і малюнком
Підтримай вояка –
Найкращий подарунок
Їм вісточка така!

Якби ви тільки знали,
Як бережуть бійці
Всі ваші побажання –
Листи й малюнки ці!

За мирне небо синє,
За здійснення всіх мрій,
За вас і Україну
Ідуть вони у бій.

осінь 2014 р.

І кримчани, і сумчани,
Вінничани, і кияни
Кажуть донечці і сину:
В нас держава – Україна!
Донеччани і полтавці,
Харків’яни і луганці,
Запоріжці й чернівчани –
Разом всі – одна сім’я ми!
Мелітополь, Кіцмань, Сміла –
Разом ми – велика сила!
В Сімферополі і Львові
Хай лунає рідне слово!
І одеські, і волинські,
Ви – малята українські!
І бажає вам здоров’я
Прикарпаття й Подніпров’я,
І Полісся, й Буковина,
Вся велика Україна!

Мурашка по доріжці
Своїй кудись спішить,
Не став на неї ніжку,
Мурашка хоче жить.

Ось піднялась травиця,
Радіє, що весна, –
Не затопчи дивися,
Нехай росте рясна!

І деревце маленьке,
І дерево старе
Не нівеч, мій маленький,
Нехай усе росте!

Любить природу вчися,
Свій рідний край люби!
На річці і у лісі
Ніколи не сміти.

Допомагай стареньким,
Не ображай слабких! –
З людьми поводься чемно,
Остерігайся злих.

Шануй книжки – в них мудрість,
Яку нам світ дає.
Учись, рости, щоб люди
Раділи, що ти є!

ЗАРЯДКА

Братик, я, матуся й татко
Вранці робимо зарядку.
Не лінується і кішка –
Потягається на ліжку.

ПАВУКОВА ШТОРКА

На віконці грюк і стук –
Вішає карниз павук.
Шторкою прикрашує,
Мало йому нашої?!

КВІТИ ПІСЕНЬКУ СПІВАЛИ

Квіти пісеньку співали
І від неї розквітали.
Ми не чули, але знали –
Квіти пісеньку співали.

ХОМ’ЯЧОК

На пухнастий на бочок
Вклався спати хом’ячок.
В хом’ячка за звичкою
Бурячок за щічкою.

НЕ ПРИЙШЛА

Кіт Муркіт і кішка Сніжка
Запросили в гості мишку,
Тільки мишка не прийшла –
Подарунків не знайшла.

МИ ГУЛЯЛИ ПІД ДОЩЕМ

Ми гуляли під дощем,
Ми б іще гуляли й ще,
Але дощ від нас пішов,
Ще не мокрих десь знайшов.

ОСА І ЛИСЕНЯ

Від оси посеред дня
В ліс тікало лисеня,
А від нього в небеса
Перелякана оса.

НОВА ЛЯЛЬКА

Як цю ляльку звуть – не знаю,
Брат сказав: “Назви сама”.
Цілий вечір я не граюcь –
Вибираю імена.

В ЇЖАКОВІЙ ХАТЦІ

В їжаковій хатці
Кактусів багацько,
А у зайця в хаті
Квіти всі вухаті.

КАЧКА

Качка воду любить дуже –
Качка сіла у калюжу.
Качці кажемо: – Дивачко,
До ставочка іди, качко!

КОМП’ЮТЕРНА МИШКА

Взявсь Юрко навчати кішку:
– Ось комп’ютер, осьде мишка... –
Мружить очі хитра кішка,
Та ніде не бачить мишки.

ВІРШИК ПРО МИШОК

Жив собі віршик про мишок,
Казки боявся про кішок.
У книжці сидів він тихенько,
Бо казка мурчала близенько.

Радість для малечі –
Цирк – на цілий вечір!
Ось арени коло
І веселий клоун,
Тигри і жонглери,
Фокусники й леви,
Міми, акробати…
Цирк – дитинства свято!

І оркестри там є,
І сіяють рампи,
Сонячні одежі,
Коні на манежі!
Кіт, який рахує!
Слон, який танцює!

В цирку круглі стіни,
Запах тирси й сіна,
Купол замість стелі,
Сміху каруселі,
До небес канати!
Цирк – це завжди свято!
Радість для малечі,
Цирк – на цілий вечір!

Говоримо зранку:
“Доброго ранку!”

Вітаємося вдень:
“Добрий день!”

Кажемо надвечір:
“Добрий вечір!”

Бажаємо на ніч:
“На добраніч!”

Руки з милом
Міла мила,
Бруд із пилом
Міла змила.
Тепер Міла
Може їсти,
Бо у Міли
Руки чисті.

Дощ маленький, дощеня
Сонцю хмари відчиня.
Не сліпий і не грибний –
Добрий дощик, золотий!
Разом з сонечком йому
Веселіш, ніж одному.

Роздивлялися тигриці
Публіку в великій клітці.
Чимала була вистава –
В клітку влізла ціла зала.
Там людей вмістилось стільки,
Скільки місць було у цирку.
І здавалось, люди всі ці
Думали, що тигри в клітці.

2008

Прокопали річеньку
Ми в піску
Й привезли водиченьки
На візку,
Із пір’їн зробили ми
Качечок
І пустили в виритий
Рівчачок.
Тільки-но пустили їх
До води –
Од води лишилися
Лиш сліди.
Де ж вода поділася
В рівчачку? –
Потонула річенька
У піску!

Забруднився був сніжок,
Став коричневим, пожовк.
Дощик взявся сніг помити...
– Де сніжок? – питають діти.

Крихітка, крихітка,
Крихітка Ліза
Пройде усюди,
Всюди пролізе,

Впхне свого носика
В будь-які справи, –
Крихітка Ліза
Дуже цікава.

Крихітці Лізі
Смішним все здається
І Ліза сміється,
Сміється, сміється.

Та дівчинка у бантиках –
Моя сусідка Ліза.
Вона гуляє з братиком,
А я сьогодні з кицею.

Із дівчинкою в бантиках
Дружитиму щодня.
Тепер я хочу братика,
А Ліза кошеня.

Кіт рудий зеленоокий
Походив по снігу трохи...
Позіхнув і шмиг до хати –
Взимку треба їсти й спати!

Казав Дніпро
Дністру щось про...
Чи то про дні,
Чи то про дно...
Згадала! Десь
На самім дні
Якісь колись
Дністер стер дні.
Стер дні,
Коли ще був
Струмком...
На дні,
Яке було
Піском...

2007

День пройшов, минає вечір.
Нічка сни несе малечі.

Щоб дізнатися які,
Нумо в ліжко, малюки!

Тим, хто пізно ляже спати,
Може нічка снів не дати.

Малювати сів хлопчина:
Тут машина й там машина.

Мама дивиться і просить:
– Вже машин у тебе досить.

Квітку намалюй, синочку,
Або рибку у ставочку.

І малює мамі Лесик
Синю рибку… на колесах.

Під твоїми віями
Таємниць насіяно,
Під твоїми віями
Сонечка насміяно!

Сонечка ласкавого,
Сонечка привітного!
Скільки ще цікавого
Усього на світі є!

Люди усміхаються
Весняному сонечку.
І землі співається,
І землі так сонячно.

– Cпинайся на ніженьки, –
Шепочу я синові,
Заспіваєм пісеньку
Разом з Україною.

Пана пані
Не шанує,
Пана пані
Не цілує.

Каже пану:
– Нема сили.
Каже пану:
– Розлюбила.

Ще й сміється,
Ще й жартує,
Серце б’ється,
Пан ревнує.

Пан ревнує
Та ще й злиться –
Ризикує
Молодиця,

Знов підійде,
Приголубить,
Пане, вірте,
Пані любить.

Щастя пана
І біда,
Що ще пані
Молода.

Я не так тебе люблю,
Як кажу.
Я малюю.
Я вже вірші пишу.

Я не так уже на тебе
Дивлюсь,
Я не так уже за тебе
Молюсь.

Чому ж зблід, мій любий друже?
Дивак!
Може, більше… може, менше…
Не так…

Може, все ще попереду
В нас…
І прогулянки, й віденський
Вальс…

06.03.2013

Ти на мене не дивись,
Я такого не хотіла!
Струм кохання йшов наскрізь,
І пронизував два тіла.
І хто ж знав, що їв з ножа
Він не яблука, а груші...
Нам дісталась від вужа
Дружба.

2007

Це тільки вальс,
Лиш звуків ніжні хвилі
Єднають нас
На глибині чуттів…
Це тільки вальс,
Чому ж я Вам так вірю,
Чому ж здається,
Що кохаю Вас?!

У світі істин
Правильних і чесних,
Там, де є я,
Чомусь немає Вас…
А вальс вічний
Військового оркестру –
Це крок за кроком
Виміряний час.

Кружляють пари,
Ллються срібні звуки…
Це тільки вальс,
Красивий, ніжний вальс.
І на погон
Поклавши свою руку:
– Це тільки вальс, –
Я запевняю Вас!

2011

Фото стареньке, де він і вона,
Рік сорок третій. Триває війна.
Очі закохані, строгі, сумні –
Він на війні, і вона на війні…

Він – командир, рана вже зажила.
Фото шпитальне. Вона – медсестра.
Бачило сонце, піднявшись увись,
Як він їй ніжно в очі дививсь.

Як вона світло всміхалась йому
У світову ту другу війну!
Він молодий і вона молода –
Чуб смоляний і коса золота.

Знову на фото стареньке дивлюсь,
За їхню зустріч наступну молюсь,
Щоб не залишились там, на війні,
Очі закохані, строгі, сумні…

Рік сорок третій. Триває війна…
Спалах… і фото, де він і вона.
Сонячний промінь на очі нам ліг,
Ми дуже схожі з тобою на них.

Я не ваша половинка,
Я не ваша ніжна пані,
Я чужа-чужа чужинка,
Якось сталось, що кохана…

Не прокинемося разом,
Не заснем під шепіт зливи,
То чому ж такий ви часом
Світлоокий і щасливий?!

Вітер шепче: «Це кохання
Обіцяє бути вічним!»,
І рятує нас незнання
Його мови – жарт космічний!

Усміхнуся, помилюся, -
Я ж чужа вродлива жінка!
Чом же погляди так ллються,
Не моя ви половинка?!

2010

Малювали ми корову –
Вийшла кізонька.
Малювали кольорову –
Вийшла сизенька.
Малювали на місточку –
Вийшла в річечці.
Малювали у віночку –
Вийшла в стрічечці.

2008

– Ось кішка. А де кіт?
– Та он.
– А звати як?
– Хамелеон.
– Він колір змінює?
– Ні, настрій:
То злий, то добрий
І пухнастий.

2010

Мири-мири-мирусики –
Мирились карапузики,

Миритися втомилися
І знову посварилися.

Аж тут прийшли матусеньки –
Мирити карапузиків,

Та тільки карапузики
Немирними були…

І мами карапузиків
Додому відвели.

У Петрика й Сергійка
Є кошеня-крутійко.
Півдня воно Сергійкове
І Петрикове пів,
Бо кошеня не ділиться
Інакше на братів.

Ранок пахне
Перманганатно,
Ультра-кольором –
Фіолет.
В Україні
Сьогодні
Антно
І відомо все
Наперед.
У столиці
Сьогодні
Біло,
Кришталево,
І десь вгорі,
На горі Лисій –
Крила, крила,
І дерева,
І янголи.
І немає
Того бажання
В небеса
Розпочати
Лет.
Порцеляново.
Тонко.
Ранньо.
І трипільсько.
І дух Венед…

2007 р.

В зимову ніч
Кохань алькові
Вклонімося -
Ми є у Львові.
А львівська ніч -
Розкішна ніч,
Її обійми з протиріч,
Її полон -
Полон змагання,
Мов ніжний сон,
В ній мить кохання.
Згадайте ночі
Ті чудові!
Колись
В засніженому
Львові!

Поснули леви серед сходів,
Зимово у саду.
У хуртовині спить господа,
Куди я увійду.

Струснувши хутро від сніжинок,
Тобі віддам себе.
Я знаю, як тобі кортіло
Кохання це сліпе.

Я знаю, як чекав ти довго,
Що я ввійду в цей дім,
Де леви просто сплять на сходах
Під сірим плесом стін.

Будем пити каву, слухать вірші -
Все, що забажається душі.
Тільки те, що Ви любили іншу,
Не кажіть, будь ласка, не кажіть.

Не кажіть, що вечором вчорашнім
Хуртовини з'їли солов'я,
Щоб ні перших, ні тим більше, кращих
Не схотіла згадувати я.

Не ятрить сніг білий, тільки гоїть
До весни, до першого тепла,
Лиш зуміти б душу заспокоїть,
Що колись зневірена була!

Янголи над нами крила стишать
Будем забувати все... і жить.
Лиш про те, що ми любили інших
Не кажіть, нічого не кажіть.

Суто біло, суто смутно
Сутеніє яр.
Впізнаю у білім грудні
Наш старий димар.

Хтось виходить на подвір’я
Й на подвір’я те
Падають сніжини пір’ям,
Віхола мете!

Біла віхоло! Я знаю
Місце, де колись
Корабель ми будували
З ночов і завіс.

І штурвал ще зі старого
Веретена був,
Прапор чорний до якого
Старший брат припнув.

Ми були судном піратським,
Двоє розбишак,
Пополудні готувались
До нових атак.

Промайнули літа втіхи,
Ще багато літ...
На подвір’ї пусто й тихо,
Зимний білий світ!

Суто біло, суто смутно
Сутеніє яр.
Лиш димар в оселі кутній
Випірне із хмар.

В маєтках Зодіаків, в оселях неземних
Живуть дванадцять знаків, дванадцять назв у них.
Чатує Лев на здобич, вдивляється в пітьму,
Шляхи Телець вподобав, а Риби - глибину.

Поняття протилежні єднають Близнюки,
Де Діва обережна, там Водолій - стрімкий,
Ховається у воду попід каміння Рак,
Стрілець із Козерогом угоду пишуть всяк.

Овен несеться з кручі - з-під ніг летить вогонь!
Із норовом кусючим прямує Скорпіон
І заповідь вивчає: себе - не укуси;
В усьому міру знають небесні Терези.

В маєтках Зодіаків, в оселях неземних
Живуть дванадцять знаків, дванадцять назв у них.
У Місячному циклі міняються вони:
Коли один працює, у інших - вихідні.

Мисливський хрест -
Що маєш, хочеш ще.
Бандитcькі пестощі
Легкого щастя...
А вовча зграя?
Манівцями щем...
Життя минає.
О, якби не впасти
Ще на вила зрад...
Така буває в серці
Прохолода.
Так що є щастя?
Те, що вище злат?!
Боюсь наврочить
І дивлюсь на воду.
А місяць в синій
Світиться воді.
Ми дещо взнали
І воно нам сниться.
Темп безупинний
Взято в дні оті,
Що буде далі
Більше не різниться.

Ще є у листопалах сенс...
І рима в прозі...
Зимі відписано усе,
Вмирає осінь!

Самотньо в мороці дощів
(Де пишні коси?)
В терновому вінці кущів
Вмирає осінь.

Шепоче сонечко із мряк,
Не завагалось:
- А пам'ятаєш гарно як
Все починалось?

Стояли пишними гаї,
Ти мала вроду.
Чи не твоє згубило їх
Яскраве злото?

Тобі здавалось, що пожеж
Гаям замало?
Тепер і ти вмираєш теж -
Пора настала.

Початок і остання мить
В зим схожі досить...
Зимі тебе не зрозуміть!
Вмираєш! Осінь!

Ще є у листопалах сенс...
І рима в прозі...

Татари зраджували нас,
Поляки ставились байдуже
І кожну мить, і кожен час
Хтось чатував на наші душі.

Нас брали турки у полон,
В нас щастя москалі шукали.
І кожен нам міняв кордон,
А ми втрачали і мовчали.

А ми і досі мовчимо,
Чи сподіваємось на бога?
Чи вже бажаючих нікого,
Чи ми історій не вчимо?!

Ти про гріх,
А я про сповідь.
Ти про втіху,
Я про слово.

А по суті:
Стеж - не стеж,
Всі ми
Про одне і те ж.

На узбіччі, на відстані,
В світлому дні
Залишаються ті, кого з нами немає.
Вони світлі і вічні,
Лиш трохи сумні,
Вони все про нас знають.

Ми їм квіти...й пейзажі
На камінь земний,
А вони нам: - Не плачте,
Заходячи в сни,
В величезні будинки
У наші сумні,

Де буває так прибрано,
А якщо ні,
То це ваші будинки
Чекають на вас.
Просто не добудовані,
Просто не час.

- Що ти хочеш за мовчання? -
Хтось когось питає знову.
Се питання дуже давнє,
Як кохання, як розмова.

Кожен знає собі ціну,
Хто не знає, взнать поможуть.
Так за кого ж ти загинув
І гріхи взяв, Сину Божий?

Знову чую риторичне
Тихе, в'їдливе питання,
Надто давнє, надто вічне:
- Що ти хочеш за мовчання?

Вона за звуками
Вгадає спів,
Вона ошукує
Чоловіків.

Вродливе личко,
Красивий стан,
Ви їй би личили,
Пан капітан!

Коса заплетена -
Їй гарно так,
Її портретами
Вкрашають парк.

Веселий, лагідний
У неї сміх,
Але обманює
Вона усіх.

Всміхнулась. Слухає –
Почула спів.
Вона ошукує
Чоловіків.

Я гралася словами,
Я сяяла очима,
Я стежила за Вами,
Я Вас напам’ять вчила.

Я обіцяла волю,
А брала у полони,
Я змінювала долю
Під знаком заборони.

Я обіцяла дещо
І дечого боялась.
Була я обережна-
Мовчала і сміялась

Бо знала, разом з Вами
3’являється і рима.
Я гралася словами,
Я сяяла очима.

Не дивися на мене так,
Я стомилася від спокус.
Небезпечно вгадати смак
Нецілованих нами вуст.

А вгадаєш, то не кажи,
Все на краще, як щось не так.
Серце шепче:”Біжи, біжи,
Він на тебе дивився так!”

Серце шепче:”...біжи, біжи...”
Погляд стримує:“Зупинись!
Хоч постій на отій межі,
Де кохання буяє скрізь!”

Де не довго вгадати смак
Нецілованих нами вуст.
Не дивися на мене так,
Я стомилася від спокус.

Моляться епіскопати.

Моляться епіскопати,
Вже не шлють прокльонів
І анафему ізнято
З гетьманського скону.

Та йому ваші прокльони,
Як й молитви ваші,
Й він молився на ікони,
Гетьман бідолашний.

Вірив у царя Мазепа,
Вірив, ой як вірив,
І анафеми не треба –
Край свій втратив милий!

Моляться епіскопати,
Церква спокутує:
Петра буде проклинати,
А потім спростує?

Чи велику Катерину,
Чи вже Ленін в черзі?
Ні, Росія не нестиме
В пекло своїх мертвих.

Лише доля Україні
Випала недобра.
Чи ж ми справді такі винні,
Чи такі хоробрі?

Пізно, пізно схаменувся,
Гетьмане Мазепа,
Вже й Батурин захлинувся
У кривавім крепі.

А якби опам'ятався
І під булавою
Твій народ увесь піднявся
За велику волю,

Осторонь була б Росія,
Чи ж були не справні
Твої війська золотії,
Твої хлопці славні?

Воювали до загину
За чужу державу,
Здобували без упину
Для Росії славу.

А коли зміліли військом,
Пішли побиратись,-
Ой, як падали занизько
Під чужі палати.

Бачив, бачив, та все думав,
Листував цареві.-
Схаменувся, глянув з сумом:
- Запорожці, де ви?

Вже і Швеція, голубка,
Помогти не в змозі,
Полягли твої здобутки,
Гетьман при дорозі.

З Кочубеєвим доносом
Покотилась воля.
Три століття - кров і сльози -
Українська доля.

Заподіяв горя гетьман
І собі й державі –
Стільки років його в пекло
Церква проводжала!

Храми будував нащадкам,
В них і проклинався
Нащадками! Гетьман, батько,
Хіба сподівався?

А тепер у дзвони дзвонять,
Не дзвоніть у дзвони,
Не спасли його молитви –
Не дійшли й прокльони.

Лише воля України
Долине у Ясси –
Повернула собі сина
Через стільки часу.

Якби була не біда
Та не Дике поле,
Якби була не орда,
Зрада та неволя,

Якби була не пішла
Доля у руїни,
Якби була не Москва
Біля України!

Якби гетьман не любив
З ворогами пити,
Якби ж було та якби
Все не так робити.

А в жовтому листі
Намисто, намисто,
Опалів по низці,
Коралів по низці.

Червоне і біле,
Червоне і жовте!
Я ще не любила
Ніколи так жовтень.

І ягід на листі,
І снігу на листі,
Червоне намисто
І біле намисто!