Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
2026.09.07
13:38
Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
2026.09.07
09:48
Старі бульбульці - публіка нервова,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Полянська (1969) /
Вірші
Моляться епіскопати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моляться епіскопати.
Моляться епіскопати.
Моляться епіскопати,
Вже не шлють прокльонів
І анафему ізнято
З гетьманського скону.
Та йому ваші прокльони,
Як й молитви ваші,
Й він молився на ікони,
Гетьман бідолашний.
Вірив у царя Мазепа,
Вірив, ой як вірив,
І анафеми не треба –
Край свій втратив милий!
Моляться епіскопати,
Церква спокутує:
Петра буде проклинати,
А потім спростує?
Чи велику Катерину,
Чи вже Ленін в черзі?
Ні, Росія не нестиме
В пекло своїх мертвих.
Лише доля Україні
Випала недобра.
Чи ж ми справді такі винні,
Чи такі хоробрі?
Пізно, пізно схаменувся,
Гетьмане Мазепа,
Вже й Батурин захлинувся
У кривавім крепі.
А якби опам'ятався
І під булавою
Твій народ увесь піднявся
За велику волю,
Осторонь була б Росія,
Чи ж були не справні
Твої війська золотії,
Твої хлопці славні?
Воювали до загину
За чужу державу,
Здобували без упину
Для Росії славу.
А коли зміліли військом,
Пішли побиратись,-
Ой, як падали занизько
Під чужі палати.
Бачив, бачив, та все думав,
Листував цареві.-
Схаменувся, глянув з сумом:
- Запорожці, де ви?
Вже і Швеція, голубка,
Помогти не в змозі,
Полягли твої здобутки,
Гетьман при дорозі.
З Кочубеєвим доносом
Покотилась воля.
Три століття - кров і сльози -
Українська доля.
Заподіяв горя гетьман
І собі й державі –
Стільки років його в пекло
Церква проводжала!
Храми будував нащадкам,
В них і проклинався
Нащадками! Гетьман, батько,
Хіба сподівався?
А тепер у дзвони дзвонять,
Не дзвоніть у дзвони,
Не спасли його молитви –
Не дійшли й прокльони.
Лише воля України
Долине у Ясси –
Повернула собі сина
Через стільки часу.
Моляться епіскопати,
Вже не шлють прокльонів
І анафему ізнято
З гетьманського скону.
Та йому ваші прокльони,
Як й молитви ваші,
Й він молився на ікони,
Гетьман бідолашний.
Вірив у царя Мазепа,
Вірив, ой як вірив,
І анафеми не треба –
Край свій втратив милий!
Моляться епіскопати,
Церква спокутує:
Петра буде проклинати,
А потім спростує?
Чи велику Катерину,
Чи вже Ленін в черзі?
Ні, Росія не нестиме
В пекло своїх мертвих.
Лише доля Україні
Випала недобра.
Чи ж ми справді такі винні,
Чи такі хоробрі?
Пізно, пізно схаменувся,
Гетьмане Мазепа,
Вже й Батурин захлинувся
У кривавім крепі.
А якби опам'ятався
І під булавою
Твій народ увесь піднявся
За велику волю,
Осторонь була б Росія,
Чи ж були не справні
Твої війська золотії,
Твої хлопці славні?
Воювали до загину
За чужу державу,
Здобували без упину
Для Росії славу.
А коли зміліли військом,
Пішли побиратись,-
Ой, як падали занизько
Під чужі палати.
Бачив, бачив, та все думав,
Листував цареві.-
Схаменувся, глянув з сумом:
- Запорожці, де ви?
Вже і Швеція, голубка,
Помогти не в змозі,
Полягли твої здобутки,
Гетьман при дорозі.
З Кочубеєвим доносом
Покотилась воля.
Три століття - кров і сльози -
Українська доля.
Заподіяв горя гетьман
І собі й державі –
Стільки років його в пекло
Церква проводжала!
Храми будував нащадкам,
В них і проклинався
Нащадками! Гетьман, батько,
Хіба сподівався?
А тепер у дзвони дзвонять,
Не дзвоніть у дзвони,
Не спасли його молитви –
Не дійшли й прокльони.
Лише воля України
Долине у Ясси –
Повернула собі сина
Через стільки часу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
