Моляться епіскопати.

Моляться епіскопати,
Вже не шлють прокльонів
І анафему ізнято
З гетьманського скону.

Та йому ваші прокльони,
Як й молитви ваші,
Й він молився на ікони,
Гетьман бідолашний.

Вірив у царя Мазепа,
Вірив, ой як вірив,
І анафеми не треба –
Край свій втратив милий!

Моляться епіскопати,
Церква спокутує:
Петра буде проклинати,
А потім спростує?

Чи велику Катерину,
Чи вже Ленін в черзі?
Ні, Росія не нестиме
В пекло своїх мертвих.

Лише доля Україні
Випала недобра.
Чи ж ми справді такі винні,
Чи такі хоробрі?

Пізно, пізно схаменувся,
Гетьмане Мазепа,
Вже й Батурин захлинувся
У кривавім крепі.

А якби опам'ятався
І під булавою
Твій народ увесь піднявся
За велику волю,

Осторонь була б Росія,
Чи ж були не справні
Твої війська золотії,
Твої хлопці славні?

Воювали до загину
За чужу державу,
Здобували без упину
Для Росії славу.

А коли зміліли військом,
Пішли побиратись,-
Ой, як падали занизько
Під чужі палати.

Бачив, бачив, та все думав,
Листував цареві.-
Схаменувся, глянув з сумом:
- Запорожці, де ви?

Вже і Швеція, голубка,
Помогти не в змозі,
Полягли твої здобутки,
Гетьман при дорозі.

З Кочубеєвим доносом
Покотилась воля.
Три століття - кров і сльози -
Українська доля.

Заподіяв горя гетьман
І собі й державі –
Стільки років його в пекло
Церква проводжала!

Храми будував нащадкам,
В них і проклинався
Нащадками! Гетьман, батько,
Хіба сподівався?

А тепер у дзвони дзвонять,
Не дзвоніть у дзвони,
Не спасли його молитви –
Не дійшли й прокльони.

Лише воля України
Долине у Ясси –
Повернула собі сина
Через стільки часу.