Людина може жити стільки,
Наскільки довго інші люди її знають.
Але тут є одне важливе “тільки”:
З сухого дерева плоди не виростають.

Тому, якщо ти хочеш жити вічно,
Запам’ятай велику істину природи:
Будуй своє життя логічно
І не забруднюй іншим людям води.

Ти маєш бути кожен день активним,
Робити добрі справи для усього світу.
Якщо ти будеш, як усі, пасивним –
Займеш останню букву алфавіту.

Найди людей близьких собі по духу,
І з ними починай творити,
Бо повноцінно неможливо жить без руху.
Тим паче, нові гори підкорити.

Своїх ідей боятися не треба,
Соромитися також не потрібно мрій.
У кожного із нас в житті своя потреба,
Та на відміну від усіх ти просто ДІЙ.

© Віталій Мочарський

2013

Ти бачиш ціль і йдеш до неї,
Ніщо тебе з дороги не зіб’є.
І швидко будеш мати привілеї,
Бо знаєш, хто за цим столом круп’є.

В цій грі, що всі життям зовуть,
Ти той, хто карти роздає.
Захочеш, і всі добре заживуть,
Бо все в руках у того, хто здає.

І на руках козирні карти будеш мати,
І виграти ти зможеш без проблем.
Лише потрібно взяти й грати,
Щоб не лишитись на руках з нулем.

© Віталій Мочарський

2012

Кохання – це коли я знаю, які на смак твої сльози,
Що тоненьким струмочком стікаються до твоїх губ.
Коли довкола не закінчуються грози,
А ми стоїмо удвох, і у нас не попадає зуб на зуб.

Кохання – це коли я стискаю твою руку
І відчуваю в кінчиках пальців відголос серцебиття.
Коли погрузли по коліна у багнюку,
А ти свої теплом підтримуєш у мені іскорку життя.

Кохання – це коли ти станеш матір’ю наших дітей,
І в маленької дівчинки будуть твої волосся та очі.
Коли я постійно чекаю від тебе вістей,
А ти мені снишся щоночі.

© Віталій Мочарський

2013

Місяць – Зорі.
Грає – В морі.
Тьмяно – Сяють.
Світлом – Грають.

Хмари – Бранці.
Легко – В танці.
Ідуть – Літають.
Вітром – Ридають.

Хвилі – Тихо.
Біжать – В лихо.
Швидко – Ранять.
Дуже – Манять.

Серце – Сильно.
Майже – В насильно.
Вже – Туманять.
Байдуже – Дурманять.

© Віталій Мочарський

Вірш читається як по горизонталі, так і по вертикалі.

Існує 3 основних способи прочитати вірш: 1) Прочитати по горизонталі від початку до кінця; 2) Прочитати наскрізно по вертикалі (зверху-вниз), спочатку всі слова лівіше тире, потім - правіше; 3) Прочитати по вертикалі кожен стовпчик окремо, спочатку у першому стовпчику всі слова лівіше тире, а потім - правіше, аналогічно всі інші стовпчики до кінця, в цьому випадку міняється рима.

В загальному способів прочитати вірш є більше, ніж 3, оскільки можна читати по ламаних лініях, використовуючи різні комбінації тощо.

2013

Ти хочеш бути іншою, а не собою?
Вдіваєш сотні масок, шукаєш нові ролі?
То глянь у дзеркало, зніми весь грим рукою,
А ні – тоді і далі лиш існуй в неволі.

© Віталій Мочарський

2013

Кохаю кохану, кохати кохаю,
Кохану кохаю коханим коханням.
Кохаю кохання, кохатись кохаю,
Кохає коханого кохана коханням.

© Віталій Мочарський

2013

Так хочеться тебе за руку потримати
І обійняти, і не відпускати,
І палко в губи хочеться поцілувати,
І дійсно жити, а не існувати.

Не буду тут події форсувати,
Я обіцяв хоч все життя чекати.
Любити буду і не ображати,
І в снах своїх я буду цілувати.

© Віталій Мочарський

2011

Я пам’ятаю день чудесний,
Коли удвох зустрілись ми.
Я полюбив тебе всім серцем,
І думав я про тебе в сні.

Я мрію, що колись побачу
Небесну усмішку твою,
Яку будеш ти дарувати
За те, що я тебе люблю.

© Віталій Мочарський

2011

Не плач моє яскраве сонце.
Чому душа твоя болить?
Коли підуть дощі в віконці,
Я буду поряд, щоб зігріть.

Я заберу весь холод в тебе
Й розчиню повність в собі.
Й твоє велике серце в мене
Буде одним, одним в житті.

© Віталій Мочарський

2011

Самотність… Спокій… Тишина
І надзвичайна сила.
Ти неймовірна і одна,
Така як ти – єдина.

Ти тепла, добра, молода,
Весела, гарна, мила,
Прекрасна, лагідна, жива,
Тендітна, ніжна, щира.

Ти сонце, вітер, океан,
Ти небо, зорі, квіти.
Ти все поєднуєш в собі,
Ти лиш одна навіки.

Я знаю, ти знайдеш його,
Він буде особливим.
Він проживе твоїм життям,
І ти будеш щаслива.

© Віталій Мочарський

2011

Я все ж кохатиму тебе,
Чекатиму крізь осінь,
І через сотню-другу літ
Скажу тобі: “Кохаю досі!”

© Віталій Мочарський

2012

Я глядітиму на тебе, будем обійматись
Й так легенько носиками будемо торкатись,
Потім ніжно дотиками будем спілкуватись,
І нарешті поцілунками будем покриватись.

© Віталій Мочарський

2012

Поглянь он як птахи літають,
Свободу свою відчувають.
Так і кохання на землі,
Окрилює людей всі дні.

© Віталій Мочарський

2012

Чи віриш ти, що є боги між нами,
Які існують як простий народ?
Вони прекрасні і живуть віками,
І захищають від усіх негод.

Я точно знаю, що вони існують,
Бо ж бачив я богиню наяву.
Проміння сонця силует її формують,
Заради неї я тепер живу.

І хто ж та особлива, ти спитаєш?
А я секретом поділюсь своїм,
Бо цю богиню ти найкраще знаєш...
Вона стоїть із поглядом твоїм.

© Віталій Мочарський

2012

Якщо все небо стало чорним,
І ти не бачиш куди йти,
Здається все нерукотворним
І хочеться лише втекти.

Згадай найкращі всі моменти
І усміхнись сама собі,
Бо все життя лише фрагменти,
Які розкласти лиш тобі.

Я буду завжди поруч тебе,
І навіть всі вітри землі
Не виведуть мене із себе,
І не сховають у імлі.

А твоя усмішка чарівна
Розсіє всю ту чорноту.
Лиш пам’ятай, що ти царівна
Та маєш душу золоту.

© Віталій Мочарський

2012

Сиджу у поїзді і плаваю в думках,
Ловлю себе, що ці думки про тебе.
Я б так хотів тримать тебе в руках
І цілувать, не відпускать від себе.

Ти та, що вкрала моє серце ніжно,
Хоча не так, я сам тобі його віддав.
І на душі тепер стає у мене сніжно,
Так кожен раз, лише б тебе згадав.

© Віталій Мочарський

2012

Які ж прекрасні твої очі:
Бездонні, ніжні і співочі.
Несуть в собі скарби дівочі.
Розпалюють мене щоночі.

Так хочеться у них дивитись.
Так хочеться із них напитись.
Так хочеться для них вклонитись.
Так хочеться на них женитись.

© Віталій Мочарський

2013

Я ніколи не купався в багатстві і злоті,
Бо ж ніколи насправді цього не хотів.
Виривав з свого тіла кров’яні шматки плоті,
Щоб закинуть їх в сотні голодних ротів.

Завжди грав непотрібні й ненависні ролі
І хотів, щоб за це мене глядач любив.
Відчував як печуть мене рани від солі
Та жадав, щоб цей біль мене раптом убив.

© Віталій Мочарський

2013

Ти солодко закриєш оченятка,
Накриєш себе ковдрою, малятко,
І підеш ти світами мандрувати,
Де будуть тебе мрії звеселяти.

І я собі отут буду дрімати,
І в снах своїх я буду теж гуляти.
Отам от і зустрінемося ми,
Десь на краю, де зустрічаються всі сни.

© Віталій Мочарський

2012

Ти не зважай на дощ і холод,
Адже усе пройде колись.
Ти пам’ятай про сміх і солод,
А також просто помолись.

Усе, що хочеш – будеш мати,
Ти просто вір у це завжди.
Якщо захочеш світ пізнати,
Візьми мій номер набери.

© Віталій Мочарський

2012

Такий яскравий і блискучий,
І молоденький, і жагучий,
На небі місяць спочива
І творить знов свої дива.

Ти подивись, бо так буває,
Він із-за хмари виглядає,
Підморгне навколо усім
І знов сховається у дім.

© Віталій Мочарський

2012

Бандити при владі приймають закони,
Які лиш роз’єднують, творять кордони.
Будують для мови вони перепони,
А самі в цей час далі пхають закони.

Віддати мільйони їм прокуратурі,
Це дуже вже легко зробити в натурі.
Лиш пальцем натиснуть по клавіатурі,
А всі результати відчуєш на шкурі.

Забрати їм землю в простого народу
Те саме, що плюнути з мосту у воду.
Відходами знищити нашу природу,
Це теж легко зроблять за винагороду.

Побити чи вбити для них не проблема,
Бо так вже працює вся їхня система.
А ти є для них звичайна нікчема,
Така от проста незамудрена схема.

В країні такій нереально вже жити,
І в цій ситуації мрій не здійснити.
Ти хочеш, щоб краще жили твої діти?
Подумай! Можливо, пора щось змінити!

© Віталій Мочарський

2012

Я щиро дякую за все:
За кожен дотик, всі хвилини,
За теплий подих, ті есе,
За поцілунки, сліз краплини.

За те, що ти давно колись
Мені багато обіцяла,
За те, що мрії не збулись,
За те, що сни мені відтяла

За зиму, темряву, перон,
Холодний вітер, сніг, негоду,
За те, що був пустим вагон,
За те, що вкрала насолоду.

Я довго так тебе гукав
На станції “Свого Кохання”.
Та потяг мій чекать не став
І випустив лиш звук зітхання.

© Віталій Мочарський

2012

Пам’ятаю той день вже погаслий,
Телефон з есемескою в своїх руках:
“Слухай світ, він прекрасний”!
Ці слова назавжди у думках.

Ти навчила мене бути чесним
І любити навколишній світ.
А до тебе я був безтілесним,
І без тебе я був пустоцвіт.

Пам’ятаю як вперше з тобою,
Я почув звуки цього життя.
І вони вже назавжди зі мною,
Ці прекрасні і ніжні чуття.

Ти мій вчитель і ангел, і воля,
Ти є промінь в моєму вікні.
Моя зустріч з тобою – це доля,
І на неї чекав я всі дні.

© Віталій Мочарський

2012

Хіба кросівки не схожі на людей?
Хіба вони не створені з ідей?
Хіба вони не повністю як ми?
Хіба всередині у них нема пітьми?

Вони, як ми, існують тільки в парі.
Вони, як ми, стоять на тротуарі.
Вони, як ми, бувають різні зовні.
Вони, як ми, не вивернеш назовні.

Кросівки можуть також забруднитись,
Вони, як люди, можуть взяти і умитись.
Старіють, як і все навколо,
І можуть виглядати дуже кволо.

Кросівки можуть , як і ми, порватись,
Як люди, можуть просто усміхатись.
І стильними вони бувають,
Погоду дуже чітко відчувають.

Кросівки ідеальний варіант кохання,
Кохання, що існує без страждання.
Вірніших за кросівки не існує,
Бо тільки в парі там гармонія панує.

Давай з тобою будем як вони.
Якщо погоджуєшся – просто подзвони.
Ми будем крокувати поруч завжди
І переступим через різні негаразди.

Ми будем разом в будь-яку погоду,
Якщо дощі, ми разом зайдем в воду.
Без тебе я не зможу крок зробити,
Бо тільки в парі всі кросівки можуть жити.

© Віталій Мочарський

2012

Спокій, сірість, тишина,
Хвилі, чайки, вітер.
Пристань, вечір, глибина
І дисплей без літер.

Телефон, стопа, рука,
Камінь, шорти, квіти.
Хтось далеко десь гука,
Швидше за все діти.

Зірка, хмари, відчуття,
Чую хтось сміється.
Хочеться пізнать буття,
В грудях серце б’ється.

Я встаю, іду назад,
Стало прохолодно.
Хочеться чужих порад,
Бо в душі голодно.

© Віталій Мочарський

2012

If you believe in perfect life
And always think about skies,
Then you are beautiful and rife
And I can swim inside your eyes.

И если ты дана мне свыше,
То за тебя я жизнь отдам.
С тобой хочу сидеть на крыше
И отдаваться лишь мечтам.

Я хочу бути завжди близько
Й вірші писати лиш тобі.
Хоч на дорозі дуже слизько,
Я все ж найду тебе в юрбі.

© Віталій Мочарський

2012

Іноді хочеться комусь щось сказати.
Іноді просто не можеш мовчати.
Іноді кращого хочеться мати.
Іноді просто дорогу вказати.

Все, що хтось вибере - правильним буде.
Все, що не вибере - просто забуде.
В цих всіх випадках, щось та й прибуде.
Зараз тебе хтось візьме та й розбуде.

© Віталій Мочарський

2012

Говорять, що життя – це театральна сцена,
А ми усі актори й в нього граєм.
Ще кажуть – кожна дія у житті шалена,
І дуже часто сльози ми ковтаєм.

І як потрібно це життя зіграти?
Як стати головним на сцені?
Про це тобі ніхто не зможе розказати,
Про це ще не існують книги вчені.

Я б так хотів, щоб була ти Джульєттою для мене,
А я б тоді Ромео став для тебе.
Тоді б кохання було в нас скажене,
І ми його би берегли в серцях у себе.

І все у нас би склалося інакше,
Ніж у закоханих шекспірівських героїв.
Усе це театральне дійство було б м’якше,
І за любов не було б в нас двобоїв.

© Віталій Мочарський

2012

Давай з тобою сидіти, мовчати.
Сидіти, мовчати, за руки тримати.
Коли вже захочеш ти слово сказати,
Покажу, що нам є про що помовчати.

Ми будем на лавці сидіти, мовчати.
Мовчати про те, що так важко сказати.
Вже стало так холодно, хочеться спати.
А ми і надалі будем просто мовчати.

Вже сонце зайшло, а ми будем мовчати
І жадібно слово за словом ковтати.
Здається вже досить і треба кричати,
Але ми і далі будем тихо мовчати.

© Віталій Мочарський

2012

Тім-там, тім-там,
Пора спатоньки йти нам.
Тін-тон, тін-тон,
Хай спокійним буде сон.
Тік-так, тік-так,
Це годинник лічить в такт.
Тіп-топ, тіп-топ,
Вже у снах калейдоскоп.

© Віталій Мочарський

2012

Я часто думаю про тебе.
Питаю в себе – як там ти?
І помічаю в перехожих,
Обличчя й рухи всі твої.

Чому так важко жить без тебе?
Що є магічного в тобі?
Чи це не магія, а сила,
Що виникає між людьми?

Надіюсь, що у тебе також,
З’являються думки такі.
А може я лиш просто мрійник,
В якого щось болить в душі?

© Віталій Мочарський

2011

Дозволь заснути у твоїх руках
І полежати так хоча б хвилину.
Я хочу бачити нас двох у снах
І берегти тебе, малу дитину.

Дозволь заснути у твоїх руках
І бачити прекрасний захід сонця.
Літати в небі хочу, наче птах,
І насолоджуватись роллю охоронця.

Дозволь заснути у твоїх руках
І кожен вечір лиш з тобою засинати.
Пройти увесь важкий життєвий шлях
І день за днем із твоїх рук розпочинати.

Дозволь мені заснути просто у твоїх руках…

© Віталій Мочарський

2012

Пройде один десяток років,
Та змінимось і ти, і я.
Вперед зроблю багато кроків,
А в тебе вже буде сім’я.

І от в осінню теплу пору,
Коли не білий ще поріг.
Тебе побачу без мінору
На перехресті двох доріг.

Ітимеш гордо, наче пава,
Проте ти будеш не сама:
Праворуч – дівчинка яскрава,
Ліворуч – пустота німа.

Мене помітиш – усміхнешся
І скажеш лагідно: “Привіт.”
Поцілувать мій стан хитнешся,
З-під ніг у мене вийде світ.

Я запитаю про здоров’я,
Сім’ю, кар’єру, про дітей.
І в мене буде безголов’я,
Не чутиму твоїх вістей.

Ти скажеш, що була заміжня,
І дочка в тебе є тепер,
У шлюбі була менше тижня,
А потім чоловік помер.

Заплачеш, скажеш: “Випадково.”
Зла доля крутить нас як сніг,
Бо все у вас було казково,
А потім твій коханий зліг.

Я буду слухати й ридати,
Бо все, що сталось – це удар,
Рукою очі й ніс втирати,
Бо це важкий для всіх тягар.

Ти запитаєш: “Як там в тебе?”
А я не знаю, що сказать.
Прожив роки я не для себе,
Немаю я що показать.

Ти не спитаєш про причину,
А просто скажеш, що спішиш.
І пальцем забереш росину,
І знову мозок зворушиш.

Ми попрощаємось, як друзі,
І розійдемось хто куди.
А я піду увесь в напрузі,
Лише залишу ніг сліди.

Ти так не взнаєш, що і далі
Кохаю я тебе одну.
І сутність знов буде в печалі
На дні якої я тону.

© Віталій Мочарський

2013

Прекрасного, ніжного, осіннього ранку
Я б кави у ліжко приніс філіжанку.
До кави поставив би ще круасана.
Принісши, сказав би: “Привітик, кохана!”

А ти, наче янгол, мені б позіхнула
І солодко так із спросоння зітхнула.
А потім піднялась і сіла у ліжку,
І смішно рукою почухала б ніжку.

Ти взяла б у руки фарфорову чашку,
Вдихнула б тепло, наче квітку-ромашку.
А потім так мило мені б усміхнулась
Й жагуче до губ моїх враз пригорнулась.

© Віталій Мочарський

2012

Ти знаєш, я повністю залежний від тебе
І не можу знайти ліки від цієї хвороби.
Кожен день відганяю хворі думки від себе
І намагаюся позбутися твоєї жадоби.

Встаю зранку і кажу собі: досить,
Але потім знову не можу спинитися.
Мій організм сильно тебе просить,
Ти як вода у спрагу, якою не можу напитися.

Ти мій особливий, п’янкий наркотик,
Який поширюється потоком крові у венах.
Так хочеться відчути твій теплий дотик,
Напевно, ти щось змінила у моїх генах.

Якби ти була частиною мого тіла грішного,
Я б ампутував тебе і жив би далі калікою.
І не було б у мене життя надалі невтішного,
Не потрібно було б займатися моєю опікою.

Ти вірус, інфікувавший кожну клітину мою,
Тому я уже нічого не можу зробити.
І з часом закрию кришку гробу свою,
А ти і не зрозумієш, як палко я можу любити.

© Віталій Мочарський

2012

Люблю Львів
За старовинність.
Люблю Львів
За його невинність.
Люблю Львів
За його бруківку.
Люблю Львів
За чудову мандрівку.
Люблю Львів
За вузенькі вулички.
Люблю Львів
За кав’ярні і булочки.
Люблю Львів
За запах кави.
Люблю Львів
За відчуття слави.
Люблю Львів
За місця, де був.
Люблю Львів
За місця, що чув.
Люблю Львів
За Площу Ринок.
Люблю Львів
За безліч сходинок.
Люблю Львів
За Високий Замок.
Люблю Львів
За відсутність рамок.
Люблю Львів
За хороших людей.
Люблю Львів
За те, що музей.
Люблю Львів
За те, що всіх чує.
Люблю Львів
За те, що існує.
Люблю Львів…
Просто люблю…

© Віталій Мочарський

2012

Пізно? – Знаю.
Темно? – Може.
Вітер? – Крає.
Холод? – Схоже.

Море? – Близько.
Гори? – Поруч.
Зорі? – Низько.
Місяць? – Обруч.

Ти? – Прекрасна.
Я? – Сумую.
Ніч? – Преясна.
Серце? – Чую.

Ниє? – Трішки.
Плачеш? – Досить.
Очі? – Кішки.
Мозок? – Просить.

Спати? – Треба.
Я? – Пізніше.
Ангел? – Неба.
Сон? – Міцніше.

Плечі? – Стисну.
Губи? – Сильно.
Всю? – Притисну.
Впав? – Безсильно.

© Віталій Мочарський

2012

Гроза

Ти сиділа вдома на підвіконні
І рукою торкалась холодного скла.
Ти сиділа в кімнаті, де стіни бетонні,
Й по щоці, наче річка, сльоза лиш текла.

Ти сиділа, дивилась на дощ, на калюжі,
На дерева, будинки, на небо, людей.
Всі навколо, здавалося, просто байдужі,
І ридання важке так і рвалось з грудей.

Ця гроза, ніби спогад з минулого була,
Із тих днів, коли в щасті купалася ти.
Ну а вітер, цей вітер ти точно вже чула,
І від звуків його так хотілось втекти.

А колись ти любила дивитись на хмари,
Танцювати під музику грому й дощу,
Цілувати його - все це було як чари,
В цей же час він шептав: "Я тебе захищу".

Він поеми складав, щоб тобі розказати,
Ти прекрасна й єдина для нього в житті.
Всім єством він хотів це тобі показати,
Щоб кохання його не було в забутті.

Ти кохала його, як дитя, до безтями,
І здавалось, що дихаєш з ним в унісон.
Ти вмивалася просто його почуттями
І цілунками ви спілкувались крізь сон.

Ну а потім ти вибрала свою кар'єру,
Забувати почала про свою любов.
Він сховався до свого тісного вольєру,
Між високих, міцних, кам'яних забудов.

Ти знайшла більш багатого та одружилась,
В цій сім'ї народила ти двоє дітей.
Потім раптом від сну цього ти пробудилась,
Зрозумівши, коханню не треба грошей.

З тих часів ненавиділа більше грозу ти,
Під якою ви часто гуляли колись.
Ти хотіла його просто взяти й забути,
Та натомість з очей просто сльози лились.

Він надалі обожнював твою натуру,
Засинав із коханням у своїх думках.
І у снах він ліпив давньогрецьку скульптуру,
І її, в тих же снах, він носив на руках.

А гроза була символом твого кохання,
Про яке так хотілося всім розказать.
Та змінила його ти на символ страждання,
Про який із сльозами потрібно мовчать.

© Віталій Мочарський

2012

Торкнутися просто твоєї руки,
Відчути як пахне волосся,
І палко губами припасть до щоки,
І все розуміть в безголоссі.

В обіймах тримати тебе назавжди,
І навіть боятись дихнути,
Щоби не змінити усе навкруги,
Й моментом оцим надихнутись.

2011

На небі повний місяць сяє,
І зорі всі у мене за вікном.
Вони далеко і неначе грають,
Коли мерехкотять усі та в унісон.

Так і кохання між людьми буває,
Долає відстані, хоч де б ми не були.
Ти головне будь зіркою, що сяє,
І теплим променем допомагай мені.

Кохання не можливо описати,
Воно живе в середині, в мені.
Воно допомагає жить і працювати,
І надихає творчо, наче уві сні.

2011

Сидіти поруч, очі в очі,
Не помічати все навкруг,
Лиш відчувати теплий дотик,
І ніжний поцілунок губ.

І просто взяти руку в руку,
Де є безмежна тишина,
І розмовляти серця стуком,
Що заміняє нам слова.

Оце, напевно, є кохання,
Яке не хочеться втрачать,
І хто відчув таке бажання,
Той може гори підіймать.

2011