Чистий лист паперу,
а потім якісь слова,
емоції, мовчання...
так хочеться тепла
серед зимової скрути
надворі.
як добре, що я ще жива,
ще тече вода з крана.
роздягайся.
сьогодні я одна.
і доживу з тобою до рана.
не знаю чи була права,
тобі певне не потрібні
мої слова...
краще губи.
ні, ні, я не німа,
то просто тіло зупинилось
у часі...
і очі зелені як трава
просторо дивляться тобі
у вічі.
вода.. ніхто краще не обійма.
вона не тепла - гаряча.
збудись, все сниться:
ти сама.
але ж вода,
вона обійма,
ковзає між пальцями,
гладить волосся...
вона всюди... огорта,
тільки шкода про одне:
вона вже вистигла...
а на вулиці - зима.


2015р.

Я кульочок говіркий,
розмовляю як іду.
маю довгі вуха -
і все ними ношу.

я кульочок подорожній,
скрізь і всюди йду:
і в школу, і в садочок
подорожую.

я кульочок сильний.
я все ношу.
принесу додому
молоко й сметану
і цукерочку.

ти у мене поклади
вафлі і цукерки.
бабусі віднеси
і друзям вділи.

ти усіх почастуй,
цукерочок не жалкуй.
я буду ропотіти-промовляти,
аби всім цукерку дати.

лютий 2015р.

Пролітала ворона подвір.ям,
де бились двоє хлоп.ят.
і прокаркала:
кар-кар, карррр....
не треба чвар.
ви м.яча поділіть,
дружбу не женіть.
Бо цінніша дружба за м.яча!
кругляка поділіть:
раз Іванку, раз Петру,
по травичці покотіть.
і у веселу гру
друзів запросіть.
кар-кар, карррр....
не треба чвар!
з тим і полетіла
мудра ворона.
бо цінніша дружба за м.яча.



2015р.

Коли сивина торкнеться
скронь
і життя як на руці
намалює на лиці
лінії...
я матиму два лиця:
від природи і життя.
я буду вечора чекати,
коли рипнуть двері
і ти ввійдеш до хати.
так само як колись
поспішу тебе поцілувати.
нас застане змучене сонце
з багряним відблиском
у вікні.
і я, піднівшись на пальці,
торкаючись твоєї щоки
так хочу тебе любити.
дзвонити до дітлахів
і чути сміх онуків...
зустрічати схід сонця
і цілувати твоє плече.
я так хочу жити...
обіймай мене
до посивілих скронь
і порепаних долонь.
і нехай картина життя
ніколи тебе не ляка.
я так хочу жити

2015 р.

При світлі ліхтарів
шукати свій дім.
йти пустими вулицями.
не оглядатись.
вдихати запах цвіту аличі
і в пам.яті
прокручувати всі важливі
дати.
йти босоніж як по стерні,
пустою вулицею.
при світлі ліхтарів,
шукаючи свого ліхтарика у вікні.

2015 р.

їй хотілось кохання,
як в кіно,
а його реальність підточила
вже давно.
і тоді, коли всі лягали спати
вона обіймала його за плечі...
тихо обіймала, тільки його...
вона така щаслива....
але він обернений плечима.


2015 р.

Канули свята у спогади...
і запах ялини
ще в повітрі снує.
і небо сіре, мокре
якось довго вже плаче.
і круглі іграшки на ялинці
не принесли радості.
вдихаємо повітря зі страхом,
відігнати би думки як ворогів
одним махом.
так певне, кожен би хотів.
які їхні сни?
Тих, хто тримає зброю?
і чи можуть сміятись вони,
коли захищають нашу волю?
і вмирають...
так просто вмирають...
коли хтось наверху
гроші за зраду рахують.


2015р.

Найбільше щастя в житті:
з тобою засинати
і зранку...
зранку бачити очі твої.

тримати за руку
коли спиш.
і підглядати
тихо в колиску.

тоді лягти на подушку
і усміхнутись.
найбільше щастя:
ви мої рідні.

зранку прокинувшись,
хтось іде на кухню:
чай, печеня чи канапки...
памперси і смішинки...

і тільки ти...
можеш довести до "сказу"...
і на тебе не можу ображатись:
гляну - і тут же сміюсь.

ви моє щастя.
тихенько сопите уночі
і спите на одному боці,
привідкривши обоє губи....

і я чекаю...
коли змучений прийдеш,
щоб разом заснути.
тихенько обнімаю...


грудень 2014р.

Потанцюй зі мною.
просто обніми.
нехай за вікном вітер дерева колише,
і ніч розповідає казки.
потанцюй зі мною.
нехай наше малятко спить.
її дідо дрімота цілує і смішить.
потанцюй зі мною.
нас напівтемрява огорта
і біля доні танцюють янголята
під ноти моцарта для малят.
розказують казочки для звірят.
а ти потанцюй зі мною.
ну добре, тоді обніми.
цілуй мої губи, долоні...
нехай ніч підглядає у вікно
і скаже вітру тссс...но-но.
нас не тривожитиме ніхто.
тссс...


2014 р.

Давай танцювати,
навіть тоді,
коли не разом...

коли наші душі
зустрічаються у сні,
коли німі...

коли наша мова -
танцювати...
очима мовчати...

і тільки рухи
в тісному повітрі
можуть звільнити...

звільнити від слів
і непотрібних нервів,
звільнити від ворогів.

давай танцювати,
ну хоча ... обніми,
і тоді злі вітри

віднесуть всі слова,
непотрібні і невірні,
там, де нас нема...

бо сьогодні лиш тіла
розмовляють між собою
і ні одного ворога

нам не треба.
кожен дотик,
кожен погляд

роблять нас щасливими,
одним цілим..,
ми можемо так розмовляти...


2013 р.

У млосному тоні мовчання,
згорівши у пеклі думок.
дивитись у каву як чорне вугілля,
думаючи про наступний крок.

пропускаючи кожен світанок
через штори у своє ліжко,
проводжаючи кожну ніч,
лежачи дивлячись у вікно.

з темінню віч-на-віч,
відганяючи сни,
лиш образитись на ранок,
тихо заснувши.

2013 р.

Ти носиш мій поцілунок
і то не долі дарунок,
а певно - кара.

Ти носиш мій поцілунок:
у серці,на губах...
ти знаєш - то крах.

Ти носиш мій поцілунок,
більше нічого не лишилося,
тільки спомини ще шевеляться.

Ти носиш мій поцілунок
і він пече вогнем,
хотілось би погасити, може
дощем...

Ти носиш мій поцілунок
і дощ не може змити,
біль, який тече в жили...

Ти носиш мій поцілунок
і запах мій ще тримається,
мов прокляття - не стирається.

Ти носиш мій поцілунок....


2013 р.

вона йшла по дощі,
босяком по асфальту.
ноги збиті до крові,
світло фар било в очі...

вона скидалась на божевільну,
мокру і розпатлану.
їй подобався дощ-
не було видно сліз.

їй так хотілось - когось...
щоб хтось забрав, обняв...
не лишилось нічого,
тільки вітер з деревами танцював.

їй не хотілось спати,
тіло не чуло холодної осені...
били вражі вітри,
перебираючи тіло до кожної кісточки.

змокла...
заснула несвідомо на дивані,
ніби не знала,
що ранок сонцем вікно відчинить...


2013 р.

Дивишся у вікно,
а там - нічого.
пусто.


пусто у сірому небі,
там, де мали бути емоції,
вони німі.


нема болю,
а мені все хочеться на волю,
люблю...

дивитись в очі
сірому небу,
щоночі.

немогти заснути,
щоночі забуваючи,
волю....


2013 р.

І знов притулитись до твого теплого тіла...
Обійняти за плечі і думати: "Щаслива"...
І нехай то щоденна рутина,
Але нема нічого ліпшого - твого теплого тіла.

2013 р.

Усмішка твоя наївна
і вуста німі.
Брови чорні вільні
і очі дивляться не в мої.

Великі сині очі
Замуровані в кришталь.
Сині озерця снігом обняті,
Для згадки наших прощань.

2013 р.

Я плачу на чужу вигадану любов
Запиваючи кип’яченою водою.
І від нестачі повітря давлюсь нею.

Запитайте в жінки
Чого вона плаче…
… І вона, повірте, не знайде
Ні одної вигадки, щоб відповісти.

Я ридаю над чужою
Вигаданою любов’ю,
Бо не можу справитись зі своєю.
Тепер я знаю на смак сльози.

Вони знаєте які?
Теплі, бувають гарячі,
Зрідка солоні і великі…
Такі, що коли падають
Я відчуваю їх на нозі,
Стук, що б’ється по голій шкірі.


19. 11. 12.

Я свою любов на карти
Проміняла
І гарячі сльози.
Я не повірила,
Повір, я серцем не зрадила.
Я свою любов
Кинула на поталу
І топчусь по ній,
І заїдаю зрадою.
І з серця мрії викидаю.
Я запиваю гарячими сльозами.
Я повірила…
Я зрадила…
Я кидала…
Я плакала…
Я чекала…
Я любила…
Я… я всетаки колись була твоя.
Я банальні рими запиваю
Гарячими сльозами,
Падаючими в чай…
Думай що хочеш, так і знай.
Ми були на «ти»,
Ми були одним цілим…
Тепер солодка валер’янка,
Чай літрами
І серце біжить марафон.
Мене рятує музика
І топлять думки.
Тепер… як завжди… -
Ручка – мій мікрофон…
Я зависла на волосині,
А тобі втримати
Не вистачило сили…
Я була готова…
Кинути, все кинути
І тікати до тебе одного…
Мені за радість було жертвувати…
Жертвувати всім.
Жертвувати собою.
Мені за радість був тільки ти
І бути з тобою.
Я запиваю любов гіркою кавою…
В уяві збирала сумки…
В реальності завжди чекала.
Втримати не вистачило сили…
Засумнівався.
Висіла на волосині.
І впала.

Я свою любов на карти проміняла
І гарячі сльози.
Твоя егоїстична-романтична любов
В мої вени впирскнула солону кров.
2012 р.

Те, що для інших звична справа
для мене – мрія…
О так, я ще жити не перестала,
бо я іще мрію:
щоб диван простягнув до мене
свої обійми…
Він же непорушно стоїть
І до того мовчить…
Всеодно лягати самотньою
на пусте холодне місце
у кімнаті призначене
для когось схожого на мене:
для того, хто як і в божевільні
перемалював би стіни у
світло-жовтий колір,
розставив би на власний манір
вазони по кімнаті,
повішав би яскраво-жовті штори
і білі фіранки, мов повішані хвилі
вирвані сиротами з синього моря…
Книжки різного калібру і кольору
були б симетрично розкладені
і так само розкидані по всіх поличках
у моїй свято божевільній кімнаті.
І диван би простягував до мене руки,
кликав би у свої обійми…
Пахло би відчиненим вікном:
свіжим повітрям….
Очі, що стоять на мокрому місці
висохли би, як непотрібні озерця.
Пахло би квітами і моєю усмішкою.
І я як губка вбирала б у себе радість,
наповнювалась свіжим повітрям,
пила чай з молоком, а може…
Залежно від часу – з коньяком,
листала би сторінки чужих думок
І не чекала, не чекала чогось,
а просто знала, що моє щастя
потопало на кухню по друге горнятко
того ж самого чаю,
граючи на чу-ва-чі:
Чи я ж черга вкотре запарювати чай…

02. 10. 12 р.

Вона не така,
Якою хотів її бачити.
Вона не така
І не зможе нею стати.

Вона не така
І не зможе любити як я.
Вона не така,
Але вона любила…

І що з того що було до того?
Кому судити?
Лягла під ніж і вбила життя
Нікому не казати чия вина.

Вартий кращого…
Кому вирішувати?
Вона не така.
Та може і не треба.
Лягаючи під кожного
Шукала своє життя.

Лягала під тебе
Я впевнена – любила…
Любила вигідно тебе
Тримала за руку
Плакала, молила, кричала,
Не відпускала.

Вона не така
І не зможе любити як я.
Вона не така,
Але вона любила…

2012 р.

Здавалося, що любила і люблю,
Любила вірші і ще більше ненавиділа.
Любила тебе, але слова виграли.
Слова і тепер вбивають,
Все по манівцю.
Любила і люблю.
Все зненавиділа.
Зненавиділа всі вірші.
Міняю їх на тебе.
Міняю на нещастя.
Міняю на спогади.
Підборами розчавлюю наші серця,
А ти дебіл, вірив що на щастя?
Тепер же гляди…
Неоглянувся, а вже не твоя.
Тримав, пускав, розчавлював.
А я любила.
Любила більше, ніж вірші…
А вони чогось варті?
Варті моєї зіпсутої любові?
Ти вирішив горщик збирати
розбитий, зі скла…
і ціле моє життя
вкрилося павутиною спогадів.
Тебе любили вірші,
А ти їх нечитаючи зненавидів.
А ти тепер би скло плавив,
Стелив не мені,
Вбивав любов у мені.
Згрішили разом,
Ще коли любов
ненароджену вбили
тоді…
2012 р.

Це коли ти плачеш на пероні
Не так за тим хто проводжає,
А за роками, про котрі не знаєш
Чи пройшли намарно.

Коли не знаєш чи любов з вами,
Але плачеш…
Плачеш за роками, які ще не прийшли.
Поїзд – коли смердить і кожен швендяє
Попри тебе там, де смердить.

Коли баба на сусідньому ліжку
Так хропе, що закладає вуха.
Коли ти хочеш і не хочеш,
Щоб він подзвонив, але чекаєш.
Коли ти не знаєш що буде,
Але живеш.

Це стук коліс і бажання людського сексу.
Це життя – початкова станція і зупинка.
Певний період часу, який проживаєш.
Сморід від якого задихаєшся

І переодягання в туалеті –
Як виконання надскладних трюків.
Особливо, коли через прочинене вікно
Дме у пику вітер,

Цілуючи навіть яєчники,
І пролітає чужий поїзд
Як комета блимаючи світлом,
І тоді серце спускається в унітаз.

Коли все галопом,
Коли з серця
Хтось рукою все стер.
Коли ти боїшся,
Що прийдеться жаліти…

Коли ти просто йдеш,
Бо так вийшло, чи просто треба.
Не подзвонив.
Він для тебе ще не вмер.
І так сідає батерея.
19. 08. 12 р.

Мій дух напевне мертвий,
а твій може тоже.
я малими гріхами
знищую те мені невідоме.
на перший погляд - живі.
а насправді, хто скаже?
ми інколи менше живі
у житті, ніж у смерті.
ми такі різні, так само
як і наші гріхи.
ми нічого не знаємо,
але вдаємо вигляд про інше.
забуваємо, згадуємо,
ностальгія.
чекаємо і жахаємося смерті.
це тільки поки живі.

11. 09. 08.

Сьогодні я бачила
щілину до раю,
Богом лінійкою
відміряну.

Добратись би туди...
але ні, то тре вмерти
і полетіти до тої щілини.

Вона така світла,
а небо синє-синє.
вона незвужується,
вона - чекає.

І та пара в трамваї,
покрита млою старості
звільнила місце молодим.

Так має бути,
так стається:
ми займаємо чиїсь місця
звільнені нам смертю і НИМ.

22:05

04.11. 12

Смуток на моєму лиці
Тобі видається сміхом.
Молюся уві сні,
Тобі видається це гріхом.

2010 р.

Шукаю щастя...
Бігаю від кутка до кутка.
В такій біганині може пройти все життя,
Щастя, як сонце: підходиш все ближче,
а воно все тіка...

2010 р.

Завдяки йому почала писати,
Завдяки тобі - живу.
Дякуючи йому, навчилася жити,
Дякуючи тобі, я ще люблю.

2010 р.

Здавалося – читала тебе напам’ять,
Здавалося, що знаю кожне слово,
Здавалося – пам’ятаю безповоротно,
Здавалося – читала тебе напам’ять.


Я знала кожну весну,
Кожну усмішку твою.
Я знаю твої очі,
Сині опівночі.

Я пам’ятаю твою міміку –
Веселу на лиці.
Я уявляю тебе по вулиці –
Рука в руці.

Шепочу осіннім вітром,
Він обіймає тихим крилом.
Промайне осінь світлом,
Нам це все треба обом.

Зимою грітимемо долоні,
Лежатимемо на сніжному лоні.
Заглядатиму тобі в очі
І шукатиму літнє небо вночі.

Здавалося – читала тебе напам’ять,
Здавалося, що знаю кожне слово,
Здавалося – пам’ятаю безповоротно,
Здавалося – читала тебе напам’ять.

1:43
29.05.12.

Так мало бути, чи як…
Вона все правильно зробила,
Розпустила інші вітрила,
Перші сховала на знак…
На знак скорення долі,
Чи наперекір цікавим.
Не рухайте її застиглих ран,
Вони зашиті її висохлими сльозами.
Не треба порівнювати з іншими,
На них не схожа. Не та…
Вона, та сама ідеальна,
Котру грішною зробило життя.
Не змочуйте ран
Її ж власними сльозами.
Вона все правильно зробила,
Розпустила інші вітрила,
Незнаючи напрямку вітру
І передбачаючи ураган…
Без нього - ніяк.
23:13
26.05.13.

Холодна пляшка пива.
Зігрію її руками.
Тривіальна і проста
Вбивча пляшка.

Я не знаю правди,
А ще гірше – майбутнього.
Я боюся докорів сумління,
Я боюся твого докору.

Я не боюся смерті,
Але вона мені непотрібна.
Тебе зараз нема…
Я чекаю, коли ще нема прощання.
Сльози на пероні…

Напевно непотрібна,
Але не до кінця.
Бажання бути з тобою –
Ставиш прозору стіну.

З тобою стану
Перестиглим фруктом,
Який вчасно не з’їли.
Може краще не цілуй?

Всеодно кондуктор
Каже прощатися.
Всеодно несправжній цукор,
А про мед і мови нема.

Свічки і шампанське,
І твоя тепла рука.
Здавалось б вже не одна.
Вечірній Харків.
Година за годиною
І вже прощатись пора.
Мовчала, щоб не плакати.
Купе. Заридала.
Одна.

Холодна пляшка пива.
Зігрію її руками.
Тривіальна і проста
Вся наша правда.

26. 10. 11.

Я би хотіла побачити тебе,
Доторкнутись рукою…
Усміхатись з тобою…

Проводжати захід сонця
На зеленому коврі трави,
З термосом чаю і вина…
А потім залізти на дах будинку
І дивитись на зорі,
Нічого, ні про що не думати…

Тримай мене за руку…
Я так би хотіла тебе побачити…
Тільки хто ти?

Ти… ти приходиш як літо…
І йдеш так само швидко…
А я – чекаю, дивлячись у вікно.
15:53
19.05. 12.

Народжена, щоб народжувати.
Народила.
Народила сина.
Народжений, щоб жити.
Народжений для народжених.
Народити для життя…


Твій - тільки в утробі.
Тепер належить життю.
Він слухатиме твою колискову,
Усмішкою відповідатиме на твою,
Він піде своєю стежкою по життю.
Ти ж завжди будеш поруч:
За руку, думкою, поглядом.
Він називатиметься твоїм сином.


Народжений народженою…
Народжений для щастя.
Народжений щасливою.
Народжений тобою і ним –
Коханим.
16:07.
19.05.12.

Я не зупиню хід годинника, голосно чекатиму, нехай все рікою пливе... Я плистиму своїм човном... І вітер в лице, і плин проти течії... марне, намарно... час покаже... щось мине і загубиться... ми щось згадаємо... непомітні моменти в теперішньому стають найприємнішими у майбутньому...ми нічого не знаємо. ми, а може нами... бавляться як у шахмати... королі, дами, ... є ще блазні... сьогодні пішки, а завтра - на коні.... погляд в землю; погляд в небо... усмішка з деталями фарсу і щира, по-дитячому... невіриться... все буває в житті... мрії збуваються усі, а найгірше - усіх; тому вони й псуються, як молочні зуби - бажання різні, як стріли летять один проти одного... мрії не завжди білі... рожеві... немає значення... життєвий біг... чекання... ми нічого не знаємо... лишається - чекати... чекання - в різній формі, різне для кожного, різне для мене... нехай все пливе... вітер в лице... вже майже весна... майже дочекалася... моя дама пішла... - хіт конем.... чекаємо короля...
2:06
28.04.12.

будень зі мною говорить
навіть у свята...
самотність ставить пластинку
і тоді я мовчу...

і жовті нарцизи в кімнаті
красуються недоторканністю;
запах цілує ніздрі,
а музика тягне з очей сльозу.

я хочу танцювати...
трохи випити і забутись.
я би хотіла знати...
але ні, навіщо нервувати.

я у свято з буднем розмовлятиму
і весну стрічатиму дощем.
я жовті нарцизи цілуватиму...
я плакатиму, разом із сьогоднішнім
днем.

16:20

15.04.12.

прийди і приснись мені,
я згідна, навіть у сні.
цілуй мої плечі і залишся
зі мною. в мені. у сні.

прийди сьогодні. можеш щоночі....
прислонись і поцілуй куточки губ.
згідна навіть на сни... в мені...
і ти як звичка згубна....

в мені дихаєш незнаючи цього.
в мені. зі мною. у сні.
по телефону, по скайпу. мало.
прийди сьогодні, можеш щоночі.
( Хоча б увісні)
2012р.

Втомлено слухатиму те,
Що шептатиме серце.
Шемряння дощу.

Запах чаю,
Його повiльно ковтатиму,
Знаючи, що не засну.

А потiм снитиметься –
Шепiт дощу,
Шелестiння листя…

Я сплю…
I стривожено чекаю
Шепотливо-нiжну весну…

23:09

25.03.12.

Серце покрилося нічною млою.
сльози і крик пісень.
на серце пада прозора тінь.
нам щастя - дивитись на небо.

одне небо, а ми вдвох, та поокремо.
серце вже до всього звикло.
б"ється, то сильніше, то ні.
і лиш тіло німо стоне у журбі.

05.03.12.

або ти вірвешся в моє життя
синім вітром,
або я помру під іншим крилом.

або ти схопиш мене за руку,
або я все-таки піду.

або ти оговтаєшся,
або я засну.

візьми мене за руку
поки ще стою.

схопи мене за руку
поки я ще цього хочу.

01:47
10.03.12. (підпис ;))

Сядь ближче, бо попливеш за туманом. Сядь ближче, так мені вдасться тебе обняти. Думав він збоку підглядаючи за нею. Сядь ближче, дзвеніло йому в голові. Сядь ближче, бо попливеш за туманом. І я розповім тобі всю правду, тільки впевнюся, що покохала, а тоді правда... А що таке правда? Те,що кожен з нас бачить очима, а очі в кожного різні. І правда - гірка, солодка...непотрібна...дірява. Сядь коло мене ближче, а то тебе вкриє туман. А потім проститутка, ром і розмови про кохання. ...Сядь коло мене ближче, він все-таки тільки думатиме.

21.02.12.

Я малюю на стіні,
мов січень на вікні
мертві квіти весняні.
я малюю на стіні:
помершу любов, мов воскреслу.
п"ю кров, мов цілющу воду.
згадую нами забуті слова
і, мов на розп"ятті,
а то, на жаль, в житті...
я малюю кольоровими фарбами,
та ні... лиш чорними та білими,
контури обводжу сірими,
щоб так образливо не було;
так, щоб ніби однаково.
дивлюсь у вікно,
а там все потекло.
чи то сльози мої німі,
чи то почались дощі,
розтанули сніги,
та й потекли, й зникли
і так мертві квіти,
що ще тримали когось в цьому житті,
мов у казці, котру придумали самі.
і все немов у сні,
а чи у рожевій реальності.
померли і так вже неживі квіти...
чекаючи при тому вже весни...
2011р.

Не стара баба
їла білий сир,
що розсипався і падав
на трамвайну підлогу.
ковтала жадно,
набираючи в жменю з кулька.
вона колись була гарною.
змотавши рештки сиру
обтрусилася і спокійно сіла,
затуляючи лицьовою стороною
долоні рота.
і дивилась проти течії трамвая
як з-під коліс потроху
пропливає нагрітий сонцем Львів.
21. 05. 11.

Збудилася з осіннім листям,
що стало дихати весною.
забулися погані перевчуття.
лишилися мрії і ціль на зорі.
рожеві окуляри систематично вдягаю.
стікає вода з волосся,
і я, слава Богу, знаю, що не ідеальна.
сьогодні четвер, а може вже середа.
забуття... одне забуття.
збудилася. краще би спала і
потекла так, як вода.

Без хустини,
в благенькому плащі,
що нагадував колір гірчиці,
ніщо не покривало її сивини.
я не бачила її очей:
не дивилася,
не сміла глянути.
а скільки тих безсонних ночей,
що вона змучена біля вікна провела?
одна, самотня, без шматка хліба,
простягнута рука.
вона встидається,
тому й опущена голова.
...але дивилася,
як неподалік їла дітвора.
2010р.

Я..ти..ви..ми.
мертві...живі...
розділяють кордони,
схрещуються на роки...
клянуться в коханні...
проклинають у гніві...
ігнорують... ображають...
допомагають...
я..ти..ви..ми..
хто вони?

Тримай мене за руку.
дихай зі мною, прошу.
кілометр по кілометру,
хвилина за хвилиною,
країна за країною...
ти просто дихай зі мною
навіть на відстані,
і дивись на ту зорю,
котру тобі дарую.
дивись на зорі,
бо і я в них тебе розглядаю...
2010р.

Тихо. Тільки одна музика.
і всі мої думки на самоті,
в сльозах лепечуть щось мені.
2010р.

Важко пояснити мовчання,
воно може багато розказати,
так добре інколи мовчати.
2010р.

Рвати гудзики на сорочці
від самої злості.
віддатися в руки болю,
спокійно спустити кров.

Два "Я" в одному тілі, -
то була просто я.
ніхто не хоче опинитися
в божевільні
ще за свого пам"ятного життя.

2008р.

Не спи, не спи,
Бо я не сплю.
У Львові вогнями горять мости
В цю пору нічну.

Ще трохи і буде ранок.
Заснути не хочу, не можу.
Скоро у вікно зазирне світанок,
Я ж очей не зімкну.
2008р.