Ще тільки перші несміливі промінчики вранішнього сонця упали на росянисті сади, на квітнику поміж барвистої краси відкрила оченята-пелюстки чарівна троянда.Вона тягнулася своїми ніжними листочками до сонця, хапала золотаві промінчики, весело пританцьовувала під щасливу пісню літнього вітерця.Кожна її пелюсточка іскрилася щастям, а дрібненькі колючки, мов кігтики малого кошеняти чіплялися за шовк трави так легко й майже непомітно...
Та красень-день, як завжди поспішав.Він приголубив на прощання замріяну трояндочку і, поцілувавши її кучеряву голівку, полинув геть , розгублюючи останні пір"їни світла...
За мить якийсь невідомий чарівник розсипав іскри у стемнілім небі і вони ожили веселим зоряним мерехтінням.Троянда довго вдивлялася в яскраві іскорки і їй хотілося стати однією з них, щоб сяяти вічно, щоб оживати кожен раз з приходом ночі.Їй не хотілось в"янути, а, якщо й не зів"яне... Чиїм судилося їй стати шматочком життя? Можливо, хтось завтра несміливою рукою торкнеться її тендітного стебла з надією - що ця краса зуміє повернути втрачену довіру, розуміння...і м"якенькі пелюсточки тремтітимуть від гіркоти образ і ...стихнуть, коли на мить торкнуться двоє рук і чиєсь серце розтане , забуде біль та смуток...
Чи, може, хтось небаченопалкий немов на крилах летітиме з трояндою в руках від нетерпіння ранячи пальці аж до крові гострими колючками...А потім зазвучать слова...і те палке "кохаю" заплутається між рожевих пелюсток і навіть зеленаві листочки мов від легкого вітерця все повторятимуть:"Кохаю!". В цю мить її трав"яне серце затріпочеться від неземного щастя і вся її трояндова краса засяє діамантами людської ніжності і світлої казкової любові.
А, може... її нестиме хтось, чиї сльози крапатимуть на кучеряву голівку , пропалюючи наскрізь пелюстки пекучим горем... Ні, їй не хотілось стати останнім даром гіркоти, їй не хотілося нести в собі чиюсь скорботу і в"янути від чийогось безконечного , жахливого болю...
...Їй краще- в небо, щоб заквітчати своєю дивною красою чарівний зоряний вінок. Або сказати з кимось перше "кохаю" , щоб пелюстки тремтіли в такт биттю закоханих сердець...Їй так хотілось світла й ніжності, їй так хотілося тепла, але ,- не смутку й гіркоти, бо ж її трояндове життя таке коротке, і не змогла б вона, та і не хоче його прожити заради чийогось смутку...
...Ніч танула, мов шоколад, вибілюючись м"якими фарбами світанку.Засяяли під першим промінцем прозорі краплі на рожевих пелюстках.То , мабуть, крапельки роси, хіба ж то можуть бути сльози.. вона ж лише троянда?...