"...Торкаючись квіткової душі, щоб хоч на мить забути про бездушність великого світу людей..."

І.Мотрук

Ще тільки перші несміливі промінчики вранішнього сонця упали на росянисті сади, на квітнику поміж барвистої краси відкрила оченята-пелюстки чарівна троянда.Вона тягнулася своїми ніжними листочками до сонця, хапала золотаві промінчики, весело пританцьовувала під щасливу пісню літнього вітерця.Кожна її пелюсточка іскрилася щастям, а дрібненькі колючки, мов кігтики малого кошеняти чіплялися за шовк трави так легко й майже непомітно...
Та красень-день, як завжди поспішав.Він приголубив на прощання замріяну трояндочку і, поцілувавши її кучеряву голівку, полинув геть , розгублюючи останні пір"їни світла...
За мить якийсь невідомий чарівник розсипав іскри у стемнілім небі і вони ожили веселим зоряним мерехтінням.Троянда довго вдивлялася в яскраві іскорки і їй хотілося стати однією з них, щоб сяяти вічно, щоб оживати кожен раз з приходом ночі.Їй не хотілось в"янути, а, якщо й не зів"яне... Чиїм судилося їй стати шматочком життя? Можливо, хтось завтра несміливою рукою торкнеться її тендітного стебла з надією - що ця краса зуміє повернути втрачену довіру, розуміння...і м"якенькі пелюсточки тремтітимуть від гіркоти образ і ...стихнуть, коли на мить торкнуться двоє рук і чиєсь серце розтане , забуде біль та смуток...
Чи, може, хтось небаченопалкий немов на крилах летітиме з трояндою в руках від нетерпіння ранячи пальці аж до крові гострими колючками...А потім зазвучать слова...і те палке "кохаю" заплутається між рожевих пелюсток і навіть зеленаві листочки мов від легкого вітерця все повторятимуть:"Кохаю!". В цю мить її трав"яне серце затріпочеться від неземного щастя і вся її трояндова краса засяє діамантами людської ніжності і світлої казкової любові.
А, може... її нестиме хтось, чиї сльози крапатимуть на кучеряву голівку , пропалюючи наскрізь пелюстки пекучим горем... Ні, їй не хотілось стати останнім даром гіркоти, їй не хотілося нести в собі чиюсь скорботу і в"янути від чийогось безконечного , жахливого болю...
...Їй краще- в небо, щоб заквітчати своєю дивною красою чарівний зоряний вінок. Або сказати з кимось перше "кохаю" , щоб пелюстки тремтіли в такт биттю закоханих сердець...Їй так хотілось світла й ніжності, їй так хотілося тепла, але ,- не смутку й гіркоти, бо ж її трояндове життя таке коротке, і не змогла б вона, та і не хоче його прожити заради чийогось смутку...
...Ніч танула, мов шоколад, вибілюючись м"якими фарбами світанку.Засяяли під першим промінцем прозорі краплі на рожевих пелюстках.То , мабуть, крапельки роси, хіба ж то можуть бути сльози.. вона ж лише троянда?...