Ми так багато робим помилок,
Яких не виправим уже і не забудем
В омані кажем: " Дітям на урок",
Хоча й самі ми розумієм,-так не буде.

Життя ми тратимо на щось пусте,
І ще пустішим ми ламаєм долі,
Кидаємось словами про високе, Те
І сім'ї створюємо по-неволі.

А потім,- залишаємось самі,
Ув'язнені в своїй душі самотній.
Шукаєм винних ми на стороні
І проклинаєм всі шляхи Господні.

Хтось в цей момент закриється в собі,
А хтось, почне тікати сам від себе.
Але чи зможемо зоставить в далині
Всю пустоту,що виїдає серце?

Ось так існуєм ми, живем
На грані самознищення щомиті:
Сміємось вдень, ридаємо вночі
Та робимо життя у всьому винним.

Не знаю я, можливо правда це,-
Життя нас всіх чимось й за щось карає,
Та в цьому випадку, як пояснити те,
Що другий шанс воно все нам кидає?

Шкода, що зачасту приходить він
Занадто пізно та невчасно
І застає лиш залишки руїн
Серця того, що билося так часто.

І тільки ті, хто все своє життя,
Розцінюють як вищу нагороду,
Боротись будуть і пройдуть все до кінця,
Та з шансу викують свого щастя дорогу.

Яку без сумніву пройдуть,
Не дивлячись на те, що скажуть люди.
І тихо, з гордістю в кінці шепнуть
"Дітям урок й щоб пам'ятали внуки!"

23 Березня, 2012
Уляна Л. (Нью Йорк)

Чашечка кави, можна чаю,
Стара кавярня, або малесеньке кафе,
А може бути лавочка десь в парку,
Не є суттєвим місце те.

Що має значення, - так це людина
Яка з тобою, зараз, тут.
Якій ти що б не говорила,-
А зрозуміла буде суть.

Вся суть життя, думок, буття,
Під силу може бути тільки другу,
Бо, лиш споріднена душа,
Почує серце, тримаючи тебе за руку.

І тільки друг за чашечкою кави,
Глянувши в очі, зрозуміє все.
Й ціле життя він зможе прочитати
Та без осудження своє подасть плече.

З тобою буде він і плакати й сміятись,
Радіти буде, кожній добрій новині.
І в час сумний він буде настрій піднімати
Й тебе сховає у обіймах від біди.

З ним впасти зможеш ти в дитинство
І розмовлять про все і про ніщо,
Немов хвилина пролетять із ним години,
І світ зупиниться немов.

Хтось скаже, що такої дружби не буває,
А я скажу, що є така,
Тільки вона до нас приходить, -
Лиш один раз, на все життя.

20 Березня, 2012
Уляна Л. (Нью Йорк)

Я так люблю, гуляти вулицями міста,
Промокнувши вся під дощем, кудись іти.
Кружлять в таксі по вулицях самотніх,
І по піску босоніж вдаль брести.

Я так люблю, цей свіжий запах кави,
Й ранковий дух маленького кафе;
Я так люблю, мов зачарована дивитись
Як за вікном весняний дощ іде.

Я так люблю, сидіти з позаранку,
На ще холодному і мокрому піску,
Й дивитись в даль безмежну в океані
Й проміння першого чекати проблиску.

Я так люблю, це відчуття свободи
Ці таємничі ранки й вечори.
Я так люблю, зелений парк і воду
Що груди наповняють подихом весни.

І з другом милим, що близький так серцю
Що розуміє мою душу і без слів
Я так люблю, блукати по дорогах безіменних
І розмовлять про все що на душі моїй.

Також люблю я помовчати,
Подумати, переосмислити себе,
Пройти життя ще раз думками
І наздогнать в душі упущене усе.

Я так люблю, весь світ який навколо
Біжить, сміється й плаче ніби немовля
Я так люблю все створене людьми і Богом
І так люблю, люблю я все життя!

13 Березня, 2012
Уляна Л. (Нью Йорк)

Хтось пише вірші, так що слух чарують
Хтось прозу пише,так що аж спиняє дух.
А я,- чорнилом виливаю душу
В невмілу риму яку зарас пишу тут.

Я не пишу щоб когось здивувати,
І не чекаю визнання чи похвалу.
Звичайно,ці рядки ще буду розвивати,
Й покажу в них, думок всю глибину.

І як поет, не вийду я на світову арену,
І вірші ці побачать,-десь десятки два.
Та не число є тим, що має значення для мене,
А розуміння слів, в яких моє життя.

Можливо і не зможу донести я,
Всю суть і сенс думок,які вирують в голові;
Можливо не зумію розказати,
історію оспівану в душі.

Але я все одно напишу,
Запишу у віршах своє життя.
Думки свої у римах я розкрию,
В рядках сховаю все своє буття.

3 Березня, 2012
Уляна Л. (Нью Йорк)

Я вдячна Богу за життя!
За дану кожну мить щасливу,
За допомогу все пройти,
І пережити сумну днину.

За рідних Богу вдячна я!
І за кохання яке стріла,
За друзів всіх, і за людей,
З якими я була щаслива!

Я вдячна і за ворогів,
Які мене сильнішою робили.
І перешкоди на шляху моїм,
Що мене жити завжди вчили.

Я вдячна Богу за все те,
Що було, є, й колись ще буде.
Тільки прошу я про одне:
"Спаси і сохрани, всіх, кого серце не забуде."


1 Березня, 2012
Уляна Л. (Нью Йорк)

Ось знову до кінця прийшла зима,
І ще одна зима в краю далекім.
І скільки ще таких побачу я
Поки відчую рук тепло рідненьких?
Поки побачу очі ті ,
Що ріки сліз за мене проливали .
Поки почую шепіт губ,
Що в Бога долі кращої благали.
Поки відчую ласку рук,
Які в дитинстві обнімали.
Й почую пісні мелодійний звук,
З яким колись я засинала.
Поки побачу постать ту,
Що в серце, в пам'ять, в душу вкарбувалась.
Поки до серця пригорну,
Й скажу: " Бабусю, дякую що дочекались!"
Поки настане цей момент,
Не знаю скільки часу ще потрібно.
Але Ви ждіть, Ви посміхайтемь і живіть!
Я обіцяю, обіцяю , я приїду!

25 Лютого, 2012
Уляна Л. ( Нью Йорк)

Ти світом цілим мені став,
Хоч я любити не хотіла
І ложе твоє ,-стало для мене пядестал
Ти- нагородою дорощою у світі
Прости!Пробач мене ти за любов....
В якій признатись в очі я не зможу,
Але й втекти від неї я також
Не вмію ще, а може лиш не хочу....
Сама не можу розібратись я в собі....
У голові моїй гудить мов вулик
Думки-думки! Думи мої!
Куди вас діти? Як ЙОГО забути?!
Не знаю я, й не хочу ще сама
Закрити двері що й не відкривались
Для тебе завжди я ніким була.
Для тебе так ніким я і осталась!

12 вересня, 2009
Уляна Л. ( Нью Йорк)

Не знаю більше що сказати...
Вже ніч не ніч і день не день.....
куди іти ? чого чекати?
А може просто утекти?
Та тільки не втечеш від себе....
І в серці рана ще болить....
Його кусочків не зібрати
Навіть як сильно захотіть....
Я оченятка лиш закрию
й скажу собі що це не я ....
Сама собі я не повірю
що була я така дурна....
та кожен з нас за все щось платить
я заплатила вже сповна
за мить щасливу що на крилах мене до неба піднесла....

17 серпня, 2009
Уляна Л. ( Нью Йорк)

Згадаймо просто, ким були,
поки жили в батьківській хаті.
Топтали все нові стежки
Й спішили все дорослішими стати.
Першу любов ,згадаймо знов,
Як все красиво починалось
В серці й в душі на все життя
ті образ й спогади зостались.
Здавалось,що були дітьми,
а щиро так вміли кохати.
Ах дав б нам Бог хоч один шанс
Такими як тоді знов стати.
Але, так в світі повелось,
що час нас всіх якось міняє;
Життя все ділить пополам;
Й тепер нас океани розділяють.
Та в той же час,в той же момент,
Нам доля вносить свої корективи
Й дає нам шанс знов полюбить
І покохати так же щиро...
Нове кохання мов вогонь,
Який життя все наше зігріває;
Хоч іноді, нам трішки вітдає димком,
спогад про тих кого вперше коханими ми називали.
Пройдуть роки,й вже іншими людьми
Колись зустрінемось ми, за іронією долі...
І зрозумієм, що життя не робить помилки,
А ми і справді, театрів різних є актори...
Тільки тоді ілюзія помре
І дасть народження новій любові,
Що нерозпізнана була в свій час,
і дивом вижила палаючи в ігнорі....


31 січня ,2009
Уляна Л. ( Нью Йорк)