Я відкрила тобі свою душу,
А ти влучно у неї плював.
Досить! Все! Більше не можу...
Захлебнулась! Нема! Поховав...

Я у темній кімнаті сховалась.
Замкнула серце на всі замки...
З почуттями своїми змагалась.
Закувала - і мрії, й думки...

Тільки серце тихенько муркоче...
Розум прагне його заглушить.
А воно не здається!.. Не хоче!..
Мріє вірно і ніжно любить...

02.03.2012р.

Ми учні вже останній рік,
А далі ми – студенти.


Хтось буде адвокатом,
Хтось піде в президенти,


Хтось буде з нас дизайнером,
А хтось стане юристом,


Хтось буде хліборобом,
А хтось і журналістом,


Хтось буде музикантом,
Хтось буде архітектором,


Хтось буде підприємцем,
А хтось – автоінспектором,


Хтось буде педагогом,
А хтось піде служити.


Та школу не забудемо,
Допоки будем жити!

Ну ось і все! Дзвінок останній…
І стихли наші голоси,
Бо час прийшов, пора прощатись.
Чого похнюпили носи?

Ми не прощаємось навіки,
Зустрінемось іще не раз.
Зіллються ще життєві ріки,
Тож не забудьте рідний клас.

Ви вирушаєте в життя
Бурхливе і таке прекрасне,
Важке і водночас легке,
Тож хай надія в Вас не гасне.

Рідна школа жде завжди Вас
На своїм порозі,
Щастя, успіхів в путі
Для Вас на життєвій дорозі.
2007р.

Спи спокійно, засинай,
Мамі відпочити дай.
Закривають оченята
Всі дорослі і малята.
Спи спокійно, мій хороший,
Завтра буде день погожий.
Спи спокійно, рідний, спи,
Хай тобі присняться сни
Кольорові та ясні.
Хай до тебе не приходять
Сни лихі та непогожі.
Завтра гляне у віконце
Ніжне та привітне сонце.
І почнеться день новий,
Але зараз, рідний, спи…
Спи спокійно, засинай,
Мамі відпочити дай.

Як хотіла, так і гуляла,
Будь-де і будь з ким спала.
І от одного дня зрозуміла,
Що догулялася, що «залетіла».

Ночами плакала. Не знала,що робити.
Що скажуть друзі?А батьки?Як далі жити?
І от прийшла до висновку вона: убити…
Зробить аборт,спокійно далі жити.

Хоч розуміла, не шматочок м’яса в ній:
Є носик, вушки, пальчики – цей плід живий!
Та страх перед майбутнім її не зупинив.
Новий технічний прилад дитину в ній убив!..

Продовжувала спати, гуляти, пити.
Нічого не мішало б спокійно далі жити,
Якби не один сон: голубоокий хлопчик,
Маленький та спокійний, неначе ангелочок…

Нещасть ця ніч не віщувала.
І дівчина спокійно спала.
І знову сон такий наснився,
Цей ангел плакав, аж трусився:

«Навіщо, мамо, ти убила?
Тобі ж нічого не зробив я!
Мене ж ти навіть не родила,
А вже ненавиділа, не любила…»


Вона прокинулась в сльозах,
В душі відчула біль і страх.
Піднялась, згадала сон,
Відкрила двері на балкон…

Ох, заридала!..
Відштовхнулась від перила,
Та каменем униз додолу полетіла,
Лише викрикнути вспіла:
«Пробач, мій сину, я любила…»

І через мить землі торкнулась,
Та більш ніколи не проснулась.
Знайшла там спокій забуття,
Та загубила лиш життя.

Два серця битись перестало…
У світі двох людей не стало…
А все могло б інакше стати,
Кохання лиш уміла б ждати.


2008р.

Я буду просити,
Я буду молити,
Я буду благати…
Тільки відпусти.

Я хочу любити,
Я хочу жити,
Я хочу літати…
Тому відпусти.

Мене не зловити,
Мене не спинити,
Мене не вбити…
Я йду, відпусти.

Цього не змінити,
Не змусиш любити,
Ти мусиш забути…
Забудь і…прости.

2008р.