Як хотіла, так і гуляла,
Будь-де і будь з ким спала.
І от одного дня зрозуміла,
Що догулялася, що «залетіла».

Ночами плакала. Не знала,що робити.
Що скажуть друзі?А батьки?Як далі жити?
І от прийшла до висновку вона: убити…
Зробить аборт,спокійно далі жити.

Хоч розуміла, не шматочок м’яса в ній:
Є носик, вушки, пальчики – цей плід живий!
Та страх перед майбутнім її не зупинив.
Новий технічний прилад дитину в ній убив!..

Продовжувала спати, гуляти, пити.
Нічого не мішало б спокійно далі жити,
Якби не один сон: голубоокий хлопчик,
Маленький та спокійний, неначе ангелочок…

Нещасть ця ніч не віщувала.
І дівчина спокійно спала.
І знову сон такий наснився,
Цей ангел плакав, аж трусився:

«Навіщо, мамо, ти убила?
Тобі ж нічого не зробив я!
Мене ж ти навіть не родила,
А вже ненавиділа, не любила…»


Вона прокинулась в сльозах,
В душі відчула біль і страх.
Піднялась, згадала сон,
Відкрила двері на балкон…

Ох, заридала!..
Відштовхнулась від перила,
Та каменем униз додолу полетіла,
Лише викрикнути вспіла:
«Пробач, мій сину, я любила…»

І через мить землі торкнулась,
Та більш ніколи не проснулась.
Знайшла там спокій забуття,
Та загубила лиш життя.

Два серця битись перестало…
У світі двох людей не стало…
А все могло б інакше стати,
Кохання лиш уміла б ждати.


2008р.