Сполохана тиша кудлатим безсонням,
А грози стрекочуть ― лайнІ крезарі...
В Сорочинцях осінь. Розхлюпалась бовдня
В благенькій грабарці, що віз грозовій...

Сутулиться темінь в жупанчику мокрім.
Опришенко-Вітер ― танцір в комишах.
― Ви бачили?
...................Бачили?
...........................Падає якір ―
Той якір, що місячну скриню
...............................скрашав ―

Упав,
Зачепивсь
У тремтячому вітті ―
Вилискують мокро-сумнющі листки ―
Розгривлені клени піймали у сіті
Мелодію ночі в розхмар’ї сивкІм.

Мені би,
В серце твоє,
Якорем впасти ―
Хай срібло узорить стежі межи нив
Й мережаться руни в рахманні зірчастім
Де янгол зернятко у щастя зронив.

із краю-в-край земля раїнами укрита
звита
барвінком й споришами люля
привілля де блакиті вись краплинна
в незабудках
— не забудь мене... не забудь мене...
я твій Рай з лугів правотчих
я духу прадідівські очі...
шепочуть
вітри волинкою в промінні раннім
рахманні
зажаданні
перевеслять
думи жайвора з житами
попід тинами
люляють мальви...
з келиха любави
у винні вечори жагу вливають в маки
чар-овид смеркне...

левади цвіркотять таїння зорям
на дозорі
місяць кружіль впотайки пряде...
бліде проміння впліта в рожевизну жердель
сова рай-соння смиренно стереже

і вже
розчулена, розмачена Зоря вії підіймає —
світає
віє соло з гам кохання соловейко
п’янко...
щемко...

мрійко
сповиває солодава мла

лукава вилискує поміж лататтям Растивиця
не спиться
........не спиться
...............не спиться
ремінця Ладонька сплітає
із краю-в-край де Рай люляє Світовид
на вірвечках райдуги
і роси з нього падають у Рось
тут Русь п’є води
і врода розквітає ружами

примружені світання
в хмарі вливають чари
і Вітер чало-чвалий
се розбризгує у жито
зігріті
тумани ловлять літо

вихлювато
жар
чар-цвітом із Стожар
падає у руту
не збагнути
не забути
як світляки світліють в росах терпких
і в лугах
на щастя
моляться лелеки

іздалеку сни солодять медограй
і кроплять Рай
із краю-в-край
із краю-в-край

— тихо

з духа
глухо
руться струни дикі
оповиті
в одинокі
жовтаві осені октави

розпатлали
розжумлили
вої вогнище стожар
із-за хмар
дзвонар
вигойдує гірчинкою вітриська
низько
сердоблизько
опускає опій одурманених утопій
зленоокій
зависокій
п’янкуватій ясновласій яворині
по краплині

в павутинні
заполоч чадру чіпля чванливо

диво
розтрусило
сиво-сиву сонну сутінь
мерехтінь
шепотінь
півгріха медовухи в скруху
завірюху-
вередуху

вакха-павучиха із осоння тче відчАй
теплограй
Рай...

Кришиво
Місяць струсив на левади
Вишила
Нічка медами смарагди
Чашами
Пахощі в сніння збирала
Ніжними
Перлами - день в опахало
Нашими
Винами літо палало
Душами
В зорях зустрілись змовчало
Віршами
Вітер залестив рулади
Віщими
Іскрами мріли Плеяди

Відчинене вікно — торкнувся промінь мрії —
Іскрина в жар — на орбіталі заземнії,
Сплітають хвилі — короновані богами;
Земні шляхи заобрійні схрестили гами.
Відчинена душа — із Всесвітом розмова;
Курличуть сни — росинка ночі випадкова;
Мережиться дорога — з вчора у навічність;
Люляє думи прароду зливна зичність.

О терпко, як цвітуть кудлаті вишні,
Мов серця спогади, з осоння;
Янголики і миттю незгрішивші —
В кудельці мрії потай дзвонять...

О тихо так бредемо манівцями:
Едемські роси в’ють світання,
Туманить тремно фіміам нестями —
Травневе, тЕрпке чарування.

О, як весна все віє грішні ноти
Дурманним зіллячком каштанів,
Мов марева розтеплені маранти
Ми п’яні, п’яні, п’яні...

Розтинаю тепло на чотири повір’я мольби,
На зелені діброви де снігу не впасти;
Розпитаю вітрів про таємні тужіння верби,
Про сивини, у пісні, журні і завчасні.

Заплескаю долонями чорні зернини, в сніги;
Поміж нивами днів буду маки збирати,
І покотиться сонце зтрусивши цілющість перги,
Щоб молитвою, в серці, світились карати.

Розснуються туманища снів, в зграї, зніжених нот
На задвірках вечір’я заплетуться в ноктюрн,
І зомліє на мить, на розхрестищах Всесвіту, лорд —
Престарезний відун, мева торкаючись струн...

**
северный ветер
унес лепестки сливы
чайный домик пуст
**
цветет сакура
на горе Черепахи
дымка восхода
**
рассвет у ручья
соловей разбудил сон
Хаги расцвела
**
в саду весеннем
расцвели магнолии
запели птицы
**
цветут лотосы
мандаринки на пруду
дни Танабата
**
густеют сосны
на южном склоне горы
пара журавлей
**
в доме Таноми
чай из цветочков сливы
солнечный день
**

..............*.............
Черемха віє чари —
Снуються промені у рань
І вільхи погляд карий
Чека холодних почезань.
..............*.............
Купавки — краплі меду,
У теплій Господа долоні,
Свічами в’ють леваду
Ці тіні щастя безборонні.
..............*.............
Солодять серце ноти
Солодким щемом солов’їв —
Неспитий Раю дотик
У чаші мрії з’янголів.

Доплетуть кураї свій розтеплений сон
З напівдикого шепоту трав й дідівських билин
І впаде, у росу, сум трипільським хрестом,
І здригнеться сова, в космічному вальсі хвилин.
----Розлетиться, над степом, скіфських дум сивина;
----Попіднеб’я обійме почерленний, правіщий орел,
----Розіллється Дoнець з райського меду вина
----І техесенько вітер підІйме майські мрії, з морель...
Та вже Лада, у ніч, співи дня сповиває:
У відлуння сердець, чар оману; в чал, ковилу;
Й торкає чебрець рунним обрію краєм...
Цвіркотіння балад зливА у Вселенську імлу.

Я буду твоим голосом, Сердце, —
Скрипкой нагой,
Нотной рекой.
Я стану твоим лучиком, в танце —
Первой грозой,
Далью седьмой.
Капелькой Рая, в цветущей пурге,
Звонкой зурной,
Гордой волной.
Мудрой совой, в снов тайной тайге,
Дымкой седой,
Томной игрой.
Духом полыни, в истоме дорог
Тенью хмельной,
Робкой весной.
Ранью летуньи — стрелой на Восток,
Птицей шальной,
Вешей звездой.

То не руни, то не хмари сіроокі —
То печаль мандрує — плаче сивий сокіл.
В поміждум’ї між земним і неосяжним,
Поміжліття огортають крила княжі;
Перетнули рано-врано три тумани,
Перевіяли в дощі нічний неспокій...
То не гнівні поміжчасся басурмани —
То самітником самує сивий сокіл...

Краплями,
------краплями,
------------краплями
Падає спалах сумнезний розлук —
Лине над безміром мантрами
Німної ночі задумливий крук.
Гордими,
-----гордими,
-----------гордими
Вольф обіймає таємно крильми.
Терпне у пісні акордами
Тремного смутку сакральная мить.

Судестада стриножить муругі хмари
В побляклості квітневої грай-води,
Громовиці корчмарі — галай-татари
Все крамолять правесело прасади.
Міжтумання жовняріє. Орди Зевса
Ятаганять вишини лазур-лани
Та гогочуть мілководдя сині плеса, —
Колихнулось надвечір’я зі струни...
Розшаманилось піднеб’я — сипче іскри...
Розціловує долини Грозовій —
Престарезний Ярмолай все топче кригу —
Сновиганець креше танець кочовий.

(9 квітня 2012)