Я не знаю, де ночує день,
Чи проводить ніч яскраві дні.
Ниций кат винищує людей…
Хтось шукає в цьому праведність…

Може сонце сходить уночі?
Чи щасливе в темряві життя?
До причастя черга покручів,
У багні сумління й каяття.

Чи потрібні в Часі полюси
Виміру людських чеснот і вад?
Чи ваги набудуть голоси
І дрібних народів, і громад?

В сутінках тьмяніють кольори
Та світанок прийде хоч би як.
Поєднають сенси прапори,
Бо майбутнє не веде навспак.

Ми в новому просторі думок
В невідчутнім вимірі речей.
Невідомість, ступор, острах, шок…
Попри що - не відвертай очей.

Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:

- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Я небо своє не віддам!…

Постать -
спотворена велич незрілі затьмарює маси.
Всесвіт
не знає великих, хто б не розчинився у часі.
Поступ
веде у майбутнє, рахуючи справи і сенси.
Слід твій
лишатися буде, допоки в нім зміст не зітреться.

Щоночі тебе убивають,
Щоранку ти знову в бою,
Не скиглиш ти і не волаєш,
Солоних все ж сліз не ховаєш,
Боронячи долю свою.

Вітрами степними напнута,
Промінням просякнута вщерть,
Розп’ята та вже не закута,
Свободна від рабства й отрути
Вітрилом на волю крізь смерть…

Твій опір запалює зорі,
У спротиві зміцнюєш дух,
Йдеш обраним шляхом до волі
На власній землі і на морі…
Не стримати праведний рух…

Кати не ймуть віри - ти досі живий!
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…

Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло,
Не відають ще: твоя кров - їхнє пекло.

В тім пеклі немає вже стін і підлоги,
Прямують у прірву стежки і дороги,
Не чути там звуків, не видно світання…
Тебе не займатиме їхнє скавчання:

Дорогу в майбутнє прошиєш мостами,
Водою життя розіллється містами,
Пшеницею зійде политеє кров’ю,
Війною розбите відродиш любов’ю…

Замордована ніч, закривавлений день,
Розшматований рай у подертій ряднині….
Розпач у молитвах… Світ - суцільна мішень…
Покотилась сльозою роса по стеблині….

*

Насторожена ніч, зосереджений день,
Загартований рай - у броні всі святині…
Зброя і в молитвах… Світло проти тіней…
Світанкова роса - оберіг на стежині…

Дивиться крізь скло як плаче днина:
- Не стара ще, тільки тридцять вісім!
- Вісімдесят три!
- Яка різниця!
Як продам смартфон, що за вакцину,
Будуть мені гроші на рушницю?…

Коли погрожуєш спалити
І знищити всіх залюбки,
Не зайвим буде уточнити
Чи не покрали сірники…

Свої потреби знахабнілі
Всім пред’являєш навмання -
Вимоги жадні, очманілі
Сприймаються як маячня…

Нема ні виходу, ні входу,
Вітри трухлявий зносять дах...
Дорожній камінь, як колода,
На всіх шляхах віщує крах…

У Печерах святих праотці спочивають смиренно,
Зберігаючи землю, в якій свій закінчили шлях.
Не тягніть зі століть в політичне багно сьогодення
Цей увічнений спокій. Не знатиме ладу душа,
Що збиткує той тлін на служіння злочинцям і скверни…
Застережень нема. Чисті духи дадуть відкоша
За сплюндровану віру і храми спаплюжені древні
Попри те, що проклять не побачиш на всохлих кістках….

Ходить зайда попід краєм,
Лізе із ярмом у душу…
Не чіпай! Земля моя є!
Тут і сію я, і плу́жу*!

Вдосвіта до справи йду,
Смерком - в гречці загуляю,
Свою долю сам знайду –
У нероб не позичаю…

Житом рід оберігаю,
Майбуття з наук плету,
Колискових тут співаю…
Світ мій - не мара в сльоту**…

Зараз кодом гарт*** ладнаю -
Добра зброя добре служить…
Не чіпай! Земля моя є!
Я тут сію! Я тут плу́жу!

Примирявся Лютий із Весною….
- Чом свої відводиш ясні очі?
Ми навіки пара із тобою,
Ти ж і в бік мій глянути не хочеш….

- Чую тільки тихе дорікання
В листопадовім торішнім листі,
А твого шаленого кохання
Я не відчуваю навіть зблизька…

Де обійми лютого морозу
І танок шалений хуртовини?
Без заметів як монах без ризи....
Лютий ти? Чи лагідна сніжина?

Чом ховаєш вітру буйну силу,
Під замком тримаєш сніг сріблястий?
Не жалійся, як тобі, мій милий,
Жаль для мене білий килим класти….

…Розгулялися вітри на волі,
Задзвенів мороз під сонцем ясним…
- Закружляю віхолою в полі,
Подивися ж, моя Весно красна,

До ладу все! Зустріч із тобою
Лиш на день дозволено щороку…
Поруч тебе - на добу коротку,
Потім рік спливатиме жагою...

Тільки раз коханим випадає
Хоч на мить поринути в обійми…..
Як життя в морози завмирає,
Сніг так тане в сонячнім промінні….

У кожного свій погляд на буття,
Свій смак, і хист, і світосприйняття,
Миттєві злети, і стрімкі падіння...
Життя не зиск - жага до майбуття.

Минуле - вічно спірний талісман,
Буремної історії туман....
Міцне коріння батьківських традицій
Тримає вісь, не кориться вікам...

У сьогоденні - пристрасті й смаки,
Мрійливі ночі, днини гомінкі,
І вітру подих, і вода для спраглих,
І про прийдешнє бунтівні думки...

В майбутньому - амбіції шалені,
Таємні мрії, плани навіжені...
Щоб твій проєкт сягав у далечінь,
Знання і мужність ти візьми у сьогоденні...

1
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?
Усвідомить всі мають тепер це,
Відкриваючи вікна Фейсбуку.

3
Чиїсь заздрощі, пихи та кпини,
Чужі радощі, смутки і жалі,
Не отримані лайки і тралі,
Ти в Фейсбуці, а значить ти — нині.

4
Насолоду видовищ і звуків
Чи мандрівку у дружньому колі
І підтримку у власному горі
Віднайдеш через вікна Фейсбуку...

5
Тут залежність у кожному кроці,
Розбиває вщент вікна свобода,
І любов, і журба, і гіркота…
Міра всіх почуттів — на Фейсбуці.

6
Не бувають порожніми букви
У прочиненім настіж вікні,
Не бувають самотні — одні
В концентрованім міксі Фейсбуку.

7
Інформація змінює простір,
Дійсність губиться у гіперзвуці,
Нас на справжність вимірюють пости
Віртуальних подій у Фейсбуці...

Де взяти сил, щоб у безмежній кризі
Не втратити надію, розум, віру,
Утриматись на тонкому карнизі
І не зірватися в останню прірву?

Завмерти на тендітній павутині
Між до і після... Розтягнути мить
На спогади найкращого, безцінні
І в душу вічний холод не впустить...

Лишити все і в урвищі пропасти

Або знайти продовження для «Я»?

У плинну мить непевного балансу
Душа торує стежку навмання…

...У сумнівах між витівками часу

Народжується інше сприйняття

Себе і Світу, сенсів і життя….

Від неповернення до майбуття
Свідомість корелює не одразу…

Сумує земля за володарем,
Розумним, дбайливим господарем!
Нарешті звільнилась з колгоспу,
Що був руйнівним тягарем….








© 09/2020

Да, благородство вечно не в чести.
Кого смести? Кого бы потрясти?
Как заложить отца и мать, и дом….
Своя сорочка ближе... Уж прости….

На Софіївській - пафос… І глум верещить…
А Хрещатиком кров синьо-жовта струмить,
Щоб посилити волею душу країни,
Де червоним і чорним свобода кипить……










© 25.08.2020

Не вимагайте -
Вам ніхто не винен
Давати щось. Це не потрібно їм.
Переконання
У чужих провинах -
Лише пожива демонам своїм.







© 04.08.2020

То ж, звісно, Юля - висота!-а!-а!..
(Облізле пір’я під павліном?)
Вона крута, її коса
Усіх навчила б бабуїнів
Ведмедю нюхати хвоста….
Тепер вона придбала вила,
Щоб уперіщити у спину?
(напевно ж Пороха, не творінню ж Карло вона їх буде встромляти, обережна, чи є інші Фігури для встромляння вил?)

Да, Порох, блазень в креолінах,
Її висот не досягав -
Не жебрав газу на колінах
Та ще прогавив Буратіну….
І в решті справ -
Байрак лінивий,
Нам Україну всю про*рав,
Недочував балаканину
Як треба править в Україні…
(Пияк, барига, злодій, обікрав армію, офшори, піар, що там ще? Рима злякалась і не приходить на наше шестирічне «досі праведне невдоволення» тим, ким вже більше року як знехтували)

І шансів вибратись з руїни
Уже нема! :))) Святий нарід!
Іди, смакуй свою свинину,
Бо доживеш останню днину
В бою. Ніяк війну здолати в брід. (в брод? в брєд?, маячня якась плентається весь час між Музами)

Ми ж будем пестити пєро
І Муз задобримо для рими,
Щоб бідкатися при годині,
Що хтось спаплюжив нам добро.

А хто скликатиме на бій?
Хто в мороці покаже світло?
Коли хижак оскирив ікла,
Хто оптимізм проявить свій?

Хто освітити має шанси?
Чекати долі реверансів
І спочивати в хмарах мрій -
То підліткові дисонанси
І поетичний дурновій.

Політика - брудна свиня
Та плавати уміє гарно,
Не нам судити навмання,
Що праведно, а що безправно.

Ох, поціновувачі гри!
На хаотичному Олімпі
Не час яскравим смолоскипам
Висвітлювати кольори,
Коли й Оракул не вгадає
Хто яку скрипку зараз грає
І в кого більш удалий грим……

© 07/2020

Коронавірус… Маски, рукавички,
Санітарія, антисептик, відстань…
Вакцин немає. Ліки із аптечки
Не допоможуть… Спорожніле місто
Затихає. І до біса звички…

Завмерло все… З уяви виринає
Руда чаклунка в білій сорочині,
Струнка, гнучка, із розписної скрині
Мішечки трав засушених виймає…

В макітру кидає солодки і нагідок,
Ромашку і аїр, кореневища,
Дріб чистотілу, ще ісопу квіток,
І чебрецю, що винесла з горища…

Се томиться з водицею в печі…
Чаклунка ж випікає калачі
І конопляним маслом приправляє…
По склянках із макітри розливає
Відвар духмяний…. Духом присипляє….

….Із кардамоном каву заварю -
Над джезве ароматний серпантин…
Доп’ю і келих свій переверну,
Поворожу на бісів карантин…
В чаклунському видінні залишуся,
В рудої відьми дечому повчуся -
Життю радіти попри сто причин!!!!…..
Нудьгу морити в травах на пару)))…..

© 03.2020

На тижні Масному Всесвіт
Вареники ліпить із сиром....
По кризі йдемо до миру,
Яка вже за тиждень скресне.

Весна наступає дощами,
Зима опирається снігом,
Вода розриває кригу -
Гойдає між берегами...

Над обрієм сірий ангел
Вмиває криваве сонце...
Скажи мені, що лиш сон це!...
Вервечка бентежних марень…

Що кроком піде землею:
Весна чи біда з журбою?
Землі готуватись до бою?
Чи стане чужою ріллею?

Вода розриває кригу,
Змиває таємні запруди...
Чи це Україну розбудить?...
Так!!! Тільки б відмерзла зі снігу....

Свідомість, приспану миром,
Відродить весняний бешкет....
На тижні Масному Всесвіт
Вареники ліпить із сиром...))))

© 02/2020

За позування сплачена ціна
В той самий день - три наших воїна
Убиті!
Не останні….
Високий Cаміт у Нормандії
На хліб мастив поразку всій команді…
Сюжети…
Незнані….
Подейкують, ще буде так не раз,
Поки життя сприймається як фарс….
Аби не гірше!….
Майбутнє…
Їм «порішати там усе скоріше!…»
Нам сумувати від зелених рішень
Щораз?……
Сподівання….
© 11.12.2019

Ховаючи світило в сірих хмарах,
Похмура осінь дріботить дощем.
Тепла ще хочеться… Як вогняна примара
Кружляє вир із листя… В серці щем
Війни… Не буде миру незабаром….

Ще колисають вранішні тумани
Родючу землю після щедрих жнив...
Та не притлумити нам кровотечу з рани
Бальзамом миротворчої мани.
Чим сплачено за компроміс Богдáна….?

Вкриваючи Говерлу покривалом,
Зима постукала… Та наче ж осінь ще...
Покрова - і надія, і забрало,
У спалахах окреслює плече
Захисника… Лиш тільки б сили стало…

© 09/2019

По зеленій траві веселиться розмай,
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

- Не згай, як піде хліб по хаті! -
Йдучи у поле, каже мати…
…Це дивно якось, чи ловити?
Чи знов до печі садовити?…

Сиджу у дверях, на порозі,
Чекаю… Піде?… Вітер носить
Запаморочний аромат!….
Хліб вийде з печі сам навряд!?…

- Що? Ловиш ґав у холодочку? -
Запитує сусідка. - Дочко,
Твій хліб у мене за дверима!
А ти милуєшся садочком…

- Та як би зміг повз мої очі?
Він ще не йшов, я знаю точно!
- Виймай вже з печі! Бо Ярина
Тебе сваритиме до ночі….

…Люблю як ходить хліб по хаті,
Густим, родинним ароматом
Просочує усе навкруг…
Війну… Сирітство… Кличуть мати…
З голодним трунком ситий дух…
Веселка чорно-білих смуг…

© 05.2019

…Кермо поламане і щогли всі підперті,
Вітрила пошматовані не раз,
Чи полюси змістились на планеті? -
Неначе чорт, вибрикує компас…

У хвилях світового океану
Ми на хиткім, підбитім кораблі,
Штурвал ми доручили капітану,
Щоб вивів нас до твердої землі.

Ніхто не знав ні курсу, мап не бачив,
Наш борт до цього мало не тонув,
Туристи - мавпи, капостять, ледачі…
Ледь не створили з корабля труну.

А капітан, все ж, знається на зорях,
Чумацьким Шляхом корегує курс,
Човна латає попри хвилі, в морі
І заощаджує збережений ресурс.

Та в’їлись мавпам і вітри, і шторми:
- Чому він не припинить їх слівцем?
Не створить із глибин буремно-чорних
Нам сушу?! Зараз хочемо Едем!
- Давайте переміним капітана!
І оберем любого горлопана,
Що нас сюди завів і пам’ятає
Як від землі дорога виглядає!
Не відає він курсу й навігацій?
Баластом скинув весла і кітви?
Ми в захваті від тих інсинуацій,
Як він без плоту море переплив!
- Ні, цих почуйте! - Берег прийде сам!
А мавпи мають просто сподіватись!
Невпинно вірити гучним словам!
Не треба мізкувати й перейматись!
Вітри затихнуть! Більш не буде хвиль!
Проміння враз засвітиться зі Сходу!
Газовану ми питимемо воду!
І буде сонце, мир і вічний штиль!..

…І всі ми в тім липкім, міфічнім штилі
Навік зав’язнемо, як жаби у багні,
Як кріпаки без волі і землі,
Як віслюки в довічному ярмі
З обіцяною морквою на рилі...

…Як витребеньки мавп перемагають
Їм і президії бувають замалі -
Аби хоч друзки суші досягли...
Далебі, на завзятім кораблі
Команда з капітаном курс тримає
І шторм не час для зміни на стерні,
І доля визначатись вимагає -
Чи хочемо ми плисти у човні,
Чи бути в морі кормом… Час спливає…

© 12/2018

…«Митець» від овацій - застиг.
Поміж слів - маячня…
...Цвяхи забиває у тих,
Хто «живе не як я,

Хто ходить по іншому,
Бачення має своє»…
І в того, хто пише
Із радістю цвяха заб’є…

© 10.11.2018

…Дитя складає букви у слова…
А згодом ставиь крапочи і коми,
Знак оклику… Бо мова все ж жива!
Нехай ще мало з нею ми знайомі,
Час забуття, усе-таки, спливає…

(Сьогодні день писемності і мови.)

© 09.11.2018

«Новітня» «українська» школа -
Педагогічний формалізм:
Навчання мовою - довкола!..
В перервах - русскій реалізм.

Між вчителями, при розмові,
І з учнями - не чути мови,
Батьківські збори чи нарада -
Лише російська. Хто завадить?

В дитячі голови незрілі
Учитель образ ллє уміло:
Все українське - для проформи,
В житті - російська… Стала норма! :((

Низька учительська свідомість
Формує суржикову совість
Дітей…
Що в школі вчили як формальне,
Не змінить світ фундаментальних
Речей…

© 10.2018

…Вітаємо омріяних лелек,
Що малюків приносять в кожну хату,
Та не питаємо, чим серце залатати,
Коли з гнізда час стане відпускати
Своїх дітей у самостійний злет…

© 03.10.2018

...Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!...
Шерсть й м'ясо здавати стократ!!!

© 06.2018

1.
Як шлях подолано до певної мети,
Нову плекай, щоб знову далі йти.
Здобуте стане пусткою терпкою,
Якщо ідей нема для перспектив…

2.
Життя - то шлях, з якого не зійти…
Мета - рушій… Щоб жити – треба йти…
Не відступай, хоч стане світ пітьмою…
Імла не встоїть проти волі до мети…
© 06.03.2018

Римовані слова,
Як вицвіла трава -
Немає соку, кольору не видно …
Мережте у рядки
Римовані думки,
Ідеї – мислення, як вічності молитву…

***
У світі безцінні ідея й мета,
І майстер, що втілив би їх без питань.
Нікому не треба, дарма, що не шкодить,
Майстерність, яка до мети не приводить…

© 18.01.2018

***
…А що то є зверхність? То пошесть така,
Що косить і майстра, і новачка.
Нестерпно відчути її щодо себе…
А зверхність до інших ?.. То справа легка!…


***
Майстерно складаєш рядок до рядка?
Чи й станеш Учителем для простака?
Можливо, Учитель і рим не складає,
Він майстер у тому, ЯК він научає…

©15.01.2018

Минуле й сьогодення - два лиця
Гортаються, як кадри із повтору:
Моя бабуся - в світлі каганця,
Мій син - у світлі піксельмонітору….
Полотна незбагненного Митця,
Як вхід і вихід в нурті еґреґора -
Незрима мить без краю і кінця,
Безмежність в кілобітнім коридорі….

© 27.12.2017

Лиш дещиця - все ж різні близнюки
І помисли не схожі вони мають…
Розбіжні витини у кожної руки…
Два мислення і присуд не зрівняє….

©09.2017.

…Якщо робота до душі прийдеться,
Світ відгукнеться радістю у серці.
Як праця не цікава, чи не люба,
І розум томиться, і силі – згуба…
©30.03.2017

Ми змалечку плекаємо свій сад
І соковитих прагнемо плодів,
І смоківниця, й стиглий виноград -
Все буде у дбайливих хазяїв.

Як ревно пташив — яблука в меду...
Не переймався — хащі без ладу...

©14.01.2017р.

…Похмурий вигляд мало кому личить,
Сердитий – може тільки відштовхнути…
Нам зась чужому руку протягнути,
Порив душі всіх поряд спантеличить…
… Їх голови в девайси свої «вгнуті»,
Побачити вдається рідше й рідше
Від усмішки осяяне обличчя
І щирий сміх у натовпі не чути…
…Чи поглядом чийсь погляд перетнути
Наважишся? Весь шквал недоброзичень
Відчуєш зразу, заречешся тричі
Хоч подумки до когось дотягнутись…
…А очі в багатьох неначе кличуть -
Немає їм з ким болем поділитись,
Нема до кого душу прихилити…
…Світ «інфо» нашу людяність калічить…

©11.11.2016

Якщо стрімкий життєвий крутінь
З дороги виштовхне на край -
Терпи, неси й не нарікай,
Не скочуйся в узбічну сутінь…
Не втратити щоб цілі й суті,
Свій зір і крок не зупиняй…

©25.10.2016

***
…Неначе сонце в кожнім слові,
Неначе між рядків – струмок,
Та все пусте - порожня мова
І жодних «у лапках» думок,
Дарма, що складено чудово…

***
Чарівна амфора із тонкою різьбою
Потішить погляд і додасть родзинки стилю,
Але порожню, не наповнену водою,
Облиш її, прямуючи в пустелю…

©30.09.2016

Магічне золото - спокуслива прикраса,
Багатства міра, вічна владна запорука,
В епоху поєднання з унітазом
Все ж прикрашає руки, шиї, вуха…

А хтось на золоті і їсть…
Кільцевий цикл – завжди магічність….

©30.09.2016

Брехня і сваволя
За мить зруйнували твій рай,
За ґратами воля,
За муром – чужий неба край…

Залізом закутий,
В прицілі найменший твій рух..
Чи ж можна замкнути
Свободою споєний дух?!...

Під тиском, в полоні,
В кайданах, в мордовнях хортів
Не зганив ти долю -
І з вірою вистоїш ти!...

Для кожного віра -
То власне його відчуття:
І світоч, і міра,
І кара, і подих життя…

©13.07.2016.


Такі рядки прийшли з думкою про Сєнцова, Кольченка, Клиха, Карпюка і всіх українців, яких катують у РФ і квазіутвореннях.

1.
Смолистий ворон, дивлячись у очі,
Приносить попередження пророчі
На шлейфі чорнім оксамиту крил -
Сумні новини з персональним почтом…

2.
І лебеді в січневих сизих хмарах,
Неначе хворобливості примара,
Летять на північ в зиму зимувати!?!
Омана то чи витівки туману?...

3.
Синиця прилітає на гостину,
Шукає крихти чи смачну зернину,
Напевне нащебече в долі змін.
Чи звеселить засмучену годину?….

4.
Незнана птаха горда, чепурна
Два тижні гоїла натомлені крила,
Відпочивала…Танцем попрощалась!
І полетіла в Божий світ одна….

5.
А чайка з вороном, кружляючи по колу,
Ділили голуба при Папському престолі,
Ледь вирвався із дзьобів знавіснілих…
Молився Рим за українську долю….

6.
Тут чорний крук з розкошланим крилом
Враз озирнеться - вмить скує морозом,
Наче сказав би, мови Бог не дав,
Страшні слова, що гіркнуть полином….

7.
То голуб увірветься у світлину,
Крилом змахне зі столу скатертину,
Засунеться в далекий тихий кут,
Піди знайди непрошену пташину…

8.
Птахи, як концентрація повітря,
Крилами в піднебессі ловлять вітер
І трансформують нам енергію ефіру...
Що це - прикмети?... Чи старі повір’я?...


©10.09.2016

...На сонце дивишся охоче
Доки воно не сліпить очі,
Як блиск його болючим стане
І оком кинути не схочеш…
© 06.09.2016

***
…Ярило світить нам протягом дня,
Панує місяць завжди у сій час,
Перетинаються лише у півтонах –
У сутінках, щоб жоден з них не згас….
©21.10.2016

….У відчаї хапаєш соломину,
Із болю тягнеш руки догори,
До того, хто не вткне ножа у спину,
І прийме, хто б і що не наробив…

© 29.08.2016

….Шляхетна душа не питає
Чи з болю нема вороття?
Чи хто навзаєм покохає?
Кому що прикрасить буття?
Любов'ю надію вертає -
Подовжує наші життя…
© 27.08.2016

…І знову мордва у нестямі
Розп’яла країну хрестами...
Немов пацюки зголоднілі
Злодюги гарцюють степами…
Сини настанов не чекали,
На захист бронею повстали…
Повітря просочене гнівом,
Кривава земля під ногами…

…Заради майбутнього щастя
Для відкоша зброю куємо...
Пролилася кров, як причастя,
За волю розірвані вени,
В боях полягли... Нас багато,
Душі ані тіла не шкода,
Пліч-о-пліч разом, брат за брата…
Катам не здолати свободу!

© 23.08.2016

…Пошук себе – то довгий шлях,
засипаний шипами й кропивою,
під кожен крок є гострий цвях,
а стати – тільки босим, час загоїть,
поневірянь гіркий відчути смак
і душу, пошматовану двобоєм…
Вступив на путь - то не проси покою,
жени всі сумніви і не звертай навспак….
©15.07.2016.

Чи був за райськими кущами
Той спірний факт, чи не було,
А й досі бідними умами
Гуляє оповідь про ЗЛО...

…Один був створений так само
Як і вона, із «глин» земних,
А другий, звідки й хто – не знамо,
Мав розум й мудрість – не про них.
Один гуляв із нею Раєм,
Минали лíта, падав сніг.
А другий кинув ока краєм -
Пішла земля з-під її ніг…

Чи може думала й вагалась?
До свого серця прислухалась?
Проймали враз сльоза і сміх…
В розумні очі закохалась -
На Змія вибір її ліг…
(…Адам їх долю не вберіг –
До неї серце не схилялось,
Бо сумував ще за Ліліт,
Що кинула його й заклялась
Ходити в гості в Божий світ…)

Чи розповів їй Змій про себе,
Чи про межу землі, край неба,
Про вічний спір добра і зла?
Як довго розповідь тривала,
Чи все почула, що чекала?...
Та повернулася вона –
Знання нові у Рай несла!….

Чи то від ревнощів, чи туги,
Надрозумової натуги
Адам сказав: – То смертний гріх!,-
Що сам второпати не зміг.
І приструнив свою подругу –
Каструлі мий, готуй пиріг!
Ще й зараз нарізно міркують
І один одного не чують….

І досі крається й німіє,
Бо загубила свого Змія....
Жага пізнання – то не гріх, -
Дорога людства між зірками…
Та Зміїв мало між Адамів.
Тому вона притихцем править:
Підкаже, натякне, злукавить -
До знань штовхає нас усіх,
Дарма, що вигнана із Раю,
Світ не закінчився на них…
Вже і знання не під замками
Її ж і досі колють – гріх!

Жаль, Зміїв обмаль між Адамів…
Адами ж мріють про Ліліт…..
Щасливі ті під небесами
Хто досить мудрі й можуть самі
Єднати крайнощі в собі….

...З тих пір минуло безліч літ
Та все незмінне поміж нами…..

© 10.07.2016

Одвічна боротьба –
Між Богом у собі
І Богом від попа.
Ти у захопленні!
А піп киває - хтивість.
Ти у природі не шукай гріха,
Бо міра відчуттів – то Божа милість.

Проте……

Спокуса загострює смак…
Ту пристрасть приборкає розум...
Щоб не опуститись у морок,
Відчуй задоволення брак -
Позбудься переситу шворок….
© 07.07.2016

Того, кому плескала французька Опера,
Хто «дихав» Фаустом і грав Тореадора,
Убили на Донбасі російські снайпера….
Можливо, Франція відчує смерть актора…?

Відколи світ в прадавній Україні,
Сини за Бάтьківщину битись не цурались,
Хто вмер за волю - славні і донині,
Лиш душі воїнів у вирій піднімались.

В усіх краях у будь-які часи
Життя для жертви обирає кращих,
Щоб крок за кроком їхні голоси
Сумління й душі пробудили наші.

Слава Героям!!!

©29.06.2016

Сідає сонце… Ставу тихе плесо
Знімає жар з розпеченого дня…
Тамує спрагу вітер - шурхіт, плескіт -
Між очеретом бродить навмання….
…Густий багряний промінь і з далека
Повітря заколисує смерканням… .
Крилами обрію торкається лелека,
Прощаючись з Ярилом до світання…..

© 26.06.2016

...Бути хочеш жіночно-мила,
Святість душ відчувати безліч
Та рятуєш зболіле тіло,
Що зазнало наругу з усéбіч….
...То візьми ти у вітра силу
Увібрати просторів велич...
Бо самотня – не значить безсила,
Усамітнення - пошуків незліч…
З самоти прорізаються крила….
© 29.05.2016


Дякую пані Лесі Геник, що дала гострі відчуття і надихнула.

Зневіра в людях не лікує душу,
В собі зневіра не відродить сил....
Росою вмийся, вітер хай обсушить,
В зірок благословення попроси
І далі йди.......

© 27.10.2015

Проковтнула сльозу,
Наказала собі не стогнати,
Не кричати й не кликати в свідки ні сумнів, ні жаль.
У шалену грозу
На війну проти скнивого ката
Одягла обладунки: - зіграємо, підлий москаль!

Скільки житиму я - ворогів буду бити без міри,
Скільки дихати буду - я погляд свій не відведу,
Доки ти не підеш і не лишиш Укрáїну в мирі,
Буду битись з тобою я, навіть коли упаду.

Якщо вийде мій час,
Якщо подих мій зірветься птахом,
Якщо сонячне світло дочасно застигне в очах,
Твій закінчиться фарс
І імперія вкриється прахом,
Чесні месники світла піднімуть тебе на мечах.

Заспокоїла серце – все одно більше разу не вмерти,
Написала листи і у світ заповіт віддала….
…Ти не плач, не журись і прости мені, мамо, цю жертву....
Вперто брови звела й гордовито свій бій прийняла…..

©09.03.2016

…Ворожа сталь вогнем палає в тілі,
Нестерпний біль сльозою підступає,
Перед очима потойбічні тіні,
Незмога рухатись… І відчуття зникають….

Та зуби стиснуті і скивиці в судомах,
І серця стук – життя єдиний свідок…
І тільки думка втримує свідомість –
За виживання дням почато відлік….

Допоки дихаєш – твій бій іще триває….
Допоки мислиш – доти ти непереможний…
Борись й живи! Сильнішого немає,
Ніж воля до життя в людині кожній.

©19.02.2016

Боже правий, молю і благаю
Я за всіх, хто наш край захищає.
Дай їм силу і волю і зброю,
Дай наснагу й готовність до бою.
Щоб не зрадив в бою побратим-кулемет,
Щоби витримав бронежилет.
Щоби танки прийшли на підмогу
Й забезпечили їм перемогу.

Чудотворець Святий Миколай,
Нашу землю в біді не лишай,
Нашим хлопцям броню освяти
І від втрат у боях захисти.

Славні воїни від Святослава
Й козаки української Слави!
Закликаю до вашого духу,
Ви запеклі бійці-відчайдухи,
Станьте спротивом на окупантів
Від зірок до гірських діамантів,
Щоб земля їм під ноги горіла,
Щоби зброя в руках каменіла,
Щоб їх снайперам зрадили очі,
Окошився щоб їм їхній злочин.

Наші пращури Арії, Анти,
Дайте хитрість здолать окупанта,
Дайте воїнам нашим ту силу,
Ворогів щоб назавжди знесилить,
На віки заступити дорогу
Всім катам до Вкраїни порогу.

Матір Божа – козацька Покрова,
Споконвічна Зоря вечорова!
Захисти наших хлопців сміливих
Від заліза вогненної зливи,
Одведи від них кулю і смерть,
Дай водиці святої цілющої вщерть,
Поверни їх живими до хати,
Я благаю Тебе, Ти ж бо Мати!

©30.07.2014

На Стрітення Весну чекають,
Піснями сонце закликають.
На Стрітення любов шукають,
Пташок насінням пригощають,

Щоб несли дзвін на легких крилах,
Щоб сонце все сильніше гріло,
Зима скоріше відступила,
Й Весна любов свою зустріла....
©

Час на пустощі не гай,
Зимнє свято привітай,
Серце Богу відкривай,
Щедрим будь, як Миколай.

Не цурайся справжніх справ,
У душі таємних сховах
Щирий потяг не приховуй,
Якщо гарний шлях обрав.

Сам неси добро у Світ,
Сам давай тепло і ласку,
Подаруй чарівну казку,
Замість смутку – дивоцвіт.

І тоді у кожній хаті
Будуть добрі і багаті,
І щасливі, і завзяті
Кожне свято зустрічати.



©19.12.2012

У філіжанці – кава. В небі – хмари.
І вітер крутить листя золоте...
Нажаль, у відчуттях - лише примари,
Неначе все навколо вщерть пусте.

Яскраві вивіски вітрин, сяйво неонів,
За техно-звуками волання не почути.
У швидкості щоденних перегонів
Нікого не цікавить, ким він має бути.

На кожному обличчі - штамп проблеми,
У кожного в очах – нестатків смуток.
Із глянцю сторінок - тільки багатства теми
І рейтингами тішиться прибуток.

«Це не престижно», «тут таке не носять»,
І «тут таке не п’ють і не їдять»...
І руки кожного лиш діамантів просять,
На вітер мільярди тут летять.

Примарний дзвін монет затьмарює всі звуки,
Лиш шурхіт «франклінів» захоплює серця,
Від невситимості трясуться руки
І тлінна розкіш в бруд затоптує Творця...

...Аж задихнулась. Вакууму пастка...
Привів до тями зблиск очей серед тіней...
У філіжанці – кава... В каві - неба частка...
І вітер крутить листопадом вздовж алей...

©07.06.2012

У серпневому серпанку,
Вдягнений у вишиванку,
З повним кошиком щедрот
Маковій стоїть на ґанку
З пиріжками, спозаранку,
З маком – дітям до сніданку,
З медом із бджолиних сот.
©

Чи правда те, що правда коле очі
Тим, хто не знає, де брехні рубіж?
Чи коле тим, до правди хто охочий,
Хто каже правду, хоч його заріж?
Чи правдолюбцю правда скроні точить?

Чи ти про себе правду знати хочеш
Чужу? Вартує те хоч гріш?
Вона завжди із гіркотою жовчі.
Свої і правда і брехня миліш?….

Брехня і правда вічно впереміж.
Впізнати легко. Не заплющуй очі…
Але не квапся застромити правди ніж
Й дізнатись, як від правди кровоточить…

©08/07/2012

Тут перехрестя прагнень всіх
З "варягів в греки", з Азії в Європу.
Топтали землю пращурів твоїх
Ще до часів Всесвітнього Потопу.

Тут перетнулись всі світи
І клекотить народів воля,
Долаючи століть мости,
Вони творили твою долю.

І хто тут тільки не ходив
І не ламав списи і стріли.
Хто воду, як вино, тут пив,
Кого любов тут не зустріла.

Хто сіяв хліб і жав його в покоси,
Хто на світанку пив сріблясті роси,
Хто млів від туги, як зійде серпанок,
І коси розплітав чарівних бранок.

Тут козаки рубались до нестями
За Богородицю, любов і долю,
За рідну землю, українській хліб і волю,
Були за панібрата навіть із чортами,
Щоб не стомилась шабля гратись з ворогами.

Усе минуло, все давно пройшло,
Усе змололось в часовому горні,
Та все ж лягло, як спогад, на чоло,
Створивши твої риси неповторні.

Ти різна, як усі, хто жив до тебе.
Твою красу вмиває вранці небо,
Земля тобі плете вінок із квіту,
В тобі зима лютує, пестить літо.

Таких, як ти нема у всьому світі,
Грайлива і довірлива, як діти,
Різка і гостра, іноді аж з перцем,
Із щирим і завжди відвертим серцем.

Ти - Українка, горда і красива,
Ти, як козачка – непокірна, сильна,
Ти незбагненна, мудра і жадана,
Сестра і мати, донька і кохана.


© 2012

Смотрю, как крылышки трепещут эфемерно –
К забытой сказке в детстве скрытые ключи...
Но каждый миг прожить неимоверно
Смогла, лишь сбросив кокон, тая в пламени свечи...
©

Оманливі обійми вад земних,
Як всі троянди на однім кущі
Не схожі між собою пелюстками.
Всіх спокушають цвіт і пахощі
І зваблюють нас до гріха віками...
Але відмовити не в силах жодній з них.

Примарливі спокуси в кожного свої………
Свої ж у них і вади ……….

Приходиш в світ, як сонячне проміння,
Як подих вітру, як ковток до спраги.
В тобі бринять забуті покоління,
Їх прагнення, любов, наснага.

Приходиш з виру почуттів і мислень,
Приходиш, як продовження життя,
Як втілення магічності обчислень,
Як вічне не свідоме каяття -
В тобі панує Всесвіт!

                                         По дорозі
Ти губиш долю, віру і любов,
І на святої вічності порозі
Кладеш своє розбите тіло в кров...

Під брамою закінчення життя
Ти знову голий, як і при початку,
Твій посаг в царство смерті – каяття
І усвідомлення нікчемності всіх статків…

Земними вадами наповнена душа…
Чи є чесноти, що зберіг ти ревно?...
Життєвий шлях здолав ти не даремно?...
Що буде цінним, коли з'явиться межа??

Скажи мені що-небудь, щоб відчути
Душі його промовисте звучання,
Якщо Господь сподобить, осягнути
Тисячолітню сутність існування,
Побачити ту звивисту дорогу,
Якою йде, долаючи пороги,
Підводячи з колін рабів,
Скидаючи господ,
Ще до Трипільської Доби
Зароджений народ.
Він у борні свого тернистого життя
Створив такі дві різні, рідні мови -
"Язык" віддав сусіду для буття,
Собі залишив мову калинову.

©