Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Шоста заповідь в Галичині (поетична пародія-відгук)
6. Не роби перелюбу.
... всякий, хто дивиться на жінку
з похіттю, вже вчинив перелюб
з нею у серці своєму.
(гл.5 від Матфея)
Мій боже,
Розкажи мені
Як можна тут, в Галичині,
Ту шосту заповідь держати,
(Якщо число вже біснувате),
Бо можем всі інфаркта мати,
Коли погожим, літнім днем
Стільки гріха навколо ходить
...
І як зупинить лисий стовп
Той ніс, зворожений ногами,
Тоді кричу собі я – Амен
Та хрещу зачманілий лоб,
Щоб виліз з мізків клятий біс.
То я благаю тебе, Боже,
Бо вже ніхто не допоможе,
І назбираємо гріхи,
В свої заплатані міхи.
Зіжалься, забери той гріх
Чи краще напиши в Письмі,
Що шоста заповідь для всіх,
Та лиш сліпим в Галичині.
Євген Синевір
То правду мовить Синевір –В Галичині спокуси звір
Хлопам так вибирає очі,
Що й значення нема, чи хочуть
Вони зустрінути гріха -
Та доля в них тепер така,
Що мусять на дівок дивитись,
Як мають чим – тоді хилитись
До них, неначе до ярма -
І в тому вже гріха нема.
Легенда каже, що колись
В горах Карпатських поселивсь
Один пречорний чарівник –
Побув недовго і десь зник.
Тоді ще два за ним прийшло –
І ті пропали, як на зло.
Мольфари, мабуть, їх знайшли,
Як дочекалися весни.
І відтоді спокуси хіть
В Карпатах бродить, як ведмідь.
07.07.2016
Натхнення: Євген Синевір "ШОСТА ЗАПОВІДЬ" (https://www.facebook.com/synewir?fref=nf&pnref=story)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
