ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валерій Хмельницький /
Проза
/
ЛхжД
Летиція (18+)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Летиція (18+)
Летиція, повністю оголена, стоїть на виступі скелі, а звідти, просто з кам'яних сутінків, до її тіла тягнуться чоловічі руки, обхоплюють ноги, гладять стегна, тримають міцно за зап’ястя, обіймають живіт і припадають до повних, наче налитих медом, важких грудей. Вона втомлено закидає голову назад, її красиві губи міцно стиснуті, а очі заплющені.
Летиція намагається вирватись із обіймів багаторукого чудовиська, але сили надто нерівні. Ліву ногу вона ледь підіймає і притискає до правої, прикриваючи темний трикутник внизу живота, наче бажаючи зберегти цноту, але зрадливий стогін все-таки виривається із її уст: то ніжні, то брутальні доторки, то легенькі, то міцні обійми, то болючі, то ледь чутні потискування не залишають її тіло байдужим, і ним прокочується хвиля солодкої знемоги…
Десь здалека чується ніжна мелодія, звук поволі наростає, а тоді раптово обривається. За мить знову з’являється, досягає піку і зникає. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - пронизливо щебече у саме вухо Жану невідома пташка. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - повторюється щебетання удруге й утретє.
Жан розплющує очі, обводить нерозуміючим поглядом кімнату – і в його ще затуманений мозок починає поволі вповзати реальність.
Дверний дзвоник щебече наполегливіше. Жан встає з ліжка, чвалає до дверей, забуваючи подивитись у дверне вічко або хоча би запитати, хто там, і навстіж відчиняє двері.
На порозі стоїть засмагла дівчина в коротенькій білій сукні, що не приховує високих і струнких ніжок красуні. Крізь цупку тканину вгадуються тугі груди з набубнявілими сосками.
Вона усміхається, побачивши перед собою заспаного Жана, котрий з'явився перед нею в чому мати народила (бо саме так він завжди і спить - відколи почув розповідь про те, як на зборах збірної зі спортивної гімнастики дівчата до півночі голосно реготали у своєму номері готелю і не давали заснути хлопцям у сусідньому. Тоді один із них встав із ліжка (а спав він, треба зауважити, так, як радять лікарі - без одягу) і зайшов до номера веселух, де суворо пригрозив: якщо гімнастки негайно ж не перестануть шуміти, то всі спортсмени з його номера зараз, як і він, прийдуть до них у гості в костюмах Адама. Після його слів із номера дівчат не стало чутно ані звуку – перелякані, вони довго не могли заснути, а на ранок усім їм наснився обіцяний візит сміливих гімнастів)).
- Привіт! Виспався?.. – весело питає Летиція, піднімаючись навшпиньки і потягнувшись губами до губ Жана.
Жан обіймає Летицію і пристрасно впивається в солодкі губи коханої, тоді ледь присідає, обхоплює її нижче сідничок обома руками, підіймає і несе до ліжка.
Двері так і залишаються прочиненими, і сусіди, яким поталанило в той самий час проходити мимо, стають свідками незабутньої сцени: юнак, що наче зійшов із картини Мерварта «Потоп», несе звабливу юнку до незастеленого ліжка, вкладає її обережно горілиць і нетерпляче стягує із неї коротеньку сукню, яка й досі лише ледь приховувала розкішне тіло Летиції.
Нитка намиста - це все, що залишається на її тілі. Жан лягає на Летицію, м'яко входить у неї і починає рухати стегнами одразу в такому шаленому темпі, одночасно впиваючись їй у губи, що Летиція знетямлено намагається вирватись, але їй це не вдається, і вона звивається під ним, важко дихаючи, і стогне від насолоди.
Хвилі оргазму стають схожі на океанські, по яких вона злітає, як під час серфінгу, але дев’ятий вал накриває її з головою, і тоді вона голосно і пронизливо кричить.
Луна від крику через прочинені двері досягає вух консьєржки, яка сидить у своїй кабінці на першому поверсі, і та тремтячими пальцями починає набирати на телефоні «911».
Поліцейські прибувають за кілька хвилин і, скрадаючись попід стінкою на звук криків Летиції, зненацька виринають у дверному отворі і наставляють на коханців пістолети з криком:
- Поліція! Всім залишатися на своїх місцях! Стріляємо без попередження!
Жан від несподіванки скочується з Летиції на ліжко, а тоді, не втримавшись на краю, падає на підлогу.
Летиція, спершись на лікті і забувши прикритись, ошелешено витріщається на поліцейських.
- У вас все нормально, мадам?.. – питає один із поліцейських, хоча черв’ячок сумніву вже й так закрався у його мозок.
- Так… - невпевнено відповідає Летиція, - а в чому справа?..
- Нам поступив дзвінок, що тут, можливо, відбувається щось незаконне… - відповідає другий поліцейський, і раптом до них обох, нехай і з запізненням, доходить, що ж саме тут насправді відбувається.
Вони заходяться таким гомеричним реготом, що пістолети аж випадають із їхніх ослаблених рук.
Летиція, переживши нервовий шок, і собі долучається до реготу, скрутившись у калачик на ліжку.
Жан, із обуренням дивлячись на все це, встає із підлоги, іде до дверей і зачиняє їх просто перед носом у поліцейських, щоправда, перед тим повертає їм пістолети.
За спинами поліцейських він бачить розгублену консьєржку, яка, усвідомивши свій промах, спішить непомітно повернутися на пост.
Жан підходить до ліжка, падає на нього і теж регоче аж до кольок в животі.
Насміявшись досхочу, Летиція встає з ліжка і, не одягаючись, іде на кухню, де готує канапки собі і Жану.
Жан тим часом заварює каву у джезві і вони, добряче зголоднілі, сідають за стіл.
Трохи заморивши черв'ячка, обоє виходять на балкон і запалюють цигарки, намагаючись до кінця зняти стрес, але забувають, що й досі не одягнені - і тим самим створюють його сусідам навпроти, які здивовано витріщаються на голу парочку. Коханці знову вибухають сміхом, неквапно допалюють цигарки, погасивши їх у попільниці, і повертаються до спальні, залишаючи прочиненими двері балкону.
На цей раз у ліжку Летиція стає навколішки, ліктями спираючись на подушки, а Жан прилаштовується позаду, і вони починають повільно рухатись назустріч одне одному, поступово збільшуючи темп.
За деякий час Жан стомлено падає на простирадло. Летиція лягає на бік, повернувшись спиною до Жана, наче запрошуючи його до продовження. Звабливий краєвид збуджує Жана, і він знову припадає до Летиції, яка вже не опирається, а тільки лукаво і пристрасно шепоче:
- Ще, ще, ще…
Тоді Жан лягає горілиць, садовить Летицію на себе у позу вершниці і вона, щасливо усміхаючись, починає повільно виписувати стегнами химерні танцювальні па, згодом падає Жану на груди і знеможено каже:
- Мені наче феєрверки в голові вибухають і розлітаються яскравими іскрами... Тобі теж?..
Жан усміхається і цілує її у м'яке волоссячко, що прилипло до лоба, а Летиція ніжно горнеться до нього всім тілом.
З настанням сієсти вони засинають, міцно обійнявшись - права нога Жана між ногами Летиції, її ліва - на його правій.
Попереду – довгий weekend, під час якого Жан і Летиція взагалі не збираються вилазити із ліжка.
14.07.2016
Летиція намагається вирватись із обіймів багаторукого чудовиська, але сили надто нерівні. Ліву ногу вона ледь підіймає і притискає до правої, прикриваючи темний трикутник внизу живота, наче бажаючи зберегти цноту, але зрадливий стогін все-таки виривається із її уст: то ніжні, то брутальні доторки, то легенькі, то міцні обійми, то болючі, то ледь чутні потискування не залишають її тіло байдужим, і ним прокочується хвиля солодкої знемоги…
Десь здалека чується ніжна мелодія, звук поволі наростає, а тоді раптово обривається. За мить знову з’являється, досягає піку і зникає. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - пронизливо щебече у саме вухо Жану невідома пташка. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - повторюється щебетання удруге й утретє.
Жан розплющує очі, обводить нерозуміючим поглядом кімнату – і в його ще затуманений мозок починає поволі вповзати реальність.
Дверний дзвоник щебече наполегливіше. Жан встає з ліжка, чвалає до дверей, забуваючи подивитись у дверне вічко або хоча би запитати, хто там, і навстіж відчиняє двері.
На порозі стоїть засмагла дівчина в коротенькій білій сукні, що не приховує високих і струнких ніжок красуні. Крізь цупку тканину вгадуються тугі груди з набубнявілими сосками.
Вона усміхається, побачивши перед собою заспаного Жана, котрий з'явився перед нею в чому мати народила (бо саме так він завжди і спить - відколи почув розповідь про те, як на зборах збірної зі спортивної гімнастики дівчата до півночі голосно реготали у своєму номері готелю і не давали заснути хлопцям у сусідньому. Тоді один із них встав із ліжка (а спав він, треба зауважити, так, як радять лікарі - без одягу) і зайшов до номера веселух, де суворо пригрозив: якщо гімнастки негайно ж не перестануть шуміти, то всі спортсмени з його номера зараз, як і він, прийдуть до них у гості в костюмах Адама. Після його слів із номера дівчат не стало чутно ані звуку – перелякані, вони довго не могли заснути, а на ранок усім їм наснився обіцяний візит сміливих гімнастів)).
- Привіт! Виспався?.. – весело питає Летиція, піднімаючись навшпиньки і потягнувшись губами до губ Жана.
Жан обіймає Летицію і пристрасно впивається в солодкі губи коханої, тоді ледь присідає, обхоплює її нижче сідничок обома руками, підіймає і несе до ліжка.
Двері так і залишаються прочиненими, і сусіди, яким поталанило в той самий час проходити мимо, стають свідками незабутньої сцени: юнак, що наче зійшов із картини Мерварта «Потоп», несе звабливу юнку до незастеленого ліжка, вкладає її обережно горілиць і нетерпляче стягує із неї коротеньку сукню, яка й досі лише ледь приховувала розкішне тіло Летиції.
Нитка намиста - це все, що залишається на її тілі. Жан лягає на Летицію, м'яко входить у неї і починає рухати стегнами одразу в такому шаленому темпі, одночасно впиваючись їй у губи, що Летиція знетямлено намагається вирватись, але їй це не вдається, і вона звивається під ним, важко дихаючи, і стогне від насолоди.
Хвилі оргазму стають схожі на океанські, по яких вона злітає, як під час серфінгу, але дев’ятий вал накриває її з головою, і тоді вона голосно і пронизливо кричить.
Луна від крику через прочинені двері досягає вух консьєржки, яка сидить у своїй кабінці на першому поверсі, і та тремтячими пальцями починає набирати на телефоні «911».
Поліцейські прибувають за кілька хвилин і, скрадаючись попід стінкою на звук криків Летиції, зненацька виринають у дверному отворі і наставляють на коханців пістолети з криком:
- Поліція! Всім залишатися на своїх місцях! Стріляємо без попередження!
Жан від несподіванки скочується з Летиції на ліжко, а тоді, не втримавшись на краю, падає на підлогу.
Летиція, спершись на лікті і забувши прикритись, ошелешено витріщається на поліцейських.
- У вас все нормально, мадам?.. – питає один із поліцейських, хоча черв’ячок сумніву вже й так закрався у його мозок.
- Так… - невпевнено відповідає Летиція, - а в чому справа?..
- Нам поступив дзвінок, що тут, можливо, відбувається щось незаконне… - відповідає другий поліцейський, і раптом до них обох, нехай і з запізненням, доходить, що ж саме тут насправді відбувається.
Вони заходяться таким гомеричним реготом, що пістолети аж випадають із їхніх ослаблених рук.
Летиція, переживши нервовий шок, і собі долучається до реготу, скрутившись у калачик на ліжку.
Жан, із обуренням дивлячись на все це, встає із підлоги, іде до дверей і зачиняє їх просто перед носом у поліцейських, щоправда, перед тим повертає їм пістолети.
За спинами поліцейських він бачить розгублену консьєржку, яка, усвідомивши свій промах, спішить непомітно повернутися на пост.
Жан підходить до ліжка, падає на нього і теж регоче аж до кольок в животі.
Насміявшись досхочу, Летиція встає з ліжка і, не одягаючись, іде на кухню, де готує канапки собі і Жану.
Жан тим часом заварює каву у джезві і вони, добряче зголоднілі, сідають за стіл.
Трохи заморивши черв'ячка, обоє виходять на балкон і запалюють цигарки, намагаючись до кінця зняти стрес, але забувають, що й досі не одягнені - і тим самим створюють його сусідам навпроти, які здивовано витріщаються на голу парочку. Коханці знову вибухають сміхом, неквапно допалюють цигарки, погасивши їх у попільниці, і повертаються до спальні, залишаючи прочиненими двері балкону.
На цей раз у ліжку Летиція стає навколішки, ліктями спираючись на подушки, а Жан прилаштовується позаду, і вони починають повільно рухатись назустріч одне одному, поступово збільшуючи темп.
За деякий час Жан стомлено падає на простирадло. Летиція лягає на бік, повернувшись спиною до Жана, наче запрошуючи його до продовження. Звабливий краєвид збуджує Жана, і він знову припадає до Летиції, яка вже не опирається, а тільки лукаво і пристрасно шепоче:
- Ще, ще, ще…
Тоді Жан лягає горілиць, садовить Летицію на себе у позу вершниці і вона, щасливо усміхаючись, починає повільно виписувати стегнами химерні танцювальні па, згодом падає Жану на груди і знеможено каже:
- Мені наче феєрверки в голові вибухають і розлітаються яскравими іскрами... Тобі теж?..
Жан усміхається і цілує її у м'яке волоссячко, що прилипло до лоба, а Летиція ніжно горнеться до нього всім тілом.
З настанням сієсти вони засинають, міцно обійнявшись - права нога Жана між ногами Летиції, її ліва - на його правій.
Попереду – довгий weekend, під час якого Жан і Летиція взагалі не збираються вилазити із ліжка.
14.07.2016
Примітки:
* Weekend (англ.) – вихідні.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Семеро поетів і поетеса (поетична пародія)"
• Перейти на сторінку •
"Шоста заповідь в Галичині (поетична пародія-відгук)"
• Перейти на сторінку •
"Шоста заповідь в Галичині (поетична пародія-відгук)"
Про публікацію