Життя з приколами, Життя з проколами,
Не так як в дитсадку, Але як в школі ми.

Усі ми учимось, Усі ми мучимось,
Але насправді всі Тут тільки крутимось.

Робити щось горів, Нічого ж я не вмів,
А зараз все не так – Замовк, перехотів.

Байдужість – це біда, Не сонце, не вода,
Бажання зникло все І радість молода.

Усе похмуре і сіре, Навколо ями і діри –
Народ байдужим став, Неначе загнаним звіром.

Але піднімусь знов, Заграє в жилах кров,
Зміню свій стиль життя І зробить це любов!

20.12.08.

Моє тіло прогинається під тиском кайдан,
А на голову поклали терновий вінок,
Моє серце щемить від рубцьованих ран
Та знаходжу можливість на повітря ковток.

Вириваюсь з тенет, що так душать вогнем,
Не піддамся я цим вогняним язикам,
Бо чим більше вони припікають мене,
Тим незламним й стійкішим становлюся я сам.

Хто здолає мене, патріота, борця?
Я ж відчув предків силу й всю велич держави
І боротись готовий до самого кінця,
Хоч які б не робили на мене облави.

Хочуть голос серця якось зупинити?
Хочуть ноги спинити, а руки зв’язати?
Досить тихо сидіти, як у грудях болить!
Так, вже досить брати мої й сестри мовчати!

Не дозволю паплюжити предків своїх,
Грізно всім відповім – я не здамся без бою!
Не один патріот за Вкраїну цю ліг,
Не один заплатив за життя головою.

Я люблю свій народ, я люблю свою мову,
Буду я говорити, співати, творити.
Я люблю бути щирим, активним й здоровим,
Бо мені так робити – це значить і жити!

Лоза б'є - не заб'є, за тиждень - Великдень!
Щоб Ви в щасті та при ділі,
При здоров'ї та при силі
Дочекались Великодньої неділі!

У кошик Великодній
Вишитий рушник народний,
Солодкої паски,
Смачної ковбаски,
Масла, солі, сиру,
Для добробуту й миру;
Крашанок, хріну,
Привітати родину
І свою батьківщину –
Рідну Україну,
Своїх життєвих вчителів
І наших предків – козаків.
Веселого святкування,
Щастя, радості й кохання
І хай здійсняться всі бажання.
По-більше уваги,
А також творчої наснаги!
2013

Людина без любові не може жити,
Як голодний без їжі – хочеться вовком вити,
Життя все для неї похмуре і сіре,
З людини перетворюється в хижого звіра.

Гарчати і гризтись тоді починає,
І це буде тривати доки не покохає,
Не побачить-відчує – ось та єдина,
Одна й неповторна серцю мила людина.
03.05.2013

Мої зморшки як хвилі у моря,
Мої зморшки від болі і горя,
Мої зморшки за людські страждання,
За болючі народні риторичні питання.

А я хочу, щоб були вони від усмішки,
Від дитячого сміху, від веселої книжки,
Промінці хай відходять від моїх очей
Від жартів народних та цікавих ідей.
08.04.2013

Хіба любов кордони має?
Хіба добро має межу?
Хіба душе не заспіває
Коли Тобою дорожу?

Нехай любов стуни торкнеться
І сонце променями гріє
І хай живе все посміхнеться
В любові, вірі і надії!
25.04.13

Як хотів би побачити я ту єдину,
Що для неї присвячую свої пісні
І я знаю, що скоро її я зустріну,
Про це моє серце каже і сни.

Як зустріну, то серцем відразу відчую
Бо шукаю тебе вже я дуже давно,
Часто образ я твій в думках своїх малюю,
Та побачить не можу його все одно.

І, можливо, ти також собі уявляєш,
Яким має бути твій рідний, єдиний.
Але, як і я, напевно не знаєш
Скільки до зустрічі чекати ще: дні чи години.
7.08.2003 р.

Вже набридло дивитись по ящику опери –
Оці соплі і сльози або просто сміття
Хай буду летіти в піке чи у штопори
Аби було справжнім все моє життя…
2013

В одному лісі на полянці жили різні звірі
Жили добре, не сварились – в злагоді і мирі.
Але раз прийшла ідея школу їм створити
І у ній могли б вони діток своїх вчити:

Плавать, бігати, літати, лазити, копати –
В різних галузях себе сміло проявляти.
Цю ідею всі разом дружньо підхопили
І спільними зусиллями нашвидкуруч зробили.

З гордістю поглянули на своє творіння
І з наступного вже дня почалось учіння.
Щоби кожен різнобічно розвиватись зміг
Навчальна програма – однакова для всіх.

Кролик дуже добре бігав – як вітер носився,
Проте на уроці плавання ледве не втопився.
Це його настільки шокувало й травмувало,
Що тепер і бігати почав він невдало.

Орел умів прекрасно в небесах літати,
Але довелось йому рити і копати.
Якби не старався він справу цю зробити,
В кінці-кінців довелось його в лікарню положити.

А за цей час поки там мучився – лічився
Цей наш орлик і літати зовсім розівчився.

Так на цьому світі, видно, повелося,
Бо з іншими тваринками те ж саме відбулося
Всі займались діяльністю чужою й через це
Вони втратили можливість проявляти себе.

А неврахування особливостей
індивідуальної природи
Не призводить ні до чого доброго,
окрім шкоди.
31.03.2013

Як же можна так жити, дівчата і хлопці?
Від вчорашнього ранку стою я у пробці,
До нитки замерз, телефон розрядився,
Давно тої фури й роботи б лишився...

На дворі - мінус десять, замело, хуртовина,
Але дома чекають милі - дружина й дитина
Про яких мушу дбати, адже це моє щастя,
Моя втіха єдина... а тут, бачте, напастя...

Навіть думав з країни збирати манатки
Та дитина маленька, а я вчасно податки
Сплачую у держ.казначейство,
Як і моє велике, родинне сімейство…

Так чому ж ті дороги влада не прибирає,
Чи точніше, чому гроші не виділяє
На ту техніку, що стоїть у запасі,
Що? На гроші державні самі добре ласі?!

Занепад духовності і меркантильність,
А в звичайних людей – злоба та агресивність,
Недолугість чиновників – здоров’я ціна,
Де ж та спільна команда? Де ж єдність одна?..

Рушив транспорт спереду, рушаю і я…
Усе буде добре, чекає сім’я…
Доїв останню холодну консерву
І вже їду додому заспокоїти нерви.
16.03.2013

Я мрію з дружиною бігати по ранках,
Хочу бути відомим, мати гарну осанку,
Знаю, що мої діти будуть здорові і мудрі,
Переконаний зможу бути в Штатах і Тундрі.

Мрію, щоб у криниці була чиста водиця,
Знаю, що вищесказане скоро здійсниться!
Хочу бути Людиною, мати свій власний стиль,
Та ще треба докласти багато зусиль.

Я вірю, люди полюблять більше Природу,
Не машину, квартиру, працю за нагороду,
Не комп'ютерні ігри, а живе спілкування,
Не картинками марити, а буде справжнє кохання.

Любіть справжнє життя, а не віртуальність,
Майте в серці любов та відповідальність,
Не заздрість, не зло, не жорстокість, а ніжність,
Розум у доброті, а в брехні й злобі - бідність.
13.03.2013

Коли дома, як в бані, на вулиці спека,
Коли ніби й нема де сховатись від неї,
Згадаємо друзів своїх ми з далека -
Відразу знайдуться чудові ідеї.

Не лякає нас холод, ні град ані грім,
Ні калюжі, ні вітер, ні сніг із дощем,-
Не втечемо ми грітись в свій затишний дім
І навіть коли в грудях гнів, біль і щем.

Навколо сніги, мороз – мінус двадцять -
Не будемо в хаті ми теплій сидіти,
Зустрінемось з друзями й скажемо – Братці,
Берімо санчата – і, гайда, як діти.

Якщо ж доведеться на смерть нам піти,
За голосом серця і власним наказом,
Не злякають нас рани і навіть кати,
Бо ми будем поруч, ми будемо разом.

2012

Що з нами зробило літо,
Що з нами зробили зорі,
Ми усі неначе квіти
І усі неначе в морі…

Що зробила ти зі мною
В липневі дні гарячі,
Що тепер літом і зимою
У снах тебе лиш бачу.

Не знаю, чи ти знала,
Як моє серце захопила,
І як тоді причарувала,
Що любов усі думки залила.

Я слухав твої анекдоти,
Підлаштовувався під твої закони,
Хоча і не мав нічого проти
Цього прекрасного полону.

2012

«Я до сонця летів, бути птахом хотів
І робити лиш те, що захочу,
Вітер-брат обнімав і надію давав
В те, що вірив всі дні та всі ночі.

Батько попереджав, в хмарах щоб не літав
І до моря крилом не торкався.
Але я все забув коли волю відчув
І все вище до хмар піднімався».

Давно це було,
Стільки вод протекло…
Жив в Афінах будівничий Дедал.
Він палаци зводив,
Сам атлантів різьбив,
Любив дерево, глину й метал.

Гучна слава Дедала
Всі краї осягала
І за честь мати його рук творіння.
Величезні гроші
Платили вельможі
За розробки митця та великі уміння.

Небожа Талоса малого
Взяв за учня він свого
Адже жінки й дітей ще не мав.
Дуже здібним той був,
І секрети здобув –
Досвід дядька увесь переймав.

Одружився Дедал
І щасливим він став,
Народився у нього синок.
Але сталося лихо,
Упав Талос зі стріхи –
Випадково зробив в прірву крок.

Чутка враз завитала –
Справа рук це Дедала,
Що він Талоса за жадність міг вбити,
Юний той по літам
Працювати хтів сам
Та Дедал не хотів відпустити.

Говорили також,
Що був Талос з вельмож
І що батько його дуже любив.
Й до Дедала послав,
Щоби більше пізнав,
А Дедал його сина убив.

Що ж робити Дедалу?
Уся честь на поталу…
Аж посивів за ці тяжкі дні…
Тому й покинув Афіни,
Залишив рідні стіни
Бо не міг він терпіти брехні.

Корабель спорудив
І на Кріт він приплив,
Царював там Мінос хазяйновитий.
Дедалу щиро зрадів
І в палац запросив,
Бо вже й там був Дедал знаменитий.

Зустріли гостя як свого,
Багато чули про нього,
І він вироби їм майстрував.
Проте тут він страждав,
Себе рабом почував –
За батьківщиною засумував.

Його люд увесь знав
Й до палацу попав
За творіння про які говорили.
Він багато робив
Та цінити не вмів,
Той, на кого він тратив всі сили.

Померла жінка Дедала,
Яка його щиро кохала
А він все робив для дружини.
І митець захотів,
Хоч на декілька днів
Відвідати рідні Афіни.

Та як Дедал не благав
Мінос не відпускав
А лиш дав тому мудру пораду:
Його творчість і син,
У ці безліч годин
Хай приносять єдину розраду.

Якось Пасіфая – цариця,
Гарна наче жар-птиця
Народила Міносу дивну дитину:
Тіло – як в мужика
А голова – як в бика,
Напівзвір, наполовину людина.

Мінотавром назвали,
Від усіх спершу ховали,
Але мав той вдачу дику і силу здорову.
Він все рвав і ламав,
І Дедалу Мінос сказав,
Щоб зробив для нього таємну будову.

Лабіринт той створив,
Що мав безліч ходів
Й Мінотавра помістили до нього.
Лабіринт був дуже міцним,
Величезним й складним,
Що ніхто не знайшов би дорогу.

Дедал знов став просити
В Афіни його відпустити
За заслуги й видатні сотворіння,
Адже вже постарів
І померти хотів
На тій рідній землі звідки коріння.

Та був знову відказ.
Зрозумів Дедал враз,
Сподіватись треба тільки на себе,
На свою голову й руки,
Допоможуть боги і науки
І спрямував погляд свій в чисте небо.

А там чайки кружляли,
Наче в море пірнали
І прекрасним був їхній політ.
Й митець з місця зірвався,
Перед небом поклявся
Що покине, як птах острів Кріт.

«Закритий шлях через море,
Не пускає Мінос в гори,
Але небо – не його володіння.
Чужа земля і ці стіни
Та чекають рідні Афіни
Головне – це бажання й терпіння».

Щодня обходив подвір’я,
Збирав птахів різне пір’я
Маленький Ікар – син Дедала єдиний.
І коли ніч приходила
Майстрував Дедал крила,
А скріпляв його воском бджолиним.

І от день той настав,
Дедал крила зібрав,
Спершу сам покружляв й почав сина учить.
А наступного дня
Із самого рання
Вони знялись в безхмарну блакить.

Лише бідний пастух
Бачив в небі цей рух,
Впав на землю й почав щиро молитись
– Це боги – він гадав, –
Кінець світу настав
Прилетіли, щоб суд свій вершити.

Дедал швидко летів,
Ікар також хотів
Вперед до Афін – батько так наказав.
Але був це лиш старт,
Ввійшов швидко в азарт
І вже різні в повітрі дива виробляв.

Був відважним Ікар,
Піднімався до хмар
І над морем сміливо крутився.
Хай малим ще сам був
Подих волі відчув,
Наче з крилами він народився.

Він до сонця летів,
Бути птахом хотів
І робити лиш те, що захоче,
Вітер-брат обнімав
І надію давав
В те, що вірив всі дні та всі ночі.

А батько попереджав,
В хмарах щоб не літав
І до моря крилом не торкався.
Та Ікар все забув
Коли волю відчув
І все вище до хмар піднімався.

Та от вище піднявсь,
Адже він не злякавсь
Полетіти на зроблених крилах.
Сонце враз припекло,
Розтопило крило,
Яке з батьком із воску ліпили.

Упав в море Ікар,
Що сягнув перший хмар,
І став втіленням одвічної мрії
Всього людства про крила,
А його віра і сила
Додає людям і зараз надії.

А Дедал долетів,
Сліз багато пролив
І помер згодом на самоті.
Але як помирав,
Людям все розказав,
Що досяг своїх цілей в житті.

Новина про політ
Облетіла весь світ
Бо до цього ніхто і мріяти не смів,
Щоб людина змогла
З допомоги крила
Доторкатись небесних морів.

14.09.2008.

На світі люди бувають багаті,
Бувають і бідні як голодранці.
У перших є гроші і по три хати,
А в других – дітей п’ять в маленькій землянці

Та щастя чомусь є у тих, що в землянці,
А ті, що багаті – в тих сварки, незгода.
В тих радість в усмішці і хліба буханці,
А в тих їхній настрій залежить від „моди”.

Та бідні – багаті: на чесність, моральність,
На розум життєвий, на волю, на силу,
У них є повага й відповідальність
За рідних і тих, кого приручили.

Багаті ж бідують і щастя не мають –
Дітей їм виховують куплені няні,
Що хочуть й самі дуже часто не знають:
„Сьогодні піти в ресторан, чи до бані?”

За гроші можна купити і жінку,
Та ніколи не купиш справжню любов,
За гроші купить можна шафу і стінку,
Та повагу до себе не купиш ти знов.

За гроші можна купити оцінки.
Та не купиш знання, а розум – тим паче.
За гроші в аптеці купить можна ліки,
Та не купиш здоров’я, як серденько плаче.

Треба людиною бути, робити, творити,
Себе розвивати, світ пізнавать...
За гроші ж можна і Біблію купити,
Та ніколи не купиш Божу благодать!
2008

Будь впевнений у собі,
Роби як серце каже,
Висловлюй свою думку сміливіше!
Лікуй свої хвороби –
Життя усе покаже
І в душу свою заглядай частіше!

Найбільше сила віри
Лікує від хвороби –
Ти в змозі подолати перешкоду!
Латай великі діри,
Бери цілющі скоби,
Зроби для себе сам гарну погоду!

Постав для себе цілі
І ти досягнеш мрії,
Будь тільки наполегливим у цьому!
Повір у власні сили,
Та не втрачай надії,
Стань сам господарем у своєму домі!
Серпень 2003

Я був маленьким хлопчиком
В пісочниці сидів,
Дивився за горобчиком
І враз оторопів...
Ти йшла собі всміхаючись
З косичками двома
Та пісеньку співаючи
Із лялькою… Сама…
Дивився я на тебе так
Ніби побачив Духа,
А в рот би вліз увесь кулак...
І лиш стирчали вуха.
Та ось ніби отямився,
Всі іграшки лишив,
На пошуки відправився –
Зустрітися хотів.
Я повз по вулиці вперед –
Наче магніт тягнуло,
Неначе Карлсона мед
(Шкода, пропелера не було).
Та ти зайшла за поворот
І тут я крику наробив,
Набрав повітря на весь рот:
Архімед „Знайшов!”, а я „Згубив!”
На галас люди позбігались,
Бо я кричав і плакав дико
Та, нажаль, вони не здогадались,
Про цю причину мого крику.
Цукерки й пряники давали,
Думали, може обмочився?
Та я лиш у невідомі далі
З надією й відчаєм дивився.
19.01.07 р.