
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
2025.10.21
21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
2025.10.21
21:01
Сценка із життя
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
2025.10.21
19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Святослав Горицвіт /
Вірші
ЛЕГЕНДА ПРО ДЕДАЛА ТА ІКАРА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛЕГЕНДА ПРО ДЕДАЛА ТА ІКАРА
«Я до сонця летів, бути птахом хотів
І робити лиш те, що захочу,
Вітер-брат обнімав і надію давав
В те, що вірив всі дні та всі ночі.
Батько попереджав, в хмарах щоб не літав
І до моря крилом не торкався.
Але я все забув коли волю відчув
І все вище до хмар піднімався».
Давно це було,
Стільки вод протекло…
Жив в Афінах будівничий Дедал.
Він палаци зводив,
Сам атлантів різьбив,
Любив дерево, глину й метал.
Гучна слава Дедала
Всі краї осягала
І за честь мати його рук творіння.
Величезні гроші
Платили вельможі
За розробки митця та великі уміння.
Небожа Талоса малого
Взяв за учня він свого
Адже жінки й дітей ще не мав.
Дуже здібним той був,
І секрети здобув –
Досвід дядька увесь переймав.
Одружився Дедал
І щасливим він став,
Народився у нього синок.
Але сталося лихо,
Упав Талос зі стріхи –
Випадково зробив в прірву крок.
Чутка враз завитала –
Справа рук це Дедала,
Що він Талоса за жадність міг вбити,
Юний той по літам
Працювати хтів сам
Та Дедал не хотів відпустити.
Говорили також,
Що був Талос з вельмож
І що батько його дуже любив.
Й до Дедала послав,
Щоби більше пізнав,
А Дедал його сина убив.
Що ж робити Дедалу?
Уся честь на поталу…
Аж посивів за ці тяжкі дні…
Тому й покинув Афіни,
Залишив рідні стіни
Бо не міг він терпіти брехні.
Корабель спорудив
І на Кріт він приплив,
Царював там Мінос хазяйновитий.
Дедалу щиро зрадів
І в палац запросив,
Бо вже й там був Дедал знаменитий.
Зустріли гостя як свого,
Багато чули про нього,
І він вироби їм майстрував.
Проте тут він страждав,
Себе рабом почував –
За батьківщиною засумував.
Його люд увесь знав
Й до палацу попав
За творіння про які говорили.
Він багато робив
Та цінити не вмів,
Той, на кого він тратив всі сили.
Померла жінка Дедала,
Яка його щиро кохала
А він все робив для дружини.
І митець захотів,
Хоч на декілька днів
Відвідати рідні Афіни.
Та як Дедал не благав
Мінос не відпускав
А лиш дав тому мудру пораду:
Його творчість і син,
У ці безліч годин
Хай приносять єдину розраду.
Якось Пасіфая – цариця,
Гарна наче жар-птиця
Народила Міносу дивну дитину:
Тіло – як в мужика
А голова – як в бика,
Напівзвір, наполовину людина.
Мінотавром назвали,
Від усіх спершу ховали,
Але мав той вдачу дику і силу здорову.
Він все рвав і ламав,
І Дедалу Мінос сказав,
Щоб зробив для нього таємну будову.
Лабіринт той створив,
Що мав безліч ходів
Й Мінотавра помістили до нього.
Лабіринт був дуже міцним,
Величезним й складним,
Що ніхто не знайшов би дорогу.
Дедал знов став просити
В Афіни його відпустити
За заслуги й видатні сотворіння,
Адже вже постарів
І померти хотів
На тій рідній землі звідки коріння.
Та був знову відказ.
Зрозумів Дедал враз,
Сподіватись треба тільки на себе,
На свою голову й руки,
Допоможуть боги і науки
І спрямував погляд свій в чисте небо.
А там чайки кружляли,
Наче в море пірнали
І прекрасним був їхній політ.
Й митець з місця зірвався,
Перед небом поклявся
Що покине, як птах острів Кріт.
«Закритий шлях через море,
Не пускає Мінос в гори,
Але небо – не його володіння.
Чужа земля і ці стіни
Та чекають рідні Афіни
Головне – це бажання й терпіння».
Щодня обходив подвір’я,
Збирав птахів різне пір’я
Маленький Ікар – син Дедала єдиний.
І коли ніч приходила
Майстрував Дедал крила,
А скріпляв його воском бджолиним.
І от день той настав,
Дедал крила зібрав,
Спершу сам покружляв й почав сина учить.
А наступного дня
Із самого рання
Вони знялись в безхмарну блакить.
Лише бідний пастух
Бачив в небі цей рух,
Впав на землю й почав щиро молитись
– Це боги – він гадав, –
Кінець світу настав
Прилетіли, щоб суд свій вершити.
Дедал швидко летів,
Ікар також хотів
Вперед до Афін – батько так наказав.
Але був це лиш старт,
Ввійшов швидко в азарт
І вже різні в повітрі дива виробляв.
Був відважним Ікар,
Піднімався до хмар
І над морем сміливо крутився.
Хай малим ще сам був
Подих волі відчув,
Наче з крилами він народився.
Він до сонця летів,
Бути птахом хотів
І робити лиш те, що захоче,
Вітер-брат обнімав
І надію давав
В те, що вірив всі дні та всі ночі.
А батько попереджав,
В хмарах щоб не літав
І до моря крилом не торкався.
Та Ікар все забув
Коли волю відчув
І все вище до хмар піднімався.
Та от вище піднявсь,
Адже він не злякавсь
Полетіти на зроблених крилах.
Сонце враз припекло,
Розтопило крило,
Яке з батьком із воску ліпили.
Упав в море Ікар,
Що сягнув перший хмар,
І став втіленням одвічної мрії
Всього людства про крила,
А його віра і сила
Додає людям і зараз надії.
А Дедал долетів,
Сліз багато пролив
І помер згодом на самоті.
Але як помирав,
Людям все розказав,
Що досяг своїх цілей в житті.
Новина про політ
Облетіла весь світ
Бо до цього ніхто і мріяти не смів,
Щоб людина змогла
З допомоги крила
Доторкатись небесних морів.
14.09.2008.
І робити лиш те, що захочу,
Вітер-брат обнімав і надію давав
В те, що вірив всі дні та всі ночі.
Батько попереджав, в хмарах щоб не літав
І до моря крилом не торкався.
Але я все забув коли волю відчув
І все вище до хмар піднімався».
Давно це було,
Стільки вод протекло…
Жив в Афінах будівничий Дедал.
Він палаци зводив,
Сам атлантів різьбив,
Любив дерево, глину й метал.
Гучна слава Дедала
Всі краї осягала
І за честь мати його рук творіння.
Величезні гроші
Платили вельможі
За розробки митця та великі уміння.
Небожа Талоса малого
Взяв за учня він свого
Адже жінки й дітей ще не мав.
Дуже здібним той був,
І секрети здобув –
Досвід дядька увесь переймав.
Одружився Дедал
І щасливим він став,
Народився у нього синок.
Але сталося лихо,
Упав Талос зі стріхи –
Випадково зробив в прірву крок.
Чутка враз завитала –
Справа рук це Дедала,
Що він Талоса за жадність міг вбити,
Юний той по літам
Працювати хтів сам
Та Дедал не хотів відпустити.
Говорили також,
Що був Талос з вельмож
І що батько його дуже любив.
Й до Дедала послав,
Щоби більше пізнав,
А Дедал його сина убив.
Що ж робити Дедалу?
Уся честь на поталу…
Аж посивів за ці тяжкі дні…
Тому й покинув Афіни,
Залишив рідні стіни
Бо не міг він терпіти брехні.
Корабель спорудив
І на Кріт він приплив,
Царював там Мінос хазяйновитий.
Дедалу щиро зрадів
І в палац запросив,
Бо вже й там був Дедал знаменитий.
Зустріли гостя як свого,
Багато чули про нього,
І він вироби їм майстрував.
Проте тут він страждав,
Себе рабом почував –
За батьківщиною засумував.
Його люд увесь знав
Й до палацу попав
За творіння про які говорили.
Він багато робив
Та цінити не вмів,
Той, на кого він тратив всі сили.
Померла жінка Дедала,
Яка його щиро кохала
А він все робив для дружини.
І митець захотів,
Хоч на декілька днів
Відвідати рідні Афіни.
Та як Дедал не благав
Мінос не відпускав
А лиш дав тому мудру пораду:
Його творчість і син,
У ці безліч годин
Хай приносять єдину розраду.
Якось Пасіфая – цариця,
Гарна наче жар-птиця
Народила Міносу дивну дитину:
Тіло – як в мужика
А голова – як в бика,
Напівзвір, наполовину людина.
Мінотавром назвали,
Від усіх спершу ховали,
Але мав той вдачу дику і силу здорову.
Він все рвав і ламав,
І Дедалу Мінос сказав,
Щоб зробив для нього таємну будову.
Лабіринт той створив,
Що мав безліч ходів
Й Мінотавра помістили до нього.
Лабіринт був дуже міцним,
Величезним й складним,
Що ніхто не знайшов би дорогу.
Дедал знов став просити
В Афіни його відпустити
За заслуги й видатні сотворіння,
Адже вже постарів
І померти хотів
На тій рідній землі звідки коріння.
Та був знову відказ.
Зрозумів Дедал враз,
Сподіватись треба тільки на себе,
На свою голову й руки,
Допоможуть боги і науки
І спрямував погляд свій в чисте небо.
А там чайки кружляли,
Наче в море пірнали
І прекрасним був їхній політ.
Й митець з місця зірвався,
Перед небом поклявся
Що покине, як птах острів Кріт.
«Закритий шлях через море,
Не пускає Мінос в гори,
Але небо – не його володіння.
Чужа земля і ці стіни
Та чекають рідні Афіни
Головне – це бажання й терпіння».
Щодня обходив подвір’я,
Збирав птахів різне пір’я
Маленький Ікар – син Дедала єдиний.
І коли ніч приходила
Майстрував Дедал крила,
А скріпляв його воском бджолиним.
І от день той настав,
Дедал крила зібрав,
Спершу сам покружляв й почав сина учить.
А наступного дня
Із самого рання
Вони знялись в безхмарну блакить.
Лише бідний пастух
Бачив в небі цей рух,
Впав на землю й почав щиро молитись
– Це боги – він гадав, –
Кінець світу настав
Прилетіли, щоб суд свій вершити.
Дедал швидко летів,
Ікар також хотів
Вперед до Афін – батько так наказав.
Але був це лиш старт,
Ввійшов швидко в азарт
І вже різні в повітрі дива виробляв.
Був відважним Ікар,
Піднімався до хмар
І над морем сміливо крутився.
Хай малим ще сам був
Подих волі відчув,
Наче з крилами він народився.
Він до сонця летів,
Бути птахом хотів
І робити лиш те, що захоче,
Вітер-брат обнімав
І надію давав
В те, що вірив всі дні та всі ночі.
А батько попереджав,
В хмарах щоб не літав
І до моря крилом не торкався.
Та Ікар все забув
Коли волю відчув
І все вище до хмар піднімався.
Та от вище піднявсь,
Адже він не злякавсь
Полетіти на зроблених крилах.
Сонце враз припекло,
Розтопило крило,
Яке з батьком із воску ліпили.
Упав в море Ікар,
Що сягнув перший хмар,
І став втіленням одвічної мрії
Всього людства про крила,
А його віра і сила
Додає людям і зараз надії.
А Дедал долетів,
Сліз багато пролив
І помер згодом на самоті.
Але як помирав,
Людям все розказав,
Що досяг своїх цілей в житті.
Новина про політ
Облетіла весь світ
Бо до цього ніхто і мріяти не смів,
Щоб людина змогла
З допомоги крила
Доторкатись небесних морів.
14.09.2008.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію