Автори /
Шон Маклех
|
Рубрики
/ Запах вересу
Опис: Це вірші про мій рідний острів - про Ірландію. На пагорбах там цвіте верес і хоодні вітри з океану змішують запах вересу з запахом моря. Так пахне моя рідна країна - моя Ірландія...
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Мури
•
Прозорий світ
•
Нетвереза пані Смерть
•
Невчасне світло
•
Фет Фiада
•
На пагорбі Уснех
•
Пісня вересової ночі
•
Сумую на березi океану бiля селища Накiл
•
Камінь-вістун
•
Крімптан МакФідах
•
Зимовий виноград
•
Біле і чорне
•
Блукаючи над морем
•
Днi i ночi
•
Сад каміння і тіні
•
Загубивши годинник
•
Запах вересу
•
Вогнi самайну
•
Настанова шамана своєму сину
Переглянути всі твори з цієї сторінки
За мурами осіннього ранку
Я – палій Залізного Дому*
Я – палій Залізного Дому*
Згідно давніх ірландських легенд потойбічний світ
розташований на скляному острові, де все прозоре...
розташований на скляному острові, де все прозоре...
Пані, не пийте – це забагато,
Пані, цей шинок можна минути
Пані, цей шинок можна минути
Наші нетрі колючі, а світло невчасне,
Коли над затоками тихої радості
Коли над затоками тихої радості
Чотири лебеді посеред сутінок людей –
Не кельтських*, ні, бо недарма Флобер
Не кельтських*, ні, бо недарма Флобер
Ніч на Белтайн – мені приснився бог-олень,
І я благословив прозорий світлий день -
І я благословив прозорий світлий день -
Хворий Місяць в глибини криниці
Зазирає, коли навіть зорі мовчать,
Зазирає, коли навіть зорі мовчать,
Колись давно подорожуючи Коннахтом я зупинився на березі океану біля селища Накіл. Дивлячись у нескінченну далину води я думав про сумну і трагічну історію Ірландії, про нескінченні війни між кланами та королями – без мети та причини. І тоді зовсім зажурившись я написав таке:
Ти знаєш – я згадав: у Дубліні дощить.
Так сумно, коли літо верховодить
Так сумно, коли літо верховодить
Надворі весна – час радості, але я споглядаючи квітучі вишні чомусь думаю про сумного короля Крімтана Мора МакФідаха та про людей, що померли оплакуючи його.
Визирнувши за вікно, я побачив гроно винограду, яке так і не достигнувши, замерзло під час першого нічного приморозку. Я подумав, що воно нагадує мені ірландських поетів початку ХХ століття, які так і не написавши своїх віршів полягли під час ірландського повстання 1916 року. І я подумав, що зимові дні в Дубліні завжди були сумними і меланхолійними відколи ірландці втратили під ногами землю і навчились придумувати такі приказки як: «Високої тобі шибениці у вітряний день!» або «Що в Коннахт, що в пекло!» І тоді я подумав, що зима 1917 року у Дубліні була такою ж сумною і безнадійною як і цей замерзлий кислий виноград за вікном і написав таке:
У чорноті небес блукає білий кіт –
Такий самотній серед порожнечі
Такий самотній серед порожнечі
Такий чудовий синій оксамит,
Такий прозорий над водою плач -
Такий прозорий над водою плач -
Кельтські міти присмаком кави
Гіркої та гарячої
Гіркої та гарячої
Старий ірландський сад,
Тут каменів більше ніж дерев,
Тут каменів більше ніж дерев,
Коли чорної оксамитової книги
Відчуєш важкість у своїх долонях,
Відчуєш важкість у своїх долонях,
Старий ірландський божевільний сад
Корінням проростає в порожнечу,
Корінням проростає в порожнечу,
Ніч самайну.* Я знову літаю
Над дахами іржавими міста старого
Над дахами іржавими міста старого
Коли твоє племя виходить на стежку війни,
Коли шаман чи друїд, чи жрець, чи брахман
Коли шаман чи друїд, чи жрець, чи брахман