•  Мури

За мурами осіннього ранку
Я – палій Залізного Дому*

•  Прозорий світ

Згідно давніх ірландських легенд потойбічний світ
розташований на скляному острові, де все прозоре...

•  Нетвереза пані Смерть

Пані, не пийте – це забагато,
Пані, цей шинок можна минути

•  Накликання гостей

Падолист сивим пастором
Накликає гостей

•  Час зневіри

Колись дуже давно – в молодості, ще задовго до трагічних подій в Ольстері 1972 року, я на дозвіллі читав Фрідріха Ніцше під шум осіннього моря, в селищі, де ніхто не носить годинники. І прочитавши фразу: «Те, що нас не вбиває робить нас сильнішими», я подумав, що вусатий Фрідріх не зовсім правий – страх не вбиває нас, але не робить нас сильнішими. Страх паралізує нас, нашу волю. І подолати його не просто. А зневіру подолати ще важче. Отака то фільозофія, шляк би то трафив. І тоді, долаючи свою зневіру у майбутнє Ірландії я написав таке:

•  Невчасне світло

Наші нетрі колючі, а світло невчасне,
Коли над затоками тихої радості

•  Мовчи, Доріане, мовчи...

Серед тьми я кличу людей:
Відповідає тиха сновида луна -

•  Фет Фiада

Чотири лебеді посеред сутінок людей –
Не кельтських*, ні, бо недарма Флобер

•  На пагорбі Уснех

Ніч на Белтайн – мені приснився бог-олень,
І я благословив прозорий світлий день -

•  День надії

Господь! Земля втомилась від зими,
Нам смерть докучила… Прийди!

•  Кров брата

«Не знаю я де брат мій. Ну, не знаю!
Не сторож я оцьому пастуху.

•  Грань леза

Туманом ранковим з Борнео приплив пароплав.
Весняним шматочком кори, синім проліском вітру

•  Той, хто говорив істину

«Що істина? Навіщо ці слова
Кидаєш в порожнечу божевілля

•  Слово серед тьми

Там тьма.
Так безпросвітно, що аж коле око

•  Стiни, печаль i плащ

Коли я втому назбирав у кошик ночі,
Коли вірші не пишуться пророчі,

•  Пісня вересової ночі

Хворий Місяць в глибини криниці
Зазирає, коли навіть зорі мовчать,

•  Жорна гнiву

А птах кричить на дереві сухому,
Не радість він віщує і не втому,

•  Чорно-біле кіно

У снах моїх чудних всі хмари – горобці.
А я блукав стежками манівців

•  Сумую на березi океану бiля селища Накiл

Колись давно подорожуючи Коннахтом я зупинився на березі океану біля селища Накіл. Дивлячись у нескінченну далину води я думав про сумну і трагічну історію Ірландії, про нескінченні війни між кланами та королями – без мети та причини. І тоді зовсім зажурившись я написав таке:

•  Косовище

Пам'яті О. П.

•  Фiлософ у Мармурових горах

Тісно душі у квадратних Евкліда клітинках
Креслити безмір калюжами втомлених книг.

•  Серед неiснуючого

Луна засипаних криниць
Мені кричить услід – мені, старому,

•  Пісня старого годинника

Я двері відчинив дощавій пісні літа,
Пустив червневу зливу на поріг

•  Норвезький ліс

Перероблюючи свою стару чернетку, написану в холодних горах Норвегії, я раптом згадав одну трагічну історію. Під час громадянської війни в З’єднаних Стейтах Америки була одна ірландська бригада в армії Півночі і одна ірландська бригада в армії Конфедерації. І всі ці ірландські вояки думали, що воюють за Свободу, мали зелені прапори з арфою і листком шамроку на кашкетах. І зітнулись ці дві ірландські бригади у битві під Фредеріксбургом, і там і полягли всі. Пройшло вже 150 років з того часу, але досі ірландці згадують про це зі сльозами на очах… Я подумав, що ми, ірландці, нагадуємо мурах, що вічно будуть свої країну і себе, а божевільна повінь весь час руйнує все збудоване, а з-під пера з’явилось ось таке:

•  Камінь-вістун

Ти знаєш – я згадав: у Дубліні дощить.
Так сумно, коли літо верховодить

•  Крімптан МакФідах

Надворі весна – час радості, але я споглядаючи квітучі вишні чомусь думаю про сумного короля Крімтана Мора МакФідаха та про людей, що померли оплакуючи його.

•  Коли свiчка гасне

Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхтар –

•  На руїнах Урука

Я бачив читача якого з глини
Зліпив як забавку веселий Бог.

•  Зимовий виноград

Визирнувши за вікно, я побачив гроно винограду, яке так і не достигнувши, замерзло під час першого нічного приморозку. Я подумав, що воно нагадує мені ірландських поетів початку ХХ століття, які так і не написавши своїх віршів полягли під час ірландського повстання 1916 року. І я подумав, що зимові дні в Дубліні завжди були сумними і меланхолійними відколи ірландці втратили під ногами землю і навчились придумувати такі приказки як: «Високої тобі шибениці у вітряний день!» або «Що в Коннахт, що в пекло!» І тоді я подумав, що зима 1917 року у Дубліні була такою ж сумною і безнадійною як і цей замерзлий кислий виноград за вікном і написав таке:

•  Біле і чорне

У чорноті небес блукає білий кіт –
Такий самотній серед порожнечі

•  Сiчневий Мiсяць

Читаючи старовинні вірші про красу блідого місяця пізньої осені, я подумав раптом, що січневий місяць ніхто не оспівував. Бо дивиться він байдужим та злим оком на нашу зимову меланхолію… І тоді я написав таке:

•  Блукаючи над морем

Такий чудовий синій оксамит,
Такий прозорий над водою плач -

•  Гексастiхос Капрi

1. Тіберій на острові Капрі

•  Танець гризунiв

Блукав сьогодні цілий день осіннім парком – був чудовий осінній день – теплий, свіжий та прозорий, які рідку бувають нині в Дубліні. Милувався жовтим листям, яке падало мені під ноги, згадав одне товариство ірландських поетів «Брати чорнильниці», яке було і творило на світанку епохи модерн. І спогади та думки спонукали мене написати другий варіант мого старого вірша про жовтень:

•  Днi i ночi

Кельтські міти присмаком кави
Гіркої та гарячої

•  Верхолази

Одіне! Я теж верхолаз.
І вже в голові не паморочиться,

•  Каталог синяви

Запишу всіх святих і праведних
До свого записника,

•  Сад каміння і тіні

Старий ірландський сад,
Тут каменів більше ніж дерев,

•  Апокриф колючого лiсовика

Кожна осінь – це просто пожежа:
Палають ліси і парки

•  Заклик

На залізницю! Всім!
Всім працювати колієрами,

•  Рiзнi сторони одного скла

По той бік дзеркала –
Друзі, брати і коти,

•  Загубивши годинник

Коли чорної оксамитової книги
Відчуєш важкість у своїх долонях,

•  Запах вересу

Старий ірландський божевільний сад
Корінням проростає в порожнечу,

•  Трубадури пітьми

Мій старий кіт –
Сірий як місто вікінгів,

•  Журба, яка приходить ввечерi

Сліди на траві. Хтось блукав цією галявиною,
Хтось ходив серед глибоких трав,

•  Майстрування човна

Падають жовті листя думок
З дерев осінніх – старих філософів.

•  Вогнi самайну

Ніч самайну.* Я знову літаю
Над дахами іржавими міста старого

•  Листя на землi

Жовтень – це білка
Чи то руда вивірка,

•  Настанова шамана своєму сину

Коли твоє племя виходить на стежку війни,
Коли шаман чи друїд, чи жрець, чи брахман

•  Вітер і крик

Написано в соборі Святого Патріка під звуки органу.

•  Дзеркало осіннього вітру

Осіння трава
З чисто бурбонським спокоєм

•  Посередник осені

Каштан на бруківці
Він теж грає Шекспіра.

•  Джентльмени старого мiста

Чому я такий джентльмен?
Маже такий самий

•  Капітан астероїда

Козенятко маленьке
Мандрує між галактиками

•  Будівничі

Святкуючи день будівельника
(Бо всі ми будуємо храм

•  Острів

Кожна колиска – каравела
Кожна дитина – Колюмб.

•  Кам'яний трамвай

У дитинстві безтурботному
Коли я бавився

•  Велетнi гарячого вiтру

За чарочкою "мадери"
Все частіше думаю про країну