Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Мирослава Сидор (1967)




Поеми

  1. Монолог Христа на хресній дорозі
    Гарячий камінь під стопами.
    Солоний піт і кров липка.
    Удари стеклі нагаями,
    Тернова паворозь вінка.

    І кожен крок - провал в урвище.
    І кожен рух - зірвання жил.
    Оскаженілий натовп свище.
    Господь далеко, мов чужий.

    Мій хрест!.. Розвалює рамено.
    Ще мить - розсипиться хребет.
    Що це за постать коло мене?
    Симон з хрестом пішов вперед.

    Не знаєш, що несеш, Симоне!
    Хай Бог тебе благословить.
    А твою душу мир огорне
    За цю мою спочинку мить.

    Туманом очі застилає.
    Сорочка в ранах запеклась.
    А що мене іще чекає?
    Ця смерть лиш тільки почалась.

    Ще крок.Ще крок. Не бийте, досить.
    Я ж маю тіло як і ви.
    Син Бога вас смиренно просить.
    Він вам потрібен ще живим.

    Ген там на пагорбі високім
    Під чорним небом в чорну мить
    Віддам з ребра останні соки,
    Й душа полегшенно злетить.

    І знов удар! Знов Хрест на мені.
    В коліна х біль! Я аж присів.
    На спині вирвані ремені.
    А хтось на рани сипнув сіль.

    Я спростувався різко з болю.
    З очей полили сльози стрімко.
    Он, розпрощавшись із юрбою,
    Іде мені на зустріч жінка.

    І полотном біленьким, чистим
    Втирає сльози обережно:
    "Не плач, Ісусе, кріпись, Христе!"
    О, як я вдячний їй безмежно

    За співчуття в хвилини глуму,
    За добре слово в самотині.
    І вже із радості, не з суму
    Лишаю образ на хустині.

    Десь, ніби легше стало трохи.
    Вона вдихнула сили в мене.
    І не гудуть так сильно ноги,
    І не болить уже рамено.

    Свята Вероніка від нині.
    Це милосердя образ вічний.
    Мій образ на її хустині,
    То доказ тих подій трагічних.

    О вулиці Єрусалима,
    Вузькіґі кручені, мов змії.
    Пройшов я вас й каміння злива
    Паде на мене, мов завія.

    І по щоці, по грудях,Боже!
    Я чую - з вуха кров тече.
    І вже ніхто не допоможе
    І не підставит більш плече.

    ОЧереп! Череп!Ти вже близько,
    І тінь від тебе душу криє.
    Я знову впав. Чомусь тут слизько.
    Під ноги вилив хтось помиї.

    Я послизнувся на рибині,
    Що вже затхнулася давно.
    Так ваші душі пахнуть нині,
    Спустившись на гріховне дно.

    Гарячий камінь під стопами.
    На гору тяжко Хрест нести.
    Я не прощаюсь люди з вами,
    Хоч наближаюсь до мети.

    Яке гаряче це полудне.
    Здається мозок закипить.
    І ице довкілля велелюдне
    Готове з мене крівцю пить.

    А так і буде.Тіштесь в злобі.
    На те сюди я і прийшов,
    Щоби в людський, вашій подобі
    Віддати вам і тіло й кров.

    То ж їжте й пийте! Хрест вже ложать!
    І я лягаю на той Хрест.
    О відгукнися, Отче, Боже!
    О покажи свій Божий перст!

    Мовчить Отець Так має бути.
    І розривають цвяхи плоть.
    Не міг же Ти мене забути!
    Мій Бог, мій Цар і мій Господь!

    Я піднімаюсь над горою,-
    І тіло корчиться від ран.
    І муха чорна над щокою
    У рану цілить на таран.

    Літіють в небі чорні круки.
    Поживу чують за версту.
    Як терпнуит з болю мої руки.
    На мить я, начебто заснув.

    Й побачив очі Бога віщі.
    Ні, в них не біль, не жаль, не страх.
    Там - сила, воля, мудрість, вищість,
    І правда вічна й злоби страх.

    "Дивися, Сину, й набирайся
    Всього, що бачиш ув очах.
    Ну а тепере назад вертайся,
    Закінчуй те, що вже почав!"

    Відкрив я очі - Хрест, Гогофа,
    І я вмираю на Хресті.
    Ні це не жах, не катастрофа.
    Це сонце сходить у житі

    Цілого людства. Це Офіра
    Що людям волю принесе.
    Аи переможе завжди віра,
    Хай з окривавленим лицем!

    Мій біль такий уже ріжучвий.
    Пече розірвана губа
    І спрага люто мене мучить,
    Й корчі у животі й ногах.

    У горлі щось моїми клекоче.
    Чи може й жовч? А може й кров.
    Шумить у вухах, тіло корчитью
    І знову крики! Крики знов!

    Та ивже вмираю! Вже тихіше!
    Мушу розбійникам сказать,
    Щоби покаялись скоріше,
    Аби нове життя почать.

    Один - повірив! Йде зі мною!
    А другий - темний і глухий.
    Опам:ятайся! Бог з тобою!
    Повір. відпустить він гріхи.

    Небо стемніло, ніби хоче
    На землю впасти геть пластма.
    Прости всім людям, Аба, Отче!
    У них же ж тями-бо нема.

    А в крику тім, я чую, наче
    Мене хтось болісно зове.
    І гірко-гірко скрушно плаче.
    Той плач мені аж душу рве.

    І крізь туман всіх сліз і болів
    Очі на звук пливуть у даль.
    І бачу матір свою в долі.
    В ЇЇ очах - розпука й жаль.

    Вже не змінити, мамо суті.
    Не плпч!Утішся! Я терплю!
    Повір, ми Богом не забуті.
    Й повір, що я Тебе люблю.

    Переді мною - римський воїн.
    Підняв він спис і б:є в ребро.
    Ти хлопче добру справу скоїв.
    Бо так вже тіло затекло.

    Мене наблизив ти до Бога
    І вкоротив страждання час.
    Прийми, мій Отче, духа мого!
    І в цю хвилину світ погас!

    Я вже відбув і вже відбувся!
    (Спасибі, Боже мій за все!)
    Й до Тебе знову повернувся,
    Й уздрів Твоє ясне лице.

    Найвища благодать духовна.
    Що не доступна на Землі -
    Побачить в небі свого Бога,
    Відчути силу Його слів!

    Я знаю, що вернутись мушу
    Й невірним віру дарувать.
    Подати їм безсмертну душу
    Й воскресле тіло показать.

    Засвідчить міць і велич Бога.
    В безсмерті полягає зміст.
    І мною пройдена дорога -
    Людям до неба - вічний міст!

    Написано: Великодна п:ятниця 2006 року



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --