Гарячий камінь під стопами.
Солоний піт і кров липка.
Удари стеклі нагаями,
Тернова паворозь вінка.

І кожен крок - провал в урвище.
І кожен рух - зірвання жил.
Оскаженілий натовп свище.
Господь далеко, мов чужий.

Мій хрест!.. Розвалює рамено.
Ще мить - розсипиться хребет.
Що це за постать коло мене?
Симон з хрестом пішов вперед.

Не знаєш, що несеш, Симоне!
Хай Бог тебе благословить.
А твою душу мир огорне
За цю мою спочинку мить.

Туманом очі застилає.
Сорочка в ранах запеклась.
А що мене іще чекає?
Ця смерть лиш тільки почалась.

Ще крок.Ще крок. Не бийте, досить.
Я ж маю тіло як і ви.
Син Бога вас смиренно просить.
Він вам потрібен ще живим.

Ген там на пагорбі високім
Під чорним небом в чорну мить
Віддам з ребра останні соки,
Й душа полегшенно злетить.

І знов удар! Знов Хрест на мені.
В коліна х біль! Я аж присів.
На спині вирвані ремені.
А хтось на рани сипнув сіль.

Я спростувався різко з болю.
З очей полили сльози стрімко.
Он, розпрощавшись із юрбою,
Іде мені на зустріч жінка.

І полотном біленьким, чистим
Втирає сльози обережно:
"Не плач, Ісусе, кріпись, Христе!"
О, як я вдячний їй безмежно

За співчуття в хвилини глуму,
За добре слово в самотині.
І вже із радості, не з суму
Лишаю образ на хустині.

Десь, ніби легше стало трохи.
Вона вдихнула сили в мене.
І не гудуть так сильно ноги,
І не болить уже рамено.

Свята Вероніка від нині.
Це милосердя образ вічний.
Мій образ на її хустині,
То доказ тих подій трагічних.

О вулиці Єрусалима,
Вузькіґі кручені, мов змії.
Пройшов я вас й каміння злива
Паде на мене, мов завія.

І по щоці, по грудях,Боже!
Я чую - з вуха кров тече.
І вже ніхто не допоможе
І не підставит більш плече.

ОЧереп! Череп!Ти вже близько,
І тінь від тебе душу криє.
Я знову впав. Чомусь тут слизько.
Під ноги вилив хтось помиї.

Я послизнувся на рибині,
Що вже затхнулася давно.
Так ваші душі пахнуть нині,
Спустившись на гріховне дно.

Гарячий камінь під стопами.
На гору тяжко Хрест нести.
Я не прощаюсь люди з вами,
Хоч наближаюсь до мети.

Яке гаряче це полудне.
Здається мозок закипить.
І ице довкілля велелюдне
Готове з мене крівцю пить.

А так і буде.Тіштесь в злобі.
На те сюди я і прийшов,
Щоби в людський, вашій подобі
Віддати вам і тіло й кров.

То ж їжте й пийте! Хрест вже ложать!
І я лягаю на той Хрест.
О відгукнися, Отче, Боже!
О покажи свій Божий перст!

Мовчить Отець Так має бути.
І розривають цвяхи плоть.
Не міг же Ти мене забути!
Мій Бог, мій Цар і мій Господь!

Я піднімаюсь над горою,-
І тіло корчиться від ран.
І муха чорна над щокою
У рану цілить на таран.

Літіють в небі чорні круки.
Поживу чують за версту.
Як терпнуит з болю мої руки.
На мить я, начебто заснув.

Й побачив очі Бога віщі.
Ні, в них не біль, не жаль, не страх.
Там - сила, воля, мудрість, вищість,
І правда вічна й злоби страх.

"Дивися, Сину, й набирайся
Всього, що бачиш ув очах.
Ну а тепере назад вертайся,
Закінчуй те, що вже почав!"

Відкрив я очі - Хрест, Гогофа,
І я вмираю на Хресті.
Ні це не жах, не катастрофа.
Це сонце сходить у житі

Цілого людства. Це Офіра
Що людям волю принесе.
Аи переможе завжди віра,
Хай з окривавленим лицем!

Мій біль такий уже ріжучвий.
Пече розірвана губа
І спрага люто мене мучить,
Й корчі у животі й ногах.

У горлі щось моїми клекоче.
Чи може й жовч? А може й кров.
Шумить у вухах, тіло корчитью
І знову крики! Крики знов!

Та ивже вмираю! Вже тихіше!
Мушу розбійникам сказать,
Щоби покаялись скоріше,
Аби нове життя почать.

Один - повірив! Йде зі мною!
А другий - темний і глухий.
Опам:ятайся! Бог з тобою!
Повір. відпустить він гріхи.

Небо стемніло, ніби хоче
На землю впасти геть пластма.
Прости всім людям, Аба, Отче!
У них же ж тями-бо нема.

А в крику тім, я чую, наче
Мене хтось болісно зове.
І гірко-гірко скрушно плаче.
Той плач мені аж душу рве.

І крізь туман всіх сліз і болів
Очі на звук пливуть у даль.
І бачу матір свою в долі.
В ЇЇ очах - розпука й жаль.

Вже не змінити, мамо суті.
Не плпч!Утішся! Я терплю!
Повір, ми Богом не забуті.
Й повір, що я Тебе люблю.

Переді мною - римський воїн.
Підняв він спис і б:є в ребро.
Ти хлопче добру справу скоїв.
Бо так вже тіло затекло.

Мене наблизив ти до Бога
І вкоротив страждання час.
Прийми, мій Отче, духа мого!
І в цю хвилину світ погас!

Я вже відбув і вже відбувся!
(Спасибі, Боже мій за все!)
Й до Тебе знову повернувся,
Й уздрів Твоє ясне лице.

Найвища благодать духовна.
Що не доступна на Землі -
Побачить в небі свого Бога,
Відчути силу Його слів!

Я знаю, що вернутись мушу
Й невірним віру дарувать.
Подати їм безсмертну душу
Й воскресле тіло показать.

Засвідчить міць і велич Бога.
В безсмерті полягає зміст.
І мною пройдена дорога -
Людям до неба - вічний міст!

Написано: Великодна п:ятниця 2006 року