ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослава Сидор (1967) /
Поеми
Монолог Христа на хресній дорозі
Солоний піт і кров липка.
Удари стеклі нагаями,
Тернова паворозь вінка.
І кожен крок - провал в урвище.
І кожен рух - зірвання жил.
Оскаженілий натовп свище.
Господь далеко, мов чужий.
Мій хрест!.. Розвалює рамено.
Ще мить - розсипиться хребет.
Що це за постать коло мене?
Симон з хрестом пішов вперед.
Не знаєш, що несеш, Симоне!
Хай Бог тебе благословить.
А твою душу мир огорне
За цю мою спочинку мить.
Туманом очі застилає.
Сорочка в ранах запеклась.
А що мене іще чекає?
Ця смерть лиш тільки почалась.
Ще крок.Ще крок. Не бийте, досить.
Я ж маю тіло як і ви.
Син Бога вас смиренно просить.
Він вам потрібен ще живим.
Ген там на пагорбі високім
Під чорним небом в чорну мить
Віддам з ребра останні соки,
Й душа полегшенно злетить.
І знов удар! Знов Хрест на мені.
В коліна х біль! Я аж присів.
На спині вирвані ремені.
А хтось на рани сипнув сіль.
Я спростувався різко з болю.
З очей полили сльози стрімко.
Он, розпрощавшись із юрбою,
Іде мені на зустріч жінка.
І полотном біленьким, чистим
Втирає сльози обережно:
"Не плач, Ісусе, кріпись, Христе!"
О, як я вдячний їй безмежно
За співчуття в хвилини глуму,
За добре слово в самотині.
І вже із радості, не з суму
Лишаю образ на хустині.
Десь, ніби легше стало трохи.
Вона вдихнула сили в мене.
І не гудуть так сильно ноги,
І не болить уже рамено.
Свята Вероніка від нині.
Це милосердя образ вічний.
Мій образ на її хустині,
То доказ тих подій трагічних.
О вулиці Єрусалима,
Вузькіґі кручені, мов змії.
Пройшов я вас й каміння злива
Паде на мене, мов завія.
І по щоці, по грудях,Боже!
Я чую - з вуха кров тече.
І вже ніхто не допоможе
І не підставит більш плече.
ОЧереп! Череп!Ти вже близько,
І тінь від тебе душу криє.
Я знову впав. Чомусь тут слизько.
Під ноги вилив хтось помиї.
Я послизнувся на рибині,
Що вже затхнулася давно.
Так ваші душі пахнуть нині,
Спустившись на гріховне дно.
Гарячий камінь під стопами.
На гору тяжко Хрест нести.
Я не прощаюсь люди з вами,
Хоч наближаюсь до мети.
Яке гаряче це полудне.
Здається мозок закипить.
І ице довкілля велелюдне
Готове з мене крівцю пить.
А так і буде.Тіштесь в злобі.
На те сюди я і прийшов,
Щоби в людський, вашій подобі
Віддати вам і тіло й кров.
То ж їжте й пийте! Хрест вже ложать!
І я лягаю на той Хрест.
О відгукнися, Отче, Боже!
О покажи свій Божий перст!
Мовчить Отець Так має бути.
І розривають цвяхи плоть.
Не міг же Ти мене забути!
Мій Бог, мій Цар і мій Господь!
Я піднімаюсь над горою,-
І тіло корчиться від ран.
І муха чорна над щокою
У рану цілить на таран.
Літіють в небі чорні круки.
Поживу чують за версту.
Як терпнуит з болю мої руки.
На мить я, начебто заснув.
Й побачив очі Бога віщі.
Ні, в них не біль, не жаль, не страх.
Там - сила, воля, мудрість, вищість,
І правда вічна й злоби страх.
"Дивися, Сину, й набирайся
Всього, що бачиш ув очах.
Ну а тепере назад вертайся,
Закінчуй те, що вже почав!"
Відкрив я очі - Хрест, Гогофа,
І я вмираю на Хресті.
Ні це не жах, не катастрофа.
Це сонце сходить у житі
Цілого людства. Це Офіра
Що людям волю принесе.
Аи переможе завжди віра,
Хай з окривавленим лицем!
Мій біль такий уже ріжучвий.
Пече розірвана губа
І спрага люто мене мучить,
Й корчі у животі й ногах.
У горлі щось моїми клекоче.
Чи може й жовч? А може й кров.
Шумить у вухах, тіло корчитью
І знову крики! Крики знов!
Та ивже вмираю! Вже тихіше!
Мушу розбійникам сказать,
Щоби покаялись скоріше,
Аби нове життя почать.
Один - повірив! Йде зі мною!
А другий - темний і глухий.
Опам:ятайся! Бог з тобою!
Повір. відпустить він гріхи.
Небо стемніло, ніби хоче
На землю впасти геть пластма.
Прости всім людям, Аба, Отче!
У них же ж тями-бо нема.
А в крику тім, я чую, наче
Мене хтось болісно зове.
І гірко-гірко скрушно плаче.
Той плач мені аж душу рве.
І крізь туман всіх сліз і болів
Очі на звук пливуть у даль.
І бачу матір свою в долі.
В ЇЇ очах - розпука й жаль.
Вже не змінити, мамо суті.
Не плпч!Утішся! Я терплю!
Повір, ми Богом не забуті.
Й повір, що я Тебе люблю.
Переді мною - римський воїн.
Підняв він спис і б:є в ребро.
Ти хлопче добру справу скоїв.
Бо так вже тіло затекло.
Мене наблизив ти до Бога
І вкоротив страждання час.
Прийми, мій Отче, духа мого!
І в цю хвилину світ погас!
Я вже відбув і вже відбувся!
(Спасибі, Боже мій за все!)
Й до Тебе знову повернувся,
Й уздрів Твоє ясне лице.
Найвища благодать духовна.
Що не доступна на Землі -
Побачить в небі свого Бога,
Відчути силу Його слів!
Я знаю, що вернутись мушу
Й невірним віру дарувать.
Подати їм безсмертну душу
Й воскресле тіло показать.
Засвідчить міць і велич Бога.
В безсмерті полягає зміст.
І мною пройдена дорога -
Людям до неба - вічний міст!
Написано: Великодна п:ятниця 2006 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог Христа на хресній дорозі
Гарячий камінь під стопами.
Солоний піт і кров липка.
Удари стеклі нагаями,
Тернова паворозь вінка.
І кожен крок - провал в урвище.
І кожен рух - зірвання жил.
Оскаженілий натовп свище.
Господь далеко, мов чужий.
Мій хрест!.. Розвалює рамено.
Ще мить - розсипиться хребет.
Що це за постать коло мене?
Симон з хрестом пішов вперед.
Не знаєш, що несеш, Симоне!
Хай Бог тебе благословить.
А твою душу мир огорне
За цю мою спочинку мить.
Туманом очі застилає.
Сорочка в ранах запеклась.
А що мене іще чекає?
Ця смерть лиш тільки почалась.
Ще крок.Ще крок. Не бийте, досить.
Я ж маю тіло як і ви.
Син Бога вас смиренно просить.
Він вам потрібен ще живим.
Ген там на пагорбі високім
Під чорним небом в чорну мить
Віддам з ребра останні соки,
Й душа полегшенно злетить.
І знов удар! Знов Хрест на мені.
В коліна х біль! Я аж присів.
На спині вирвані ремені.
А хтось на рани сипнув сіль.
Я спростувався різко з болю.
З очей полили сльози стрімко.
Он, розпрощавшись із юрбою,
Іде мені на зустріч жінка.
І полотном біленьким, чистим
Втирає сльози обережно:
"Не плач, Ісусе, кріпись, Христе!"
О, як я вдячний їй безмежно
За співчуття в хвилини глуму,
За добре слово в самотині.
І вже із радості, не з суму
Лишаю образ на хустині.
Десь, ніби легше стало трохи.
Вона вдихнула сили в мене.
І не гудуть так сильно ноги,
І не болить уже рамено.
Свята Вероніка від нині.
Це милосердя образ вічний.
Мій образ на її хустині,
То доказ тих подій трагічних.
О вулиці Єрусалима,
Вузькіґі кручені, мов змії.
Пройшов я вас й каміння злива
Паде на мене, мов завія.
І по щоці, по грудях,Боже!
Я чую - з вуха кров тече.
І вже ніхто не допоможе
І не підставит більш плече.
ОЧереп! Череп!Ти вже близько,
І тінь від тебе душу криє.
Я знову впав. Чомусь тут слизько.
Під ноги вилив хтось помиї.
Я послизнувся на рибині,
Що вже затхнулася давно.
Так ваші душі пахнуть нині,
Спустившись на гріховне дно.
Гарячий камінь під стопами.
На гору тяжко Хрест нести.
Я не прощаюсь люди з вами,
Хоч наближаюсь до мети.
Яке гаряче це полудне.
Здається мозок закипить.
І ице довкілля велелюдне
Готове з мене крівцю пить.
А так і буде.Тіштесь в злобі.
На те сюди я і прийшов,
Щоби в людський, вашій подобі
Віддати вам і тіло й кров.
То ж їжте й пийте! Хрест вже ложать!
І я лягаю на той Хрест.
О відгукнися, Отче, Боже!
О покажи свій Божий перст!
Мовчить Отець Так має бути.
І розривають цвяхи плоть.
Не міг же Ти мене забути!
Мій Бог, мій Цар і мій Господь!
Я піднімаюсь над горою,-
І тіло корчиться від ран.
І муха чорна над щокою
У рану цілить на таран.
Літіють в небі чорні круки.
Поживу чують за версту.
Як терпнуит з болю мої руки.
На мить я, начебто заснув.
Й побачив очі Бога віщі.
Ні, в них не біль, не жаль, не страх.
Там - сила, воля, мудрість, вищість,
І правда вічна й злоби страх.
"Дивися, Сину, й набирайся
Всього, що бачиш ув очах.
Ну а тепере назад вертайся,
Закінчуй те, що вже почав!"
Відкрив я очі - Хрест, Гогофа,
І я вмираю на Хресті.
Ні це не жах, не катастрофа.
Це сонце сходить у житі
Цілого людства. Це Офіра
Що людям волю принесе.
Аи переможе завжди віра,
Хай з окривавленим лицем!
Мій біль такий уже ріжучвий.
Пече розірвана губа
І спрага люто мене мучить,
Й корчі у животі й ногах.
У горлі щось моїми клекоче.
Чи може й жовч? А може й кров.
Шумить у вухах, тіло корчитью
І знову крики! Крики знов!
Та ивже вмираю! Вже тихіше!
Мушу розбійникам сказать,
Щоби покаялись скоріше,
Аби нове життя почать.
Один - повірив! Йде зі мною!
А другий - темний і глухий.
Опам:ятайся! Бог з тобою!
Повір. відпустить він гріхи.
Небо стемніло, ніби хоче
На землю впасти геть пластма.
Прости всім людям, Аба, Отче!
У них же ж тями-бо нема.
А в крику тім, я чую, наче
Мене хтось болісно зове.
І гірко-гірко скрушно плаче.
Той плач мені аж душу рве.
І крізь туман всіх сліз і болів
Очі на звук пливуть у даль.
І бачу матір свою в долі.
В ЇЇ очах - розпука й жаль.
Вже не змінити, мамо суті.
Не плпч!Утішся! Я терплю!
Повір, ми Богом не забуті.
Й повір, що я Тебе люблю.
Переді мною - римський воїн.
Підняв він спис і б:є в ребро.
Ти хлопче добру справу скоїв.
Бо так вже тіло затекло.
Мене наблизив ти до Бога
І вкоротив страждання час.
Прийми, мій Отче, духа мого!
І в цю хвилину світ погас!
Я вже відбув і вже відбувся!
(Спасибі, Боже мій за все!)
Й до Тебе знову повернувся,
Й уздрів Твоє ясне лице.
Найвища благодать духовна.
Що не доступна на Землі -
Побачить в небі свого Бога,
Відчути силу Його слів!
Я знаю, що вернутись мушу
Й невірним віру дарувать.
Подати їм безсмертну душу
Й воскресле тіло показать.
Засвідчить міць і велич Бога.
В безсмерті полягає зміст.
І мною пройдена дорога -
Людям до неба - вічний міст!
Написано: Великодна п:ятниця 2006 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Монолог біженця, переселеного на Западенщину. (Майже за Орроуелом )"
• Перейти на сторінку •
"Нас не кликнуть на "біс""
• Перейти на сторінку •
"Нас не кликнуть на "біс""
Про публікацію