Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослава Сидор (1967) /
Проза
Монолог біженця, переселеного на Западенщину. (Майже за Орроуелом )
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог біженця, переселеного на Западенщину. (Майже за Орроуелом )
«Ну, я попал. Я так попал, шо і в кошмарном снє прєдставіть нє мог.
Мнє і моєй сємьє сказалі, шо нас пересіляют у Сокольнікі.
Так ми ж обрадоваліся, шо ето у Москву. А то оказивається – СокІльники … под Львовом. Нє … ну мєня, патріота Новоросії, настоящего мужика – у Львов - гнєздо фашизма і голубого разврата!!! Оні же 100 г нє випьют без кріка «Будьмо. Гей!» І поют прі єтом «Гей, наливайте повнії чари!» Нєнавідєл етіх бендеровцов усю свою сознатєльную жізнь. Іхняя фошістская фанатічность прєдєлов нє імєєт. Но то что я увидєл здєсь – ето даже в НКВД прідумать нє моглі.
Іхній мєсний мілліонєр предложил нам свой дом. А сам каже: «Ми з жінкой у лєтнєй кухнє поживйом!» У йОго – віла у два етажа. Шесть комнат. У каждой комнатє - разниє картіни. У гостінной – ікони і большой партрєт Шевченка.
І усьо - у вишиваних полотєнцах. Це у жон мєсних мілліонєров так прінято отдихать: корову подоїла, свинюшку накормила, птиці насипала, грядкі пополола – і пріконсуться к прекрасному - вишивать!
Сарай со скотіной на 10 мєтров! Нє сарай – а хверма!
Собака на цепу – Гітлєр викапаний! Чернявий. Ростом – малінькій. Только ми у двор вошлі – а он сразу лапу поднял і как залаєть: «Зік хай! Зік хай! Зік хай!» Жена моя за сєрце схватілася. Дєті заплакалі. А хазяйка іздєваться начала:
«Та чого ви настрашіліся? Він ж вам лапку подає.» Я скріпнул зубамі і молчя продожил оглядивать мєсность.
У сараї – трі свинюшкі размєром у «Запорожец» мого дяді Міті.
Двє карови. Так їх, сволочі, по-імпортному зовуть. Нє шоп «Бурьонка» чи «Зорька». Одну назвалі - Бейжа. А другу – Хуаніта.
(Жена, оказивається, буржуйські серіали любить.)
Домашньой птиці – усенька, яка єсть у природє. У п’ять часов утра уже всьо орьоть – жрать проситься. Но самий протівний – ето пєтух.
Він вискакує на забор і пойоть сразу по-бандеровскі: «Слава Украї-і-і-ні!» Псіна фошістская… вилазить із будкі і тут же лаєть: «Смерть ворогам!»
Но са-а-амиє отвратітєльниє – ето індюкі! Ето – мєсниє ультрас! Іх у хазяїна штук з 15. От, представляєте картіну – стадо індюков по двору ходе і ето … ну … вопшем – ви понялі, да? «Путін - Лоло!!! Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла!»… А гусі!!! А гусі … єто вашЕ - нє птіца. Ето – скатіна в пєрьях! Как только пєсню індюков услишат – сразу «Га-га-га-га». Вопшем – тут бендеровци усі!
Ну, ми понялі, шо папалі. А дєваться нєкуда. Ляглі спать. Нам прєдлагалі спальню на втором етажне. Но ми отказалісь. Єслі рєзать начнут – шо нам в окно со второго етажа пригать? На двєрную ручку Людка повісила погрємушку нашого младшенького. Тіпа – сигналізація! Спать сталі поочєрьодно: два часа – Людка, два часа – я. Намучаліся – жуть. Но ми сознатільниє: в тилу врага отдихать нє положено! Утром пєтух прокрічал фашистскую крічалку, і ми началі ждать, кагда бендеровці над намі іздєватся начнут.
І, такі, началось. Жена хазяїна у 6 часов начала стучаться у нашу спальню.
Я спрашіваю: «Чьо нада?» Она: «Я вам молочка праженого принесла.» Людка моя іспугано: «Слишал? "Молочка зараженого" - і даже нє скриваєт, мразь бендеровская.» Сама бистро вскочіла, руку за двєрі протянула, кувшин з молоком взяла і двєрь бистро закрила. Молоко у коров породи «Бендеровская» імєєт особєнно пріятний аромат. Очєнь апєтітно-провокатівний. І дєті тут же закрічалі: Хочю молока-хочю молока». Но інстінкт матері презвозмог всьо. Людка открила окно і виліла молоко на зємлю. Сбежаліся двє хозяйскіє кошкі і трєтья сосєдская. Вилакалі молоко бєз остатка і ляглі на сонце отдихать.
Ми с Людкой висунуліся в окно наблюдать, как оні в мучєніях будут умірать.
Но кошкі умірать нє собіралісь. А нам от голода живот свело. Пока ми, голодниє, наблюдалі за ситимі бендеровскімі кошкамі, дєті, сняв погрємушку, пошлі гулять во двор. Хазяйка далі ім каждому по трі оладкі в ручку. І окрікнула нас к завтраку. Вишлі і ми во двор… і замерлі… Наш младшенькій Стасік сідєл на травє возле собачєй будкі і корміл «Гітлєра» той оладкой, которую йому дала хазяйка. Людка гордо заявіла:«Моя школа. Правільно, сина.» Но тут Стасік начал слєдующую оладку кушать сам. «Гітлєр» облізал Стасіку морду і стал перед нім на задніє лапкі. Ми так і нічого нє понялі, как нас вивєла із размишлєній слєдующая картіна: старшенькая наша, десятилетняя Тоня начала помагать хозяйке накривать на стол в бєседкє возлє дома. «Предатєльніца» - подумал я. Людка сквозь зуби траурно проізнєсла: «Крєпісь, Вадік! В семье не без урода!» І тут хазяїн проізньос: «Ну, дорога наша східна родино, чим хата багата! Сідайте, до столу, спожиймо, що Б-г послав. Почувайтеся як дома!» «Ну, да! - подумал я - Якби я пачувался як дома, то тут уже давно би апалчєнци билі!»
Б-г в це утро послав оладкі з яблук, сирнічкі с творога, кофє з молоком, бутерброди з колбасой і сиром, яішніцу с ветчіной і компот із чьорной смородини. Ми покушалі. І тут хазяїн каже: «Ми зараз з тобою, Вадім, підемо на ставок москаликів ловити. А Людка твоя хай іде з моєю Марійкою на город колорадів травити! Бо в тому році їх розвелося як ніколи!» І тут Людка дрожащимі пальцямі полізла у бюстгальтер, винула георгієвскую лєнту і гордо прицепіла на грудь. Марійка на нєйо взглянула і каже: «Ти, Люда, не на параді. А колоради ваші там на Сході так жеруть нашу землю, як тут колорадські жуки бульбу. Не буде врожаю – не буде з чого жити. Не буде землі – не буде де жити! А ми от бачиш як живемо?» - і показала на свою вілу. «І бачиш – які врожаї маємо?» - і показала на стол. У нас тут, у бандерівців у неволі, хіба скотина живе. І то – тричі на день кормимо. І Хосе- Альберто на цепу сидить (і головой кивнула на «Гітлєра», а той услишав свойо ім’я, радосно гавкнув і завилял хвостом)… Так от – продолжила Марійка - ми його на цеп посадили, тільки, коли вас запросили. Знали – що з дітьми. Боятися будуть. Та схоже – не бояться. Треба пса з ланцюга зняти». І тут – гуси вдруг «Га-га-га-га-га»!
І шо-то мені так не по сєбє стало. У мєня дома тока кошка била … да і та загуляла. А шо єй у нас жить? Корови нема .. магазінноє молоко – нє вкусноє. На огородє моя Людка била в послєдній раз, когда ко мнє через окно лазила, огродамі пробіраясь. Так ето ещьо до свадьби било. І такая меня таска взяла. Сволочі ви всьо-такі, бандеровци. Умєєтє чєловєка бєз обід до сльоз довєсті!
09.08.2014
Мнє і моєй сємьє сказалі, шо нас пересіляют у Сокольнікі.
Так ми ж обрадоваліся, шо ето у Москву. А то оказивається – СокІльники … под Львовом. Нє … ну мєня, патріота Новоросії, настоящего мужика – у Львов - гнєздо фашизма і голубого разврата!!! Оні же 100 г нє випьют без кріка «Будьмо. Гей!» І поют прі єтом «Гей, наливайте повнії чари!» Нєнавідєл етіх бендеровцов усю свою сознатєльную жізнь. Іхняя фошістская фанатічность прєдєлов нє імєєт. Но то что я увидєл здєсь – ето даже в НКВД прідумать нє моглі.
Іхній мєсний мілліонєр предложил нам свой дом. А сам каже: «Ми з жінкой у лєтнєй кухнє поживйом!» У йОго – віла у два етажа. Шесть комнат. У каждой комнатє - разниє картіни. У гостінной – ікони і большой партрєт Шевченка.
І усьо - у вишиваних полотєнцах. Це у жон мєсних мілліонєров так прінято отдихать: корову подоїла, свинюшку накормила, птиці насипала, грядкі пополола – і пріконсуться к прекрасному - вишивать!
Сарай со скотіной на 10 мєтров! Нє сарай – а хверма!
Собака на цепу – Гітлєр викапаний! Чернявий. Ростом – малінькій. Только ми у двор вошлі – а он сразу лапу поднял і как залаєть: «Зік хай! Зік хай! Зік хай!» Жена моя за сєрце схватілася. Дєті заплакалі. А хазяйка іздєваться начала:
«Та чого ви настрашіліся? Він ж вам лапку подає.» Я скріпнул зубамі і молчя продожил оглядивать мєсность.
У сараї – трі свинюшкі размєром у «Запорожец» мого дяді Міті.
Двє карови. Так їх, сволочі, по-імпортному зовуть. Нє шоп «Бурьонка» чи «Зорька». Одну назвалі - Бейжа. А другу – Хуаніта.
(Жена, оказивається, буржуйські серіали любить.)
Домашньой птиці – усенька, яка єсть у природє. У п’ять часов утра уже всьо орьоть – жрать проситься. Но самий протівний – ето пєтух.
Він вискакує на забор і пойоть сразу по-бандеровскі: «Слава Украї-і-і-ні!» Псіна фошістская… вилазить із будкі і тут же лаєть: «Смерть ворогам!»
Но са-а-амиє отвратітєльниє – ето індюкі! Ето – мєсниє ультрас! Іх у хазяїна штук з 15. От, представляєте картіну – стадо індюков по двору ходе і ето … ну … вопшем – ви понялі, да? «Путін - Лоло!!! Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла!»… А гусі!!! А гусі … єто вашЕ - нє птіца. Ето – скатіна в пєрьях! Как только пєсню індюков услишат – сразу «Га-га-га-га». Вопшем – тут бендеровци усі!
Ну, ми понялі, шо папалі. А дєваться нєкуда. Ляглі спать. Нам прєдлагалі спальню на втором етажне. Но ми отказалісь. Єслі рєзать начнут – шо нам в окно со второго етажа пригать? На двєрную ручку Людка повісила погрємушку нашого младшенького. Тіпа – сигналізація! Спать сталі поочєрьодно: два часа – Людка, два часа – я. Намучаліся – жуть. Но ми сознатільниє: в тилу врага отдихать нє положено! Утром пєтух прокрічал фашистскую крічалку, і ми началі ждать, кагда бендеровці над намі іздєватся начнут.
І, такі, началось. Жена хазяїна у 6 часов начала стучаться у нашу спальню.
Я спрашіваю: «Чьо нада?» Она: «Я вам молочка праженого принесла.» Людка моя іспугано: «Слишал? "Молочка зараженого" - і даже нє скриваєт, мразь бендеровская.» Сама бистро вскочіла, руку за двєрі протянула, кувшин з молоком взяла і двєрь бистро закрила. Молоко у коров породи «Бендеровская» імєєт особєнно пріятний аромат. Очєнь апєтітно-провокатівний. І дєті тут же закрічалі: Хочю молока-хочю молока». Но інстінкт матері презвозмог всьо. Людка открила окно і виліла молоко на зємлю. Сбежаліся двє хозяйскіє кошкі і трєтья сосєдская. Вилакалі молоко бєз остатка і ляглі на сонце отдихать.
Ми с Людкой висунуліся в окно наблюдать, как оні в мучєніях будут умірать.
Но кошкі умірать нє собіралісь. А нам от голода живот свело. Пока ми, голодниє, наблюдалі за ситимі бендеровскімі кошкамі, дєті, сняв погрємушку, пошлі гулять во двор. Хазяйка далі ім каждому по трі оладкі в ручку. І окрікнула нас к завтраку. Вишлі і ми во двор… і замерлі… Наш младшенькій Стасік сідєл на травє возле собачєй будкі і корміл «Гітлєра» той оладкой, которую йому дала хазяйка. Людка гордо заявіла:«Моя школа. Правільно, сина.» Но тут Стасік начал слєдующую оладку кушать сам. «Гітлєр» облізал Стасіку морду і стал перед нім на задніє лапкі. Ми так і нічого нє понялі, как нас вивєла із размишлєній слєдующая картіна: старшенькая наша, десятилетняя Тоня начала помагать хозяйке накривать на стол в бєседкє возлє дома. «Предатєльніца» - подумал я. Людка сквозь зуби траурно проізнєсла: «Крєпісь, Вадік! В семье не без урода!» І тут хазяїн проізньос: «Ну, дорога наша східна родино, чим хата багата! Сідайте, до столу, спожиймо, що Б-г послав. Почувайтеся як дома!» «Ну, да! - подумал я - Якби я пачувался як дома, то тут уже давно би апалчєнци билі!»
Б-г в це утро послав оладкі з яблук, сирнічкі с творога, кофє з молоком, бутерброди з колбасой і сиром, яішніцу с ветчіной і компот із чьорной смородини. Ми покушалі. І тут хазяїн каже: «Ми зараз з тобою, Вадім, підемо на ставок москаликів ловити. А Людка твоя хай іде з моєю Марійкою на город колорадів травити! Бо в тому році їх розвелося як ніколи!» І тут Людка дрожащимі пальцямі полізла у бюстгальтер, винула георгієвскую лєнту і гордо прицепіла на грудь. Марійка на нєйо взглянула і каже: «Ти, Люда, не на параді. А колоради ваші там на Сході так жеруть нашу землю, як тут колорадські жуки бульбу. Не буде врожаю – не буде з чого жити. Не буде землі – не буде де жити! А ми от бачиш як живемо?» - і показала на свою вілу. «І бачиш – які врожаї маємо?» - і показала на стол. У нас тут, у бандерівців у неволі, хіба скотина живе. І то – тричі на день кормимо. І Хосе- Альберто на цепу сидить (і головой кивнула на «Гітлєра», а той услишав свойо ім’я, радосно гавкнув і завилял хвостом)… Так от – продолжила Марійка - ми його на цеп посадили, тільки, коли вас запросили. Знали – що з дітьми. Боятися будуть. Та схоже – не бояться. Треба пса з ланцюга зняти». І тут – гуси вдруг «Га-га-га-га-га»!
І шо-то мені так не по сєбє стало. У мєня дома тока кошка била … да і та загуляла. А шо єй у нас жить? Корови нема .. магазінноє молоко – нє вкусноє. На огородє моя Людка била в послєдній раз, когда ко мнє через окно лазила, огродамі пробіраясь. Так ето ещьо до свадьби било. І такая меня таска взяла. Сволочі ви всьо-такі, бандеровци. Умєєтє чєловєка бєз обід до сльоз довєсті!
09.08.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
