Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослава Сидор (1967) /
Проза
Монолог біженця, переселеного на Западенщину. (Майже за Орроуелом )
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог біженця, переселеного на Западенщину. (Майже за Орроуелом )
«Ну, я попал. Я так попал, шо і в кошмарном снє прєдставіть нє мог.
Мнє і моєй сємьє сказалі, шо нас пересіляют у Сокольнікі.
Так ми ж обрадоваліся, шо ето у Москву. А то оказивається – СокІльники … под Львовом. Нє … ну мєня, патріота Новоросії, настоящего мужика – у Львов - гнєздо фашизма і голубого разврата!!! Оні же 100 г нє випьют без кріка «Будьмо. Гей!» І поют прі єтом «Гей, наливайте повнії чари!» Нєнавідєл етіх бендеровцов усю свою сознатєльную жізнь. Іхняя фошістская фанатічность прєдєлов нє імєєт. Но то что я увидєл здєсь – ето даже в НКВД прідумать нє моглі.
Іхній мєсний мілліонєр предложил нам свой дом. А сам каже: «Ми з жінкой у лєтнєй кухнє поживйом!» У йОго – віла у два етажа. Шесть комнат. У каждой комнатє - разниє картіни. У гостінной – ікони і большой партрєт Шевченка.
І усьо - у вишиваних полотєнцах. Це у жон мєсних мілліонєров так прінято отдихать: корову подоїла, свинюшку накормила, птиці насипала, грядкі пополола – і пріконсуться к прекрасному - вишивать!
Сарай со скотіной на 10 мєтров! Нє сарай – а хверма!
Собака на цепу – Гітлєр викапаний! Чернявий. Ростом – малінькій. Только ми у двор вошлі – а он сразу лапу поднял і как залаєть: «Зік хай! Зік хай! Зік хай!» Жена моя за сєрце схватілася. Дєті заплакалі. А хазяйка іздєваться начала:
«Та чого ви настрашіліся? Він ж вам лапку подає.» Я скріпнул зубамі і молчя продожил оглядивать мєсность.
У сараї – трі свинюшкі размєром у «Запорожец» мого дяді Міті.
Двє карови. Так їх, сволочі, по-імпортному зовуть. Нє шоп «Бурьонка» чи «Зорька». Одну назвалі - Бейжа. А другу – Хуаніта.
(Жена, оказивається, буржуйські серіали любить.)
Домашньой птиці – усенька, яка єсть у природє. У п’ять часов утра уже всьо орьоть – жрать проситься. Но самий протівний – ето пєтух.
Він вискакує на забор і пойоть сразу по-бандеровскі: «Слава Украї-і-і-ні!» Псіна фошістская… вилазить із будкі і тут же лаєть: «Смерть ворогам!»
Но са-а-амиє отвратітєльниє – ето індюкі! Ето – мєсниє ультрас! Іх у хазяїна штук з 15. От, представляєте картіну – стадо індюков по двору ходе і ето … ну … вопшем – ви понялі, да? «Путін - Лоло!!! Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла!»… А гусі!!! А гусі … єто вашЕ - нє птіца. Ето – скатіна в пєрьях! Как только пєсню індюков услишат – сразу «Га-га-га-га». Вопшем – тут бендеровци усі!
Ну, ми понялі, шо папалі. А дєваться нєкуда. Ляглі спать. Нам прєдлагалі спальню на втором етажне. Но ми отказалісь. Єслі рєзать начнут – шо нам в окно со второго етажа пригать? На двєрную ручку Людка повісила погрємушку нашого младшенького. Тіпа – сигналізація! Спать сталі поочєрьодно: два часа – Людка, два часа – я. Намучаліся – жуть. Но ми сознатільниє: в тилу врага отдихать нє положено! Утром пєтух прокрічал фашистскую крічалку, і ми началі ждать, кагда бендеровці над намі іздєватся начнут.
І, такі, началось. Жена хазяїна у 6 часов начала стучаться у нашу спальню.
Я спрашіваю: «Чьо нада?» Она: «Я вам молочка праженого принесла.» Людка моя іспугано: «Слишал? "Молочка зараженого" - і даже нє скриваєт, мразь бендеровская.» Сама бистро вскочіла, руку за двєрі протянула, кувшин з молоком взяла і двєрь бистро закрила. Молоко у коров породи «Бендеровская» імєєт особєнно пріятний аромат. Очєнь апєтітно-провокатівний. І дєті тут же закрічалі: Хочю молока-хочю молока». Но інстінкт матері презвозмог всьо. Людка открила окно і виліла молоко на зємлю. Сбежаліся двє хозяйскіє кошкі і трєтья сосєдская. Вилакалі молоко бєз остатка і ляглі на сонце отдихать.
Ми с Людкой висунуліся в окно наблюдать, как оні в мучєніях будут умірать.
Но кошкі умірать нє собіралісь. А нам от голода живот свело. Пока ми, голодниє, наблюдалі за ситимі бендеровскімі кошкамі, дєті, сняв погрємушку, пошлі гулять во двор. Хазяйка далі ім каждому по трі оладкі в ручку. І окрікнула нас к завтраку. Вишлі і ми во двор… і замерлі… Наш младшенькій Стасік сідєл на травє возле собачєй будкі і корміл «Гітлєра» той оладкой, которую йому дала хазяйка. Людка гордо заявіла:«Моя школа. Правільно, сина.» Но тут Стасік начал слєдующую оладку кушать сам. «Гітлєр» облізал Стасіку морду і стал перед нім на задніє лапкі. Ми так і нічого нє понялі, как нас вивєла із размишлєній слєдующая картіна: старшенькая наша, десятилетняя Тоня начала помагать хозяйке накривать на стол в бєседкє возлє дома. «Предатєльніца» - подумал я. Людка сквозь зуби траурно проізнєсла: «Крєпісь, Вадік! В семье не без урода!» І тут хазяїн проізньос: «Ну, дорога наша східна родино, чим хата багата! Сідайте, до столу, спожиймо, що Б-г послав. Почувайтеся як дома!» «Ну, да! - подумал я - Якби я пачувался як дома, то тут уже давно би апалчєнци билі!»
Б-г в це утро послав оладкі з яблук, сирнічкі с творога, кофє з молоком, бутерброди з колбасой і сиром, яішніцу с ветчіной і компот із чьорной смородини. Ми покушалі. І тут хазяїн каже: «Ми зараз з тобою, Вадім, підемо на ставок москаликів ловити. А Людка твоя хай іде з моєю Марійкою на город колорадів травити! Бо в тому році їх розвелося як ніколи!» І тут Людка дрожащимі пальцямі полізла у бюстгальтер, винула георгієвскую лєнту і гордо прицепіла на грудь. Марійка на нєйо взглянула і каже: «Ти, Люда, не на параді. А колоради ваші там на Сході так жеруть нашу землю, як тут колорадські жуки бульбу. Не буде врожаю – не буде з чого жити. Не буде землі – не буде де жити! А ми от бачиш як живемо?» - і показала на свою вілу. «І бачиш – які врожаї маємо?» - і показала на стол. У нас тут, у бандерівців у неволі, хіба скотина живе. І то – тричі на день кормимо. І Хосе- Альберто на цепу сидить (і головой кивнула на «Гітлєра», а той услишав свойо ім’я, радосно гавкнув і завилял хвостом)… Так от – продолжила Марійка - ми його на цеп посадили, тільки, коли вас запросили. Знали – що з дітьми. Боятися будуть. Та схоже – не бояться. Треба пса з ланцюга зняти». І тут – гуси вдруг «Га-га-га-га-га»!
І шо-то мені так не по сєбє стало. У мєня дома тока кошка била … да і та загуляла. А шо єй у нас жить? Корови нема .. магазінноє молоко – нє вкусноє. На огородє моя Людка била в послєдній раз, когда ко мнє через окно лазила, огродамі пробіраясь. Так ето ещьо до свадьби било. І такая меня таска взяла. Сволочі ви всьо-такі, бандеровци. Умєєтє чєловєка бєз обід до сльоз довєсті!
09.08.2014
Мнє і моєй сємьє сказалі, шо нас пересіляют у Сокольнікі.
Так ми ж обрадоваліся, шо ето у Москву. А то оказивається – СокІльники … под Львовом. Нє … ну мєня, патріота Новоросії, настоящего мужика – у Львов - гнєздо фашизма і голубого разврата!!! Оні же 100 г нє випьют без кріка «Будьмо. Гей!» І поют прі єтом «Гей, наливайте повнії чари!» Нєнавідєл етіх бендеровцов усю свою сознатєльную жізнь. Іхняя фошістская фанатічность прєдєлов нє імєєт. Но то что я увидєл здєсь – ето даже в НКВД прідумать нє моглі.
Іхній мєсний мілліонєр предложил нам свой дом. А сам каже: «Ми з жінкой у лєтнєй кухнє поживйом!» У йОго – віла у два етажа. Шесть комнат. У каждой комнатє - разниє картіни. У гостінной – ікони і большой партрєт Шевченка.
І усьо - у вишиваних полотєнцах. Це у жон мєсних мілліонєров так прінято отдихать: корову подоїла, свинюшку накормила, птиці насипала, грядкі пополола – і пріконсуться к прекрасному - вишивать!
Сарай со скотіной на 10 мєтров! Нє сарай – а хверма!
Собака на цепу – Гітлєр викапаний! Чернявий. Ростом – малінькій. Только ми у двор вошлі – а он сразу лапу поднял і как залаєть: «Зік хай! Зік хай! Зік хай!» Жена моя за сєрце схватілася. Дєті заплакалі. А хазяйка іздєваться начала:
«Та чого ви настрашіліся? Він ж вам лапку подає.» Я скріпнул зубамі і молчя продожил оглядивать мєсность.
У сараї – трі свинюшкі размєром у «Запорожец» мого дяді Міті.
Двє карови. Так їх, сволочі, по-імпортному зовуть. Нє шоп «Бурьонка» чи «Зорька». Одну назвалі - Бейжа. А другу – Хуаніта.
(Жена, оказивається, буржуйські серіали любить.)
Домашньой птиці – усенька, яка єсть у природє. У п’ять часов утра уже всьо орьоть – жрать проситься. Но самий протівний – ето пєтух.
Він вискакує на забор і пойоть сразу по-бандеровскі: «Слава Украї-і-і-ні!» Псіна фошістская… вилазить із будкі і тут же лаєть: «Смерть ворогам!»
Но са-а-амиє отвратітєльниє – ето індюкі! Ето – мєсниє ультрас! Іх у хазяїна штук з 15. От, представляєте картіну – стадо індюков по двору ходе і ето … ну … вопшем – ви понялі, да? «Путін - Лоло!!! Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла!»… А гусі!!! А гусі … єто вашЕ - нє птіца. Ето – скатіна в пєрьях! Как только пєсню індюков услишат – сразу «Га-га-га-га». Вопшем – тут бендеровци усі!
Ну, ми понялі, шо папалі. А дєваться нєкуда. Ляглі спать. Нам прєдлагалі спальню на втором етажне. Но ми отказалісь. Єслі рєзать начнут – шо нам в окно со второго етажа пригать? На двєрную ручку Людка повісила погрємушку нашого младшенького. Тіпа – сигналізація! Спать сталі поочєрьодно: два часа – Людка, два часа – я. Намучаліся – жуть. Но ми сознатільниє: в тилу врага отдихать нє положено! Утром пєтух прокрічал фашистскую крічалку, і ми началі ждать, кагда бендеровці над намі іздєватся начнут.
І, такі, началось. Жена хазяїна у 6 часов начала стучаться у нашу спальню.
Я спрашіваю: «Чьо нада?» Она: «Я вам молочка праженого принесла.» Людка моя іспугано: «Слишал? "Молочка зараженого" - і даже нє скриваєт, мразь бендеровская.» Сама бистро вскочіла, руку за двєрі протянула, кувшин з молоком взяла і двєрь бистро закрила. Молоко у коров породи «Бендеровская» імєєт особєнно пріятний аромат. Очєнь апєтітно-провокатівний. І дєті тут же закрічалі: Хочю молока-хочю молока». Но інстінкт матері презвозмог всьо. Людка открила окно і виліла молоко на зємлю. Сбежаліся двє хозяйскіє кошкі і трєтья сосєдская. Вилакалі молоко бєз остатка і ляглі на сонце отдихать.
Ми с Людкой висунуліся в окно наблюдать, как оні в мучєніях будут умірать.
Но кошкі умірать нє собіралісь. А нам от голода живот свело. Пока ми, голодниє, наблюдалі за ситимі бендеровскімі кошкамі, дєті, сняв погрємушку, пошлі гулять во двор. Хазяйка далі ім каждому по трі оладкі в ручку. І окрікнула нас к завтраку. Вишлі і ми во двор… і замерлі… Наш младшенькій Стасік сідєл на травє возле собачєй будкі і корміл «Гітлєра» той оладкой, которую йому дала хазяйка. Людка гордо заявіла:«Моя школа. Правільно, сина.» Но тут Стасік начал слєдующую оладку кушать сам. «Гітлєр» облізал Стасіку морду і стал перед нім на задніє лапкі. Ми так і нічого нє понялі, как нас вивєла із размишлєній слєдующая картіна: старшенькая наша, десятилетняя Тоня начала помагать хозяйке накривать на стол в бєседкє возлє дома. «Предатєльніца» - подумал я. Людка сквозь зуби траурно проізнєсла: «Крєпісь, Вадік! В семье не без урода!» І тут хазяїн проізньос: «Ну, дорога наша східна родино, чим хата багата! Сідайте, до столу, спожиймо, що Б-г послав. Почувайтеся як дома!» «Ну, да! - подумал я - Якби я пачувался як дома, то тут уже давно би апалчєнци билі!»
Б-г в це утро послав оладкі з яблук, сирнічкі с творога, кофє з молоком, бутерброди з колбасой і сиром, яішніцу с ветчіной і компот із чьорной смородини. Ми покушалі. І тут хазяїн каже: «Ми зараз з тобою, Вадім, підемо на ставок москаликів ловити. А Людка твоя хай іде з моєю Марійкою на город колорадів травити! Бо в тому році їх розвелося як ніколи!» І тут Людка дрожащимі пальцямі полізла у бюстгальтер, винула георгієвскую лєнту і гордо прицепіла на грудь. Марійка на нєйо взглянула і каже: «Ти, Люда, не на параді. А колоради ваші там на Сході так жеруть нашу землю, як тут колорадські жуки бульбу. Не буде врожаю – не буде з чого жити. Не буде землі – не буде де жити! А ми от бачиш як живемо?» - і показала на свою вілу. «І бачиш – які врожаї маємо?» - і показала на стол. У нас тут, у бандерівців у неволі, хіба скотина живе. І то – тричі на день кормимо. І Хосе- Альберто на цепу сидить (і головой кивнула на «Гітлєра», а той услишав свойо ім’я, радосно гавкнув і завилял хвостом)… Так от – продолжила Марійка - ми його на цеп посадили, тільки, коли вас запросили. Знали – що з дітьми. Боятися будуть. Та схоже – не бояться. Треба пса з ланцюга зняти». І тут – гуси вдруг «Га-га-га-га-га»!
І шо-то мені так не по сєбє стало. У мєня дома тока кошка била … да і та загуляла. А шо єй у нас жить? Корови нема .. магазінноє молоко – нє вкусноє. На огородє моя Людка била в послєдній раз, когда ко мнє через окно лазила, огродамі пробіраясь. Так ето ещьо до свадьби било. І такая меня таска взяла. Сволочі ви всьо-такі, бандеровци. Умєєтє чєловєка бєз обід до сльоз довєсті!
09.08.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
