(передсвяткова мініатюра)

Він стояв перед дверима з букетом квітів, такі собі, недорогі (де ж зараз гроші взяти на дорогі, адже у цю пору це досить недешева забаганка, та й до зарплати ще так довго...). Зате від усієї душі, зате лише для неї... Вони йому чомусь дуже подобалися.
Від хвилювання в нього тремтіли руки, серце швидко колотилося у грудях, трохи паморочилася голова, адже була забита різними дурницями, так жахливо він себе ніколи не почував.
А якщо вона все не так зрозуміє? А якщо їй не сподобаються ці квіти? Треба було б все ж купити червоні троянди – вони б виглядали краще, величніше, ніж ці. А якщо вона мене не чекає? А, можливо, ці привітання від мене будуть зовсім недоречними? А якщо я для неї нічого не значу? А якщо її вже хтось першим привітав, Сашко, або Вовка, або ще хтось інший? Ні, краще було б купити якісь парфуми.., ні, ті червоні троянди, вони більш схожі на неї: такі величні, красиві. А якщо вона посміється з мене, з моїх квітів, моїх привітань? Треба було б все ж купувати троя...
Несподівано вона відкрила двері і посміхнулася:
– Дурнику, за п’ятнадцять років ти все одно хвилюєшся перед побаченням зі мною! Скільки можна стояти перед дверима і не наважуватися увійти?!
І вона ніжно поцілувала свого чоловіка.

лютий 1999

... візьми свої думки і слова, і рушай сміливо у свою славу, у світ для тебе. Не думай, що нічого не вийде. Не думай, що ти багато втратиш. Ти станеш найкращим, найкращим для себе, для всіх. Повір у свої сили, у свої мрії! Зроби все реальністю! Перетворись на злодія і вкради щастя для себе ... для нас. Ти відчуваєш, нарешті, енергію вічності і блаженства? Ти станеш героєм сердець, героєм мого почуття. Не буде більше горя: перекресли його навіки і залиш непотрібні тобі речі, непотрібних тобі (нам) людей. Ти не будеш жорстоким до них. Ти – це ВСЕсвіт, а вони прості, смертні, котрі заважають тобі жити, творити. Вони заважають мені насолоджуватись твоєю владою, твоєю неординарністю і спокоєм. Вони мені не потрібні.
Скажи: буде так... Збери мої думки і силу докупи і забери собі – мені зовсім не шкода. Тобі це все стане в пригоді. Зі мною мусить бути найкращий, найпрекрасніший, володар літер і слів! Та не простолюдин. Ти відчуваєш силу мого дару, лише коли приймеш його. А ти приймеш... згодом. Я почекаю. Я тримаю для тебе титул „Мій коханий”, тебе чекає завжди твій порожній трон біля мого стомленого серця, який так багато хочуть зайняти інші: злодюжки і хитруни. Але його пильно охороняє твоя цариця, твій Ангел Охоронець – твоя кохана, котра знає твою силу і слабкість, яку ти так старанно приховуєш. Я зроблю тебе королем. Але чи хочеш ти цього?!

липень 2000

Для того, щоб розгадати мою таємницю, можна спробувати найняти мозкохвайних нишпорок, чи детективів, як у серіалах, чи звернутися до буквоїдих життєвсепровсезнайок психологів. Вони намагатимуться дослідити всі сторони мого життя, будуть порсатися у моїх думках та у моїй рожевій білизні, спробують заглянути у бодай невелику шпаринку мого серця... Вони щось таки знайдуть, щось розгадають, про щось довідаються, щось розкопають...та...
Та, щоб розгадати мою таємницю, потрібно вигадати дивний сканер, який зможе показати всю внутрішню будову мого тіла. Все буде звичайне, все як у всіх. Одне буде чудо, ніким незвідане – це моє серце: воно ніби висипане трояндовими пелюстками, що, здається, так і духм’яніє у середині мене. А там, у закутку під правим шлуночком буде захована дрібнесенька коштовна смарагдова скриня, а у цій неймовірної краси скрині і є моя таємниця. Детально просканувавши моє серце, буде помітно, що йому не вистачає одного шматочка, якого навіки забрав собі ти. Цей шматочок і є ключем до дорогоцінної скрині, у якій похована наша з тобою таємниця. І ніхто ніколи не розгадає мою таємницю, поки ти не повернеш на місце шматочок мого серця...

23.01.2013

Ти спричинив мені біль. Ти зробив мені боляче, оберігаючи від болю. Але від такого бажаного, солодкого, жаданого, очікуваного болю. Ти зробив мені боляче, перекривши доступ до себе, заборонивши мріяти про тебе, прохаючи не жадати тебе...
Ти собі зробив боляче. Я знаю, ти страждаєш теж. Я знаю, від чого ти спробував відмовитись... Я відчуваю... Я відчуваю твій біль, бо вони (наші болі) такі схожі, вони – сестри-близнючки, тільки осівши на різні серця: на твоє і моє. Ти перекрив доступ до мене. Невже ти зможеш жити без мене? Невже?
Наша зустріч, та майбутня і така нездійсненна зустріч, якою я жила, передчуття якої робило мене такою щасливою! Ти так хотів мене бачити! Ти хотів...
А я? Я мріяла ледь торкнутися своїми перстами твоїх вуст, я мріяла взяти в долоні твоє прекрасне обличчя і пригорнутися до нього своїм. Я мріяла спробувати на смак твої вуста. Як я бажаю спробувати солод твоїх вуст! Як солодко мріяти про наші цілунки. Я б порушила заборони, переступила б Закон і я б цілувала тебе: твою шию, плечі, груди, руки... твої руки... Я б кохала тебе, я б кохала кожну клітинку твого бажаного тіла.
Ти думаєш, я ще не закохана в тебе? Ти думаєш ти ще не закохався в мене? Ти віриш, що все мине? Мине моя пристрасть до тебе? Ти сподіваєшся, що мине твоя до мене? Ми просто тепер намагаємося якось відкласти її на потім. Так легко відмовитися від такого взаємного притягання не можна, воно нам непідвладне. Пройде час, і воно вибухне із ще більшою силою, вибухне у кілька сотень тисяч разів потужніше. І це буде справжній ядерний вибух почуттів! І тоді він принесе непередбачувані наслідки, він може заразити усіх довкола нас... А він таки буде – через рік або набагато раніше.
Якщо між нами все, то „ВСЕ” – це що? Це все те, що могло бути між нами – все між нами...
2.09.2010

Так страшно і солодко думати про тебе. Ти, як магніт, маниш, приваблюєш, підкоряєш, заволікаєш до себе. Прекрасний, чистий, ще такий не зіпсований коханням, пристрастями. Як про тебе не думати? Як не хотіти торкнутися твого обличчя? Як не запустити свої гарячі пальці у твоє волосся? Як не торкнутися до твоїх божественних рук? О, які прекрасні в тебе руки! Як мріє моє тіло відчути дотики цими руками, як мріє, щоб вони пестили його. Це тіло, це звикле до пестощів і насолоди, таке розпещене тіло. Як воно прагне бути підкореним твоїми руками!
Як страшно думати про тебе. Я не твоя! Не була ніколи і не буду! Не можна. Це не слова, це крик, крик про безвихідь. Я відчуваю: ти також страждаєш, страждаєш і радієш від задоволення, від розуміння взаємності, коли наші думки, наші серця б’ються в унісон, як ми прагнемо одного і того ж! Як ми прагнемо бути щасливими удвох, хоч ненадовго!
Я не знаю, до чого це призведе. Я чекаю на зустріч із нетерпінням, я чекаю її, сподіваючись на те прекрасне, що дозволяє жити в цьому світі... І боюся її, боюся тебе бачити, боюся або розчаруватися, або закохатися...
1.09.2010