Зустрінемось за тиждень ми з тобою
Та чай я вже заварюю на двох
Не сплю під гуркіт серця бою
Фотографую квіти, листя, мох

Я повертаюся до себе через тебе
Моя ти ніжна, краща половина нас
І я радію, що мені ще треба?
П'ю ніби мед солодкий щастя час.

09.11.2012р.

Як би не холодно навколо
Які б не били вдари долі
Тримайся, бережи свій дух
І пам'ятай, один у полі - воїн
Борись і куй із себе зброю
Важливий кожен крок і рух

Бо навіть лист, мороз тримає
Він передчасно не спадає
А однина - не мінить зміст
І навпаки, йо краще видко
А хто гниє вже, навіть бридко
А все лиш - особистий ріст

Та ми - не листя на морозі
Не зайці в рові-верболозі
Господарі ми у своїм краю
І маємо це пам'ятати завше
І навіть битву знов програвши
Війну іще не програють

Любіть же неньку Україну
Любіть дітей і всю родину
І сива бабця, кволий дід
Вони - коріння родоводу
А в нім же не шукають вроду
Та без коріння, нема квіт.

Живіть, кохайте і радійте
Слухайте серце своє, дійте
Та пам'ять предків бережіть
Бо без коріння - нема долі
А доля перекотиполя
Не те як варто в світі жить.

29.11.2012р.

Стукіт твоїх підборів
У трубці гучно лунає
Йдеш бруківкою Львова
Наш час без нас минає...

Той стукіт глибоко в серці
Створює ритми дивні
А колір чуттів між терцій -
Веселка в сонячнім ливні

Нам треба уже поспішати
Наповнити скорше нас нами
Відстаней скинути шати
Творити намріяне снами

Душою до тебе я лину
Загортаю при зустрічі в себе
Так швидко разом час плине
В щасті, що аж до неба.

28.11.2012р.

Не поспішаю осінь проводжати
Знайомство наше в ній залишиться
І хоч вона скидає листя шати
І холодно стає, та тепло пишеться

А крепкий грудень закує без просу
В обійми все, що плинуло водою
І інеєм пухким беріз збіліють коси
Сніг захрумтить під нашою ходою

Та осінь ще в правах і вірші пише
У наших Душах, спогади карбує
І нам вона запам'ятається не лише
Дощем і тим, що листячко фарбує

Ця осінь тепер завше буде з нами
І теплий вересень, що бачив серед ночі
Маленьке тихе диво, думами і снами
Намріяне, - Кохання, стрітене на очі

А в тих очах спалахували іскри
Вони мов зорі в небі Яснім упадАли
І поки макро виростало з мікро
Бажання, що на двох, ми загадали

Крепкі обійми і солодкі ніжні губи
Скріпили поцілунком те, про що мовчали
Ми, ще не казали слів про те, що любим
Але дерева схвально вітами хитали

Із тих хвилин щось сталося із часом
Він то летить, то дивно зупиняється
То тягнеться, смакує, ніби ласує
То ніби за собою знов ганяється

Та осінь щедро й далі дарувала нам
І зустрічі, і настрій, лагідну погоду
Все це залишиться тепер у ній, отам
І в наших Душах, та у віршах, згодом

Година і хвилин ще декілька лишень
Залишилось у нас з тобою, Осінь
Та руки не ховаю у тепло кишень
Бо вони обійняти на прощання просять

Я дуже вдячний, Осінь, дякую тобі
За те Кохання, що в тобі знайшлося
Щемить у серці, але це чуттєвий біль
Прощай, і дякую за щастя, Осінь.

30.11.2012р.

Жінка, із часом, стає розумнішою,
І рідко хто взнає, що в неї на дні.
Це не погано, все просто по-іншому,
І зовсім по іншому йдуть її дні.

Навіть дійшовши свого життя осені,
Сповнений барв її сутності ліс,
Туди не пускаються Душі непрошені,
Навіть на трішки не сунуть свій ніс.

17.10.2012р.

Я феромони твої внЮхав,
Від того дико звар'ював,
Я б до світанку тебе слухав
І дуже смачно позіхааав.

Та тОбі треба вранці їхать,
Щоб восени Карпати зріть,
Я мрію також ними дихать,
І свОїм тЕплом тебе гріть.

03.10.2012р.

Без проблем життя є прісне,
Як страва без солі,
Та коли вже перебор,
То це шкодить долі.

Я не знаю, та гадаю,
Солі з мене досить,
Рани й так не заживають
І бальзаму просять.

А рецепт його простий:
Добре взяти слово,
З гарним почуттям змішати,
Ось і все - готово.

1999

Наше знайомство, враження - море
Хто звів, познайомив хтО нас?
Подих захоплювало, ніби у горах,
Зупинити хотілося час.

Дивився у очі, на твОє обличчя,
Вуста цілувати хотів,
А ти посміхалась, і це тобі личить,
Здіймаючи вир почуттів.

І я не утримався, і поцілунок
Як квітку із уст я зірвав,
Ніжний, приємно-солодкий дарунок,
Який тобі теж дарував.

А потім ми бУли не поруч, а разом
Життю раділи удвох,
І щастя складався наш пазл,
МабУть, нам всміхався Бог.

01.10.2012

Пропав Андрій, як ніби й не було
Без ніжності, без ласки і любові
Його єство не втопло ще, плило
Душа ж його - украдена у Львові...

А відьмочка забула десь її
І не звертається до неї (де там... в вІршах...)
А розум - той зійшов із колії
Тож йому було далі гірше

Пішов тихенько в він в хозмаг
Купив мотузку там і мило
Не був він ні мольфар, ні маг
Тому повис рівненько, мило.

03.10.2012р.

З нами просто все і не просто -
Ми самі обираємо як.
Ми один у одного - гості,
Що не йдуть із Душі просто так.

Можемо йти, залишатись, що хочемо
В почуття - необмежений час
Чи весь день, чи весь вечір до ночі
Кожен вільний у вчинках із нас.

Ми самі лиш формуємо простір
І малюємо в ньому свій світ,
І відтінки в нім бачаться гостро,
І фантазії легкий політ.

Всі ми гості в цім дивнім світі
І приходим шукати любов.
Від любові з"являються діти,
Споконвіку стається це знов

Тож впустивши кожного в себе,
Поєднавши Душевний світ,
Бути чесним повністю треба
Скільки Бог нарахує літ.


25.10.2012

Хтось скаже, що любов - хвороба.
Ми захворіли одночасно,
Хворіти - то не дуже добре,
Але любов'ю - це прекрасно.

Ми познайомились у Львові,
Ти вже була у Запоріжжі,
Ось їдеш знову, почуття любові
Бурлять в серцях, як оті дріжджі.

Тебе чекаю з тої миті,
Як я провів тебе на потяг,
Та щось мене зложив підступно,
Застудний, злий і підлий протяг.

Та я одужаю, не може бути
Щоб нам завадило що-небуть,
П'ю чай, цибулю їм, втираю мазь у груди
Мені ж одужати так треба!

Лягаю спати, сни уже про тебе бачу,
Ти в думах міцно поселилась,
Тебе люблю, тебе чекаю,
Моя кохана, ніжна, мила.

22:45 31.10.2012.