Не поспішаю осінь проводжати
Знайомство наше в ній залишиться
І хоч вона скидає листя шати
І холодно стає, та тепло пишеться

А крепкий грудень закує без просу
В обійми все, що плинуло водою
І інеєм пухким беріз збіліють коси
Сніг захрумтить під нашою ходою

Та осінь ще в правах і вірші пише
У наших Душах, спогади карбує
І нам вона запам'ятається не лише
Дощем і тим, що листячко фарбує

Ця осінь тепер завше буде з нами
І теплий вересень, що бачив серед ночі
Маленьке тихе диво, думами і снами
Намріяне, - Кохання, стрітене на очі

А в тих очах спалахували іскри
Вони мов зорі в небі Яснім упадАли
І поки макро виростало з мікро
Бажання, що на двох, ми загадали

Крепкі обійми і солодкі ніжні губи
Скріпили поцілунком те, про що мовчали
Ми, ще не казали слів про те, що любим
Але дерева схвально вітами хитали

Із тих хвилин щось сталося із часом
Він то летить, то дивно зупиняється
То тягнеться, смакує, ніби ласує
То ніби за собою знов ганяється

Та осінь щедро й далі дарувала нам
І зустрічі, і настрій, лагідну погоду
Все це залишиться тепер у ній, отам
І в наших Душах, та у віршах, згодом

Година і хвилин ще декілька лишень
Залишилось у нас з тобою, Осінь
Та руки не ховаю у тепло кишень
Бо вони обійняти на прощання просять

Я дуже вдячний, Осінь, дякую тобі
За те Кохання, що в тобі знайшлося
Щемить у серці, але це чуттєвий біль
Прощай, і дякую за щастя, Осінь.

30.11.2012р.