Я пензлика вмочу у іній
і снігом затопчу весь бруд.
Хай мерзне фарба на картині,
Я малюватиму етюд.

Там на засніженому схилі,
Серед облуплених домів,
Птахи їдять червону горобину,
І випадають ягоди з дзьобів.

Та падають на сніг не грона,
А капає в замети кров.
Вже їх клює стара ворона.
Беру я аркуш і малюю знов.

Краса злітає із дерев під ноги,
Обтрушена насиченим птахом.
Дерева голі. Біля них дорога
Веде за місто, там де іподром.

У горобини похилились віти
Від тяжкості наїжених птахів.
У ситості не хочеться летіти
І чути на гілках скрипучий спів.

Враз блискавкою, з-за берези сокіл
Ударив. Налетів – Кочак.
Лежить пташина, розіп’ята навпіл
І лакомиться здобиччю хижак.

За мить на схилі наступила тиша.
Лише мороз заліплює шибки.
А під гіллям розлита горобина
І кров із пухом, де були пташки.

Доярка Оксана, сільська примадонна.
Зав’язана хустка, як царська корона
І стегна налиті, й цицьки непогані
До ферми старої бреде, як в тумані

Корови,
надої,
сир,
гній і телята.

Ще мусить з завгоспом у жолоб злягати,
Щоб дав мішок дерті принести до хати.
І навіть їздовий Кирильцьо горбатий
І той за коліно хотів потримати.

Лише чоловіку приязної Ксені
Принади жіночі усі ті до фені.
Йому б відсьорбнути побільше з «чекушки»,
Щоб сліпи залити й хутчіш до подушки

А в дома, і кури, і свині, і діти
І всім дає раду, бо де має діти
Як вечір приходить то мусить зітхати
Під «танці з зірками» в сльозах засинати.

То ж мусим купити овечок, корову
Оксану найняти вродливу, здорову
Хай доїть корівки, хай доїть овечки
А ми будем пасти поближче до гречки.

Запахло зорями і вітром змореним,
де осінь скорено
на полі Марсовім.

Під ноги стелиться, гримить хурделиця
старими ланцями,
протуберанцями.


Лише крізь віхолу, з лихою втіхою
Зима вправляється
З кіньми троянськими

Під спеки розігрітий плин,
Молотять роси босоногі равлики.
І літа невгамовний млин,
в саду збиває перестиглі персики.

Гойдається на павутинні час,
ховаючи в серпанок очі.
А десь, в яру, серпневий Спас
вистуджує жару узваром ночі.

В холодних ранках ще щебечуть ластівки,
Та осінь стукає в серпневі двері.
І яблука лиш дочекались спасівки,
А літо поміняло вже шпалери.

Серед полів, що мріють у цнотливості
Колючі стерні ходять їжаками,
А у хмарин не вистача сміливості
Усе залить осінніми дощами.

Останнім медом ще гуде на пасіці
І сонце припікає, слава Богу,
Та в небі за селом, що біля просіки,
Лелеки учать молодь у дорогу.