Я пензлика вмочу у іній
і снігом затопчу весь бруд.
Хай мерзне фарба на картині,
Я малюватиму етюд.

Там на засніженому схилі,
Серед облуплених домів,
Птахи їдять червону горобину,
І випадають ягоди з дзьобів.

Та падають на сніг не грона,
А капає в замети кров.
Вже їх клює стара ворона.
Беру я аркуш і малюю знов.

Краса злітає із дерев під ноги,
Обтрушена насиченим птахом.
Дерева голі. Біля них дорога
Веде за місто, там де іподром.

У горобини похилились віти
Від тяжкості наїжених птахів.
У ситості не хочеться летіти
І чути на гілках скрипучий спів.

Враз блискавкою, з-за берези сокіл
Ударив. Налетів – Кочак.
Лежить пташина, розіп’ята навпіл
І лакомиться здобиччю хижак.

За мить на схилі наступила тиша.
Лише мороз заліплює шибки.
А під гіллям розлита горобина
І кров із пухом, де були пташки.