Софія Кримовська



Квітує. Вірить у дива.
Красива, наче стигле літо.
У ній ховаються слова
ще з пуп'янка у тісто влиті.
І множиться у ній, росте
велике чудо, повне млості, -
поезія. А їй про те
нагадують хіба що гості...
Поетка, хоч про це мовчить,
покірна, вірна в тіні тата...
І згадує лише вночі,
як він учив її літати...

Нінель Новікова


Ви, Лесю, добра, ніжна та красива,
А на ПМ без Вас якийсь «обрив»,
Бо, мабуть, саме Ви – найбільше диво,
Яке Ваш славний тато сотворив.


02.11.2013

Михайло Десна


Вечеряють торт урочисто свічки,
хоч жодна за крем не учепиться.
Ну збігли якісь там в минуле рочки -
бажання чекають, не шепчуться.

Вони, однакові, готові на все;
очолили свято, очікують
що Леся про себе (як тільки дмухне)
задумає... ну, що без ліку є.

Сьогодні - народження, і новачки
отримують "Доля р о з щ е д р и т ь с я!"
Вечеряють торт урочисто свічки,
бажання чекають, не шепчуться.


03.11.2013

Галина Михайлик


Від Львова до Луганська – сотні літ? -
орда усяка, що паплюжить мову?…
Та справжні душі гасять псевдоміт, -
спасибі Лесі й батьку – Низовому…

Луганськ і Львів – на відстані душі –
одне «Алло» - і поруч у ефірі…
І хай там що: чи сонце, чи дощі…
Мале пташа, розкрилене допіру!..


01-03.11.2013

Тетяна Мілєвська


Із Луганська на ПМ
Нам явилась Леся,
Хто згада, в який то день?
Чи була отут завжди,
Ми не вміли віднайти?

Парасольку вбік відклала,
Ще не їла, вже не спала,
Окулярики на носа -
І до віршиків у стосах.

А сьогодні в Лесі свято:
День народження! Багато
А чи мало має літ -
Нам питатися не слід.

Просто й щиро привітати:
Хеппі дружно проспівати!
І в Луганську крізь ефір
Ти почуєш нас, повір!!!

Бажаємо здоров’я, любові і щастя. Щоб лихо й тривоги Тебе оминали, Зозуля сто років життя накувала.

Любов Бенедишин


Поезіє, нутро моє боляще...
Є десь і слава. Й почесті десь є.
Тобі ж - до змагу. Ти - напризволяще.
І "неблагонадійна" - у досьє.


22.10.2013

Василь Шляхтич


Читай, народе мій,
Поезію Низового.
Слова – життя вирій.
Душа - це шлях до Бога.

Читай, брате, сестро,
Рядки, які повчають.
У них Він ніс добро
Для тебе і для краю...

Все написане Ним,
Якщо буде читане
І вивчене, як гімн:
- Спадуть у низ кайдани.

Читайте, де б були:
В чужині, в Україні...
Слова Його не сни.
Він Прометеєм нині.

А щоб збулося все,
Що за життя Він сіяв,
Хай вічно нам живе
В серцях, душах, надіях...

Не перебільшу я:
Він, мов Шевченко, нині.
Поетом, що життя
Присвятив Україні...

22.10.2013р.

Любов Бенедишин


Нірванами, ранами - як іще...
Од злету до Лети - коли ще...
Не сполох. Не спалах. Не явище.
Я - вище.


2013

Нінель Новікова


Ти оплакав свою Україну,
Оспівав у піснях
І за обрій навіки полинув,
Осідлавши коня...

Жаль, що тіло покинули сили
І мовчать солов’ї,
Але пісню твою підхопили
Вихованці твої!

І поезії сила нетлінна
В інтернеті – щодня!
Пам’ятає тебе Україна.
Безутішна - рідня...

29.09.2013

Ксенія Озерна


Осінні квіти. Спалахи осінні.
Усе, як сталося. Усе, як мало бути.
І над дорогу схилений горіх.
І над могилу висаджені квіти.
Хрести і хрестики на полотні доріг.

Учуся жити. Вчитися не пізно.
А небо - поручні. І все далеке - поруч.
У безбережжі знайдений маяк
Сльотою інкрустовано у осінь.
Вірші, як верші для прогірклих днів, відтак.

Прогноз на завтра. Погляд понад осінь.
Там журавлі летять і повертаються веселики.
І березнево квітне листопадова алея.
І соняхи закохані у небо.
І небо розквітає над ріллею.

2013

*над дорогу - збіг обов'язковий

Інна Ковальчук


Так невмолимо,
так нестерпно рано
зібрався та і вирушив у путь…
Але серця і душі безустанно
за словом
українського Івана,
як соняхи за вічним сонцем,
йдуть…



30.09.2013

Мирослав Артимович


…і не жив у житті – а горів. І згорів…
Та лишився у небі зоріти….
Не умів , Україно, без полум’я слів
бути гідним твоєї еліти…


30.09.2013

Галина Михайлик


Останній день у вересні… Останній
і у житті? Чому? А далі – край?..
...і піднімаюся в божественній осанні,
і вже ось-ось – чи пекло, а чи рай…

Я не боюся іспиту сумління -
перед Отцем схилю своє чоло.
Він знає все – усі мої стремління,
усе, що відбуло і не було…

Моя душа не в силі щось змінити…
Прощаю і простіть – як вмів, так жив…
Лиш тихе слово прошу, лиш молитву
за Україну, що я так любив…


25.09.2013

Олена Фортеріна


І знову відчиняється віконце
В яскравий світ поетових думок,
А очі навіть захлинають сльози -
Незвично стільки бачити зірок.

Де ще зустріти стільки різнобарв’я?
А де зібрати стільки дивослів?
Найвище ж право – жити у коханні,
У споминах, піснях, житті синів,

Лише найкраще на землі лишити,
Окремих хоч не викреслиш рядків,
Важливо за життя не розгубити
І друзів, і братів, і добрих слів…

Чого для щастя треба ще поету?
Найбільше щастя іноді – вірші
І, може, чашка чаю й сигарета...
Знайти б слова – вони й самі прийшли...

Обманливу оману оминути,
Відправити до біса ворогів
Й на фініші, дай Боже, не спіткнутись,
Й померти, заступившись за живих...



30.09.2013

Катерина Чапаєва



Голос поета лунає із серця,
Тихо лягає на білий папір.
Думка, мов спів солов’їний, проллється
І продзвенить з найчистіших джерел...

Вірш розкривається квіткою в полі,
Сповнений сонця, і світла, й тепла.
Квітка відкрита, бо хочеться волі
Її серцевині. А з неї бджола
Збира ароматний солодкий нектар…

Хто яскравіше за квітку змалює
В сьомому небі щасливих птахів?
Хто так, як квітка, розмову почує
Тихого вітру і буйних вітрів?

Квітка – створіння занадто тендітне,
Квітку зламати – не треба зусиль.
Вдруге вже квітка, на жаль, не розквітне,
І не минеться палаючий біль...

Й замість нектару солодкого буде
Тільки сльози, що не втрималась, сіль.



30.09.2013

Василь Шляхтич


Так, я Івана Низового
Ціную з вилитих рядків.
Вони для мене як дорога,
Над нею - солов’їний спів...

Рядочок кожний, кожне слово –
По вінця мудростями знань.
Краса вкраїнської прамови -
Одвічна сила спілкувань...

Я впевнений, Іван наш нині
Поеми пише для святих
В раю, присівши при калині,
Про віру і любов, і гріх...

Говорить, пише все, що бачив,
І чув із нами на землі.
Бува сміється, часом плаче,
Як не збагнуть всього святі.

Святі тепер усмак читають
Що за життя створив нам Він,
Бо й там у небі не всі знають,
Яких Вкраїні ждати змін.

І поряд Низовий з Франком -
Іванів густо у раю -
В своїх чудових вишиванках
З святими пишуть інтерв’ю.

І у небесній, може, пресі
На перших шпальтах - їх удвох...
Вкраїнських мудреців-ПОЕТІВ
На чай запросить сам Петро...


09.09.2013

Василь Шляхтич


Рядки ті, мов останній подих
Великого співця Івана.
Прощається у них з народом,
Бо знає, що іде до ПАНА.

В рядках Його немає плáчу...
Там для усіх живих наука
Про те, що чує Він і бачить,
Розлита в мелодійних звуках...

Нема Івана між живими
На землях, вділених нам Богом.
Пішов у вічність. Думи, рими -
Нехай же будуть як дорога.

У слові мудрість, між рядками,
Любов до рідного, до свого,
Про те, як жив і чим роками -
ПОЕЗІЯ від Низового.

Дасть Бог, зайде вона у школи.
І діти, й молодь вдячні будуть
Йому за мелодійне слово,
В якому ані крихти бруду.


04.09.2013

Олена Бондаренко


* * *

Причаєність і суші, і води,
Поволі сизе в темне витікає,
Стоять у першім інеї сади,
І листя сухо кулачки стискає.

Це ранок осені. Це ті, кого любив,
Вертаються у сни твої й у пам'ять.
Це рідний світ калин і горобин,
Мов пізнє листя, душу твою палить.

Це тут, у наших вітряних містах,
Нічні осінні села залишили
Такий печальний присмак на устах -
Мов пізній плід, солодкий плід шипшини.


2001

Михайло Десна


Писав поет вже вкотре вірш...
Замислився Поет.
У низці слів, чужих не гірш, -
і образ, і сюжет.
У Низового маса фарб,
є й золото меча.
Для читача безцінний скарб -
поезії свіча.
Не шкода часу, Низовий
присвячує сонет...
Хоч твір написано новий,
замислився Поет.
З усіх імен на честь кого
обрати їй ім'я?
Ім'я як вірш із одного
іменника для "я".
Талановитий Низовий
не схибив у меті:
ім'я дочки - взірець живий
поезії в житті.
Від Поетеси* псевдонім
для Лесі - більше ніж...
Бо тато... Тато - пілігрим:
ім'я у жанрі "вірш".


10.08.2013

Олександр Олехо


У пам'яті людській є імена,
Чиї карби у часі не тьмяніють:
Нехай Івана з нами вже нема,
Його вірші від того не міліють.

Із відео, зі спогадів і книг
Зринає голос тепло і душевно,
Насамперед до рідних і до тих,
Хто правду зберігає в серці ревно.

Любив цей світ, далеко не святий,
І так писав, неначе словом дихав.
Душею щирий, духом молодий,
Він до єднання Україну кликав.

Земну печаль оманливих років
І світлу втіху праведної днини
Вливав пером у ручаї віршів,
І ті впадали в океан людини.

Безмірно вірив, що лихе мине
І каменем наріжним ще постане
Не блуд грошей, а чисте низове,
Де Божий дар – життя багатогранне.

Народний дух майбутніх поколінь
Поета Низового не забуде,
Бо не міняв високе він на тлінь
І завжди знав, що «… як напишеш, так уже і буде».


2013

Надія Рябенко


Хоч прізвище звичайне – Низовий,
Слова високі проникали в душі.
Тому в народній пам’яті живий,
А мудрі книги - оберегом служать.

Ти не корився долі і рокам,
Плекав надії в зраненому серці:
Не кланявся новим панам, чинам,
А просто жив по совісті і честі.

Долали спрага і пекучий біль,
Страждав, терпів неутолимі муки,
Чекав даремно звістки звідусіль...
Були хвилини відчаю й розпуки.

А ти не здався, і лились вірші.
Не догоджав новій “народній” владі.
Ховався відчай в зболеній душі –
Поету це не стало на заваді.

Борець за правду і людське життя,
За рідний край, і верби, і калину,
Жив мріями до самозабуття,
Про світлу долю неньки-України.


19.06.2013

Марійченко Затія


В часи неспокою і криз
Всі пнуться вгору, а не вниз,
Добудуть благ собі премного
Й не доростуть до Низового!

Олександр Олехо


Країна мрій. Терновий шлях. Гроза.
«Стою внизу» – так ближче до народу,
де кров і піт, де точиться сльоза
із лихоліття на джерельну воду.

«Я – Низовий!» Як гордо це звучить.
Хай стане груддя лебединим пухом.
Бувай, Іване. Час земний біжить,
окрилений твоїм незламним духом.

І ниць не там, де Низові живуть,
а де зв'язки, посади та багатства,
де із казни мільйонами крадуть –
отам і ниць, смердюча втіха рабства.

Прости усім, хто яро заважав
тобі життя, як ти б хотів, прожити.
Хто велич Слова між незгод пізнав,
того уже нікому не згубити.

З тієї висі, де твоя душа,
поглянь у світ – там сходиться гостина:
до дум живих, до таїнства вірша
запрошує усіх твоя дитина.

Пройдуть роки і тіні відійдуть,
химери днів без племені та роду,
а Низові – вони віки живуть,
бо їх коріння із низів народу.

* * *
Я – подорожній на твоїх шляхах,
де біль душі ламає на негоду.
Зустрінемось колись у вічних снах,
бо ми всі вийшли з низового роду.


15 квітня 2013р.

Світлана Костюк


...Йому боліло, Лесю, дуже боліло...
Не тільки тіло, не тільки тіло...
Йому боліло...життя...і люди...
І невідомість "що ж далі буде?"
І наша воля...така безкрила...
Пекельно й гостро...Душа боліла...
***
Гордіться, донько...У віршах тата
Рядочок кожен - це звук набата...




05.04.2013

Олена Полянська


Пішов поет ліричний, світлий, добрий...

І серце болем схоплюється вкотре:

Пішов з життя... Та вірші його вічні -

Проймають душу, мудрі і величні!



2013

Галина Михайлик


Ні головаті голови колгоспів,

Ні критикани смішно-безголові

Не зіб'ють з курсу дуетоголосся

Івана Низового і Лесі Низової.



2013

Олександр Зубрій



…Ти із глибин ріки свого народу,

Із дна її тому, що золотий.

А ті, хто зверху, – ті лиш мутять воду.

Потисніть руку, пане Низовий…



2013

Олександр Менський


Приходить біль до справжнього Поета
У мить його народження на світ -
І не дає ні жити, ані вмерти.
Лише одне - болить, болить, болить...

Та хресний хід закінчиться Пасхальним.
Поет воскресне, наче Божий Син,
І дух його боліти перестане
Під величаво-великодній дзвін.


2013

Юлія Івченко


чорним рабством українці сходять
слово у кайданах самоти
ви б читали чайок Низового
бо Вітчизна й досі з ним на «ти»

чай скипав немов козацька слава
і слова чіплялись за багнет
храм духовний рідним дзвоном плакав
посеред людей серед планет

синьо-жовта квітка розквітає
полуниці край життя ростуть
не звертав на ворогів Почаїв
не звертає й він бо сном доснув

але в кожнім лагіднім рядочку
світять очі на червоний мак
і здається дід небесний хоче
волі що як в дівчини хода


2013

Ганна Гайворонська*



Ти гарний поет, Іване!
Не хочу казати, що був.
Нас теж незабаром не стане,
Бо старість гряде, наче зсув.
Як жаль, що порвався міх серця.
Не викришить й миті воно.
Іване, на нас ти не сердься,
Ми вип’єм за тебе вино.

Ти був, як палаюча ватра,
Від тебе іскрило й пекло,
Але молодого аматора
Ти вчив, щоб у віршах цвіло,
Буяло вкраїнською мовою!
Твій вірш і співав, і тужив...
Ти кашею гарбузовою
Гостей частувати любив.

Ти брав зависокі ноти,
Ти весь із трави і заграв.
І в цій нелегкій роботі
Ти серце своє надірвав.
Й душа твоя латана й рвана
Ніяк не тримала вже слів...

А як же ти там, Іване,
У небі і без віршів?


2012

Пам’яті поета
Івана Низового

… І сипались роси на ніжні п’янкі стебелята,
І сонце вставало, заводило погляд у даль,
І світ оживав… Оживала покинута хата
Вітрилами саду і гордими щоглами мальв.

Пташина когорта торкалася співами ранку,
У яблуках зріли соки й рум’яніли боки,
Схилялись гілки аж до ґанку… До чистого ґанку,
Що їх замітали вітри без твоєї руки…

Присяду на сходинку, тут, де любив ти сидіти,
Де ще по-осінньому тепло і сонце в чоло…
І квіти, з якими ти вмів говорити у літі…
Люблю їх… тобі ж бо так солодко з ними було…

Не вистачить сили і слів, щоб молитись… Заледве,
Як пам’ять торкнеться стежинок жовтневим дощем,
Душа відгукнеться плачем журавлиним і небом:
"… та як же без тебе?...
Без тебе…
… Не віриться ще…


(Л. Калиновська)

Юрій Кисельов*


Українці крізь рабства віки
Пронесли рідне слово на волю.
Доказ є – Низового рядки:
В них – Вітчизни тривоги та болі.

Наша сила, – нам каже поет, –
У плеканні козацької слави.
Наших предків чужинський баґнет
Не лякав, хоч косив їхні лави.

Час прийшов відродитися нам
В синьо-жовтій державній обнові.
Ми духовний збудуємо храм
На міцній споконвічній основі
Й, щоби тошно було ворогам,
Жити будемо в мирі й любові!

Сергій Зятєв*


Шукає хтось, де нижчі перелази,
Щоб пузо не подряпати своє.
Іван же зразу з постаменту злазе
Й серед людей людиною стає,
Хоча й на самоті він теж людина,
А може, геній? Не мені судить.
При зустрічі всміхнеться неодмінно,
Цигарку не забувши припалить,
Про все довідається, все йому цікаво.
А як же, бо у Сватове не раз
Він приїздив. Наліво і направо
Містечко обійшов. А пив і квас
І каву, чай міцний, що до вподоби
Йому тепер в останні ці роки.
Писав про бджолярів і хліборобів,
І про дівчат гарненьких залюбки.
Про друзів, їх багато не буває,
А тим, що є, – тим вельми довіря,
І втоми, так здається, він не знає,
Пливучи у житті поневірянь.
Іване! Я пишаюся тобою,
Ти і товариш вірний, і поет.
З тобою в бій пішов би. А із бою…
(Не варто забігати наперед)
Отож живи ще довго й плодовито,
Твори на радість людям, як годиться.
Нехай як в полі рясно родить жито,
Так на твоїй хай ниві колоситься.


2006

Незвичне все, мов уві сні,
У завороженому лісі:
Туман осклілий на сосні,
Замерзлі роси на горісі.
Слідів ледь зримі промінці
Переплелися в луговині...
Сльоза у мене на щоці -
Червона, як і на калині.


1986