Сергій Зятєв*


Шукає хтось, де нижчі перелази,
Щоб пузо не подряпати своє.
Іван же зразу з постаменту злазе
Й серед людей людиною стає,
Хоча й на самоті він теж людина,
А може, геній? Не мені судить.
При зустрічі всміхнеться неодмінно,
Цигарку не забувши припалить,
Про все довідається, все йому цікаво.
А як же, бо у Сватове не раз
Він приїздив. Наліво і направо
Містечко обійшов. А пив і квас
І каву, чай міцний, що до вподоби
Йому тепер в останні ці роки.
Писав про бджолярів і хліборобів,
І про дівчат гарненьких залюбки.
Про друзів, їх багато не буває,
А тим, що є, – тим вельми довіря,
І втоми, так здається, він не знає,
Пливучи у житті поневірянь.
Іване! Я пишаюся тобою,
Ти і товариш вірний, і поет.
З тобою в бій пішов би. А із бою…
(Не варто забігати наперед)
Отож живи ще довго й плодовито,
Твори на радість людям, як годиться.
Нехай як в полі рясно родить жито,
Так на твоїй хай ниві колоситься.


2006

*http://svatovo.lg.ua/kult/poet/kult_zytev.html