Я живу, мов ріка.
Самотію поміж берегами,
нуртовиння джерел
підіймаю з глибокого дна.
Під січневою кригою
плачу за літніми днями.
Я живу, мов ріка,
що дороги до моря не зна.

Я течу і течу
крізь літа,
що пливуть за водою,
до грудей на світанні
тулю кучерявий туман.
Я живу, мов ріка,
та єдина ріка, у якої –
скільки б ти не шукав –
у душі темноводдя нема.

02.08.2015

Ще день як день. І трави ще зелені.
Колись і я травою проросту.
Пелюстя вишні опаде проз мене
Аж на мою осмуту й самоту.
На серденя, розколоте надвоє
Одним пером лелечого крила.
І ти прийдеш. І станеш наді мною.
Лиш не кажи, якою я була.

14.05.2015

Згадалося, у пам*яті не вигіркло,
Хоча й давно було-перебуло…
Дуплява груша пташіла на вигірку,
Обходив квітень повагом село.
Медово пахла свічка під іконою.
Великдень. Ранок. Паска на столі…
Той край тепер зоветься просто зоною.
І я вже не живу на тій землі.
Переболіло. Бо таки давно було.
Одначе й досі віриться мені,
Що груша та в селі коло Чорнобиля
Уперто квітне знов оповесні.

07.05.2015

Діти загиблих воїнів
Ходять щодня до школи,
Пишуть якісь там вправи,
Приклади і задачі.
Бігають на перерві,
Б'ються, але ніколи
Не плачуть.
Як там тепер на сході -
Байдуже їм до того.
Не дочитавши книжки,
Рано лягають спати.
Діти загиблих воїнів
Просять тихенько Бога,
Хай би хоча б на трішки
Просто приснився
Тато

Ще й зими не було - а весна що не день, то чутніша.
Ще й життя не було - а гляди, доростають сини...
І таке на душі - не сказати ні словом, ні віршем,
І таке між людьми - що, здається, не треба й війни.
Та не час нам, не час голосити до хрипу, до скону,
Хоч би й вітер зі сходу і небо, немов на грозу...
Богородиця Діва вже плаче криваво з ікони -
Чи зуміємо ми
Відмолити Їй
Кожну сльозу?..
1/02/2015

А навколо холодно і грізно.
І не знати, ворог ти, чи ні?
Та й кого врятує твоя пісня -
Не найкраща зброя на війні?
Ти не бійся, брате,
Я з тобою
Ще стою в цій дивній боротьбі...
Вкотре перелічено набої.
І один --
Залишено
Собі.
09.01.2015

Наодинці із янголом,
Кажуть, не так уже й легко.
У чотири стіни
Не сховати задавнений біль.
Там недоля твоя,
Ніби чорний підбитий лелека,
Ще курличе комусь –
Але все не мені й не тобі…

І ніяк не збагну,
Чи ти вірші читаєш,
Чи душі…
І нічим не зараджу
Твоїй самоті та біді…
Бо, щоб інші нарешті
Навчились ходити по суші,
Хтось один таки мусить
Прилюдно
Пройти
По воді.
09.12.2014

Той білий кіт був диким, як і ти,
Та він себе дозволив приручити.
Бо знаєш, як то боляче – іти, –
Коли насправді хочеться лишитись!.. –
І мати тільки вірші й самоту,
Гарячі сльози і холодне небо,
І безнадійно заздрити коту –
За те,
що він
сьогодні біля тебе.
01.12.2014

Згасає життя
за похиленим плотом,
в незрячих віконних зіницях.
А містові байдуже,
що там чи хто там
забутій хатині
ще сниться.

Вже й сад –
наче привид,
а в ньому вітрище
Лякає ворон
сухостоєм.
І тулиться сонях
деревам до тріщин
Шорсткою
своєю щокою.

Зітхають дерева –
ну як воно буде?
Зима,
завірюха,
хуртеча…
…Та якось
до двору
насходились люди –
Аж хата
зіщулила
плечі…

Загупали молоти
в білені стіни,
Натужно
завили мотори, –
І знесли усе.
Навіть
пам’ять
нетлінна
Димами
здіймалася
вгору.

Те вогнище
пахло
рум’янком,
а може,
освяченим зіллям
чи маком, –
І згасло.
А поряд
Стояв
перехожий.
І
Плакав.
08.11.2014

Кружляють голуби
Над вулицями міста,
Аж обертом іде
У кленів голова…
Прозорішає світ –
Паде іржаве листя
У всі твої пісні,
У всі мої слова.
Та є ще поміж нас
І віра, і надія,
І є ота любов,
Яку не вберегли.
Прозорішає світ…
А чи коли прозріє?
Скажи мені, коли?
Скажи ж мені,
Коли?..
30.10.2014

Невтомні дятли вчать собі морзянку,
Допоки не обсіли холоди…
Дрімає ліс у сивому серпанку…
Давай-но, стежко, клич мене туди,
Де просто в очі заглядають сосни,
Де навіть тиша – срібно-золота.
Там високо мені – аж високосно! –
Мабуть,
до неба
серце
дороста!..
23.10.2014

Позолотила стежку сухозлітка,
Лягла під ноги осені й зимі.
А я дивлюся. Та мені не видко,
Відкіль тебе чекати, милий мій?..

Лелечий клин – тонесенька мережка –
Курликнув десь у небі та й затих…
А я стою. Яка ж холодна стежка,
Коли на ній
Нема
Слідів твоїх!..
12.10.2014

Серце, мов скиба вкраяна,
Сохне від люті дикої.
Брате мій, званий Каїном,
Нащо біду накликуєш?
Наче й не знаєш правила
Крові, безвинно злитої –
Рани на тілі Авеля
Вічно й тобі болітимуть!..
Очі бере полудою,
Совість у муці скрикує…
Брате мій, званий Юдою,
Як тобі – під осикою?
Межи любов’ю - зрадою,
Межи гріхом і святістю,
Світе, куди ж ти падаєш?
Світе, за що триматися?
Стежка до ніг пригорнеться,
Небо зірками всіється…
Слово, мов біла горлиця,
Біля душі зігріється.
Йтиму крізь вітру хрипища,
Шлях у пітьмі затерниться…
Я того птаха випущу,
Знаючи:
Він
Повернеться!..
07.10.2014

Та рання осінь пахла чорнобривно,
Кришилась тиша, як побите скло…
Те почуття, таке дитинно-дивне, –
Скажи мені, невже воно було?

Чи все мені наснилося колись-то
На перехресті долевих доріг?..
Слова між нами падали, мов листя –
Літа між нами впали, наче сніг…
06.10.2014

Тихо пȧдуть яблука-зернівки
В шерехку некошену траву,
А над нею напнуто нетривко
Бабиного літа тятиву.

Наче мед, солодко-теплий смуток,
Що на сонці щезне, як туман…
А мені образливо – чому то
Дідового літечка нема?..
17.09.2014

Ті дощі за вікном
Уночі мене будять, як совість.
Перевтомлений серпень
Останні відлічує дні…
Облогує душа.
І мовчить –
Ні рядочка, ні слова.
Бо триває війна
І на сході, і просто в мені.

Я вже звично щоранку
Молюсь навздогін літакові,
Білі шрами від нього
У небі хапливо хрещу…
З Богом, хлопці!
Прошу –
Поверніться
Живі і здорові!..
Я ж так хочу
Вночі
Прокидатись
Лише від дощу…
2014

***
Ой горлице сива
на явора всохлім гіллі,
Кого ти гукаєш,
якої заблудлої долі?
Чиє то життя
одмінилося маками в полі?
Ой горлице сива,
тривого моєї землі...

Чиї ото коні
потомлені біля воріт?
Чия в тобі душенька
б'ється крильми, наче пісня?..
А птаство у небі
кричить і вирує зловісно,
І десь поза нами
вогнями займається світ.

Бо десь поза нами
у білому світі війна,
І мати голосить:
- Куди ж бо, синочку, пішов ти?..
Ой то не китайка -
покрита труна синьо-жовтим...
Дивись-но, Донбасе,
яка твоя "русска вєсна"!..

Із битви до неба
ідуть відчайдушні сини...
На їхніх могилах
і ми
упадім на коліна!..
Ой горлице сива,
не квиль,
не ридай,
не кляни -
То обрана Господом
Мука
моїй Україні!..
24.08.2014

***
Роз’єднала нас доля
Снігами, літами, бідою,
Завела у терниська -
І згинула, наче мана...
Надвечір’я.
Ріка
Обняла мене тихо водою -
І пливла я до нього,
Сягнувши і неба, і дна…

Помаранчеве сонце
Палило вечірнього пруга,
Підривався до лету
Сполоханий рибою птах…
Я його не посмію вже,
Річенько,
Втратити вдруге –
Надто боляче жити
По різних твоїх
Берегах!..

13.07.2014

Ще довго буде місяць молодий
У сонну шибку буцатися рогом…
А ти поплач, полегшає. І йди
У темну ніч – туди тобі й дорога! -

До яворів на крайчику села,
Де лелі гріють душі лелечатам…
Така чудна… Бо наче й не мала, -
А так і не навчилася
Втрачати.

11.06.2014

Плакати зболено,
Гірко і солоно –
Краплями крові й вина.
Тиша у темряві
Крилами шемрає.
Брате, звикай,
Це війна…

Хоч би – до літа нам,
Та й не облітаним...
Господи, убережи!..
Небо розвеснене
Кулями скреслене.
Людоньки,
Жити!
Ой!..
Жи…

31.05.2014

О якби мені знати, якби мені вміти, якби
За плечима побачити янгола в білій одежі
І врости, наче мавка, в цю землю корінням верби,
А гілками до неба сягнути якби - та чи встежу?
О якби зупинити на хвильку розхристаний час
І вціліти якби у шаленім життєвім двобої…
Я вцілію, повір. А тоді помолюся за нас.
Наодинці із янголом
Легше ставати собою.
20.05.14

Ця зима тобі в серці
Лишила роз’ятрений шрам.
Він так довго ночами
Ще солоно буде боліти.
Та, довіривши крила
Холодним весняним вітрам,
Ти зумієш-таки
Долетіти до теплого літа.

І не кайся, не варто.
Ти сильна – чи, може, слабка?..
Розучись озиратись –
В минуле зачинено двері.
Треба ставити крапку,
Хоча б і посеред рядка, -
І палити слова,
Що ніколи не знали паперу.

І нарешті збагни:
Недаремна ота самота,
Крізь яку твоя доля
Ступає упевненим кроком.
Бо, зваливши на плечі
Свого нелегкого хреста,
Ти побачила серцем
Усе, що невидиме оку.
15.05.2014

Дерева квітнуть якось упівсили –
Їм, певно, досі мариться зима…
Моїй душі болять ослаблі крила.
Чого болять? Не відаю й сама.

А ти далеко. Пригадай про мене –
Нехай і я до ранку не засну…
Березина вбирається в зелене,
Неначе скроні – в першу сивину.

Починається небо
З невмілого змаху крила,
Починається шлях
Із непевного першого кроку.
Та не бійся, лети -
І пощезне сльотава імла,
Та не бійся, рушай –
І в дорозі народиться спокій.

За плечима у тебе
Лукавий - і Воїн Добра…
Та чи зможеш пізнати
Між ними,
Де Каїн, де Авель?..
Ти доросла, затям.
А життя – це усе-таки гра,
Що для тебе
Так часто
Подібна до бою
Без правил.
22.04.2014

Горить на сході...А Україна
Заснула твердо.
Удар лозою! Буди, бо згине,
Свячена вербо!..

Струсни на землю між юні трави
Пилок жовтастий...
Заради волі, заради слави -
Не дай упасти!..

А дай дожити з добром і миром
До Великодня...
За нами правда, між нами - віра
Й любов Господня!..

Ставаймо, люде! Пора до герцю -
Година грізна...
Свячена вербо! Удар по серцю!
Іще ж не пізно!..

13.04.2014

Поволеньки приходимо до тями…
Чи не висока плата для прозрінь –
Покутувати юними смертями
Гріхи усіх минулих поколінь?..

Ще хтось боїться випростати спину,
Ще важить час усе на терезах…
Світає.
Сходить сонце України.
Болить.
Отам –
Де родиться сльоза.

***
Болить усім.
І буде ще боліти,
Допоки небо в кіптяві й імлі,
Допоки ходять зайди-московити
По нашій незахищеній землі.

Допоки винних не спіткає кара
За юну кров, пролиту на Майдан.
Допоки є між нами яничари –
Хай не минає біль народних ран.

Нехай ятряться завтра і сьогодні.
Не час іще їм гоїтись, не час, -
Бо понад нами є Небесна Сотня,
Готова вічно захищати нас.

І мову, й пісню, віру і свободу,
І землю цю – два береги Дніпра…
Приходь до тями, змучений народе!
Тобі вже знову битися пора!..
30.03.2014

Вітер казиться в полі,
Неначе брикливе лоша,
Обриваючи листя
З гіллястого нелиня-дуба…
Витікає по краплі
З берези прозора душа.
Він солодкий, той сік…
То чого ж мені солоно, любий?..
21.03.2014

Старезні липи вибігли на шлях,
Погорбивши свої гіллясті душі,
І стали там тривожно й незворушно,
І вистигають на семи вітрах.
Ночами сняться липам дивні сни,
Де з вирію летять лелечі зграї,
А небо їх уже передчуває
І синьо-синьо кличе з далини.
Бо так близенько вже вони – от-от
Попід крильми почують Україну,
Таки добувшись поріділим клином
До ясних зір і до прозорих вод.
Там теплі гнізда на старих дахах
Ще досі марять спогадами літа,
І вибухають золотавим цвітом
Старезні липи, вибігши на шлях…
18.03.2014

Вимирає село.
Переходять за обрій сусіди.
По старезних садах
Обсідає гілки омела…
Прибираємо цвинтар.
Чиїсь упокоєні біди
Під хрестами лежать
Між деревами
Покрай села.

Пробиваються трави
Крізь вогке залежане листя.
Шерехочуть на вітрі
Вузлаті сухі ясени…
Тут гойдає земля
Весь мій рід у дубових колисках,
І усім моїм кревним
Тут небо нашіптує сни.

Їхні душі мені
Не дають відступитися шляху,
Щоб не схибило серце,
Пізнавши добро або зло.
Отаке-то життя…
Повертаються вирійні птахи.
Вічне сонце над ними
Гаряче схиляє чоло.
12.03.2014

Поволеньки приходимо до тями…
Чи не висока плата для прозрінь –
Покутувати юними смертями
Гріхи усіх минулих поколінь?..

Ще хтось боїться випростати спину,
Ще важить час усе на терезах…
Світає.
Сходить сонце України.
Болить.
Отам –
Де родиться сльоза…
07/03/2014

Була тоді серпнева спека,
Повітря пахло шашликом…
Поети зблизька і здалека…
А я…уся із Павлюком…

У парку Знесіння у Львові
Тремтить зі шклянкою рука…
Лиш – чути б вірші Павлюкові
І сісти б… коло Павлюка!..

Зітхає тихо Нечуйвітер,
Моргає Гентош і Манюк,
А я… (та шо гріха таїти!)
Усе дивлюся, де ж Павлюк…

…Минуло літо. Вже й до школи
Зове мелодія дзвінка…
Ковтаю сльози з валідолом
І йду -
Вивчати
Павлюка.

Шукаю слова, наче неба - птах.
Себе шукаю – між людьми і світом.
Уже не юна – і уже не вітер,
Лише солоний присмак на вустах.

Та все-таки наївно, мов дитя,
Стаю щоразу з підлістю до бою.
Душа - тополя, бита омелою,
Уперто гріє в корені життя.


P.S. Моя перша збірка, яка вийшла рівно 20 років тому, в 1994 році, мала назву "Вітер юності"...Сподіваюся, невдовзі нарешті вийде і друга :)

Щуляться тіні дерев,
Піймані вітром за плечі.
День вигасає і мре,
Хлипнувши глухо, старечо.

Жаль, не стирається біль,
Як номери в телефоні…
Кава мені і тобі
Гріє горнятком долоні.
11.01.2014

На Майдані знамена
Зчорніли в гарячих димах,
І холодні сніги
Калиново-червоні від крові...
А Михайлівські дзвони
Голосять по вбитих синах
І благають: "Не вбий!"
І кричать: "Схаменіться, братове!"

Бо народ не простить,
І прокляття, гостріше ножа,
На тринадцять колін
Упаде на нащадків
Безвинних,
І навіки проляже
Глибока кривава межа
Між любов'ю й ненавистю
Рідних дітей України...

Я молю вас: не біймось!
Тримаймо міцніш корогви!
Хай не буде між нас
Ні зневаги, ні злості, ні зради!..
Богородице Діво
І Господи, благослови
Не схиляти колін
На Майдані,
На всіх барикадах!..
24/01/2014

Старі ліси. Зелені душі сосен.
І хмари, більше схожі на туман…
Ще не зима, але уже й не осінь.
І біль,
Якого
Начебто
Й нема…

05.01.2014

Студять вітри
Україну - від Сяну до Дону,
Хвилею гупає
Києву в груди Дніпро…
Може, то предки
Розгойдують праведні дзвони,
Кличучи всіх нас
На віче за волю й добро?..

Станьмо, народе,
Бо правді під серцем затісно,
Слухаймо, браття,
Шевченкову мову живу!..
Є ще ж кому
Воскрешати і думу, і пісню,
Хоч і нема кому
Дати до рук булаву…

Є ще кому
Проказати молитву,
І словом,
Наче свічею,
Здолати нічну непроглядь!..
Віруймо, люде!
Господнім знаменням любові
Янголи наші
Пліч-о-пліч із нами стоять…

20.12.13

Така тремка ота осіння тиша...
Світанок тягне руки, мов дитя,
До літака, що невагомо пише
Долоні неба лінію життя...

09.09.2013

Гірка помаранча сонця
Упала за синій обрій.
Старі цвіркуни поснули,
Ховаючись у траву.
Хотілось мені у казку,
Але неодмінно - в добру.
А вийшло…
Та що казати – живу собі та й живу.

Ковтаю солоні сльози –
Не хочу гнівити Бога.
Сміюся до тих, хто каже:
«Молися, аби не гірш…»
Я знаю, що без любові
Не родить душа нічого –
Лиш деколи серед ночі
Під серцем заб'ється вірш.

І ляже на білий аркуш
Мереживо чорних літер.
У них – мій далекий спогад
Про зиму й самотніх, нас…
Гірку помаранчу сонця
Обтрушує з неба вітер…
Хотілось мені у казку…
Напевно, іще не час.
30.07.2013

Не спиняйте мене -
То моя божевільна дорога,
Та куди вона кличе –
Того ще не знаю й сама.
Але все-таки йду,
Сповідаюся віршами
Богу.
І нічого в мені,
Крім душі,
За душею нема.

У пораненім серці
Колишеться втомлене слово,
У гарячих очах -
Небокраю розмашистий штрих.
Я уперше в житті
На шляху до своєї любові,
Та чому ж я на нім
Небагато стрічаю живих?..

Так, напевно, прямують
На плаху,
Чи, може, на прощу,
Залишивши молитві
Свою невтоленну біду…
Я таки повернуся,
Знайшовши оте, найдорожче –
І від себе самої
Нікуди уже не піду!..
28.07.2013

Деревієм і м’ятою пахла наморена сутінь,
Догорав над рікою полишений кимось вогонь…
Ти сьогодні хотіла про нього назавше забути –
А натомість молилась - за змучену душу його…

І до ночі бродила стежками гарячого серпня,
Розгортала руками вологий оспалий туман,
Щоб нарешті збагнути: кохання буває нестерпним,
Але іншого в тебе - на жаль і на щастя! – нема…

09.08.2013

А літо знову
Ставить на зеро
І пише вірші
До самого рання,
Молодика золочене перо
Вмочивши
У чорнильницю смеркання.

Пусти мене.
Хай буде все, як є.
Піду сама
По долі гостролезій -
І заболить мені
Ім'я твоє,
Мов чорні стигми
Білої берези.

І аж тоді,
Коли твоя душа
Мене відпустить і забуде тихо,
Програвшись
До останнього гроша,
Заплаче літо
Осені на втіху.
12.08.2013

А ти знаєш, я не витримую
Стільки років себе – в собі!..
І тих слів,
що не стануть римою,
І самотності – у юрбі…

Утекти б, відлетіти, зникнути –
Здаленіти за небосхил!..
Ти пробач, я не можу звикнути
До фантомного болю крил…
02.07.2013

Я приходжу до міста,
Де час не біжить, а тече,
Навіть сонні трамваї
Дрімають на кожній зупинці.
Ти зустрінь мене, Львове,
Як завше, раптовим дощем,
Ми ж так рідко з тобою
Буваєм тепер наодинці.

Хай шалена вода
Лопотить по іржавих дахах,
Омиває будинкам
Запилені вікна незрячі…
Я ітиму по місту,
Мов небом загублений птах,
І не встежить ніхто,
Як душа моя потайки плаче…

Від гарячого спогаду
Серце мені запече,
І його не остудять
Потоки серпневої зливи…
Ти зустрінь мене, Львове,
Як завше, раптовим дощем,
Ми ж так рідко з тобою
Буваємо просто щасливі.

23.08.2013

Цитуючи Ярослава Нечуйвітра,"...звітую мешканцям Поетичних Майстерень,що чергова зустріч однодумців у Львові" спонукала мене серйозно замислитися над питанням повернення блудної доньки (тобто мене :)) на круги своя (тобто на ПМ).Видно, є в тому воля Божа, щоб ті однодумці гуртувалися і єдналися, спілкувалися і творили, підтримували і розуміли один одного. Дякую чудовому розвіртуаленому товариству за потужний поштовх у правильному напрямку. Повертаюся. Далі буде!..

Хочу попросити у вас пробачення за своє рішення: відсьогодні я не публікуватимуся на ПМ - та й на інших поетичних сайтах теж. Це зовсім не означає, що я не писатиму віршів далі чи перестану спілкуватися з ВАМИ. Щиро прошу зрозуміти мене правильно. Повірте, я безмежно вдячна усім, хто будь-коли відгукувався на мої твори - і тому ще раз кажу вам спасибі за підтримку!
З повагою - Галя Гнатюк (Варава)
30.06.2013