Холодні вулиці обпалювали серце,
Таке вразливе до потворних слів.
Будинки німі не могли помогти.
Їхній сум був щонайщирішим.

З неба сипалися краплі вологи,
Котрою гидують, наче то є кров.
Обшарпані пороги під’їздів чекали
На нових пройдисвітів з брудним взуттям.

Було тихо, не чутно балачок
Якихось повій, що вертаються з танців.
Ось так найстрашніше наодинці
Із собою вести такі діалоги.

Ринутись би вдалину простору
І там подивитися на жалюгідних
Кар’єристів і начальників, котрі
Власний мізер прикривають важливістю.

Глянув би я на «володарів життя»
В останній їх час перед смертю.
І посміявся б від душі над їхньою
Впевненістю у своїй неперевершеності.

Якби ж я слухав когось, то, може, був би
Вже досі менеджером середньої ланки.
Протирав би штани в офісі, чекаючи
Що секретарка розставить свої ноги.

А,може, був би офіцером. З честю
Я б пив у всіх генделях стоячи
Непохитно за систему і Батьківщину,
Доки мене б не винесли вперед ногами.

Але я горджуся, справді, тим усім,
Що я робив і роблю. Бо це є моя душа,
В котру багато хто хоче плюнути.
Я й не проти. Плюйте! Лише витягніть

Язик з чужого заду перед цим,
Бо незручно буде вам вершити
Ваше слиняве правосуддя наді мною,
О, нащадки рабів ви безпробудних !

Скільки ж ви породили, холодні міста,
Всяких нечистих і праведних !
Але все одно об вас витирають всі ноги,
Бо звикли ми в хлівах своїх жити безальтернативних.

І
За кожним словом стіна,
Божевілля за кожним словом.
Самовдоволено сидить готовий
Вистрибнути з душі мій сатана.

У кожному погляді звір
Дивиться…
Очима моїми.
Він у вирі майбутніх зневір
У п’яному чаді нагадає про себе.
ІІ
Звільни свого звіра! Випусти звіра!
Хай стане вільною душа твоя сіра !

Ти будеш у центрі уваги, ти так
Хочеш цього! Ти мрієш про це,
Забудь про совість, про світле лице.
Ти ж готовий продатися за світло харизми!
ІІІ
Вибери світ гультяїв,
Залишися без вірних друзів.
Вибери марення щасливих днів.
Але шляху назад нема волоцюзі.

Звільни свого звіра, товаришуй з ним.
Ночі відчаю чекають на тебе.
Холод людей, холод похмурого неба.
Така популярність – хвора ілюзія, дим.
ІV
Мій диявол вишкірив ікла.
Я стою посеред темряви і світла.

А яким був добрим початок !

Вірші ллються душевним потоком,
Новий день породжує думи.
Завтра сьогодні затоптує кроком,
Вчора сьогодні знищує струмом.

Божевільні думки капають надто
На землю понуру від сподівань.
Сподівання – ніщо, та значать багато
Для тих, хто чекає нових смеркань.

Хай ллється вода немічних сліпців!
Хай падають скелі на голови скверні!
Молитви же їхні не загоять рубців,
Молитви же їх нестерпно даремні!

Хай провалиться лихо в провалля небес,
І гавкають пси на скупих подорожніх.
Хай трісне й розвалиться той сумний хрест,
Що випав на долю вівці нести кожній.