Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юрій Кисельов (1977)




Огляди

  1. Українському поету Іванові Низовому сьогодні виповнилося б 73
    Іван Низовий народився 3 січня 1942 року в селі Марківка Білопільського району Сумської області. Батько пропав безвісти на фронті, коли малому Іванові йшов перший рік; матір завалило глиною при виконанні надурочних робіт із примхи колгоспного начальства. Так у півторарічному віці майбутній поет лишився цілковитим сиротою.
    Підлітком Іван Низовий уже змушений був заробляти собі на життя, працюючи на важких роботах у різних кутках неосяжної радянської імперії. І, мабуть, нещасливе дитинство стало для нього одним із поштовхів для філософського світобачення й поетичної творчості: вірші писати Іван почав у юнацькі роки.
    Серйозні літературні спроби почалися під час служби в армії, коли молодий автор став публікуватися в періодиці. Вагомим кроком на шляху творчого зростання стала для Івана Низового участь у Одеському семінарі молодих літераторів у травні 1963 року, де він познайомився з Василем Стусом, Володимиром Яворівським, Петром Скунцем та іншими письменниками, які також уже заявили про себе як здібні автори та непересічні особистості. А наступного, 1964-го, року в Ужгороді побачила світ перша збірка Івана Низового «Народжуються квіти».
    Провідне місце в ранній творчості поета посідала інтимна лірика, хоча досить часто звучали й філософські мотиви. Чимало речей – явно невідповідних офіційній доктрині «соціалістичного реалізму» – автор змушений був ховати в шухляду. І ці твори таки дочекалися на свій час у незалежній Україні.
    Більшу частину життя Іван Низовий мешкав із родиною в Луганську – найсхіднішому обласному центрі України, де і в роки життя письменника гучно лунали українофобські заклики, які тепер принесли свої криваві плоди. Не зважаючи на непривітне, часто вороже оточення Низовий постійно перебував у центрі українського громадського життя краю. Ще на початку 1988 року він надрукував у обласній газеті «Молодогвардієць» сповнену гірким болем за долю української мови на Луганщині статтю «Бути – народом!», що своїм патріотичним звучанням справила ефект блискавки. У подальшому Іван Низовий активно долучився до діяльності в лавах товариства «Просвіта», неодноразово із властивим йому запалом виступав на мітингах, присвячених Дню Незалежності України, Дням пам’яті жертв Голодомору й політичних репресій, Шевченківським роковинам та іншим знаковим датам.
    Доба омріяної поетом Незалежності виявилася найпліднішою для його творчості – саме тоді письменник написав і видав переважну більшість своїх книг, а взагалі спадщина Івана Низового як поета, прозаїка, публіциста нараховує понад 100 видань. Його книги виходили в Ужгороді й Луганську, Києві та Донецьку, Дубні та Сватовому й інших містах і селищах соборної України.
    Останні два роки життя Іван Низовий тяжко хворів, але навіть у такому стані він не полишав творчої роботи. Остання книга поета «Цим дорожу» завдяки старанням доньки Лесі побачила світ за два з половиною місяці до його смерті. Письменник відійшов у вічність 30 вересня 2011 року.
    Іван Низовий мав справді щирих друзів. Коли його не стало, колеги-побратими з міста Сватове, що на Луганщині, одразу виявили ініціативу спорудити пам’ятну дошку на честь славетного співвітчизника. Ця урочиста подія відбулася на початку 2012 року. Її учасники згадували свої зустрічі з Низовим, читали його поезії, наголошували на справді подвижницькому патріотизмі й невичерпному оптимізмі поета, його вірі у велике майбуття рідного народу. Яскравим свідченням є вірш, написаний ним на зорі української незалежності:
    Затріщали підмостки й підпорки "вертепу"
    І змаліли клейноди комунних часів,
    І долинули грізно з козацького степу
    Відголоски забутих давно голосів.
    І зійшовся народ під Богдановим дубом,
    І Тарасовим словом народ мій прозрів,
    Щоб молитись Вкраїні під вічним тризубом,
    Під вогнем синьо-жовтих її прапорів.




    Коментарі (8)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. „З роси й води, Вікторе
    Минулими вихідними в невеличкому, але знаковому історичному княжому місті Вишгород, що на північ від Києва, відбулася незвичайна за своїм характером літературно-мистецька подія: свою книгу віршів, видану до власного ювілею, презентував український поет, учасник численних літературних фестивалів (зокрема, він єдиний, хто був на всіх чотирьох „Уманьлітфестах”) Віктор Кучерук.
    Особливістю цієї презентації було те, що на зустріч із поетом з’їхалися його друзі – поети, композитори, художники – чи не з усієї України: зі Львова й Луганська, Сум та Умані, Чернівців і Миколаєва, Хмельницького й Черкас. Такий непідробний інтерес викликала творчість автора книжки душевних і щирих поезій із промовистою назвою „Красива ти, моя любове…”.
    Ювілейний творчий вечір, що проводився у приміщенні районної бібліотеки, складався з двох частин – офіційної, яку вели працівники книгозбірні на чолі із заступником її директора Галиною Дмитренко, та неформальної, ведучою якої була українська поетеса й майстриня „гендмейку” з Умані, авторка передмови до презентованої книги Софія Кримовська. Саме в цій частині свята виступали друзі Віктора, які найповніше представили не лише сторінки його життєпису й окреслили визначні риси його поезії, а й висвітили його прекрасні людські якості, розповіли про історію свого знайомства з автором, зрештою прочитали власні вірші, присвячені ювілярові. Справжньою окрасою святочної зустрічі стали дарунок Вікторові від молодої художниці Катрусі Матвійко – кумедна лялька з рисами обличчя, що нагадують постать поета, та пісні на слова Кучерука у власному виконанні композиторки з Чернівців, авторки музики на його твори Оксани Первової-Рошки.
    Після урочистостей у бібліотеці на її учасників чекала екскурсія стародавнім містом, проведена істориком-краєзнавцем, Почесним громадянином міста Вишгород Анатолієм Черняхівським. Зокрема, друзі поета-ювіляра побували в місцевому музеї гончарства, де не лише оглянули різномантні цікаві експонати, а й самі мали можливість посидіти за гончарським кругом. Також усі гості побачили стародавню Церкву святих мучеників Бориса і Гліба (тепер це храм УГКЦ), пам’ятник цим русько-українським князям-страстотерпцям, а також монумент на честь героїв-чорнобильців та інші численні пам’ятки.
    Заключним акордом ювілейного дня стала дружня вечеря, організована Віктором Кучеруком та всією його прекрасною родиною – мамою, дружиною, сином, донькою та зятем, кожному з яких поет присвятив свої вірші.
    Наступного ранку всі запрошені на зустріч мали змогу побувати на ще одній екскурсії – цього разу околицями Вишгорода. Поети (і „співчуваючі” їм) відвідали Музей битви за Київ, село Нові Петрівці зі стародавньою церквою Межигірського Спаса (сьогодні належить УПЦ КП) та козацькою Дзвонковою криницею. Усі відчули неабияку духовну силу від цього освяченого й намоленого місця. Кожен покуштував води зі знаменитого джерела, усі охочі змогли власноруч побити в церковні дзвони.
    Як настав час роз’їжджатися, поет-ювіляр нікого не залишав напризволяще: кожного гостя син поета Віктор Кучерук-молодший відвозив до найближчої станції столичного метро, звідки вже справою техніки було дістатися до залізничного вокзалу.
    Усі без винятку учасники торжеств надзвичайно задоволені гостинним прийомом, майстерною поезією, що йшла від самого серця, та двома незабутніми днями загального творчого спілкування в тісному дружньому колі. Прощаючись із ювіляром, гості знову й знову вітали самобутнього поета з днем народження й першою книгою. „З роси й води, Вікторе”, – таким був лейтмотив чудового вишгородського свята.


    09.08.2013



    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --